Не такі, що торгують Словом Божим

«МИ ПРОВОДИМО нашу службу за гроші». Це слова інтерв’ю з колишнім «телефонним священиком», які він сказав для телепрограми, що провела дослідження американських телепроповідників у кінці 1991 року.

Ця програма зосереджувала свою увагу на трьох телепроповідницьких місіях Сполучених Штатів Америки. Вона виявила, що тільки ці три місії щороку обдирали людей на десятки мільйонів доларів. Про одну «місію» сказали, що вона, наче «підприємство, обладнане за останнім словом техніки, щоб отримувати пожертви». Всі вони були замішані в численних шахрайствах. Чи вас це шокує?

Релігія під уважним оглядом

Державні і приватні агентства в боротьбі проти приховування податків та люди в загальному кидають підозрілий погляд не тільки на телепроповідників, але навіть на ортодоксальні і звичайні релігії. У деяких випадках церковний акціонерний капітал, фінансовані релігією політичні інтереси та розкішний спосіб життя багатого духовенства змушують задуматися про їхню чесність.

Яким чином деякі релігійні лідери відповідають вимогам християнського служіння, які описав апостол Павло близько 2000 років тому? Він написав: «Ми не такі, як багато інших, що торгують словом Божим; ми щиро, ми від Бога говоримо, перед Богом, у Христі» (2 Коринтян 2:17, Хоменко). Хто відповідає тому описові сьогодні?

Щоб краще зважити цю справу, детально розгляньмо, як фінансувалось служіння апостола Павла та його співпрацівників. Що їх відрізняло від інших у ті дні?

Роз’їзні проповідники першого століття

Павло як мандрівний проповідник не був єдиним у своєму роді. У ті часи багато осіб мандрувало з метою розповсюдити свої погляди на релігію та філософію. Біблійний письменник Лука говорить про деяких «мандрівних ворожбитів юдейських» (Дії 19:13). Засуджуючи фарисеїв, Ісус Христос сказав: «Обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного» (Матвія 23:15). Сам Ісус був роз’їзним слугою. Він навчав своїх апостолів та учнів наслідувати його в тому, щоб проповідувати не тільки в Юдеї, Самарії, але й «аж до останнього краю землі» (Дії 1:8).

Єврейські послідовники Ісуса під час своїх мандрувань зустрічалися з неєврейськими проповідниками. В Афінах апостол Павло мав суперечку з епікуреями та стоїками (Дії 17:18). Кініки по всій Римській імперії проявляли своє переконання за допомогою палких промов. Прихильники божеств Ісіди та Серапіса поширювали свій вплив на жінок та рабів, тому що вони обіцяли релігійну та суспільну рівність із вільними чоловіками. Східні культи родючості утворили трамплін для численних містичних релігій греко-римського світу. Обіцянка прощення гріха та бажання також знати божественні таїнства приваблювали прихильників до фальшивих божеств Деметри, Діоніса та Сивіли.

Як справлялися з витратами?

Однак мандрування вимагали коштів. Окрім вартості гужових перевезень, мита і витрат на плавання, подорожнім потрібно було витрачатися на їжу, житло, дрова, одяг та медичне обслуговування. Проповідники, вчителі, філософи і містики задовольняли ці потреби п’ятьма головними способами. Вони: 1) навчали за платню; 2) виконували лакейські роботи та займалися ремеслом; 3) приймали дарунки та добровільні пожертви; 4) пристроювалися до багатих патронів, часто в ролі вчителів; 5) просили милостиню. Щоб приготовити себе до несподіваної невдачі, знаменитий жебрак-кінік Діоген Сінопський навіть просив милостиню в статуй.

Павло знав певних проповідників, що називали себе християнськими слугами, але, подібно до деяких грецьких філософів, збагачували багатих та обкрадали бідних. Він докоряв коринтському зборові, говорячи: «Ви терпите,.. коли хто об’їдає, коли хто обдирає» (2 Коринтян 11:20). Ні Ісус, ні Павло та його співробітники нікого не обдирали. Але коринтські пожадливі проповідники були «фальшиві апостоли, лукаві робітники» та слуги Сатани (2 Коринтян 11:13​-15).

Ісус наказував своїм учням не навчати за гроші. «Ви дармо дістали, дармо й давайте»,— навчав він (Матвія 10:8). Незважаючи на те що жебрання було поширеним, у ті дні на це дивилися зневажливо. Ісус в одній своїй ілюстрації зображає управителя, який говорить: «Просити соромлюсь» (Луки 16:3). Отже, ми ніде в Біблії не знаходимо, щоб Ісусові вірні послідовники випрошували гроші чи майно у людей. Вони жили за принципом: «Хто працювати не хоче,— нехай той не їсть» (2 Солунян 3:10).

