ПЕРВОСВЯЩЕНИК

Головний священик, який представляв народ перед Богом. Також він наглядав за іншими священиками.

У Біблії ця посада називається по-різному: «первосвященик [букв. «великий священик»]» (Чс 35:25, 28; ІсН 20:6, NW, прим.), «помазаний священик» (Лв 4:3), «старший [або «перший»; букв. «головний»] священик» (2Хр 26:20, NW, прим.; 2Цр 25:18, NW, прим.), «голова» (2Хр 24:6) або просто «священик» (2Хр 26:17). Зрозуміти, чи під словом «священик» мається на увазі первосвященик, зазвичай допомагає контекст. У Грецьких Писаннях вислів «старші священики», очевидно, стосується впливових священиків, в тому числі первосвящеників, яких змістили зі становища, і, можливо, дорослих чоловіків з родин первосвящеників, а також голів 24 священицьких груп (Мт 2:4; Мр 8:31).

Першого первосвященика в Ізраїлі, Аарона, призначив сам Бог (Єв 5:4). Далі обов’язки первосвященика переходили від батька до старшого сина, хіба що син помирав або переставав відповідати вимогам для цього служіння, як було у випадку двох старших синів Аарона — вони згрішили проти Єгови і померли (Лв 10:1, 2). Цар Соломон змістив первосвященика, сповнивши таким чином Боже пророцтво, і призначив іншого придатного чоловіка з роду Аарона (1Цр 2:26, 27, 35). Згодом, коли Ізраїль опинився під владою язичницьких правителів, вони зміщали і призначали первосвящеників на власний розсуд. Однак схоже, що протягом всієї історії ізраїльського народу до самого знищення Єрусалима в 70 р. н. е. первосвящениками майже завжди були нащадки Аарона. Хоча могли бути й винятки: наприклад, первосвященик Менелай, якого також називали Хонієм (Иосиф Флавий. Иудейские древности. XII. 5. 1), згідно з 2 Маккавеїв 3:4, 5 і 4:23, був веніяминівцем.

Вимоги для служіння первосвящеником. Первосвященик мав відповідати високим вимогам, адже він виконував дуже почесні обов’язки і представляв народ перед самим Єговою, а його служіння мало символічне значення.

У Левіт 21:16—23 міститься перелік фізичних вад, через які чоловік не міг служити священиком. На первосвященика накладалися ще й інші обмеження: він міг взяти за дружину тільки незайману ізраїльтянку; йому не можна було одружуватися з вдовою (Лв 21:13—15). Первосвященику не дозволялося опоганювати себе дотиком до мертвої людини, навіть якщо це був його батько чи матір, бо через це він став би нечистим. Йому заборонялося занедбувати своє волосся чи роздирати одяг через чиюсь смерть (Лв 21:10—12).

У Біблії не вказані вікові обмеження для служіння первосвящеником. Левіти припиняли своє служіння у 50-річному віці, але цього не сказано про священиків. Деякі біблійні уривки вказують на те, що первосвященик виконував своє служіння до самої смерті (Чс 8:24, 25). Ааронові було 83 роки, коли він пішов разом з Мойсеєм до фараона. Його помазання на первосвященика, очевидно, відбулося наступного року (Вх 7:7). Помер Аарон у віці 123 років. Увесь той період він залишався первосвящеником (Чс 20:28; 33:39). У вказівках щодо міст-сховищ зазначалося, що людина, яка скоїла ненавмисне вбивство, мала залишатися в місті-сховищі до смерті первосвященика, а це означає, що він виконував свої обов’язки до кінця життя (Чс 35:25).

Церемонія посвячення. Завдання, які Аарон отримав невдовзі після виходу ізраїльтян з Єгипту, дають певне уявлення про те, яке служіння Єгова хотів йому довірити. Коли народ ішов пустелею до гори Сінай, саме Аарону було наказано взяти посудину з манною і поставити її перед Свідченням, де вона мала зберігатися. Тоді ще не було ні намету зборів, ні ковчега угоди (Вх 16:33, 34, прим.). Пізніше Аарон став відповідальним за святий намет і ковчег, який був у ньому. Аарон і двоє його синів, а також 70 старійшин Ізраїля були удостоєні честі піднятися на гору Хорив і побачити у видінні Бога (Вх 24:1—11).

