Фальшива релігія прямує до свого знищення!

АБИ пересвідчитись, що релігіям світу приходить кінець, старанно дослідімо одне з найяскравіших біблійних пророцтв. А власне — пророцтво про таємничу символічну жінку, описану в останній книзі Біблії, в Об’явленні.

Чи можете ви уявити собі царицю, котра панує над народами, впливаючи на життя мільярдів людей упродовж усієї історії,— багату жінку, пишно зодягнену в порфіру й кармазин, приоздоблену золотом, дорогоцінними каміннями і перлами? У неї на чолі написане довге ім’я, таємниця: «Великий Вавилон,— мати розпусти й гидоти землі». Її можна безпомилково розпізнати за буйне розпусне життя, бо вона чинить «розпусту» із правителями цього світу. Її гріхи нагромадилися аж до неба. Вона їде верхи на почварливій семиголовій червоній звірині з десятьма рогами (Об’явлення 17:1—6; 18:5).

Якщо ви уявляєте собі цю жінку, то маєте поняття про головного персонажа пророчої драми, котру бачив Ісусів апостол Іван у видінні, котре було дане йому через ангела. Іван яскраво описує це видіння в Об’явленні, 17-му і 18-му розділах. Прочитайте ці розділи у власній Біблії. Ви зможете простежити хід подій від викриття того, хто така ця таємнича жінка, до її фатального кінця.

Хто така розпусниця

Ключ до розуміння того, хто вона така, ми знаходимо у двох речах, на котрих символічно сидить ця розпусна цариця. В Об’явлення 17:18 її описано як «місто велике, що панує над царями земними». Це дає їй можливість сидіти над «багатьма водами», котрі означають «народи та люди, і племена та язики» (Об’явлення 17:1, 15). За 3-м віршем цього ж розділу, вона також сидить на семиголовій звірині, а звірі у Біблії часто виступають як символи світових політичних держав або організацій.

Це означає, що розпусниця, Вавилон Великий, є втіленням звеличеної імперії, яка панує над іншими владами та їхніми підданими. Вона може символізувати лише імперію фальшивих релігій світу.

Вплив релігійних провідників на державну політику протягом історії добре відомий. «Уорлд бук енсайклопідія» твердить: «Після падіння Західної Римської імперії [V сторіччя] папа мав більше влади, ніж будь-котра інша особа в Європі... Папа мав як політичну, так і духовну владу. У 800 році папа Лев III коронував франкського володаря Карла Великого на імператора римлян. (...) Лев III затвердив право папи узаконювати владу імператора».

Владу над володарями, яку посідала католицька церква та її «князі», додатково видно на прикладі кардинала Томаса Уольсея (1475?—1530). Його описують, як «наймогутнішу особу в Англії протягом багатьох років». Під час панування короля Генріха VIII він «невдовзі став головною постаттю у всіх державних справах. (...) Він проживав у королівській пишноті й бенкетував у своїй силі». У вищезгаданій енциклопедії описується далі: «Кардинал Уольсей використовував свої великі здібності державного діяча та адміністратора головним чином для залагоджування зовнішніх справ Англії за Генріха VIII».

Ще одним особливим прикладом католицької влади над світськими державними справами був кардинал Рішельє (1585—1642), котрий «понад 18 років... фактично був правителем Франції». Вищецитоване джерело пише: «Він був надзвичайно амбітним і згодом з нетерпінням домагався вищої посади». Його вибрали кардиналом 1622 року, «і незабаром [він] став провідною особою у французькому уряді». Вочевидь, він був діяльною людиною, бо «особисто повів королівську армію на облогу Ла-Рошелі». У статті додавалося: «Рішельє найбільше цікавився зовнішніми справами».

Те, що Ватикан не перестає мати справи з політичними владами, чітко видно з того, що у ватиканській газеті «Оссерваторе романо» постійно публікуються оголошення про чужоземних дипломатів, які дають свої вірчі грамоти суверенному папі. Очевидно, Ватикан користується мережею вірних католиків, які повідомляють папі про розвиток політичних і дипломатичних подій у світі.

Можна навести ще більше прикладів, які ілюструватимуть могутній вплив релігійних провідників (як тих, що належать до загальновизнаного християнства, так і тих, що не належать до нього) на політичні справи світу. Факт, що символічна розпусниця сидить над «багатьма водами», котрі репрезентують «народи та люди, і племена», і на звірині — усіх політичних світових державах, також засвідчує, що її вплив на народи, держави та нації є особливим, сильнішим від звичайного політичного. Розгляньмо детальніше цей вплив.

Частина довгого імені на її чолі була «Вавилон Великий». Воно стосується стародавнього Вавилона, заснованого близько 4000 років тому Німродом, який противився правдивому Богові (Буття 10:8—10). Таке ім’я цієї розпусниці вказує на те, що вона є потужним образом стародавнього Вавилона, з подібними рисами. Якими рисами? Давній Вавилон був насичений містичною релігією, зіпсутими традиціями, ідолопоклонством, магією, астрологією та забобонами — всім тим, що засуджується Словом Єгови.

«Новий міжнародний словник теології Нового Завіту» (англ.) говорить, що у XVIII сторіччі до н. е. Мардук став «міським богом Вавилона й, отже, головою шумеро-аккадського пантеону, який нараховував близько 1300 божеств. Це звело усі релігійні традиції до однієї системи. (...) У Бут. 11:1—9 архітектура величезного храму Вавилона таврується як вираз людської пихи, котра прагне заволодіти небом».

