Вічні муки. Чому ця доктрина навіює неспокій?
— Я чув, що ви прогнали свого пастора. Що трапилось?
— Він постійно говорив, що ми всі підемо в пекло.
— А що говорить новий пастор?
— Він теж говорить, що всі ми підемо в пекло.
— Де ж різниця?
— Попередній пастор говорив це так, неначе він був задоволений з цього, а новий говорить про це із жалем у серці.
ЦЯ ІСТОРІЯ, описана в гумористичній публікації, своєрідно відображує те, що багатьом учителям Біблії, а також мирянам не легко погодитися з доктриною про пекло. У глибшому розумінні це також підтверджує те, що сказав канадський теолог Кларк Г. Піннок: «Зі всіх теологічних догматів, що століттями бентежили людську свідомість, я думаю, жоден не став приводом такого неспокою, як загальне тлумачення, що пекло є місцем вічного покарання тіла і душі у свідомому стані».
Питання морального плану
Отже, чому багато хто занепокоюється через пекельні сцени, які представлені в загальновизнаному християнстві? (Дивіться інформацію у рамці). Професор Піннок підкреслює: «Поняття про те, що створіння у свідомому стані повинне вічно піддаватися тілесним та розумовим мукам, непокоїть до глибини душі, і думка, що це накладено на них за божественним наказом, противиться моєму переконанню, що Бог є любов».
Так, вчення про вічні муки являє собою проблему морального плану. Наприклад, щирі християни задумуються над питаннями, піднятими католицьким теологом Гансом Кюнгом: «Чи повинен Бог любові... вічно дивитися на це нескінченне, безнадійне, безжалісне, ненависницьке, жорстоке фізично-психологічне катування своїх створінь?» Кюнг продовжує: «Чи він такий жорстокосердий «позикодавець»? ...Що б ми подумали про людину, яка б так невблаганно і ненаситно задовольняла своє бажання помсти?»a Справді, як може Бог, який говорить у Біблії, щоб ми любили своїх ворогів, бажати вічно мучити своїх ворогів? (1 Івана 4:8—10). Не дивно, коли декотрі люди приходять до висновку, що природа пекла просто не сумісна з природою Бога і що в цій доктрині немає ніякої моралі.
Багато інших віруючих намагаються заглушити своє сумління тим, що уникають цих запитань. Зосередження своєї уваги на чомусь іншому все ж таки не розвіює цього збентеження. Тому розгляньмо цю розбіжність. Які моральні аспекти включає в себе ця доктрина? У журналі «Крісвел теолоджікл ревью» професор Піннок пише: «Вічне катування є нестерпним з огляду на мораль, бо воно змальовує Бога як кровожерну потвору, що підтримує вічний Освенцім для жертв, яким навіть не дозволяє померти». Він запитує: «Як може хтось, сповнений співчуття, спокійно розглядати таку ідею [традиційну доктрину про пекло]? ...Як християни можуть уявляти собі таке жорстоке та мстиве божество?»
Виявивши поганий вплив, який ця доктрина справила на людей, Піннок говорить: «Я хотів би дізнатися, які звірства чинили ті, хто вірив у Бога, що мучить своїх ворогів?» Він продовжує: «Чи це не є найбільш вражаючим поняттям, яке вимагає перегляду?» Справді, якщо така жорстокість приписується Богові, тоді не дивно, що вразливі миряни починають дивитися на пекельний вогонь ще з іншого боку. І що ж вони бачать? Іншу проблему, яка протистоїть ідеї про вічні муки.
Пекло і справедливість
Кожен, хто задумується над традиційною доктриною про пекло, приходить до висновку, що вона подекуди змальовує несправедливого Бога, бо противиться їхньому природному відчуттю справедливості. Яким чином?
Ви віднайдете відповідь на це, коли порівняєте доктрину про вічні муки з нормами справедливості, які дав Бог: «Око за око, зуба за зуба» (Вихід 21:24). Для власного переконання пристосуйте до доктрини про пекельний вогонь цей божественний закон, даний стародавньому Ізраїлю,— закон точної відплати. Який висновок ви можете зробити? Що тільки ті грішники, які завдавали вічних мук, заслуговують таких самих вічних мук — вічні муки за вічні муки. Але оскільки люди (якими б злими вони не були) можуть завдавати лише тимчасові муки, засудження їх на вічні муки створює диспропорцію між їхнім злочином та вічним покаранням у пекельному вогні.
Якщо сказати простіше, покарання було б занадто суворим. Воно було б набагато вищим, ніж «око за око, зуба за зуба». Взявши до уваги те, що Ісусові вчення пом’якшили поняття відплати, ви можете погодитись, що правдивим християнам було б важко побачити справедливість у вічних муках (Матвія 5:38, 39; Римлян 12:17).
Виправдання доктрини
Все ж таки багато віруючих намагаються виправдувати цю доктрину. Як? Британський автор Клайв С. Луїс відображає погляди більшості захисників цієї доктрини у своїй книжці «Проблема болю»: «Немає іншої доктрини, яку б я з більшою охотою усунув з християнства, ніж ця, коли б то було в моїх силах. Але вона повністю підтримується Святим Письмом і, зокрема, особистими словами Нашого Господа». Таким чином, прибічники визнають, що вічні муки відразливі, але водночас вважають цю доктрину обов’язковою, бо, на їхню думку, про це навчає Біблія. Теолог Піннок зауважує: «Визнаючи її неприємність, вони надіються довести свою непохитну вірність Біблії і певну доблесть у своєму віруванні в таку жахливу істину лише тому, що про це говорить Святе Письмо. Вони вважають, що безпомилковість Біблії ґрунтується на цій доктрині. Але чи справді так?»
Ви також, можливо, бажаєте знати, чи вірність до Біблії не залишає вам ніякого вибору, окрім прийняття цієї доктрини. А що ж справді говорить Біблія?
[Примітка]
a «Вічне життя? Життя після смерті: медична, філософська і теологічна проблема» (англ.), сторінка 136.
[Рамка на сторінці 5]
ТРИ СХОЖИХ ОПИСИ
Вестмінстерське віросповідання, яке прийняли багато протестантів, заявляє, що необраних до неба «буде піддано вічним мукам і буде покарано вічним знищенням». «У римсько-католицькому християнстві,— пояснює «Енциклопедія релігії»,— пекло вважається станом нескінченного покарання... у формі... страждання в огні та інших мук». Ця енциклопедія додає, що «православне християнство» поділяє «погляд, що пекло є місцем вічного вогню та покарання, яке чекає на проклятих» (том VI, сторінки 238—239, англ.).