«Настановлення на основі любові»
КОЛО 60—61 р. н. е. один раб-втікач залишив Рим і вирушив у подорож довжиною 1400 кілометрів до дому, у Колоси — місто на південному заході Малої Азії. Він ніс рукописну звістку для свого власника, звістку, автором якої був ніхто інший, як апостол Павло. Сьогодні цей лист є частиною Біблії і в ньому знаходиться ім’я його адресата — Филимон.
Лист до Филимона є шедевром тактовної і переконливої аргументації. Але важливим є те, що у ньому поміщається кілька практичних уроків для сьогоднішніх християн. Один з таких уроків — це цінність настановлювання один одного на основі християнської любові. Давайте, ближче розглянемо цей короткий, але сильний лист.
Утікач повертається
Филимон був християнином, улюбленим братом збору в Колосах (Филимона 4, 5). Збір навіть використовув його дім для зібрань! (Вірш 2). До того ж Филимон особисто добре знав Павла. Може бути, що апостол допомагав йому стати християнином. Павло, правда, каже, що сам не проповідував у Колосах (Колосян 2:1). Але два роки він провів у Ефесах і так широко розгорнув проповідницьку діяльність, що «всі, хто замешкував у Азії [включаючи Колоси], юдеї та геллени, слухали слово про Господа» (Дії 19:10). Можливо, що Филимон був серед слухачів, які позитивно відреагували на почуте.
Але, як би там не було, Филимон, як і багато інших заможних людей того часу, був рабовласником. У давні часи рабство не завжди було принизливим. Серед євреїв, наприклад, продавати себе або когось із членів сім’ї було прийнятним способом сплачування боргів (Левит 25:39, 40). «Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія» коментує ситуацію у період існування Римської імперії: «Багато людей продавали себе в рабство з різних причин, перш за все, щоб почати легше і більш забезпечене життя та покінчити з жалюгідним існуванням вільнонародженої, але бідної людини, отримати певну роботу, а також поліпшити своє становище в суспільстві... Багато неримлян продавали себе римським громадянам сподіваючись скористатись можливістю, яку регулював римський закон, стати після звільнення римськими громадянами».
Проблема виникла, коли Онисим, один із Филимонових рабів, залишив його й втік до Риму, можливо, навіть вкрав гроші для фінансування своєї втечі (Вірш 18). У Римі, Онисим познайомився з апостолом Павлом, який перебував там у в’язниці.
«Колись непотрібний» раб, що втік із своєї неволі, тепер став християнином. Він представив себе в розпорядження Павла й приніс багато користі ув’язненому апостолові. Тому не дивно, що Онисим став для Павла «неначе серце його», «братом улюбленим» (вірші 11, 12, 16).
Апостол Павло хотів би, щоб Онисим залишився з ним, але легально Филимон мав право, як власник Онисима. Отже, Онисим був зобов’язаний повернутись до служби свого пана. Як же прийме його Филимон? Чи буде він гнівно домагатись свого права суворо покарати його? Чи повірить він у те, що Онисим справді став християнином?
Залагодження справи з любов’ю
Павло був спонуканий написати Филимонові стосовно Онисима. Апостол написав цей лист власноручно, без допомоги секретаря, як часто робив (Вірш 19). Виділіть кілька хвилин, прочитайте цей короткий лист до Филимона цілком. Ви помітите, що після того, як Павло відрекомендувався і побажав Филимонові та усім домашнім «благодать... і мир», він похвалив Филимона за «любов... й віру, яку він має до Господа Ісуса, і до всіх святих» (Вірші 1-7).
Павло міг би легко застосувати свій авторитет апостола і «наказати йому що робити», але Він навпаки «просить [настановлює, НС] в любові». Апостол посилається на те, що Онисим справді став християнським братом, який виявився дуже корисним Павлові. Павло визнає: «Я хотів був тримати його при собі, щоб він замість тебе мені послужив у кайданах за Євангелію, та,— продовжує Павло,— без волі твоєї нічого робити не хотів я, щоб твій добрий учинок не був ніби вимушений, але добровільний» (Вірші 8-14).
Павло заохочує Филимона прийняти свого колишнього раба вже як брата. «Прийми його, як мене»,— писав Павло. Він не мав на увазі, що Онисим обов’язково мав би бути звільненим від рабства. Павло не спонукував народ змінити існуючий громадський устрій того часу (Пор. Ефесян 6:9; Колосян 4:1; 1 Тимофія 6:2). Але без вагання можна сказати, що взаємовідносини між Онисимом і Филимоном, як між паном і рабом, стануть набагато міцнішими через християнські зв’язки, які тепер почали існувати між ними. Филимон вважатиме Онисима «вже не як раба, але вище від раба,— як брата улюбленого» (Вірші 15-17).
