Дбайливий догляд за дорогоцінними вівцями Єгови

СТАРІЙШИНИ зосереджено слухали. Вони подолали коло 50 кілометрів від Ефеса до Мілета, щоб послухати настанови від апостола Павла. Як же засмутилися вони, коли почули, що бачать його востаннє. Отже, вони знали, що його слова будуть дуже важливими: «Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив [наглядачами, НС], щоб пасти Церкву [збір, НС] Божу, яку власною кров’ю [кров’ю свого Сина, НС] набув Він» (Дії 20:25, 28, 38).

Павлове коротке нагадування про пастирів, безсумнівно, містило в собі багато інформації для цих ефеських старійшин. Вони були обізнані з роботою випасання овець у близькій окрузі. Вони також знали багато місць у Святому єврейському Письмі, де говорилося про пастухів. Також їм було відомо, що Єгова уподібнював себе до Пастиря свого народу (Ісаї 40:10, 11).

Павло говорив про них як про «наглядачів» серед «отари» і «пастирів» «збору». Тоді як термін «наглядачі» наголошує на те, яким є їхнє завдання, слово «пастир» описує, як їм слід наглядати. Так, наглядачі повинні дбати про кожного члена збору в люб’язний спосіб, наче пастух доглядає за своєю отарою.

Сьогодні лише декотрі старійшини мають досвід у випасанні буквальних овець. Але Біблія так багато разів розповідає як про овець, так і про пастухів, зокрема в символічному значенні, що Павлові слова актуальні в усі часи. Чимало можна навчитися також з описів про пастухів, до яких у давнину Бог ставився прихильно. Їхні визначні приклади можуть допомогти сучасним старійшинам зрозуміти, які риси потрібно розвивати, щоб пасти Божий збір.

Безстрашний пастух Давид

Коли ми згадуємо про пастухів, що жили у біблійні часи, мабуть, перед нами постає Давид, бо він починав як пастух овець. Перше, чого можна навчитися з Давидового життя, є те, що становище пастуха не є видатним. Фактично, коли пророк Самуїл прибув, щоб помазати Єссеєвого сина на майбутнього царя Ізраїлю, молодого Давида спочатку взагалі не помітили. Аж після того, як Єгова відкинув його сімох старших братів, пригадали собі про Давида, який перебував у полі та «пас отару» (1 Самуїла 16:10, 11). А втім, роки, проведені Давидом у праці пастуха, приготували його до напруженої праці доглядання за ізраїльським народом. «І вибрав [Єгова] Давида, Свого раба, і від кошар його взяв... щоб Якова пас він, народа Свого»,— говориться у Псалмі 78:70, 71. Відповідно до цього Давид написав чудовий, відомий 23-й Псалом, який починається словами: «Господь — то мій Пастир».

Неначе Давид, старійшини, що служать у християнському зборі, повинні бути скромними підпастирями і надмірно не турбуватися здобуттям видатного становища. Згідно з Павловими словами, написаними до Тимофія, той, хто докладає зусиль, щоб взяти на себе пастирську відповідальність, «доброго діла він прагне», а не видатного становища (1 Тимофія 3:1).

Хоч Давид, працюючи звичайним пастухом, займав скромне становище, часами йому було потрібно великої відваги. Наприклад, коли одного разу лев схопив вівцю з батькової отари, а іншого разу — ведмідь, Давид безстрашно кинувся у бій та убив обох хижаків (1 Самуїла 17:34—36). Це було виявом надзвичайної відваги, якщо взяти до уваги те, що лев може вбити тварину, за розмірами значно більшу, ніж він сам. А сірійський бурий ведмідь, який тоді водився у Палестині,— одна особина важить коло 140 кілограмів,— міг забити оленя одним махом своєї потужної лапи.

Давидова відважна турбота про овець свого батька є гарним прикладом для пастирів у християнському зборі. Апостол Павло застерігав ефеських старійшин перед «вовками лютими, що отари щадити не будуть» (Дії 20:29). У теперішніх часах також виникатимуть ситуації, коли християнські пастирі повинні виявляти відвагу, щоб охоронити духовне благополуччя овець Єгови.

Овець слід не тільки відважно захищати, але й поводитися з ними у надзвичайно чуйний спосіб, наслідуючи ніжного Давида та Доброго Пастиря, Ісуса Христа (Івана 10:11). Пам’ятаючи, що отара належить Єгові, старійшини не повинні деспотично ставитись до овець, «пануючи над спадком Божим» (1 Петра 5:2, 3; Матвія 11:28—30; 20:25—27).

