Ідіть чудовим шляхом любові
ЄГОВА БОГ є уособленням любові (1 Івана 4:8). Його Син Ісус Христос сказав, що ми повинні любити Бога і наших ближніх (Матвія 22:37-40). Адже Бог керує всім всесвітом на підставі цієї якості! Отже, щоб отримати вічне життя будь-де, ми повинні йти шляхом любові.
Бог виявив любов до ізраїльського народу, але потім за невірність відкинув цю організацію. Тоді він визначив своєю новою організацією збір Ісусових учнів. Як? Через надзвичайний прояв святого духа вони мали можливість говорити різними мовами і пророкувати. Таким чином, у П’ятидесятницю 33 року н. е. 3000 євреї та навернені на іудаїзм стали віруючими і перейшли зі старої організації у нову організацію Бога (Дії 2:1-41). Тому що духовні дари з цього часу давалися через Ісусових апостолів, то прояви цих дарів припинилися зі смертю апостолів (Дії 8:5-18; 19:1-6). Але ці дари довели, що Бог схвалював духовний Ізраїль (Галатів 6:16).
Чудеса, які були результатом дарів духа, приносили користь. Проте виявлення любові та несамолюбне відношення до інших є важливішим, ніж наявність духовних дарів. Апостол Павло показав це у своєму першому листі до Коринтян (коло 55 року н. е.). У ньому він говорив про любов як про «кращу дорогу» (1 Коринтян 12:31, Куліш). Цей шлях розглядається в 1 Коринтян, 13-му розділі.
Без любові ми — ніщо
Павло доводив: «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю,— то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!» (1 Коринтян 13:1). Без любові не мала б ніякого значення наша наділена духом людська або небесна ангельська мова. Павло волів сказати п’ять повчальних слів замість десяти тисяч незрозумілою для людей мовою (1 Коринтян 14:19). Особа без любові неначе «мідь та дзвінка» — шумний, дратуючий гонг або немилозвучний «бубон гудячий». Розмова мовами без любові не заспокоювала і не являла собою духовно зміцняючого засобу прославлення Бога і допомоги для його людей. Сьогодні ми виявляємо любов, коли застосовуємо в християнському служінні зрозумілу мову.
Далі апостол сказав: «Коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю,— то я ніщо!» (1 Коринтян 13:2). Надприродне пророкування, надзвичайне розуміння святих таємниць і наділене духом знання може бути корисним для будь-кого, але не для тих, котрі, маючи такі дари, не мають любові. Павло застосував особливе розуміння святих таємниць, щоб допомогти іншим, і дар знання дав йому змогу передбачити пережиття корабельної аварії (Дії 27:20-44; 1 Коринтян 4:1, 2). Проте якщо б він мав «усе знання і всю віру», але не мав любові, то він був би нічим в очах Єгови.
Сьогодні дух Єгови дає можливість його Свідкам розуміти біблійні пророцтва і святі таємниці, а також скеровує їх до наділення інших таким знанням (Йоіла 3:1, 2). Дух також утворює віру, яка потрібна для переборення величезних перешкод (Матвія 17:20). Тому що все це робить дух, було б неправильно шукати з цього слави для себе. Ми прирівнюємося до нічого, якщо нічого не робимо для Божої слави з любов’ю до нього і до людей (Галатів 5:6).
Не має пожитку із жертви без любові
Павло сказав: «Коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю,— то пожитку не матиму жодного!» (1 Коринтян 13:3). Без любові Павло не мав би пожитку, коли б віддав усе майно, щоб нагодувати інших. Бог винагороджує нас за любов, що спонукує приносити дари, а не за їхню матеріальну вартість, чи за те, що шукаємо слави, коли даємо, як, наприклад, брехливі Ананія і Сапфіра (Дії 5:1-11). Відданно допомагаючи віруючим в Іудеї, Павло залишив добрий приклад (1 Коринтян 16:1-4; 2 Коринтян 8:1-24; 9:7).
Навіть мучеництво за правду є нічим для Бога, якщо ми не маємо любові (Приповістей 25:27). Ісус говорив про свою жертву, але не хвалився нею. Замість того щоб хвалитися, він, спонуканий любов’ю, добровільно віддав себе (Марка 10:45; Ефесян 5:2; Євреїв 10:5-10). Його духовні брати «повіддавали свої тіла на жертву живу» в служінні Богові, а не в мучеництві для того, щоб прославити себе, але в непоказний спосіб, що прославляє Єгову і виявляє їхню любов до нього (Римлян 12:1, 2).
Декілька прикладів поведінки, зумовленої любов’ю
Павло писав: «Любов довготерпить, любов милосердствує» (1 Коринтян 13:4а). Для багатьох Боже довготерпіння з того часу, як Адам згрішив, означало покаяння, яке допроваджує до спасіння (2 Петра 3:9, 15). Якщо ми маємо любов, то будемо терпеливо навчати правди інших. Ми уникнемо спалахів гніву і будемо делікатними та прощаючими (Матвія 18:21, 22). Любов також милосердна і Боже милосердя приваблює нас. Плід Божого духа — милосердя — сприяє тому, що ми не вимагаємо від інших більше, ніж він вимагає від нас (Ефесян 4:32). Любов робить нас милосердними навіть до невдячних людей (Луки 6:35).
