Потрясаючі розвитки у Католицькій Церкві

БАГАТО американських католиків дуже здивувалися минулого листопада, коли почули скільки членів ходять до церкви. Хоч такі обслідування різняться, то це вищезгадане показало, що майже половина менше людей ходили до церкви від минулого року! Найбільш тривожним був звіт, що перший раз більшість із тих, що перестали ходити до церков були старші люди. У 1973 майже третина понад п’ятдесят років віку перестали регулярно ходити на Службу Божу! Католицькі дослідники знайшли цей факт “чимало лякаючий”. Каже журнал National Catholic Reporter:

“Круте зменшення ходячих до церкви, що уже відбувалося на протязі кількох років тепер досягнуло майже катастрофічної пропорції. Це перший раз, що багато старших людей перестали ходити до церкви. . . . Зміни минулого року можуть становити найбільш потрясаючий занепад релігійної посвяти за цілу історію Християнства”. [Курсив наш] — 16-го листопада 1973 р.

А чому ця нова криза відвідувачів церкви так дуже тривожить Церкву? У 1972 р. ватиканський професор теології Баттіста Мондін, відносячись до клопотних часів після Другої Ватиканської Наради, сказав, що ще є “мовчазна більшість, яка залишалася вірна”. Він говорив про старших, більш стійких членів. Крім цього, він передсказав, що ця “мовчазна більшість забезпечить пережиття і спасіння Католицької Церкви в Сполучених Штатах”.

На жаль! А що ця “мовчазна більшість” робить два роки пізніше? Чи вона спасає Церкву?

“Мовчазна більшість” швидко стає “зникаючою меншістю”

Недавні докази показують, що більшість американських католиків не підтримують релігійні практики так, як церковний закон вимагає. Наприклад, серед 1973 р. більше як половина не приходили на Службу Божу регулярно. Цифри показують, що 12 процентів приходили раз на місяць, 26 лише раз на рік, а 14 процентів майже ніколи не приходили. Однак, церковний закон вимагає, щоб ходили кожного тижня.

А що сказати про інші справи над якими більшість католиків не погоджуються з наукою Церкви? Багато досліджень показують, що в 1973 р. більшість католиків (1) контролювали народження; (2) похвалювали аборти (операції на припинення вагітности) під різними обставинами; (3) похвалювали передшлюбні статеві зносини, під деякими або всякими обставинами; (4) розводилися так, як багато інших американців; (5) не ходили сповідатися регулярно.

Церква раз-у-раз підкреслювала і потверджувала свої закони в таких справах. Однак більшість її членів вірять і поводяться проти її законів. Отже, яку надію на “спасіння” Церква може дійсно мати в так званій “мовчазній більшості”? Якщо є якась надія для Церкви, то здається, що вона може спочивати лише в руках “зникаючої меншости”.

Справді, що католики, які турбуються, хочуть знати, що лежить позаді цього швидкого відступу від Церкви. Чому це так, а особливо між старшими? Доказ показує на принаймні дві причини: (1) Вони стратили довір’я в провідниках церкви (2) вони стратили “містичний” погляд поклоніння.

Криза з керівництвом

Католицький перегляд тих, що ходять до церкви відкриває, що між американськими католиками є “сильне споріднення між втратою довір’я в керівництво, а тим, що багато не ходять до церкви”. А головно минулого року Церковне керівництво дуже ослабло через незгоди. Найсильніші напади вже не приходять з поза Церкви, але від священиків у церкві. Ця незгода вже досягнула серця мирянів, які завжди довіряли церковним владам. Як вони можуть продовжати приймати таку владу, коли ті, що репрезентують її не погоджуються між собою?

Професор церковної історії Монсіньор Іван Т. Еліс каже, що американська католицька громада “ще ніколи не бачила щось подібного до теперішнього смутку і розладдя”. Але Папа Павло 6-ий показує, що ця проблема не обмежується лише до С.Ш. Промовляючи до Семінарії Кардиналів минулого червня, він оплакував “замішання в доктринах і брак дисципліни” в Церкві, признаючи, що світове священство “переходило через добу замішання”.