Звітність

Патріарх Яків є ще одним знаним пастухом. Він вважав себе особисто відповідальним за кожну вівцю, довірену йому. Яків так вірно дбав про стада свого тестя Лавана, що після 20 років свого служіння міг сказати: «Вівці твої та кози твої не мертвили свого плоду, а баранів отари твоєї я не їв. Розшарпаного диким звірем я не приносив до тебе,— я сам ніс ту шкоду. Від мене домагався ти того, що було вкрадене вдень, і що було вкрадене вночі» (Буття 31:38, 39).

Християнські наглядачі ще більше дбають про овець, яких Пастир наших душ, Бог Єгова, «власною кров’ю [кров’ю свого Сина, НС] набув» (Дії 20:28; 1 Петра 2:25; 5:4). Павло підкреслив цю важливу відповідальність, коли нагадував єврейським християнам, що чоловіки, які керують у зборі, «пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу» (Євреїв 13:17).

Із прикладу Якова також стає зрозумілим, що праця пастуха не обмежується конкретним часом. Це є цілодобова праця, яка часто вимагає самопожертви. Він сказав Лавану: «Бувало, що вдень з’їдала мене спекота, а вночі наморозь, а мій сон мандрував від моїх очей» (Буття 31:40).

Це, безперечно, стосується і багатьох сповнених любові християнських старійшин сьогодні, як можна побачити з наступного випадку. Одного брата поклали в реанімаційний відділ лікарні після того, як біопсія мозкової пухлини дала ускладнення. Сім’я організувала цілодобове чергування біля його ліжка. Щоб морально підтримати та підбадьорити хворого і його сім’ю, один місцевий старійшина так влаштував свій напружений розклад, що міг щоденно відвідувати їх. Проте через лікарняний режим інтенсивної терапії він не завжди міг приходити вдень. Це означало, що старійшина часто приходив у лікарню досить пізно ввечері. Але він охоче приходив туди вечір за вечором. «Я розумів, що слід приходити у час, відповідний для пацієнта, а не для мене»,— сказав старійшина. Коли брат одужав настільки, що його можна було перевести в інший відділ лікарні, старійшина продовжував щоденно приходити, щоб підбадьорювати його.

Чого навчився Мойсей, будучи пастухом

Біблія описує, що Мойсей був «найлагідніший за всяку людину, що на поверхні землі» (Числа 12:3). Проте запис виявляє, що так було не завжди. Ще замолоду він вбив єгиптянина за те, що той бив ізраїльтянина (Вихід 2:11, 12). Важко собі уявити, що це був вчинок лагідної людини! Все ж таки пізніше Бог послуговувався Мойсеєм, щоб вести мільйонний народ через пустиню до Обітованої землі. Зрозуміло, що в той час Мойсей потребував додаткового навчання.

Незважаючи на те що Мойсей вже мав світське навчання «всієї премудрости єгипетської», для того щоб пасти отару Єгови, йому треба було ще чогось (Дії 7:22). В якій формі постачалося це додаткове навчання? Протягом 40 років Бог дозволяв Мойсею служити скромним пастухом у мідіянському краї. Піклуючись про стада свого тестя Їтра, Мойсей розвинув такі гарні риси, як здержливість, покірність, людяність, довготерпіння, лагідність духу та самовладання. Він також навчився чекати на Єгову. Так, піклування про буквальних овець зробило Мойсея досвідченим пастирем ізраїльського народу (Вихід 2:15—3:1; Дії 7:29, 30).

Чи ж не цих рис потрібно старійшині, щоб дбати про Божих людей сьогодні? Так, бо Павло нагадував Тімофію, що «раб Господній... повинен... бути привітним до всіх, навчальним, до лиха терплячим, що навчав би противників із лагідністю» (2 Тимофія 2:24, 25).

Можливо, буває час, коли старійшина відчуває розчарування, бо не може у повній мірі розвинути ці риси. Незважаючи на це, йому не слід піддаватися. Так само як і для Мойсея, розвиток у повній мірі потрібних рис, щоб бути гарним пастирем, може забрати багато часу. Проте згодом такі ревні зусилля будуть винагороджені. (Порівняйте 1 Петра 5:10).