Павло продовжує: «Не заздрить, любов не величається, не надимається» (1 Коринтян 13:4б). Заздрість є вчинком тіла, через який людина не ввійде в Боже Царство (Галатів 5:19-21). Любов стримує нас від заздрості через чийсь маєток або через чиїсь сприятливі обставини. Якщо хтось отримує привілеї в служінні, яких прагнули ми, то любов посприяє тому, щоб ми раділи разом з ним, підтримали його і подякували Богові, що ця особа може служити для блага збору.
Оскільки «любов не величається», то вона не спонукує до хвастощів про те, яким чином Бог використовує нас у своєму служінні. Декотрі коринтяни хвалилися, неначе це вони були джерелом духовних дарів, але дари були від Бога, так само як привілеї в його сучасній організації. Замість того щоб величатися через свою позицію в Божій організації, давайте берегтися, щоб не впасти (1 Коринтян 1:31; 4:7; 10:12). Любов «не надимається», але людський розум без любові може бути сповнений зарозумілістю. Той, хто любить, не відчуває вищості над іншими (1 Коринтян 4:18, 19; Галатів 6:3).
Не поводиться нечемно, не егоїстична, не злопам’ятна
Любов «не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву» (1 Коринтян 13:5а). Це сприяє хорошим манерам, побожній поведінці, повазі до влади та пристойній поведінці на християнських зібраннях. (Ефесян 5:3-5; 1 Коринтян 11:17-34; 14:40; порівняйте Юди 4, 8-10). Оскільки любов сприяє тому, що кожен почувається потрібним, подібно як усі члени людського тіла, люблячий збір є місцем миру і притулку (1 Коринтян 12:22-25). Замість того щоб «шукати тільки свого», любов спонукує нас інколи жертвувати нашими правами і виявляти зацікавленість іншими людьми та їхнім добробутом (Филип’ян 2:1-4). Любов спонукує нас бути «для усіх усе, щоб спасти бодай деяких» нашим служінням (1 Коринтян 9:22, 23).
Любов «не рветься до гніву». Пориви гніву є вчинками грішного тіла, але любов робить нас «повільними на гнів» (Якова 1:19; Галатів 5:19, 20). Навіть якщо наш гнів є оправданим, любов не дозволить залишатися роздратованими, даючи, таким чином, місце Дияволу (Ефесян 4:26, 27). Старійшина особливо повинен уникати гніву тоді, коли співвіруючі не приймають якоїсь поради.
Павло також сказав про любов: «Не думає лихого» (1 Коринтян 13:5б). Любов не веде переліку образ, неначе записи в реєстраційному журналі. Вона бачить добро в співвіруючих і не відплачує за реальні або вигадані образи (Приповістей 20:22; 24:29; 25:21, 22). Любов допомагає нам «пильнувати про мир» (Римлян 14:19). Між Павлом і Варнавою виникнула суперечка і вони розлучилися в служінні Богові, але любов поклала край чварам і запобігла недоброзичливості (Левит 19:17, 18; Дії 15:36-41).
Схильна до праведності та правди
Стосовно любові Павло говорить далі: «Не радіє з неправди, але тішиться правдою» (1 Коринтян 13:6). Декотрі настільки люблять неправедність, що «вони не заснуть, якщо злого не вчинять» (Приповістей 4:16). Але в Божій організації ми не змагаємось один з одним і не радіємо, якщо хтось потрапив у пастку гріха (Приповістей 17:5; 24:17, 18). Якщо в коринтському зборі було б достатньо любові до Бога і праведності, то там ніколи не зносили б неморальності (1 Коринтян 5:1-13). Любов до праведності, між іншим, не дозволяє нам насолоджуватись зображенням неправедності по телебаченню, в кіно або виставах.
Любов «тішиться правдою». Тут правда протиставлена неправедності. Цей вислів, очевидно, означає, що завдяки любові ми радіємо тим, який вплив праведності має правда на людей. Ми відчуваємо радість з того, що підбадьорює людей і сприяє справам правди та справедливості. Любов не дозволяє нам обманювати, дає радість, коли доведено невинність праведних і сприяє радості в перемозі Божої правди (Псалом 45:5).
Як любов поводиться з усім
Продовжуючи своє визначення любові, Павло написав: «Усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить» (1 Коринтян 13:7). «Зносячи все», любов не впускає почуття образи, як добрий дах не пропускає дощу. Якщо хтось ображає нас, але потім просить пробачення, любов допомагає знести образу і простити кривдникові, замість того щоб розносити плітки про це. З любов’ю ми намагаємося «придбати свого брата» (Матвія 18:15-17; Колосян 3:13).
