Дії апостолів
26 Тож Агрı́ппа+ сказав Павлові: «Дозволяю тобі виступити на свій захист». Тоді Павло простягнув руку і почав говорити:
2 «Царю Агрı́ппо! Радію, що маю можливість захищатися і спростовувати всі звинувачення юдеїв+ саме перед тобою, 3 особливо тому, що ти добре знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тож благаю, терпеливо вислухай мене.
4 Взагалі про спосіб життя, який я вів ще з молодості,— коли жив спочатку серед своїх земляків*, а потім в Єрусалимі,— добре відомо всім юдеям,+ 5 які знали мене раніше. І вони самі можуть засвідчити, якщо забажають, що я жив як фарисей,+ дотримуючись у нашому поклонінні вимог цієї найсуворішої секти.+ 6 А тепер я стою перед судом за надію на обіцянку, яку Бог дав нашим прабатькам.+ 7 Це та сама обіцянка, сповнення якої чекають наші 12 племен, ніч і день наполегливо служачи Богу. Саме за цю надію, о царю, мене і звинувачують юдеї.+
8 Чому ви вважаєте* неймовірним те, що Бог воскрешає мертвих? 9 Наприклад, я сам був переконаний, що повинен всілякими можливими способами протидіяти всьому, що пов’язане з іменем Ісуса назаря́нина. 10 Саме цим я і займався в Єрусалимі. І, отримавши владу від старших священиків,+ я кидав багатьох святих у в’язниці,+ а коли їх збиралися страчувати, я віддавав за це свій голос. 11 Я неодноразово карав їх у синагогах і намагався змусити зректися своїх переконань. І я так сильно на них розлютився, що почав переслідувати їх навіть в інших містах.
12 Тож, зайнятий усім цим, я йшов у Дамаск, маючи повноваження і доручення від старших священиків. 13 Раптом опівдні, царю, на дорозі я побачив світло з неба. Воно осяяло мене і тих, хто йшов зі мною, і було яскравіше від блиску сонця.+ 14 Коли ми всі попадали на землю, я почув голос, який промовив до мене єврейською: “Са́вле, Са́вле, навіщо ти мене переслідуєш? Ти шкодиш собі, йдучи проти рожна”. 15 Я ж запитав: “Хто ти, пане?” І Господь відповів: “Я — Ісус, якого ти переслідуєш. 16 Підведися і встань на ноги. Я з’явився тобі, щоб вибрати тебе і зробити слугою та свідком, аби ти звіщав про те, що вже бачив і що я тобі ще виявлю про себе.+ 17 І я рятуватиму тебе від цього народу та від інших народів, до яких тебе посилаю,+ 18 щоб їм розкрились очі+ і щоб вони навернулися з темряви+ до світла,+ від влади Сатани+ до Бога. Тоді завдяки вірі в мене вони зможуть отримати прощення гріхів+ і спадщину серед тих, хто освячений”.
19 Отож, царю Агрı́ппо, я послухався звістки, яку отримав у видінні з неба, 20 і вирушив спочатку в Дамаск,+ потім в Єрусалим,+ а пізніше обійшов весь юдейський край і пішов також до інших народів. Я говорив їм, щоб вони покаялися, навернулись до Бога та робили вчинки, які свідчать про каяття.+ 21 За це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити.+ 22 Але оскільки я отримав допомогу від Бога, то й досі продовжую свідчити і простим людям, і видатним. Причому я говорю лише те, що, за словами Пророків та Мойсея, мало відбутися:+ 23 що Христос повинен був постраждати+ і, як перший з тих, хто мав воскреснути* з мертвих,+ сповіщати про світло як цьому народу, так і іншим народам».+
24 І, коли Павло говорив усе це на свій захист, Фест вигукнув: «Павле, ти збожеволів! Велика ученість доводить тебе до безумства!» 25 Але Павло відповів: «Ні, я не божевільний, Високошановний Фе́сте. Я при здоровому глузді й кажу правду. 26 Я можу так вільно говорити з царем, бо він добре про все це знає. І я переконаний, що це просто не могло пройти повз його увагу, оскільки відбувалося не десь у закутку.+ 27 Скажи, царю Агрı́ппо, ти віриш Пророкам? Я знаю, що віриш». 28 Тоді Агрı́ппа відповів Павлові: «Ще трохи — і ти переконаєш мене стати християнином». 29 На це Павло сказав: «Я молю Бога, щоб рано чи пізно не тільки ти, але й усі, хто сьогодні мене чує, стали такими, як я, тільки без цих в’язничних кайданів».
30 Потім цар встав, а за ним встали намісник, Веронı́ка й усі, хто там сидів. 31 Відійшовши, вони почали говорити між собою: «Цей чоловік не робить нічого, за що заслуговував би смерті чи в’язничних кайданів».+ 32 Тоді Агрı́ппа сказав Фе́сту: «Якби він не вимагав суду цезаря,+ то можна було б його звільнити».