Однак вперше Єгова прямо сказав, що збирається відділити Аарона і його синів для священицького служіння, коли давав Мойсею вказівки про одяг священиків (Вх 28). Давши ці вказівки, Бог пояснив Мойсеєві, як має пройти церемонія посвячення Аарона та його синів на священиків, а тоді чітко наказав: «Їм належатиме священство; це незмінна постанова» (Вх 29:9).

Єгова — величний і святий Бог, тому Аарон і його сини почали служити священиками лише після того, як освятилися і урочисто прийняли священицькі обов’язки (Вх 29). Церемонію посвячення провів Мойсей, посередник Закон-угоди. Протягом семи днів, з 1 по 7 нісана 1512 р. до н. е., священики освячувалися, і зрештою їх було повністю посвячено для священицького служіння (Лв 8). Наступного дня, 8 нісана, вперше було проведено церемонію примирення народу з Богом (її опис можна прочитати в 9-му розділі книги Левіт; вона була дуже подібною до церемонії, яку Бог наказав щороку проводити в День примирення, 10 тішрі). Таке примирення було доречним і навіть необхідним, бо ізраїльтяни мали очиститися від гріхів, зокрема від свого недавнього гріха — поклоніння золотому теляті (Вх 32).

Важливою частиною церемонії посвячення було помазання: Мойсей помазав Аарона, виливши йому на голову священну олію помазання, приготовлену відповідно до Божих вказівок (Лв 8:1, 2, 12; Вх 30:22—25, 30—33; Пс 133:2). Інших первосвящеників — наступників Аарона — названо «помазаними». Хоча у Біблії не згадуються конкретні випадки, коли когось із них помазували олією, але в ній міститься такий закон: «Святе вбрання Аарона переходитиме його синам, які служитимуть після нього. Вони одягнуть це вбрання, коли їх будуть помазувати та урочисто покладати на них священицькі обов’язки. Той син, який стане священиком після Аарона і входитиме в намет зборів, щоб виконувати служіння у святому місці, буде носити це вбрання сім днів» (Вх 29:29, 30).

Одяг. Коли первосвященик виконував свої звичайні обов’язки, він носив лляне вбрання, подібне до того, яке носили інші священики, але в деяких випадках він одягав урочисте вбрання, «одяг для слави і краси». Вказівки, які Бог дав Мойсею щодо крою цього одягу, а також процес його виготовлення описано у 28-му і 39-му розділах книги Вихід. Поверх лляних штанів, які були довжиною до колін і які носили всі священики, «щоб прикрити... голе тіло» (Вх 28:42), первосвященик одягав довгу сорочку (євр. кутто́нет) з шаховим візерунком, зроблену з тонкої лляної пряжі (ймовірно, білого кольору). Ця сорочка, очевидно, мала довгі рукави, сягала щиколоток і була цільнотканою. Також первосвященик одягав пояс (імовірно, над талією) з тонкої лляної крученої нитки, синьої та яскраво-червоної пряжі і пурпурної вовни (Вх 28:39; 39:29).

Тюрбан, який, очевидно, відрізнявся від головного убору інших священиків, теж був з тонкого лляного полотна (Вх 28:39). Спереду до тюрбана кріпилася блискуча пластинка з чистого золота, і на ній був вирізьблений напис: «Єгова — святий» (Вх 28:36). Цю пластинку називали «святим знаком присвячення Богові» (Вх 29:6; 39:30).