Ісус заохочував своїх послідовників турбуватися про свої потреби двома способами. По-перше, вони могли, як сказав Павло, «жити з Євангелії». Яким чином? Приймаючи дарунки, яких із радістю давали їм (1 Коринтян 9:14; Луки 10:7). По-друге, вони самі могли забезпечувати себе в матеріальному плані (Луки 22:36).

Принципи, які застосовував Павло

Яким чином Павло застосовував вищезазначені принципи? Лука писав про Павлову другу місіонерську подорож: «Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя, звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька». Всі витрати, зв’язані з подорожжю, харчуванням та житлом, вони покривали самі (Дії 16:11, 12).

Зрештою жінка одна, що звалась Лідія, прийняла «те, що Павло говорив. А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: «Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть». І змусила нас» (Дії 16:13​-15). Мабуть, частково через гостинність Лідії Павло зміг написати до співвіруючих у Филипах: «Дякую Богові своєму при кожній згадці про вас, і завжди в усякій молитві своїй за всіх вас чиню я молитву з радощами,— за участь вашу в Євангелії від першого дня аж дотепер» (Филип’ян 1:3​-5).

Лука наводив багато прикладів, коли особи вітали цих роз’їзних християнських працівників (Дії 16:33, 34; 17:7; 21:7, 8, 16; 28:2, 7, 10, 14). Павло у своїх натхнених листах виявляв вдячність за гостинність та за дарунки, які він отримував (Римлян 16:23; 2 Коринтян 11:9; Галатів 4:13, 14; Филип’ян 4:15​-18). Проте ні Павло, ні його співпрацівники не натякали, що їм слід давати дарунки або їх слід фінансово підтримувати. Свідки Єгови можуть сказати, що такий чудовий погляд на ці справи все ще існує серед їхніх роз’їзних наглядачів.

Незалежні від гостинності

Павло не був залежний від гостинності. Він навчився ремесла, що вимагало важкої праці і багато часу, і за роботу отримував малу зарплату. Коли Павло прибув до Коринта в ролі місіонера, «знайшов він одного юдея, на ймення Акилу... та Прискиллу, його дружину... І до них він прийшов, а що був він того ж ремесла, то в них позостався та працював; ремесло ж їхнє було — виробляти намети» (Дії 18:1​-3).

Пізніше в Ефесі Павло все ще тяжко працював. (Порівняйте Дії 20:34; 1 Коринтян 4:11, 12). Він міг спеціалізуватися в роботі з кілікіум — грубою козлячою шерстю — як з матеріалом для наметів із місцевості, де він народився. Ми можемо собі уявити, як Павло зігнувшись сидить на ослінчику, обрізаючи і зшиваючи тканину аж до пізнього вечора. Оскільки в майстерні не було шуму, то не було важко розмовляти між собою, і Павло мав нагоду свідчити власнику майстерні та його робітникам, рабам, відвідувачам та друзям. (Порівняйте 1 Солунян 2:9).

Місіонер Павло не торгував своїм служінням, і жодним іншим способом він не показував, що живе з Божого Слова. Він сказав солунянам: «Самі бо ви знаєте, як належить наслідувати нас. Бо ми поміж вами не сидні справляли, і хліба не їли ні в кого даремно, але в перевтомі й напруженні день і ніч працювали, щоб не бути нікому із вас тягарем, не тому, щоб ми влади не мали, але щоб себе за взірця дати вам, щоб нас ви наслідували» (2 Солунян 3:7​-9).

Наслідувачі у двадцятому столітті

Свідки Єгови ще до цього часу наслідують добрий приклад Павла. Старійшини і службові помічники не отримують платні і навіть грошової допомоги від зборів, де вони служать. Навпаки, вони забезпечують свої сім’ї, як і всі інші, і більшість із них працює на звичайних роботах. Повночасні піонери також забезпечують себе, багато з них працює лише для того, щоб задовольнити основні потреби. Кожного року деякі Свідки їдуть за свої власні кошти проповідувати на віддалені території, де рідко проповідується добра новина. Якщо місцеві родини запрошують їх на обіди або пропонують їм житло, вони вдячні за таку гостинність, але не зловживають нею.

Все проповідування та навчання, яке проводять Свідки Єгови, є добровільним, і вони ніколи не беруть плати за своє служіння. Однак вони приймають скромні пожертви на свою всесвітню працю проповідування і посилають їх з цією метою у Товариство Вартової Башти (Матвія 24:14). Служіння Свідків Єгови у всіх випадках не є комерційним. І кожен із них, як і Павло, може впевнено сказати: «Бо я Божу Євангелію благовістив для вас дармо» (2 Коринтян 11:7). Свідки Єгови «не такі, що торгують Словом Божим».

