«Усе на Божу славу робіть»
Цікаві точки з Першого послання до коринтян
УСІ, хто поклоняється Богові Єгові «духом і правдою», турбуються Його славою (Івана 4:23, 24, НС). Тому-то, апостол Павло сказав співхристиянам у стародавньому Коринті: «Коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите,— усе на Божу славу робіть» (1 Коринтян 10:31). Щоб зробити це то конче треба розв’язувати наші проблеми в цьому матеріалістичному, неморальному світі насиченому фальшивою релігією, у Його спосіб.
Християнам у Коринті була потрібна божественна допомога, щоб розв’язувати проблеми, тому що вони жили в багатому, неморальному місті наповненому фальшивою релігією. Влаштоване на перешийку між Грецією а Пелопоннесом, Коринт було столицею Римської області Ахайї з близько 400 000 чоловік населення. Павло заснував збір у Коринті близько 50 р. н. е. (Дії 18:1-11).
Християни в Коринті написали до Павла про шлюбні справи й про правильність споживати м’ясо пожертвоване ідолам (7:1). Павло турбувався, тому що між ними виник розкол і випадок грубої неморальності. Їм була потрібна порада про правильний спосіб святкувати Господню Вечерю. Зборові навіть загрожувало відступництво, і йому треба було поради про любов. З цих причин, Павло написав перше натхненне послання до коринтян з Ефесу в 55 р. н. е., з якого ми теж можемо скористати.
Єдність і моральна чистість дуже потрібні
Якщо будемо робити все «на Божу славу», то не будемо приєднуватись до спричиняючих розкол у зборі — проблема з якою християни в Коринті боролись (1:1—4:21). Павло заохочував їх «говорити те саме, і щоб не було поміж ними поділення, але щоб було поєднанні в однім розуміння та в думці одній». Єдність буде зберігатись, якщо будемо слухатись цієї поради й розвивати духовні риси. Замість хвалитись якоюсь грішною людиною, ми повинні пам’ятати, що ми тільки «насаджуємо й підливаємо, але Бог зрощує» духовно. Щасливі християни в Коринті не мали нічого якого не одержали; отже ніколи не вважаймо себе кращими від співвіруючих. Такий покірний дух допоможе нам поширювати єдність.
Якщо єдність переважатиме, то призначені старші мусять тримати збір чистим духовно (5:1—6:20). Тому що «мала розчина все тісто» заквашує, то непокаяних розпусників, пожадливих, ідолопоклонників, образників, п’яниць, хижаків конче треба виключити. Неморальності, яка опоганює Божий храм, неможливо терпіти між людьми Єгови. Замість опоганюватись, то конче треба поводитись, щоб прославляти Бога.
Будьте уважні до інших
Щоб «усе на Божу славу робити», то мусимо застосовувати Павлову пораду в справах шлюбу й неодруженості (7:1-40). Одружені повинні віддавати подружжям своїм належне статеве задоволення, люб’язно. Одружений християнин не повинен розлучуватись з невіруючим подружжям, бо може допомогти йому спастись. Тоді як з подружнього співжиття бувають журби, то неодружена особа бажаюча допомагати людям духовно може віддано служити Господеві.
Всі християни є зобов’язані зважати на духовний добробут інших, неодружені як також одружених (8:1—10:33). Отже, Павло порадив християн у Коринті не спотикати інших споживанням харчів пожертвованих ідолам. Щоб не спотикнути когось від доброї новини, то Павло навіть відмовився матеріальної допомоги на яку мав право. Він також «умертвляв і неволив своє тіло, щоб звіщаючи іншим, не стати самому негідним». Брати близько до серця те, що трапилось грішним ізраїльтянам у пустині, допоможе нам уникнути ідолопоклонства й злочинства. Крім того, коли будемо «робити все на Божу славу», то не будемо спотикати інших.
Показуйте пошану й підтримуйте порядок
«Робити все на Божу славу» вимагає шанування інших (11:1-34). Християнські жінки в першому столітті шанувала принцип головування, коли покривали голову під час молитви або пророкування в зборі. Побожні жінки сьогодні теж шанують принцип головування. Крім того, щоб не стати такими як коринтяни, то ми всі мусимо шанувати Господню Вечерю.
