ЇФТА́Х

(озн. «хай [Бог] відкриє; [Бог] відкрив»).

Суддя Ізраїля з племені Манасії (Чс 26:29; Сд 11:1). Він судив мешканців Гілеаду шість років, можливо в той час, коли первосвящеником був Ілій, а Самуїл був ще зовсім юним (Сд 12:7). Те, що Їфтах згадав про «триста років», упродовж яких Ізраїль володів землями на Сх. від Йордану, дозволяє зробити припущення, що він почав своє служіння приблизно в 1173 р. до н. е. (Сд 11:26).

Законнонароджений син. Мати Їфтаха була повією, але це не означає, що він народився в результаті проституції чи був незаконнонародженим сином. Вона була повією ще до того, як стала другою дружиною Гілеада, подібно як колись Рахав була повією до того, як вийшла заміж за Салмона (Сд 11:1; ІсН 2:1; Мт 1:5). Те, що Їфтах був законною дитиною, видно з того, що його брати, народжені від іншої дружини Гілеада, прогнали його, щоб він не мав з ними спадщини (Сд 11:2). Крім того, пізніше гілеадівці (серед яких найбільший авторитет мали, імовірно, єдинокровні брати Їфтаха) обрали його як свого провідника (Сд 11:11). Більш того, він приніс Богові жертву у святому наметі (Сд 11:30, 31). Усе це було б неможливим, якби Їфтах був незаконнонародженим сином, адже в Законі чітко говорилося: «Незаконнонароджений син не може належати до збору Єгови. Жоден з його нащадків — аж до 10-го покоління — не може належати до збору Єгови» (Пв 23:2).

Очевидно, Їфтах був первістком Гілеада. Тому він мав успадкувати подвійну частку майна свого батька (який, імовірно, помер до того, як єдинокровні брати Їфтаха прогнали його) і стати головою родини. Брати могли позбавити його спадщини, лише незаконно прогнавши його, адже за Законом, навіть якщо первісток був народжений другою або нелюбою дружиною, право первородства все одно належало йому (Пв 21:15—17).

До Їфтаха сходяться «люди, які залишились без роботи». Втікши від братів, Їфтах оселився у землі Тов, що на Сх. від Гілеаду, очевидно на кордоні з Ізраїлем. Там була постійна загроза нападів ворожих народів, особливо аммонітян. До нього почали сходитись «люди, які залишились без роботи». Ймовірно, вони втратили її через напади аммонітян, тому повстали проти їхнього панування і стали воїнами Їфтаха (Сд 11:3). Люди, які жили в Гілеаді, на Сх. від Йордану (племена Рувима, Гада і половина племені Манасії), були переважно скотарями, і набіги аммонітян (які інколи навіть переходили Йордан), очевидно, залишили багатьох з них без майна та без засобів для існування (Сд 10:6—10).

Аммонітяни погрожують війною. Аммонітяни утискали ізраїльський народ 18 років. Єгова допустив це, тому що ізраїльтяни відвернулися від нього і почали служити богам довколишніх народів. Але зрештою вони схаменулися, розкаялись і покликали Єгову на допомогу. Ізраїльтяни позбулися ідолів і стали служити йому. Саме в цей час аммонітяни зібралися в Гілеаді, щоб піти на них війною (Сд 10:7—17; 11:4). Це показує, що насправді за нападами язичницьких народів на Ізраїль стояв невидимий ворог Бога, Сатана Диявол, який хотів знищити чисте поклоніння. (Пор. Об 12:9; Пс 96:5; 1Кр 10:20.)

Ізраїльтяни зібрались і отаборилися в Міцпі. Єдинокровні брати Їфтаха, очевидно, були старійшинами Гілеаду (Сд 10:17; 11:7). Вони бачили потребу в умілому керівництві (Сд 10:18) і розуміли, що перемогти аммонітян зможуть лише під проводом людини, яку призначив Бог (Сд 11:5, 6, 10). Їфтах зі своїми людьми, без сумніву, здійснював військові подвиги в землі Тов, і це вказувало на те, що Бог обрав саме його (Сд 11:1). Тому старійшини Гілеаду пішли до Їфтаха, якого раніше зневажали, і попросили його стати їхнім провідником.

Їфтах стає провідником Гілеаду. Їфтах погодився очолити жителів Гілеаду у війні проти аммонітян за однієї умови: якщо Єгова дасть йому перемогу, він залишиться їхнім провідником і після війни. Ця вимога не була егоїстичною, адже Їфтах ще раніше захищав ім’я Єгови і його народ. Тепер перемога над аммонітянами була б доказом того, що Бог підтримує його. Їфтах не хотів, щоб ізраїльтяни знову відмовились від Божого правління, коли минуть важкі часи. Також якщо він дійсно був первістком Гілеада, то лише повертав собі законне право бути головою дому свого батька. Угода між Їфтахом і старійшинами Гілеаду була укладена перед Єговою в Міцпі. Так Їфтах ще раз показав, що визнає Єгову Богом і Царем Ізраїля, а також вважає його справжнім Визволителем свого народу (Сд 11:8—11).