Але що робити з боргами, які Онисим міг мати, можливо, навіть через крадіжку? Павло знову апелює до їхньої з Филимоном дружби: «Коли ж він чим скривдив тебе або винен тобі,— полічи це мені». Павло висловлює довір’я у те, що Филимон виявить дух готовності простити і зробить ще більше ніж просить апостол. А поскільки Павло надіявся на скоре звільнення, то навіть запланував скористатися з гостинності Филимона в недалекому майбутньому. Після додаткового вітання і побажання Филимонові «благодаті Господа Ісуса Христа» Павло закінчує свій лист (Вірші 18-25).
Уроки для сьогоднішніх християн
Книга Филимона дуже багата на практичні уроки для сьогоднішніх християн. По-перше, вона нагадує нам потребу прощати, навіть якщо співхристиянин серйозно образив нас. «Бо як людям ви простите прогріхи їхні,— сказав Ісус,— то простить і вам ваш Небесний Отець» (Матвія 6:14).
Книга Филимона особливо цінна для тих, хто має владу в християнському зборі сьогодні. Вартим уваги є те, що Павло стримувався від застосовування свого авторитету апостола й наказати Филимонові зробити так, як було потрібно. Крім цього, Павло не вимагав для Онисима дозволу залишитись у Римі, щоб служити йому. Апостол поважав права власності інших. Він також усвідомлював, що коли б використав свій авторитет, то Филимон певно погодився б з ним, але було б краще, коли б Филимон діяв за велінням свого серця. Павло звернувся з любов’ю, щоб отримати сердечну реакцію.
Християнські старійшини сьогодні не повинні «панувати над спадком Божим», зловживати своїм авторитетом, жорстко й авторитетно поводитися з «отарою» (1 Петра 5:1-3). Сам Ісус сказав такі слова: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами» (Матвія 20:25, 26). Наглядачі самі, як правило, бачать, що члени отари набагато краще реагують на звертання до них з любов’ю, ніж на накази. Особи, які страждають через пригнічення, цінують наглядачів, що знаходять час, щоб вислухати їх і дати їм сердечну пораду.
Павлів лист нагадує старійшинам теж про важливість похвали й тактовності. Апостол починає його такими словами: «святих заспокоїв ти, брате» (вірш 7). Ця щира похвала, без сумніву, зробила Филимона більш сприйнятливим. Так само і сьогодні пораду часто можна пом’якшити щирою, середечною похвалою. Така порада не повинна бути грубою, нетактовною, але щедро «приправлена сіллю», щоб була більш приємною для слухача (Колосян 4:6).
Апостол Павло висловлює довір’я, що Филимон зробить правильно, такими словами: «Пересвідчений я про слухняність твою, і тобі написав оце, відаючи, що ти зробиш і більше, ніж я говорю» (Вірш 21). Старійшини, чи висловлюєте й ви таку ж саму впевненість у своїх співхристиянах? Чи ж це не допомагає їм поступати правильно?
Цікаво, що часто батьки помічають хороший ефект на своїх дітях, коли висловлюють їм свою впевненість у них. Якщо батьки визнають цінність охочої слухняності, тобто, бажання робити більше ніж тільки виконувати вимоги,— вони можуть ставитися до своїх дітей з повагою. Накази й вимоги батьків повинні, якщо можливо висловлюватися з любов’ю і сердечним тоном голосу. Необхідно проявляти співчуття і пояснити причини вимог. Батьки не повинні скупитися на сердечну похвалу, якщо діти заслужили її і не бути до них занадто критичними, особливо в присутності інших.
Так само й по відношенню до своїх дружин чоловіки повинні проявляти розсудливість і доброту, бути щедрими на похвалу. Підкорення чоловікові тоді стане для дружини приємним джерелом підкріплення і радості (Приповістей 31:28; Ефесян 5:28).
Ми не знаємо точно, як Филимон відреагував на лист Павла. Але ми можемо бути впевненими, що Павлове довір’я не було даремним. Хай християнські старійшини, батьки й чоловіки поводяться з іншими не змушуючи, не наказуючи, не заставляючи, а «настановлюючи на основі любові».
[Ілюстрація на сторінці 23]
Замість використати свій авторитет апостола, Павло настановлював Филимона на основі християнської любові.