Запитання читачів

Чи Божий наказ, записаний в Єремії 7:16, свідчить про те, що християни не повинні молитися за людину, котру було виключено зі збору як нерозкаяного грішника?

Після проголошення судового вироку невірній Юді Єгова сказав до Єремії: «А ти не молись за народ цей, і благання й молитви за них не здіймай, і Мене не проси,— бо не вислухаю Я тебе» (Єремії 7:16).

Чому Єгова заборонив Єремії молитися за ізраїльтян? Тому що вони грубо порушували його Закон. Ці люди відкрито й безсоромно ‘крали, вбивали й перелюб чинили, і присягали фальшиво, й кадили Ваалові, і ходили за іншими богами’. Зрештою Єгова сказав невірним євреям: «Відкину Я вас від обличчя Свого, як відкинув усіх ваших братів, усе насіння Єфремове». Безумовно, Єремії чи будь-кому іншому було б недоречно молитися до Єгови, аби він скасував свій вирок (Єремії 7:9, 15).

Відповідно до цього апостол Іван написав, якою повинна бути молитва, прийнятна Богові. Спочатку він запевнив християн: «Коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас» (1 Івана 5:14). Потім, говорячи про молитви за інших, Іван написав: «Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться за нього,— і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть,— не про нього кажу, щоб молився» (1 Івана 5:16). Ісус також говорив про гріх, який «не проститься», тобто гріх проти святого духу (Матвія 12:31, 32).

Чи це означає, що всі особи, виключені з християнського збору за те, що не розкаювались у скоєних гріхах, вчинили гріх «на смерть» і тому за них не можна молитися? Необов’язково, бо в деяких випадках такі провини не належать до розряду гріхів, що призводять до смерті. По суті, важко сказати, чи вчинені гріхи заслуговують смерті. Типовим прикладом цього є цар Юди Манасія. Він зводив жертовники фальшивим богам, приносив у жертву своїх синів, займався спіритизмом і поставив різаного боввана у храмі Єгови. Біблія говорить, що Манасія та його народ робили «гірше від тих народів, яких Господь вигубив з-перед обличчя Ізраїлевих синів». За все це Єгова покарав Манасію, дозволивши повести його в кайданах у полон до Вавилона (2 Царів 21:1—9; 2 Хронік 33:1—11).

Чи такі великі гріхи Манасії слід зараховувати до тих, що приносять смерть? Очевидно, ні, бо далі в оповіді говориться про нього: «Як був він утискуваний, благав він лице Господа, Бога свого, і дуже впокорився перед лицем Бога своїх батьків. І молився він до Нього, і Він був ублаганий, і вислухав благання його, і вернув його до Єрусалиму, до царства його. І пізнав Манасія, що Господь — Він Бог» (2 Хронік 33:12, 13).

Отже, якщо людину виключили зі збору, не варто автоматично робити висновок, що вона вчинила гріх, який заслуговує смерті. Іноді, аби виявився справжній стан серця, необхідно часу. Часто говориться, що однією з цілей позбавлення спілкування є спонукати грішника опам’ятатися, з надією, що він розкається та навернеться.

Оскільки правопорушник більше не спілкується зі збором, то будь-які зміни стану серця чи складу думок найперше побачать близькі йому люди, скажімо, подружній партнер чи члени сім’ї. Ті, хто помічає такі зміни, можуть дійти висновку, що правопорушник не вчинив гріха, що заслуговує смерті. Вони можуть відчувати спонуку молитися, щоб він черпав силу з Божого натхненого Слова і щоб Єгова повівся з ним згідно зі своєю волею (Псалом 44:22; Екклезіяста 12:14).

Хоча хтось може помічати достатньо доказів для того, аби вважати, що грішник розкаявся, але весь збір, напевно, цього не бачить. Члени збору могли б бути збентеженими, непокоїтися і навіть спотикатися, якби почули, що хтось прилюдно молиться про провинника. Саме тому особи, які хочуть помолитися за грішника, повинні робити це лише наодинці, будучи впевненими, що будь-які подальші кроки зроблять відповідальні старійшини збору.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Величезні гріхи Манасії були прощені, коли він упокорився перед Єговою.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 30]

Репродукція з Illustrierte Pracht - Bibel/Heilige Schrift des Alten und Neuen Testaments, nach der deutschen Uebersetzung D. Martin Luther’s.