Щоб «робити все на Божу славу», то зібрання в зборі треба проводити за порядком (12:1—14:40). Коли ранні християни збирались на зібрання, то користувались дарами духа, як наприклад говорити чужими мовами, з пошаною й оцінюванням їхнього джерела й цілі. Хоч у нас тих дарів сьогодні немає, то ми прославляємо Бога коли виявляємо любов, яка перевершує всі ті дари. Ми також прославляємо Єгову тому, що наші зібрання добре організовані, і ми шанобливо застосовуємо Павлову пораду: «Усе нехай буде добропристойно і статечно».
«Робити все на Божу славу» вимагає шанування біблійних доктрин і стояти непохитними у вірі (15:1—16:24). Мабуть через вплив грецької філософії декотрі християни коринтянського збору говорили, що «немає воскресення мертвих». (Порівняйте Дії 17:18, 32). Може бути, що вони держались погляду відступників тобто, що майбутнього восресіння не буде, але що живі християни воскресають символічно, духовно (2 Тимофія 2:16-18). Павло держиться правдивої надії посилаючись на воскресіння Ісуса й говорить, що помазані християни мусять умерти, щоб воскреснути до безсмертного небесного життя. Павлові слова допомагають нам уникати відступництва й «стояти непохитно у вірі».
Робіть усе на Божу славу
Павлова порада в Першому посланні до коринтян є така корисна сьогодні як у першому столітті н. е. Вона спонукує сьогоднішніх Свідків Єгови служити Богові в єдності як чистий народ. Апостолові слова повинні спонукувати нас бути уважними до інших і шанувати їх. Те що Павло говорить також може зміцнити нас протистояти відступництву й стояти непохитно в правдивій вірі.
Певно, кожен вірний слуга Єгови сердечно бажає благословити Його, проповідувати Його Царство, і прославляти Його святе Ім’я (Псалом 145:1, 2, 10-13). Павлове Перше послання до коринтян допомагає нам «робити все на Божу славу».
[Рамка/Ілюстрація на сторінках 8, 9]
НАПЕВНО ПОМРЕ: Багато разів у своїх Посланнях до коринтян, Павло натякає про смерть на арені. Наприклад, він написав: «Бо я думаю, що Бог нас, апостолів, поставив на найостанніших, мов на смерть засуджених, бо ми стали дивовищем світові,— і Анголам, і людям» (1 Коринтян 4:9). Павло мабуть мав на думці виставки бестіаріі (чоловіки, які боролись із звірями) і гладіаторів (чоловіки, які боролись з чоловіками). Декотрі боролись за платню, але злочинців примушували боротись. Спершу їм дозволяли мати зброю, але пізніше ув’язнених приводили на арену голих, беззахисних, на певну смерть.
Тому що глядачі були «ангели» й «люди» (не тільки «світ» людства), то апостоли були подібні до тих, що вмирали в такому остаточному кривавому спектаклі. Павло сказав, що він «зо звірями боровся в Ефесі», але дехто сумнівається, що римського громадянина підкоряли б цьому й кажуть, що Павло натякав на звіроподібних противників (1 Коринтян 15:32). Однак, Павлові слова, що Бог урятував його «від такої смерті» в Азії (в якій був Ефес) краще стосуються боротьби з дійсними дикими звірями на арені, ніж людськими противниками (2 Коринтян 1:8-10; 11:23; Дії 19:23-41).
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 9]
МАЙТЕ НА УВАЗІ НАГОРОДУ: Павло звертався до рис стародавніх грецьких ігор, щоб доводити важливі пункти (1 Коринтян 9:24-27). У таких змаганнях як Перешийкові ігри, які відбувались кожних двох років біля Коринта, на програмі були змагання з бігу, кулачний бій, і інші події. Приготовляючись до цих змагань, учасники змагання з бігу і боксери практикували стриманість, споживали тільки нежирну їжу, і не пили вина протягом десятьох місяців. Замість тлінного вінця з сосни або плюща якими нагороджували переможців, помазані християни змагались за нетлінний вінок безсмертного життя. Щоб одержати ту нагороду, то християнин не міг здіймати очей з неї й мусив практикувати самоздержливість. Цей самий принцип стосується Свідків Єгови, які мають надію жити вічно в раю на землі.