На лляну сорочку одягалася синя безрукава сорочка (євр. меı́л), яка, очевидно, теж була цільноткана. Її одягали через голову, а щоб виріз не рвався, довкола нього йшла міцна облямівка. Ця сорочка була коротша за лляну і по всьому нижньому краю мала золоті дзвіночки, що чергувалися з гранатами, зробленими з синьої та яскраво-червоної пряжі і пурпурної вовни. Коли первосвященик виконував свої обов’язки у святині, було чути дзвін цих дзвіночків (Вх 28:31—35).

Ефод — частина одягу, схожа на фартух,— складався з двох частин, передньої і задньої, і був довжиною трохи нижче пояса. Ефод носили всі священики, а іноді й люди, які не мали відношення до священицького роду (1См 2:18; 2См 6:14). Однак ефод первосвященика мав особливу вишивку. Він був виготовлений з тонкої лляної крученої нитки, пурпурної вовни, яскраво-червоної пряжі та золотих ниток, нарізаних з тонких золотих пластин (Вх 39:2, 3). Ефод мав наплічники, які, мабуть, звисали з обох боків у напрямку пояса. Зверху на наплічниках були дві золоті оправи зі вставленими в них оніксами; на кожному з цих каменів були вирізьблені імена синів Ізраїля (Якова), від найстаршого до наймолодшого, по шість імен на кожному камені. До ефода був прикріплений пояс, виготовлений з такого ж матеріалу, що й він. Завдяки поясу ефод прилягав до талії первосвященика (Вх 28:6—14).

Нагрудник для суду, звісно, був найдорожчим і найрозкішнішим елементом одягу первосвященика. Він був виготовлений із тієї ж тканини, що й ефод. Ця тканина мала форму прямокутника, довжина якого була вдвічі більша, ніж ширина. Її склали вдвоє, тож нагрудник був квадратним (зі стороною прибл. 22 см) і утворював свого роду кишеню. (Див. НАГРУДНИК.) Його прикрашали 12 коштовних каменів у золотих оправах, на кожному з яких було вирізьблено по одному імені синів Ізраїля. Камені — рубін, топаз, смарагд та інші — розташовувалися в чотири ряди. До кутів нагрудника кріпилися золоті кільця; верхні були з’єднані з наплічниками ефода за допомогою золотих ланцюжків, плетених, як шнур. Два нижніх кільця за допомогою синього шнура були з’єднані з ефодом прямо над поясом (Вх 28:15—28).

«У нагрудник» Мойсей поклав урім і туммім (Лв 8:8). Точно не відомо, що вони собою являли. Деякі вчені вважають, що це були жеребки, які діставали з нагрудника або ж кидали, коли виникало якесь питання, і під керівництвом Єгови за допомогою них отримували відповідь «так» або «ні» (у такому разі урім і туммім, мабуть, зберігалися в «кишені» нагрудника; Вх 28:30, AT; Mo). Такий висновок може підтверджуватися словами з 1 Самуїла 14:41, 42. Ще дехто припускає, що урім і туммім були якимось чином пов’язані з каменями на нагруднику, але цей варіант менш імовірний. Інші згадки про урім і туммім можна знайти в Числа 27:21; Повторення Закону 33:8; 1 Самуїла 28:6; Ездри 2:63; Неемії 7:65. (Див. УРІМ І ТУММІМ.)

Таке особливе, урочисте вбрання первосвященик одягав, коли звертався до Єгови з якимось важливим питанням (Чс 27:21; Сд 1:1; 20:18, 27, 28). Також первосвященик переодягався в День примирення: склавши приношення за гріх, він знімав білий лляний одяг і одягав урочисте вбрання (Лв 16:23, 24). Очевидно, він носив це вбрання і в деяких інших випадках.