Отже, давній Вавилон був центром фальшивої релігії, котра з часом поширилась по цілому світі. Вавилонські релігійні обряди, доктрини, традиції та символи поширились у всі куточки землі й віддзеркалюються у мішанині багатьох тисяч релігій світу. Політичні царства та імперії повставали й падали, але вавилонська релігія пережила усіх їх.

Чому її страта так близько?

Як уже часто пояснювалось у попередніх номерах цього журналу, біблійні пророцтва та події, які потрясають світ з 1914 року, безпомилково вказують, що нині ми живемо в час «закінчення системи речей» (Матвія 24:3, НС). А це означає, що кінець звірячої світової системи та десятирогої «червоної звірини», на котрій їде верхи ця розпусниця, швидко наближається (Об’явлення 17:3). Вочевидь, ця звірина репрезентує політичний конгломерат майже усіх держав на землі, а саме — Організацію Об’єднаних Націй. Передбачений кінець означає усунення роз’єднувального, безбожного політичного правління над людством. Але що казати про розпусну царицю, котра їде верхи на звірині?

Божий ангел пояснює: «Десять рогів, що ти бачив їх, та звірина,— вони зненавидять розпусницю, спустошать її й обнажать, і з’їдять її тіло, і огнем її спалять. Бо Бог дав їм до серця, щоб волю чинили [«виконати думку», Хом.] Його, маючи одну думку, і щоб царство своє віддали звірині, аж поки не здійсняться слова Божі» (Об’явлення 17:16, 17).

Отже, це пророцтво показує, що політична звірина незадовго перед своїм знищенням зненавидить свою вершницю й повстане проти неї. Чому? Правителі та уряди, вочевидь, почуватимуть, що їхній силі та владі загрожує діяльність організованої релігії в їхніх володіннях. Зненацька, примушені спонукальною силою, вони виконають Божу «думку», тобто його рішення, виконавши вирок над перелюбною, заплямованою кров’ю світовою імперією фальшивої релігіїa. (Порівняйте Єремії 7:8—11, 34).

Кінець фальшивим релігіям світу настане тоді, коли вони виглядатимуть все ще діяльними й впливовими. Авжеж, пророцтво показує, що перед самим своїм знищенням ця розпусниця й далі казатиме у своєму серці: «Сиджу, як цариця, і я не вдова, і бачити смутку не буду!» (Об’явлення 18:7). А втім, на здивування мільйонів її підданих, раптово прийде її знищення. Це буде одна з найнесподіваніших і найкатастрофічніших подій в історії людства.

Фальшиві релігії ще з самого заснування стародавнього Вавилону мають надзвичайний вплив на людство через своїх керівників та прибічників, через свої доктрини, традиції та обряди, через свої численні монументальні споруди для поклоніння й через своє несказанне багатство. Звичайно, вони не зникнуть непомітно. Отже, ангел, котрому було доручено оголосити вирок над цим містом-розпусницею, говорив прямо: «Одного дня прийдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спалений буде огнем, бо міцний Господь, Бог, що судить його!» Отож кінець Вавилону Великому прийде, як грім з ясного неба, і пронесеться дуже швидко, мов «одного дня» (Об’явлення 18:8; Ісаї 47:8, 9, 11).

Гучні слова ангела викликають запитання: чи залишиться тоді хоч якась релігія і якщо так, то яка і чому? Що говориться у пророцтві? Про це піде мова у наступній статті.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 6]

Вина крові, що лежить на загальновизнаному християнстві в Африці

В Об’явлення 18:24 Біблія говорить, що у Вавилоні Великім знайдена кров «побитих усіх на землі». Подумаймо, лишень, про війни через релігійні розбіжності та неспроможність релігійних провідників запобігти їм. Недавнім прикладом цього став геноцид у Руанді, в якому загинуло близько 500 000 чоловік, третиною котрих були діти.

Канадський автор Х’ю Мак-Каллам повідомляє з Руанди: «Священик хуту з Кігалі [Руанда] говорить, що неспроможність церкви подати моральне керівництво була незбагненною. Позиція руандійських єпископів мала б відігравати надзвичайно важливу роль. Вони знали про нависле лихо ще задовго до цієї неконтрольованої різні. Церковні кафедри могли подати нагоду фактично усьому населенню почути гучну звістку, котра могла б відвернути геноцид. Натомість керівники мовчали».

Після найгіршої різанини 1994 року Юстін Гакізімана, церковний старійшина, сказав на невеличкому зібранні пресвітеріанської церкви в Кігалі: «Церква тісно співпрацювала з політикою Габиарімани [президента Руанди]. Ми не засуджували того, що робилося, бо були корумпованими. Жодна наша церква, особливо католицька, не засуджувала цієї різні».

Церковний пастор Аарон Муґемера так висловився на іншому зібранні в Руанді після геноциду: «Церква зганьбила себе. (...) У нас відбувалися вбивства ще з 1959 року. Жоден з нас не засуджував їх. (...) Ми не підносили свого голосу, бо мали страх і тому, що були спокійні за себе».

[Ілюстрація на сторінці 7]

Ця «розпусниця» впливає на цілий світ.

[Відомості про джерело]

Глобус: Mountain High Maps® Copyright © 1995 Digital Wisdom, Inc.