Марка

6 Звідти Ісус вирушив у рідні краї. Разом з ним пішли і його учні. 2 Коли настала субота, він почав навчати в синагозі. І більшість тих, що слухали, дивувались і казали: «Звідки в цього чоловіка все це? Чому йому дана така мудрість і хто він, щоб своїми руками виконувати такі могутні діла? 3 Хіба це не тесля, син Марії, брат Якова, Йосипа, Юди й Си́мона? А сестри його хіба не тут, з нами?» Тож вони не хотіли повірити в нього. 4 Але Ісус сказав: «Пророка шанують скрізь, тільки не в рідних краях, у рідному домі або серед родичів». 5 Тому він не виконав там жодного могутнього діла, тільки поклав руки на кількох хворих та зцілив їх. 6 І він дивувався їхньому невірству. Звідти пішов він по довколишніх селах, навчаючи людей.

7 Потім Ісус покликав дванадцятьох та почав посилати їх по двох і давати владу над нечистими духами. 8 При цьому наказав їм, крім палиці, нічого не брати з собою в дорогу: ні хліба, ні торби, ні мідних монет у гаманці на поясі. 9 Також сказав їм мати лише одну пару сандалій і не брати на заміну спіднього одягу. 10 Крім того, він промовив до них: «До якого дому ввійдете, там і залишайтесь, аж поки не вийдете з того місця. 11 А якщо вас десь не приймуть і не будуть слухати, то, виходячи звідти, струсіть порох зі своїх ніг. Це буде свідченням проти них». 12 Тож учні пішли проповідувати, щоб люди покаялись. 13 І виганяли вони багатьох демонів, а також намащували олією чимало хворих та зціляли їх.

14 Це дійшло до вух царя Ірода, бо Ісусове ім’я стало всім відоме, і люди казали: «Іван Хреститель воскрес з мертвих, тому він і виконує могутні діла». 15 Та інші говорили: «Це Ілля», а ще інші казали: «Він такий самий пророк, як і решта пророків». 16 Коли ж це почув Ірод, то сказав: «Це Іван воскрес — той, кому я стяв голову». 17 Адже Ірод сам послав людей, і ті за його наказом заарештували Івана та, закувавши, кинули до в’язниці. А зробив він це через дружину свого брата Пилипа, Іродіа́ду, з якою одружився. 18 Бо Іван не раз говорив Іроду: «За Законом ти не можеш мати дружину свого брата». 19 Тому Іродіа́да таїла на Івана злобу і хотіла вбити, але не могла, 20 бо Ірод його боявся. Знаючи, що це чоловік праведний і святий, Ірод оберігав його. Вислухавши Івана, Ірод розгубився і зовсім не знав, що робити, але й далі залюбки слухав його.

21 Аж от для Іродіа́ди з’явилася слушна нагода здійснити свій задум, коли Ірод влаштував бенкет у день свого народження і запросив високих урядовців, воєначальників та видатних людей Галілеї. 22 Туди прийшла дочка Іродіа́ди. Вона затанцювала і своїм танцем догодила Іродові, а також тим, хто з ним сидів*. Тоді цар сказав дівчині: «Проси, чого забажаєш. Дам тобі все». 23 Він ще й поклявся: «Все, що тільки попросиш,— навіть половину царства,— дам тобі». 24 Вона пішла й запитала матір: «Чого мені попросити?» А та відказала: «Голову Івана Хрестителя». 25 Дівчина відразу поспішила до царя й попросила: «Хочу, щоб ти зараз же дав мені на тарелі голову Івана Хрестителя». 26 Цар дуже засмутився, однак не хотів відмовити їй з огляду на слова своєї клятви і гостей, які сиділи* за столом. 27 Тому цар відразу послав охоронця й наказав принести голову Івана. Той пішов до в’язниці, відрубав йому голову 28 і на тарелі приніс її дівчині, а дівчина віддала голову матері. 29 Як почули про це Іванові учні, то пішли, забрали тіло і поховали в гробниці.

30 Коли ж апостоли прийшли до Ісуса, то розповіли йому все, що зробили та чого навчили. 31 Він їм сказав: «Підіть собі в місце, де нікого немає, та й трохи відпочиньте». Адже багато людей приходило і відходило, так що вони не мали часу навіть поїсти. 32 Тож вони відплили човном у безлюдне місце, щоб побути на самоті. 33 А дехто бачив, як вони відпливають, і про це дізналось багато людей. І мешканці всіх довколишніх міст побігли за ними та навіть випередили їх. 34 Отже, вийшовши, Ісус побачив великий натовп людей і пройнявся до них жалем, адже були вони, як вівці без пастуха. І почав їх багато навчати.

35 Пополудні до нього підійшли учні та сказали: «Година вже пізня, а це місце безлюдне. 36 Скажи людям, щоб пішли по довколишніх дворах і селах та купили собі щось поїсти». 37 Тоді Ісус їм відказав: «Ви дайте їм їсти». А вони запитали: «То нам піти й купити хліба на двісті денаріїв і нагодувати цей народ?» 38 Він відповів: «Ідіть подивіться, скільки маєте хлібин». Подивившись, вони сказали: «П’ять і ще маємо дві риби». 39 Тоді він сказав усім прилягти* на зелену траву, поділившись на групи. 40 Вони поділились на групи по сто і по п’ятдесят осіб. 41 Потім він взяв п’ять хлібин і дві риби, подивився на небо та помолився. Далі розламав хліб і почав давати своїм учням, щоб ті роздавали людям. Також поділив він дві риби на всіх. 42 І всі їли й наситилися. 43 Потім зібрали все, що залишилось,— дванадцять повних кошиків, якщо не рахувати риби. 44 А тих, хто їв хліб, було п’ять тисяч чоловіків.

45 І відразу після того Ісус звелів своїм учням сісти в човен і перепливти на другий берег до Віфсаї́ди, а сам залишився, щоб відпустити людей додому. 46 Тож, попрощавшись з ними, він пішов на гору помолитися. 47 На той час вже настав вечір і човен був посеред моря, а Ісус — сам на суші. 48 Коли вночі, приблизно о четвертій сторожі, він побачив, що через зустрічний вітер їм було тяжко веслувати, то пішов до них по морю, але хотів пройти повз. 49 Помітивши, що він йде по морю, учні подумали: «Це примара!» — та голосно закричали, 50 бо всі побачили його і стривожились. Проте він зараз же сказав їм: «Наберіться духу, це я. Не лякайтесь». 51 Тоді він сів до них у човен, і вітер ущух. Побачивши все це, вони були просто приголомшені, 52 бо так і не збагнули всієї глибини того, що Ісус зробив з хлібинами. Їхні серця ще були несприйнятливими, тож вони не могли цього зрозуміти.

53 Перепливши на другий берег, вони підійшли до Генісаре́ту, і там стали на якір. 54 Однак щойно вони вийшли з човна, Ісуса відразу впізнали. 55 Тож люди побігли й рознесли цю вістку по всіх довколишніх місцевостях. А як тільки чули, що Ісус десь був, до нього починали приносити на ношах хворих. 56 І куди лише він входив — у село, місто чи який двір — люди зносили хворих на ринок, а ті благали дозволу доторкнутися хоча б до торочок його вбрання. І всі, хто торкався, одужували.