У вказівках щодо Дня примирення, записаних у 16-му розділі книги Левіт, прямо не говориться, що первосвященик, одягнувши своє урочисте вбрання, мав підняти руки і благословити народ. Однак в уривку про церемонію, яка відбулася наступного дня після посвячення священиків і дуже нагадувала церемонію проведення Дня примирення, зазначається: «Піднявши руки до народу, Аарон поблагословив його» (Лв 9:22). Єгова пояснив, як благословляти народ, давши Мойсею наказ: «Скажи Аарону та його синам: “Благословляйте ізраїльський народ такими словами: «Нехай Єгова благословить тебе й охоронить. Нехай над тобою засяє обличчя Єгови і хай він виявить тобі ласку. Нехай Єгова оберне до тебе своє лице і дасть тобі мир»”» (Чс 6:23—27).

Відповідальність і обов’язки. Служіння первосвященика було почесним, серйозним і відповідальним. Про це свідчить той факт, що, згрішивши, він міг стягнути вину на весь народ (Лв 4:3). Первосвященик був єдиним, хто міг ввійти у Найсвятіше відділення святині, і робив він це лише раз на рік, у День примирення (Лв 16:2). Коли він у той день входив у намет зборів, там не міг перебувати жоден інший священик (Лв 16:17). Первосвященик брав провід у служінні, яке здійснювалося в День примирення. В особливих випадках він примиряв з Богом свій дім і весь народ (Лв 9:7), а також заступався за ізраїльтян, коли проти них спалахував гнів Єгови (Чс 15:25, 26; 16:43—50). Коли виникало питання національного значення, він звертався до Єгови за допомогою уріму і тумміму (Чс 27:21). Під його керівництвом різали і спалювали руду корову, попіл з якої додавали у воду для очищення (Чс 19:1—5, 9).

Очевидно, первосвященик за бажанням міг взяти участь у будь-якій церемонії та будь-якому виді священицького служіння. За днів царя Давида священиків було дуже багато. Тому, щоб кожен з них був залучений до служіння, Давид поділив їх на 24 групи (1Хр 24:1—18). Такий порядок діяв увесь час, поки існувало священство. На відміну від інших священиків, первосвященик міг служити при святині будь-коли. (Священики могли допомагати, коли хотіли, але деякі обов’язки вони виконували тільки тоді, коли підходила черга їхньої групи.) Первосвященик і решта священиків були найбільше зайняті у святкові дні.

Первосвященик відповідав за святиню, служіння в ній і за скарбницю (2Цр 12:7—16; 22:4). Схоже, що в цій роботі йому допомагав «другий священик» (2Цр 25:18). Пізніше цей помічник, якого називали «саган», заміщав первосвященика, якщо той з якоїсь причини не міг виконувати свої обов’язки (Edersheim A. The Temple. 1874. P. 75). На Елеазара, сина Аарона, було покладено особливу відповідальність (Чс 4:16).

Крім того, первосвященик брав провід у релігійному навчанні народу (Лв 10:8—11; Пв 17:9—11).

Первосвященик і правителі Ізраїля (Ісус Навин, судді, а згодом царі) були представниками вищої судової влади (Пв 17:9, 12; 2Хр 19:10, 11). Пізніше, коли був заснований Синедріон, первосвященик головував у ньому (Мт 26:57; Дії 5:21). (За деякими переданнями, він головував не на кожному засіданні, а лише тоді, коли хотів.) Первосвященик Елеазар разом з Ісусом Навином брав участь у розподілі краю серед 12 племен (ІсН 14:1; 21:1—3).

Про смерть первосвященика оголошували у містах-сховищах. Відтоді всі, хто скоїв ненавмисне вбивство і через це не мав права покинути таке місто, ставали вільними (Чс 35:25—29).

Родовід первосвящеників. У супровідній таблиці міститься інформація про первосвященицький рід і подано імена тих, хто обіймав це становище. Біблія наводить імена лише кількох первосвящеників, але в ній є родовідні записи Ааронових нащадків. Без сумніву, багато з тих, кого згадано в цих родоводах, служили первосвящениками, хоча Біблія нічого не розповідає про їхнє життя і прямо не називає їх первосвящениками. Цілком очевидно, що впродовж довгого періоду від заснування священства у 1512 р. до н. е. до знищення Єрусалима в 607 р. до н. е. первосвящениками служили не лише тих кілька чоловіків, імена яких записані в Біблії. Крім того, у родовідних записах декотрі імена пропущені, тому первосвящениками могли служити і не згадані в них чоловіки. Отже, наведена нижче таблиця не містить повного і точного переліку імен первосвящеників, вона лише допомагає читачеві мати загальне уявлення про первосвященицький рід.