Їфтах був людиною дії: він не гаяв часу і рішуче взяв провід. Він послав звістку аммонітському царю, справедливо звинувативши його в нападах на ізраїльський край. Цар відповів, що це ізраїльтяни відібрали в аммонітян частину території (Сд 11:12, 13). У цій ситуації Їфтах показав, що не є грубим неосвіченим воякою, а що добре знає історію, особливо історію стосунків Бога зі своїм народом. Він спростував доводи аммонітян, навівши такі аргументи: 1) ізраїльтяни не нападали на Аммон, Моав і Едом (Сд 11:14—18; Пв 2:9, 19, 37; 2Хр 20:10, 11); 2) аммонітяни не володіли цим краєм тоді, коли ізраїльтяни його завоювали, адже він належав амореянам, ханаанському народу, і Бог віддав їхнього царя Сигона та його край в руки ізраїльтян; 3) Аммон не претендував на цей край останні 300 років, то чому він робить це тепер? (Сд 11:19—27).

Їфтах розкрив, у чому була суть справи,— питання стосувалося поклоніння. Він сказав, що цей край ізраїльтянам дав Бог Єгова і тому вони не віддадуть ні сантиметра поклонникам фальшивого бога. Він назвав Кемоша богом аммонітян. Дехто вважає, що це помилково, адже аммонітяни поклонялися Мілкому, а Кемош був богом моавітян. Однак ці споріднені народи служили багатьом богам. Навіть цар Соломон під впливом своїх дружин-чужинок запровадив в Ізраїлі поклоніння Кемошу (Сд 11:24; 1Цр 11:1, 7, 8, 33; 2Цр 23:13). До того ж, на думку деяких вчених, «Кемош» може означати «підкорювач, завойовник». (Див. Gesenius’s Hebrew and Chaldee Lexicon / translated by S. Tregelles. 1901. P. 401.) Можливо, Їфтах звернув увагу на цього бога, оскільки аммонітяни вважали, що він давав їм землю і з його підтримкою вони «підкоряли» або «завойовували» інші народи.

Обітниця Їфтаха. Їфтах зрозумів, що війна з аммонітянами узгоджується з волею Бога. Отримавши силу завдяки Божому духу, він повів своє військо у бій. Подібно як за 600 років до цього вчинив Яків, Їфтах склав обітницю Єгові, показавши, що від усього серця бажає слухатись його керівництва і визнає, що саме від нього залежить майбутня перемога (Сд 11:30, 31; Бт 28:20—22). Єгова прихильно вислухав обітницю Їфтаха і допоміг йому підкорити аммонітян (Сд 11:32, 33).

Чи Їфтах мав на увазі принесення в жертву людини, коли давав обітницю скласти як цілопалення того, хто першим вийде з його дому?

Деякі вчені і біблійні критики засуджують Їфтаха за його обітницю, стверджуючи, що він наслідував звичаї інших народів і спалив свою доньку як жертву цілопалення. Але він цього не робив. Принесення в жертву людини було б виявом відвертої зневаги до Єгови і порушенням його закону. Він дав Ізраїлю чіткий наказ: «Коли ви ввійдете у край, який дає вам Єгова, ваш Бог, не переймайте гидких звичаїв тих народів. Нехай жоден з вас не спалює у вогні свого сина чи дочки... Бо кожен, хто робить таке,— гидота для Єгови. І через такі гидкі звичаї ваш Бог Єгова виганяє ці народи перед вами» (Пв 18:9—12). Єгова прокляв би, а не благословив того, хто спалив би у вогні свою дитину. Насправді, це аммонітяни, з якими воював Їфтах, приносили в жертву людей своєму богу Молоху. (Пор. 2Цр 17:17; 21:6; 23:10; Єр 7:31, 32; 19:5, 6.)

А втім, коли Їфтах говорив: «Перший, хто вийде мені назустріч з дверей мого дому... буде належати тобі, Єгово», він дійсно мав на увазі людину, а не тварину. Тварин, яких можна було приносити в жертву, ізраїльтяни навряд чи тримали б у домі. До того ж приношення в жертву тварини не було б виявом особливої відданості Богу. Їфтах розумів, що першою йому назустріч може вийти його дочка. Також варто пам’ятати, що перед тим, як Їфтах дав свою обітницю, на нього зійшов дух Єгови, тому її аж ніяк не можна назвати необдуманою. Що тоді означали слова, що людина, яка першою вийде, аби привітати Їфтаха з перемогою, буде належати Єгові і її принесуть в жертву як цілопалення? (Сд 11:31).