Але чи ситуація поліпшилася минулого 1973 році? Ні. Боротьба погіршила. Були деякі соромливі зустрічі з славетним швецьким теологом Гансом Кюньґом, явно виявляючи напругу між 200 американськими єпископами, багато випадків із непогоджуючими священиками і більші натиски, як ніколи проти священицької безшлюбности. В жовтні стаття французького часопису Le Monde на передній сторінці сказала: “Релігійна практика занепадає, священицькі посади висихають. Скрізь можна бачити бунт. [Церковні] влади є пригнічені горем”.

Тоді, в двох промовах 10-го листопада, Папа Павло відкрив, які глибокі ці рани дійсно були. Без приготовлення, він з великим хвилюванням просив присутніх священиків:

“Прийміть мене; не зневажайте мене; прийміть мене за те, чим я є. Я є Заступник Христа. . . . .розумійте, що це є ієрархальна і заснована Церква. . . . Прийшла хвилина, коли я мушу вас усіх покликати, щоб ви всі залишилися вірні і дали мені уваги’’.— Catholic Standard, 15-го листопада 1973 р.

А чому треба було так явно просити признання влади? Чому прийшла ‘хвилина залишитися вірним’? Чи це тому, що їхній релігійний дім уже розпадається і через брак вірної влади, щоб тримати його прикупі? Ісус давно тому був сказав: “Коли царство поділиться супроти себе, не може встояти те царство”.— Марка 3:24, 25.

Церковні статистики показують, що цей принцип є правдивий і сповнюється тепер. За один рік, сім тисяч черниць покинули монастирі. Від 1969 р. 25.000 священиків відступило, і цей відступ тепер приспішується! Багато семінарій вже є порожні. Стан є такий критичний, що минулого листопада, кардинал Гарон, голова відділу католицької освіти у Ватикані, скликав вісімдесят єпископів із цілого світу, щоб обговорити цю кризу. Він сказав їм, що через вихід священиків створився такий критичний стан, що дістати більше членів до семінарів “представляє правдиве питання життя або смерти Церкви”.

У зусиллю припинити цей відступ, чи вихід священиків, Папу Павла змусили взяти більш примірливий погляд до непогоджуючих священиків. 28-го листопада, промовляючи на загальному зібранні, він дискутував розкіл, який поширюється “немов епідемія” у Церкві. Тоді 23-го грудня число часопису L’Osservatore Romano, офіціальний часопис Ватикану, надрукував статтю просячи кожного священика “старатися як може, щоб залишитися при його посаді”. Навіть “коли ви і робите моральні помилки — ви не повинні, але це може статися, бо ви також є слабі — то ви маєте багато засобів”. Яка серйозна ця проблема мусить бути, що викликала такі слова!

Безладдя між священицькими пастирями є одна причина чому збільшаюче число вірних членів католицького стада стаються розчаровані. Але є ще одна причина, яка сягає до самого серця Католицизму.

Втрата “Містичної Традиції”

Більшість поклонників, а особливо старші, відчували, що католицька Служба Божа перед Другою Ватиканською Нарадою, мала щось спеціального для них. Латинська Служба Божа з її пишною прикрасою, “говорила про присутність, про таємниці Бога між людьми”, каже священик Вілям Й. Бауш, пишучи до С.Ш. Католицького журнала. За загальним визнанням, “ця таємниця породила тихий, шановний збір”, але люди приходили назад послухати. Усе те вже пропало. Зменшення ходячих на Службу Божу, він каже є тому, що Церква ‘покинула свою власну містичну традицію’.