Будучи старійшиною, ти, можливо, не впевнений, чи тобою послуговуються настільки, наскільки послуговуються іншими. Чи може бути, що, як у випадку Мойсея, Єгова дає тобі можливість розвивати у повній мірі певні важливі риси? Ніколи не забувай, що Єгова «опікується» нами. Але нам також потрібно пам’ятати про потребу «мати покору один до одного, бо «Бог противиться гордим а смиренним дає благодать!» (1 Петра 5:5—7). Якщо ти застосовуєш та приймаєш навчання від Єгови, то можеш стати більш корисним для нього, так само як став Мойсей.

Усі вівці Єгови є дорогоцінними

Надійні, ласкаві пастирі у біблійні часи мали почуття відповідальності за кожну вівцю зокрема. Таке ж відчуття повинні мати й духовні пастирі. Це стає зрозумілим з Павлових слів: «Пильнуйте... всієї отари» (Дії 20:28). Кого можна вважати членом «всієї отари»?

Ісус розповів притчу про чоловіка, що мав сто овець, але який негайно розпочав пошуки однієї загубленої, щоб повернути її в отару (Матвія 18:12—14; Луки 15:3—7). Так само наглядач повинен турбуватися про кожного члена збору. Неактивність у служінні або у відвідуванні християнських зібрань не означає, що вівця вже не є частиною збору. Вона залишається членом «всієї отари», за якого старійшини повинні «здати справу» Єгові.

Члени однієї ради старійшин дуже занепокоїлись тим, що декотрі особи зі збору стали бездіяльними. Було складено перелік цих осіб і доклалося особливих зусиль, щоб відвідати їх та допомогти їм повернутися до кошари Єгови. Якими ж вдячними Богові були ці старійшини, що за два з половиною роки вони змогли допомогти понад 30 особам знову стати активними в служінні Єгові. Один з тих, кому допомогли, був неактивним десь коло 17 років!

Увагу наглядачів також звертається на значення цієї відповідальності через той факт, що ці вівці є «куплені кров’ю [Божого] Сина» (Дії 20:28, НС). Немає більшої ціни, яку можна було б заплатити за цих дорогоцінних овець. Лише подумайте про весь витрачений час та всі зусилля, докладені в служінні, щоб знайти кожну вівцеподібну особу й допомогти їй! Чи ж не потрібно докласти подібних зусиль, щоб зберігати їх у Божій кошарі? Безсумнівно, кожна вівця у зборі зокрема є дорогоцінною.

Навіть коли член отари вплутується в серйозний гріх, ця відповідальність не знімається зі старійшин. Вони й далі повинні бути чуйними, дбайливими пастирями і старатися в лагідний спосіб рятувати грішника, якщо це взагалі можливо (Галатів 6:1, 2). Як не сумно, але трапляються випадки, коли член збору виявляє явну відсутність благочестивого жалю за вчинений серйозний гріх. У цьому випадку на ласкавих пастирях лежить біблійна відповідальність захищати решту отари від заразливого впливу (1 Коринтян 5:3—7, 11—13).

Проте Бог Єгова показав досконалий зразок у виявленні милосердя до овечок, що відбилися. Наш співчутливий Пастир говорить: «Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену поверну, а поранену перев’яжу, а хвору зміцню» (Єзекіїля 34:15, 16; Єремії 31:10). Наслідуючи цей чудовий зразок, було вжито заходів, які базуються на любові, щоб сьогоднішні духовні пастирі відвідували виключених осіб, які тепер, можливо, згідні прийняти пропоновану ними допомогу. Ці сповнені милосердя зусилля, щоб повернути таких загублених овечок, дали гарні плоди. Одна поновлена сестра сказала: «Сам прихід старійшини став для мене поштовхом, щоб повернутися».

Немає сумніву, що Павлові слова до ефеських старійшин у Мілеті мали глибоке значення як для них, так і для наглядачів сьогодні. Його слова про пастухів нагадують про привабливі риси, які повинні бути очевидними у наглядачів: скромність та відвага, що уособлені в царі-пастирі Давиді; особисте почуття відповідальності та турбота про захист, очевидні в Якововому цілодобовому служінні, і готовність терпляче приймати додаткове навчання, яку виявляв Мойсей. Справді, ці біблійні приклади допомагатимуть старійшинам у зборі розвивати та виявляти риси, потрібні для того, щоб вони могли дбайливо «пасти Церкву [збір, НС] Божу, яку власною кров’ю [кров’ю свого Сина, НС] набув Він».