Людей могли присвятити Єгові, щоб вони виконували особливе служіння при святині. Право зробити це мали батьки. Наприклад, Анна перед народженням Самуїла дала обітницю, згідно з якою вона повинна була віддати сина на служіння при святому наметі. Її чоловік, Елкана, схвалив цю обітницю. Як тільки Анна відлучила Самуїла від грудей, вона привела його до святині. Також вона принесла тваринну жертву (1См 1:11, 22—28; 2:11). Ще однією дитиною, присвяченою на служіння Богу як назорей, був Самсон (Сд 13:2—5, 11—14; пор. Чс 30:3—5, 16, де розповідається про владу батька над дочкою).

Коли Їфтах привів свою дочку у святиню, яка най той час була в Шіло, він, безумовно, також приніс тварину як цілопалення. Згідно з Законом, таку тварину мали зарізати, зняти з неї шкуру і розділити на частини. Її кишки та гомілки треба було помити водою, після чого всі частини, разом з головою, спалювали на жертовнику (Лв 1:3—9). Те, що тварину спалювали повністю, символізувало цілковиту, беззастережну, щиру відданість Єгові. Коли цілопалення приносили з іншою жертвою (наприклад, разом з приношенням за гріх у День примирення), воно являло собою прохання, щоб Єгова прийняв це приношення (Лв 16:3, 5, 6, 11, 15, 24).

Їфтах і його дочка справді пішли на велику жертву, адже вона була його єдиною дитиною (Сд 11:34). Він розумів, що в нього не залишиться нащадка, який би зберіг його ім’я і успадкував би його спадковий наділ в Ізраїлі. Донька була його єдиною надією. Вона плакала, але не тому, що помре, а тому що залишиться незайманою, адже всі в Ізраїлі хотіли мати дітей, які б зберегли родове ім’я і успадкували спадковий наділ (Сд 11:37, 38). Безплідність вважалася справжнім горем. Але дочка Їфтаха «ніколи не мала інтимних стосунків з чоловіком». Якби ці слова стосувалися її життя лише до того, як Їфтах виконав свою обітницю, вони були б зайвими, адже про неї чітко сказано, що вона була незайманою. Те, що це зауваження стосується сповнення Їфтахової обітниці, видно з того, що воно записане одразу після слів «він виконав свою обітницю». Тож з Біблії чітко видно, що дочка Їфтаха залишалась незайманою і після того, як він виконав свою обітницю (Сд 11:39).

Більш того, до дочки Їфтаха «з року в рік» приходили подруги, щоб хвалити її (Сд 11:40). У багатьох перекладах Біблії українською вжите тут єврейське слово тана́ перекладено як «плакати», «голосити». Але те ж саме слово в Суддів 5:11 перекладено як «розповідати» (НС), «виспівувати» (Ог.), «прославляти» (Хом.). В одній праці його значення передається як «повторювати», «переказувати» (A Hebrew and Chaldee Lexicon / edited by B. Davies. 1957. P. 693). Коли дочка Їфтаха служила у святині, вона, подібно як нетінеї (букв. «ті, кого дали», тобто призначені для служіння у святині), мала багато роботи. Нетінеї збирали дрова, носили воду, займалися ремонтом і, безсумнівно, виконували чимало інших завдань, допомагаючи священикам і левітам (ІсН 9:21, 23, 27; Езд 7:24; 8:20; Не 3:26).

Єфремівці збунтувалися проти Їфтаха. Єфремівці, які вважали себе головним племенем на Пн. Ізраїля, зокрема в Гілеаді, зухвало відмовились визнавати Їфтаха провідником. Намагаючись виправдати себе, вони висунули проти нього фальшиві звинувачення. Так само єфремівці поводили себе раніше, за днів судді Гедеона (Сд 8:1). Цього разу вони заявили, що Їфтах не покликав їх на війну з аммонітянами, і погрожували спалити його дім разом з ним (Сд 12:1).

Їфтах відповів, що кликав їх, але вони не відгукнулися. Він сказав: «Єгова дав їх [аммонітян] у мою руку. Чому ж ви прийшли сьогодні воювати зі мною?» (Сд 12:2, 3). Єфремівці почали глузувати з Їфтаха та його людей: «Ви, гілеадівці, лише зграя втікачів з Єфрема, хоча й живете на території Єфрема й Манасії» (Сд 12:4). Мабуть, цим вони хотіли принизити Їфтаха, натякаючи, що раніше його вигнали з дому і що біля нього зібралися нероби і втікачі (Сд 11:3).

Гілеадівці вступили в бій з єфремівцями, розбили їх, і ті кинулися тікати. Воїни Їфтаха зупиняли їх біля йорданських бродів. Коли єфремівці намагалися приховати те, ким вони були, їх видавала їхня вимова. Гілеадівці просили їх сказати слово «шібболет», але вони не могли вимовити твердий звук «ш», і в них виходило «сібболет». Повставши проти того, кого Єгова призначив їхнім рятівником, 42 000 єфремівців втратили своє життя (Сд 12:5, 6).

Здобув Боже схвалення. В 1 Самуїла 12:11 говориться, що Єгова послав Їфтаха як рятівника свого народу, а в Євреїв 11:32 він згадується серед «великої хмари» вірних служителів Єгови (Єв 12:1).