Католицький поет Нед О’Горман оплакує: “Тепер ми мусимо постраждати з фальшивими святкуваннями”. Так як він бачить, “у цій новій Церкві, все трапляється дуже швидко, і є дуже нудне”. Коли таємниця, пошана, незрозумілість відкидається, то люди почувають себе обманеними. Таємниця, яка вони думали мусіла представляти Бога вже знялася, виявляючи порожній, людиною-витворений обряд.

Те саме є правда про багато інших релігійних додатків, яких католики на протязі багатьох років вживали за помічників до посвяти. Чотки, святі образи, декламація молитов та інші побожні причандали казали притягали поклонників ближче до Бога. “Емоції підкріпляються святочними символами і традиційними практиками”, каже монсіньор Гюберт Майно з Детройт Св. Францис Кабріні Церкви. “Коли ці символи є раптом усунені. . . то чоловік чи жінка, що сидить у лавці дуже розлютується і відчужується”. Він вимагає, щоб вернулися назад до колишньої поваги цих підпор благочестя.

Але чи це справді є відповідь?

Ісус Христос не навчав Своїх послідовників надіятися на матеріальних помічників благочестя. Замість цього, Він сказав: “Богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись”.— Івана 4:23, 24.

Вигляд

Тих, що перестали ходити до церкви зустрічають серйозні питання. Чи вони стали тільки розчаровані Церквою, або чи їхні серця стали холодні до Бога?

Якщо дійсно це любов до праведности спонукала їх відірватися від замішання, яке вони зустріли в Церкві, то вони не будуть лише побиватися за холодним матеріалістичним способом життя. Вони будуть спонукані шукати, як Бог хоче, щоб вони служили Йому. Це приверне їх до Біблії, де Бог відкриває Свою волю для нас. Вони схочуть застосовувати її науку в їхньому житті, і шукати та товаришувати з іншими, що роблять те саме.

Ті, що залишаються членами церкви в надії, що вона якимось способом переживе теперішню кризу, також мусять переглянути свої погляди. Чому вони ще залишаються в церкві? Чи це тому, що вони є переконані, що науки Церкви є засновані на Божому Слові правди? Чи вони особисто прочитали і довідалися? Або, чи вони стали переважно байдужі і погоджуються з чим-небудь, що Церква робить? Ісус сказав: “Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть”.— Мат. 5:6.

Одна щира католичка, яка мала питання про своє поклоніння почала студіювати Біблію, щоб навчитися, що Бог вимагає. Тоді вона написала до свого старшого дядька, священик у Римі, про те, що вона навчилася. Він відповів частково:

“Так, моя дитино, ЄГОВА справді є БОЖЕ ім’я. Воно не вживається багато, але як ми помиляємося. Воно повинно було бути знане давно тому, але ми не є досконалі і мусіли коритися нашій недостатній Владі, і це є трагічне.

“Ці люди цієї Віри є гарні люди; вони навчають тебе та інших дійсної Правди. Як гарно ходити від дому до дому, і яка тяжка та робота є, але чи ж Ісус також не ходив від дому до дому? . . .

“Тепер, моя племінниця, якщо можеш, вишли мені більше з тих книжок, яких ти студіюєш. Я так тішуся, що ти можеш набирати знання, так, правдивого знання з правильного джерела”.

Так, багато щирих католиків користають із служби свідків Єгови. Вони приймають безплатну службу, яку вони дають — студіювати Біблію у приватності їхнього власного дому. Вони самі навчаються, яке поклоніння є приємне Богові. Для них те, що сталося в Католицькій Церкві вийшло на дійсне благословенство. Це могло відчужити їх від організації поклоніння вигадана людьми, але через це вони могли ‘наблизитися ближче до Бога’.— Як 4:8.

Незабаром всі ті, що визнають мати релігійні віри стануть на суд. ‘Коли прийде той день’, каже Ісус, то не ті, що кричать “Господи, Господи”, будуть похвалені, “але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі”. (Мат. 7:21, 22) Поводьтеся розумно. Використуйте вашу нагоду навчитися про Божу волю і чиніть її!