Зникаючі Єзуїти

РОБИТИ новини не є нічого нового для Єзуїтів. Нас вже давно називають ‘Перший Легіон’ і ‘Авангард Церкви’. Але тепер Єзуїти — найсильніші для багатьох спостерігачів між найбільш цікавішими релігійними орденами Римо-Католицької Церкви — роблять інші заголовки.

Нині, навіть багато Єзуїтів самі побоюються, що їхній Орден уже зникає. А що спонукує до такого почуття?

Зменшаючі числа є одна причина. У 1966 р. було більше як 35.000 єзуїтських братів, учнів та священиків по цілому світі. Тепер є лише коло 31.000. Між тими, що покидають орден були видатні члени ордену. І маємо різні докази, що це число далі буде зменшатися. По суті, недавно американські Єзуїти зменшили кількість семінарій від п’ятьох до трьох через брак студентів.

Придивляючись в історію Єзуїтів

Товариство Ісуса, так як цей Орден називається був заснований Іґнатіусом Лойола в 1540 р. З самого початку Єзуїти були унікальні (єдинні в своєму роді) між релігійними орденами. Більшість орденів перед ними були міркуючі, особливо наполягаючі на молитву та монастирське життя. Але товариство Іґнатіуса мало бути дієве. Таким чином, це був перший орден у Церкві, що представляв себе папі виконувати будь-яку спеціальну працю для нього, яку він мав на думці. Також, присяги Єзуїтів не лише включають убогість і моральність, але також підкреслюють покірність папі. Щоб виконати своє широке призначення Іґнатіус знав, що їм треба було щось іншого: Поступливости.

Єзуїти мали розходитися по цілому світі й пристосовуватися до якої-небудь праці, не обмежуючи себе лише до ‘священицьких обов’язків’. Щоб допомогти їм пристосовувати себе до різних обставин, вони відкинули відмітний одяг, якого носили монахи та черниці інших орденів. З часом Єзуїти почали включатися в комерцію, мистецтво, в громадські і в багато інші справи. Проте, вони стали визначні головно на двох полях.

Їхнє місіонерство в Азії, Африці і в обох частинах Америки стало майже легендарне (байкове). А по-друге, вони є відомі, як педагоги (вчителі) і інтелегенти. Навіть критики признали, що єзуїтська освіта є краща.

До чого б Єзуїти не звернули свою увагу, вони переважно добре виконували те. Цікаво зауважити, що цей успіх витворив багато їхніх проблем. У які способи?

Успіх витворює проблеми

Для багатьох протестантів, Єзуїти здавалися бути лише хитрою, але дуже сильною і успішною рукою Риму. Ніхто не може заперечити, що частина їхнього оригінального наміру була йти проти Протестантської Реформації. Небіжчик Йосип де Ґюберт (сам Єзуїт) зауважив: “Нема жодного сумніву, що Іґнатіус дуже боявся Протестанства. З великою постановою він противився кожному напрямку, що був подібний або похвалював його”.

Популярність Єзуїтів обернула інших проти них. Коли диктатори або комуністичні уряди перебирають силу, то часто Єзуїти є перші, що страждають часто через їхні дуже сильні зв’язки з Ватиканом. Проте, особливо в недавніх десятиліттях, деякі індівідуальні Єзуїти діяли дуже широко і дещо без зв’язків із Ватиканом.

Успіхи Єзуїтів часами витворювали їм ворогів навіть у Католицькій Церкві. Натиск проти них був такий сильний, що від 1773 до 1814 р. папа заборонив їм діяти. А чому така гаряча внутрішня ненависть? Переважно це було через заздрість. Їхнє гасло, “Для більшої слави Бога” натякає, що вони будуть виконувати більше від інших відданих релігійних орденів. Такого духа не завжди зустрічалося з найкращим прийняттям, навіть між “друзями”.

Отже опозиція і проблеми не є нічого нового для Товариства Ісуса. Але тепер Єзуїти або ті, що цікавляться їхньою роботою мусять мати спеціальну проникливість. Воно дуже легко відкидати сучасні проблеми лише за різноманітності стародавніх тем. Але таке відношення також може бути небезпечне. А чому? Тому що ситуації, яких Орден зустрічає сьогодні, дійсно є інші від колишніх.

Сьогоднішні різні ситуації

Сьогодні Єзуїт виступає проти Єзуїта, як сильні політичні вороги. Є два різні Єзуїти, наприклад, у славних посадах американського уряду. Один, Іван Меклафлин, обвинувачує другого, Представника Роберта Ф. Дрінана, каже, що він ‘нарушує правосуддя’ і що він має “таку саму неупередженість, яку . . . Синедріон мав до Христа”.