[Рамка на сторінці 27]

ЯК ДЕЯКІ РОБЛЯТЬ ПОЖЕРТВИ НА ПРАЦЮ ПРОПОВІДУВАННЯ ПРО ЦАРСТВО

◻ ПОЖЕРТВИ НА ВСЕСВІТНЮ ПРАЦЮ ПРОПОВІДУВАННЯ: Багато людей відкладають або відраховують певну кількість грошей для того, щоб вкинути до скриньки для пожертв з етикеткою «Пожертви на всесвітню працю Товариства (Матвія 24:14)». Кожного місяця збори посилають ці гроші чи до всесвітнього центру Свідків Єгови, чи до найближчого філіалу Товариства.

◻ ДАРУНКИ: Добровільні грошові пожертви можна послати безпосередньо в США до Watch Tower Bible and Tract Society of Pennsylvania, 25 Columbia Heights, Brooklyn, New York 11 201 або місцевого філіалу Товариства. Можна також дарувати ювелірні вироби та інші цінності. Слід написати короткий лист, в якому говорилося б, що цей дарунок є пожертвою.

◻ УМОВНІ ПОЖЕРТВИ: Гроші можна дати Товариству Вартової Башти на зберігання, аж поки їх власник не помре; гроші повернуться власнику, якщо він матиме в них потребу.

◻ СТРАХУВАННЯ: Товариство Вартової Башти може виступати у ролі винагородонабувача, якому виплачують страхову суму особистого страхування. Про будь-який із таких заходів слід повідомити Товариство.

◻ БАНКІВСЬКІ РАХУНКИ: Банківські рахунки, свідоцтво про банківські вклади або індивідуальні пенсійні рахунки можна довірити або заповісти Товариству Вартової Башти згідно з вимогами місцевих банків. Слід повідомити Товариство про такий захід.

◻ АКЦІЇ ТА БОНИ: Акції та бони можна пожертвувати Товариству Вартової Башти як цілковитий дарунок або з умовою, що прибуток надалі буде оплачуватися їх власникові.

◻ НЕРУХОМЕ МАЙНО: Приватне нерухоме майно можна пожертвувати Товариству Вартової Башти як цілковитий дарунок або з умовою, що власник буде перебувати там протягом свого життя. Така особа, перш ніж переписати будь-яке нерухоме майно, повинна обговорити це з Товариством.

◻ ЗАПОВІТИ ТА ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ: Майно і гроші можна заповісти Watch Tower Bible and Tract Society of Pennsylvania через офіційно оформлений заповіт або Товариство може опікуватись над майном довірителя. Довіритель, що помагає релігійній організації, може отримати певні податкові пільги. Копію заповіту або договору доручення слід відіслати Товариству.

Щоб отримати більше інформації щодо цих справ, пишіть до Treasurer’s Office, Watch Tower Bible and Tract Society of Pennsylvania, 25 Columbia Heights, Brooklyn, New York 11 201 (США) або місцевого філіалу Товариства.

[Рамка на сторінці 29]

ВОНА БАЖАЛА ДОПОМОГТИ

ОДИНАДЦЯТИЛІТНЯ Тіфані є школяркою в місті Батон-Руж (штат Луїзіана, США). Недавно цей молодий Свідок Єгови написала твір на тему «Освіта в Америці». Унаслідок цього її батьки-Свідки отримали від директора школи такий лист:

«Протягом Тижня американської освіти по внутрішній системі озвучення читається один найкращий твір із кожного класу. Я скористався приємною нагодою прочитати цього ранку твір Тіфані. Вона насправді є чудовою молодою людиною. Вона врівноважена, впевнена в собі, талановита і ввічлива. Я рідко бачу шестикласниць із такими якостями, як у неї. Тіфані є надбанням для нашої школи».

Тіфані отримала перше місце за зміст твору. Після чого вона написала до Товариства Вартової Башти: «Мабуть, я отримала перше місце за зміст твору завдяки публікації «Запитання молодих людей — корисні відповіді»... Я використала розділ про освіту... Дуже вам дякую за цю корисну та підкріпляючу книжку. За те, що я зайняла перше місце, я виграла сім доларів. Я жертвую цих 7 доларів плюс ще інших 13, всього 20 доларів на всесвітню працю проповідування... Коли я стану дорослою, то думаю добровільно брати участь у служінні в Бетелі».

[Ілюстрація на сторінці 26]

Час від часу Павло заробляв собі на прожиток, виготовляючи намети.