Священство Мелхиседека. Перший священик, згаданий у Біблії,— це Мелхиседек. Він був «священиком Всевишнього Бога», а також царем Салима (Єрусалима). Авраам зустрів цього царя і священика після перемоги над Кедорлаомером, царем Еламу, і трьома його союзниками. Визнаючи, що Мелхиседек отримав свою владу від Бога, Авраам дав йому десяту частину своєї здобичі і прийняв його благословення. Біблія нічого не говорить про походження Мелхиседека, його народження чи смерть. У нього не було ні попередників, ні наступників (Бт 14:17—24; див. МЕЛХИСЕДЕК).

Ісус Христос як Первосвященик. Згідно з Листом до євреїв, після того як Ісус Христос воскрес і ввійшов у небо, він «назавжди став первосвящеником на подобу Мелхиседека» (Єв 6:20; 7:17, 21). Щоб підкреслити, наскільки вищим і величнішим є Христове священство в порівнянні з Аароновим, Павло згадує, що Мелхиседек був царем і священиком за рішенням Всевишнього Бога, а не тому, що походив зі священицького чи царського роду. Ісус Христос належав до племені Юди і роду Давида, а не до племені Левія. Тому він не успадкував становище священика як нащадок Аарона, а був призначений Богом, так само як Мелхиседек (Єв 5:10). Христос став небесним Царем і Священиком згідно з обіцянкою, записаною в Псалмі 110:4: «Єгова присягнув і не змінить свого рішення: “Ти повіки священик на подобу Мелхиседека!”» Крім того, він посів царську владу як нащадок Давида, тобто успадкував її на підставі угоди, яку Бог уклав з Давидом (2См 7:11—16). Отже, подібно до Мелхиседека, Ісус виконує обов’язки і царя, і священика.

Вищість первосвященства Христа видно також з того, що, коли Авраам дав десяту частину своєї здобичі священику і царю Салима, Мелхиседеку, то разом з ним десятину, можна сказати, дав і його майбутній нащадок Левій, від якого пішов рід єврейських священиків. За цією ж логікою Левій отримав благословення від Мелхиседека, а принцип такий: «Більший благословляє меншого» (Єв 7:4—10). Апостол Павло також звертає увагу на те, що Мелхиседек, «не маючи ні батька, ні матері, ні родоводу, ні початку днів, ні кінця життя», є прообразом вічного священства Ісуса Христа, який після воскресіння отримав «незнищенне життя» (Єв 7:3, 15—17).

Однак хоча Христос не успадкував священства від Аарона і не мав ні попередника, ні наступника, на ньому сповнюється все, що символізувало Ааронове первосвященство. Апостол Павло чітко це показує, коли згадує, що святий намет, споруджений у пустелі, символізував «правдивий намет, який поставив Єгова, а не людина» і що священики з роду Левія виконували «священне служіння», яке було «лише відображенням і тінню того, що в небі» (Єв 8:1—6; 9:11). Він говорить, що Ісус Христос, який приніс своє досконале тіло, а не тваринні жертви, усунув необхідність складати такі жертви; Ісус «увійшов до небес» «не з кров’ю козлів і молодих биків, а з власною кров’ю... та здобув для нас вічне визволення» (Єв 4:14; 9:12; 10:5, 6, 9). Він увійшов у святе місце,— символом якого було Найсвятіше, куди входив Аарон,— тобто «в саме небо, щоб з’явитися перед Богом задля нашого блага» (Єв 9:24).