Любов «вірить у все» в Божому Слові та робить нас вдячними за духовну поживу, що постачається через «вірного і мудрого раба» (Матвія 24:45-47). Хоч ми не легковірні, любов запобігає невірному серцю і стримує нас від приписування поганих мотивів співвіруючим (Екклезіястова 7:21, 22). Любов також «сподівається всього», що записано у Святому Письмі, як, наприклад, істин про Боже Царство. Спонукані любов’ю, ми надіємося і молимося про найкращій вихід із скрутного становища. Любов також спонукує нас розповідати про підставу нашої надії (1 Петра 3:15). Крім того, любов «усе терпить», у тому числі гріхи проти нас (Приповістей 10:12). Любов до Бога також допомагає нам витримати переслідування та інші випробування.
Павло додає: «Ніколи любов не перестає!» (1 Коринтян 13:8а). Любов ніколи не закінчиться або не зазнає невдачі, подібно як і Єгова. Оскільки наш вічний Бог є уособленням любові, ця риса ніколи не припиниться (1 Тимофія 1:17; 1 Івана 4:16). Всесвіт завжди буде керуватися любов’ю. Отже, молімося, щоб Бог допоміг нам подолати самолюбні риси і виявляти цей незмінний плід його духа (Луки 11:13).
Те, що має минутися
Зазначаючи наперед, Павло написав: «Хоч пророцтва й існують,— та припиняться, хоч мови існують,— замовкнуть, хоч існує знання,— та скасується» (1 Коринтян 13:8б). Дари «пророцтва» давали змогу їхнім власникам промовляти нові пророцтва. Хоч такі дари минулися після заснування християнського збору у вигляді Божої організації, пророча сила Бога ніколи не минається і його Слово вміщає всі пророцтва, які потрібні нам тепер. Наділена духом здатність говорити мовами також припинилася і надзвичайне знання було скасоване, як це було передречено. Але все Слово Єгови дає те, що потрібно нам для спасіння (Римлян 10:8-10). Крім того, Божий народ сповнюється його духом і надалі приносить плоди цього духа.
Павло продовжує: «Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне» (1 Коринтян 13:9, 10). Дари знання і пророкування були неповні. Мабуть, таке пророцтво не вдавалося у подробиці і кожен пророк розкривав майбутність частково, не маючи повного знання про те, що він передрік. Проте тепер розуміння пророцтв стає поступово повним. Наприклад, факти здійснення біблійного пророцтва підтверджують, що 1914 року Ісус отримав царську владу над людством. Відтоді ми живемо в «часі кінця» і маємо постійно зростаючі духовні знання та розуміння біблійних пророцтв (Даниїла 12:4). Отже, ми досягаємо досконалого знання і «досконале» повинно бути близько.
Найбільша якість залишається
Натякаючи на успіхи в зборі, Павло написав: «Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина» (1 Коринтян 13:11). Оскільки немовля поводиться згідно з обмеженим знанням і фізичним розвитком, то на нього можна впливати так, як і туди й сюди гойдати в колисці. Але фізично більш розвинений чоловік має більше знань і на нього нелегко вплинути. Він позбувся дитячих думок, ставлення й методів. Подібним чином, після того як Божа організація переросла своє раннє дитинство, Бог вирішив, що їй не потрібно духовних дарів пророкування, мови або знання. Хоч сучасні члени збору, який вже в літньому віці, також не відчувають потреби у таких дарах, вони раді служити Богові під керівництвом його духа.
Павло додав: «Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я» (1 Коринтян 13:12). Протягом раннього дитинства збору ще не настав для Бога час, щоб виявляти певні справи. Отже, вони зображувалися в туманних обрисах, неначе християни дивилися в металічне дзеркало, яке має погані рефлекторні якості (Дії 1:6, 7). Але ми знаходимося понад туманним полем зору. Сповнення пророцтв і образи яскраво видимі, тому що це є час Божого об’явлення (Псалом 97:11; Даниїла 2:28). Хоч сам Павло знав Бога, то найвища точка знання Єгови та найближчі взаємини з Богом прийшли тоді, коли апостол воскрес до небесного життя, отримавши таким чином повну нагороду за своє християнське життя.
Закінчуючи свій короткий опис любові, Павло написав: «А тепер залишаються віра, надія, любов,— оці три. А найбільша між ними — любов!» (1 Коринтян 13:13). Незважаючи на відсутність духовних надприродних дарів, збір тепер має повніше знання та більшу підставу для міцної віри, надії та любові. Він вірить так, неначе всі Божі обіцянки уже сповнилися (Євреїв 11:1). Деякі риси віри закінчаться, коли те, що передречено в Божому Слові, здійсниться. Деякі аспекти надії припиняться, коли ми побачимо те, на що надіялися. Але любов залишиться назавжди. Отже, нехай усі Свідки Єгови продовжують йти чудовим шляхом любові.