Демонстрації набути цивільного права в 1960-му десятилітті і на початку 1970-го часто розколювали Єзуїтів. Таким способом коли обвинувачували Єзуїта Дана Беріґана, що він укладав плани викрасти високого урядника американського уряду, то звіт у часописі Нью-Йорк Times зауважив, що в його домашньому ордені “деякі старші старалися зі злістю виключити його з ордену . . . . молодші священики, які підтримували Беріґана, казали, що таке обвинувачування не могло бути правдиве”. На Філіппінських Островах тепер появляються подібні політичні розділення між Єзуїтами.

І в моральних справах є розділені погляди. Єзуїт Іван МекНіл публічно похвалює мужоложство, а навіть похвалював би мужоложні ‘церемонії’. Такі погляди турбують консервативних елементів.

В Ордені сьогодні є такий розділ, що Єзуїт Кенет Бейкер, редактор журнала Homiletic and Pastoral Review, каже: “Десять років тому, коли б ви зустріли співЄзуїта, то ви знали, що він був брат і що його досвіди та думки були подібні до ваших. Тепер, коли зустрінете Єзуїта перший раз, то така зустріч є подібна до подружніх танців між раками — стараючись віднайти чи рак є самець чи самиця”.

До цих надзвичайних станів треба додати ще один факт. Колись, коли Єзуїти мали проблеми, то Церква була сильна і стійка. Але тепер ціла Римо-Католицька установа знаходиться у великому клопоті. Один із відомих єзуїтських вчених Іван Л. МекКензі каже, що церковна ієрархія вже загубила свою силу і “боїться”. Тепер дуже багато Єзуїтів почали критикувати Церкву, якій вони присягнули служити.

Отже, чи ж розумно казати, що теперішнє зменшення в Ордені є лише частиною подібного колишнього зразку? Ледве. Але, що — крім загальних проблем, які зустрічають цілу Церкву — є дійсно коренем занепаду Єзуїтів?

Джерело проблеми

Те, що можна назвати ‘Єзуїтська відмінність’ дуже швидко зникає. В який спосіб?

Товариство Ісуса своїми власними вчинками взяло на себе слова Христа, що Його послідовники були ‘у світі, але не були частиною світу’. (Ів. 17:11—16) За загальним визнанням цей стан представляє не малий виклик. Але стараючись служити як єзуїтськими священиками і в той самий час займатися іншими справами світу, то завжди є можливість, що священицька роля візьме друге місце. Коли це стається, то як Можна розрізнити між Єзуїтом, а звичайним миряном тієї самої професії? Неможливо. Але, чи так дійсно сталося? Здається співчлени церкви вірять, що так.

Наприклад, католицький журнал Commonweal переглянув книжку Нові Єзуїти (анг.), яку написав Юрій Рімер у 1971 р. Книжка складається з серії одинадцятьох цікавих переговорів з інтелігентними Єзуїтами з різних галузів. Але, яке заключення зробив автор Іван Л’Гюрю? Ми читаємо:

“У книжці ніде . . . не показується чому ці чоловіки є священиками або чому вони є Єзуїти. Із всім базіканням про сполучних священиків (священик-скульптур, свяшеник-адвокат, священик-політикан), цікаво знати, що знаходиться перед тією сполучною рискою. Чи бути священиком значить бути тим, що ви є, як ірляндець або білий або грубий? Чи бути Єзуїтом є подібне до членства виняткового мужеського клубу? Чи священство і Орден робить вас іншим. . .?”

Хто може заперечити, що цей оглядач ставить добрі питання? Чи ці спостереження не показують, що Єзуїти не лише є у світі, але дійсно сталися діючою частиною світу?

Дальше, щоб показати, що Орден справді стався частиною світу маємо заяву голови Ордену, Головного Генерала Педро Арупе. Він зауважує: “Явище” сучасних проблем, що зустрічає Орден “не є таке дивне коли б вложити їх у рамки всього того, що сьогодні відбувається у світі, а не лише в Церкві”, [курсив наш.] Чи цей настоятель не признає, що Орден є так суспільно і морально зв’язаний зі світом, що страждає так як світ?

Щирі Єзуїти знають, що ці питання не ставляться з воюючим духом або щоб бажати їм зла. Їх ставиться, щоб збудити самоперегляд, який є такий дуже важний у цих небувалих часах. Дійсно, життя є включене.

Який Єзуїт не пам’ятає Ісусових слів у Його Проповіді на Горі? Він сказав Своїм послідовникам: “Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми”.— Мат. 5:13.

Коли є дуже мало різниці між Єзуїтами, а рештою світу, то попросту сказати, як же вони, немов сіль, можуть зберегти світ від морального зіпсуття? Це є неможливо. Над цими словами Ісуса годиться добре подумати, бо ніхто не хоче бути частиною організації, яку “топчуть під ногами”.

І зробити такий перегляд, якого теперішній стан вимагає, не є легко. Але коли хтось дійсно цікавиться “більшою славою Богові”, то він мусить обов’язково зробити його.