Ісусу, небесному Первосвященику, не потрібно приносити жертву знову і знову (як це робили священики з роду Аарона), адже Ісусова жертва назавжди усунула гріх (Єв 9:13, 14, 25, 26). Крім того, жоден священик з Ааронового роду не міг прожити достатньо довго, щоб привести тих, кому служив, до цілковитого спасіння і досконалості, а Христос «спроможний принести цілковите спасіння тим людям, які наближаються до Бога через нього, бо він завжди живий, щоб благати за них» (Єв 7:23—25).

Ізраїльський первосвященик не лише складав приношення, а й благословляв народ і навчав його Божих праведних законів. Те саме можна сказати про Ісуса Христа. З’явившись перед Батьком у небесах, він «раз і назавжди приніс одну жертву за гріхи, а потім сів праворуч від Бога й відтоді чекає, поки його вороги не будуть покладені йому під ноги» (Єв 10:12, 13; 8:1). Тому «він з’явиться вдруге... не для того, щоб усунути гріх; і його побачать ті, хто з нетерпінням очікує, що він принесе їм спасіння» (Єв 9:28).

Первосвященство Ісуса Христа є вищим також з іншого погляду. Він став такою ж людиною з крові і плоті, як його «брати» (Єв 2:14—17), і був ретельно випробуваний; Ісус стикався з протидією та переслідуванням і зрештою помер ганебною смертю. Щодо цього написано: «Він, хоча й був сином, навчився слухняності зі своїх страждань. Після того як його було приведено до досконалості, він став відповідальним за вічне спасіння всіх слухняних йому» (Єв 5:8, 9). Павло пояснив, яку користь ми можемо отримати завдяки тому, що Ісус пройшов випробування: «Оскільки він сам зазнав страждань, зносячи випробування, то може допомогти й тим, хто також їх зносить» (Єв 2:18). Ті, хто потребує допомоги, можуть покладатися на Ісусове милосердя і співчуття. «Бо ми маємо не такого первосвященика, який не міг би співчувати нашим слабкостям,— пише Павло,— а такого, який подібно до нас був випробуваний у всьому, проте залишився безгрішним» (Єв 4:15, 16).

Священики з-поміж християн. Ісус Христос — єдиний священик «на подобу Мелхиседека» (Єв 7:17), однак, подібно до ізраїльського первосвященика Аарона, він має у підпорядкуванні священиків, яких дав йому Батько, Єгова. Вони отримали обіцянку, що стануть співспадкоємцями Христа на небесах і царюватимуть разом з ним у його Царстві (Рм 8:17). Цих осіб названо «священством царським» (1Пт 2:9). У видінні з книги Об’явлення вони співають нову пісню про те, що Христос купив їх своєю кров’ю, «сформував з них царство та зробив їх священиками нашого Бога, і вони царюватимуть над землею» (Об 5:9, 10). Пізніше в тому ж видінні вказується їхня кількість — 144 000. Також в Об’явлення говориться, що вони є послідовниками Ягняти і «куплені із землі», «куплені з-поміж людей як перші плоди для Бога та Ягняти» (Об 14:1—4; Як 1:18). Далі в 14-му розділі Об’явлення міститься застереження щодо знака дикого звіра; його потрібно уникати, а «це вимагає витривалості від святих» (Об 14:9—12). Згадані 144 000 куплених — це ті, хто зберіг вірність до кінця, ожив і царює разом з Христом; вони «будуть священиками Бога та Христа і царюватимуть з ним 1000 років» (Об 20:4, 6). Таке славне становище вони отримують завдяки служінню Ісуса як Первосвященика.

Хто отримує користь від небесного священства. У книзі Об’явлення описано видіння про Новий Єрусалим, яке допомагає зрозуміти, заради кого виконують своє служіння величний Первосвященик та інші небесні священики, які підкоряються йому. Аарон і його рід, а також священицьке плем’я левітів служили на благо 12 племен, що заселяли Палестину. А якщо говорити про Новий Єрусалим, то «завдяки його світлу ходитимуть народи» (Об 21:2, 22—24).

Див. також СВЯЩЕНИК.