Поширюючіся пустині — Чи вони колись зацвітуть мов троянда?

ПІСОК! Пісок! Пісок! На скільки можна бачити, нічого тільки гарячий, вітром наносний пісок. У відстані великі пірамідальні дюни наносного піску, пагорки вишиною 700 футів (210 метрів) з підніжжям шість разів ширше від вершини, зносяться до безхмарного неба. Постійні вітри вирізьбляють звивисті пасми в піску. Сонце дуже гаряче. Навіть гадюки та жаби шукають сховку від сонця під поверхнею піску. Відблиск сонця засліплює. Мерехтлива спека обдурює очі — на горизонті привиджуються уявні калюжі води де їх немає; у відстані привиджуються наземні предмети, які здаються одною річчю, але в дійсності є щось цілком інакшого.

Звіваються вітри, утворюючи вир піску такими великими хмарами, що аж затемнюють білий день. Пісок проходить одяг і жалить шкіру так як голки. Пісок здирає фарбу з автомашин і перемінює вітрове скло на матове. З пустинного каміння вітри вирізьблюють дивні форми й задувають телефонні стовпи до половини їхньої вишини.

О півдні може бути дуже гарячо — від 125 до 130 градусів Фаренгейта (52 до 54 градуси Цельсія), так що відвідувачі знемагають від спеки. Вночі температура може впасти до градусів 40 (4 градуси Цельсія) або й нижче, в якому то разі відвідувачі дуже змерзають. Якщо будуть одягнені в вовняному одязі, то їм буде холодніше; легенько одягнені, то будуть жолобитись від жари. Якщо будуть сидіти одну стопу вище землі, то їм буде градусів 30 (17 Цельсія) холодніші ніж коли б сиділи на самій землі. Додайте до цього пересихле горло, яке шукає води, страх гадюк, укус скорпіона, небезпеку раптових повеней, небезпеку заблудитися — усе це робить цей тихий, посушливий світ пустинного піску дуже небезпечним.

Ніхто не є певний скільки пустинь, великих чи малих, є в світі,— з очевидної причини — здається ніхто не рахував їх. „Я нарахував більше як 125”, каже один відомий дослідник пустинь. „Може бути, що є ще так раз”. Проте, на кожному континенті світу є пустині. Вони покривають близько одну п’яту поверхні землі.

Найбільша пустиня в світі, Сахара північної Африки, поміщає в собі половину пустинної поверхні світу — три мільйони з половиною квадратних миль.a Аравійська пустеля (Руб-ель-Халі) на Аравійському півострові й пустиня Калахарі південнозахідної Африки покривають площу 500 000 і 200 000 квадратних миль у вказаному порядку. Австралійська пустеля, величиною друга від Сахари, гордується площою 1,3 мільйона квадратних миль покриваючи майже половину континенту. Пустеля Гобі в Китаї, майже два рази більша від штату Техасу в Сполучених Штатах Америки, поміщає 500 000 квадратних миль площі.

Північна Америка має свої пустині — 25 процентів штату Каліфорнії є пустинею. Пустині в Арізоні, Орегоні, Юті, Неваді, Мексіці, є такі самі посушливі й спекотливі. Заявляють, що Каліфорнійська Долина смерті є друга від найспекотливішої пустині в світі. Пустеля Атакама Південної Америки є найсухішою в світі — тягнучись 600 миль (970 км) на південь від кордону Перу до півночі Чілі. Усі пустелі мають такі самі особисті риси — спекотливі й сухі.

Наприклад, у Чілійській Атакама пустелі в якій до кількох років опадів буває рідко, спонукало одного мешканця тієї околиці оплакувати, „Кожних кількох років нам трапиться туман — але краплі дуже маленькі”. По інших місцевостях тієї пустелі, офіційні рапорти показують, що протягом 14 років не падало ні дощу ані снігу. По інших місцевостях Атаками, неофіційні рапорти заявляють, що протягом 50 років зовсім не було опадів, а навіть по сухіших місцевостях, опадів зовсім не буває. У пустелі Наміб південнозахідної Африки, є від менше одного восьмого дюйма до шість дюймів (0,3 см до 15 см) річних опадів. У місцевостях пустині Сахара, в одному дворічному періоді зовсім не було опадів. Кількість опадів нестійка. „Одного разу в пустелі Гобі”, каже один досвідчений дослідник пустель, „вівці гинули через брак води. Наступного дня в зливі гинули тварини й люди”.

Пустині поширюються

Сьогодні, в газетах дуже багато говориться про світову турботу відносно земних пустинь. Чому, після тисячоліть їхнього існування, на пустині тепер звертають таку велику увагу? Людина забруднила найбільші озера й річки. Риба затруєна отрутними хімікатами, яких людина безвідповідально зливає в річки. Навіть космос став сценою орбітового „утилю”, якого людина запустила в нього. Але пустині, хоч людина вже відновила деякі частини, роблячи їх корисними для людства, до цих пір таки зберігають багато своїх фізичних рис і рослинного та тваринного життя властиві їм протягом тисячі років.

Проте, майже щотижня читаємо в газетах такі заголовки: „Поширення пустинь заявляють бути катастрофою, яка є основою голодування”, каже Нью-Йоркський час. „Катастрофічна посуха в Африці перемінює Сахіль на ще одну Сахару”, було сказано в заголовкові Атланта журнал енд конститюшен. „Пустині продовжують поширюватись”, каже Бостонський глоб. „Орна земля в світі стає неякісною”, каже Торонтонський стар. „До одного року, Сахара поширилась до великої частини Чад”, звіщає ще один заголовок. Пишеться дуже багато статей про погрозу поширюючих пустинь.

Читайте ж тепер самі статті. „Більше як десятиліття Сахара поширювала свою неродючість на південь нормою 6 до 12 миль [10 до 20 км] щороку, і протягом більше як десятиліття, поступово приєднувала до себе Сахіль, напівсуху зону свого південного краю”, каже Нью-Йоркський час 2 січня 1985 року.

„Близько 52 мільйони акрів [21 мільйон гектарів] землі перемінюється на пустиню кожного року... Проблема буває головно в Африці, Індії й Південній Америці”, каже Бостонський глоб 11 червня 1984 року.

„Поширення пустинь загрожує самому існуванню декотрих країн, включаючи Маврітанію, в якій то країні урядові начальники кажуть, що пустиня Сахара поширюється на південь чотири милі [6 км] щороку. Жителі Маврітанії говорять про час, коли леви плодились у лісистих районах країни, тих самих районах, які сьогодні вже перемінились на неродючий краєвид сухих дерев і наносного піску”, каже Атланта журнал енд конститюшен 20 січня 1985 року.

Це глобальне явище розширюючихся пустинь не є нове. Проте, створили нове слово описувати цей непомітний процес — „пустинізація”. Скоро це слово стає повсякденним словом по декотрих місцевостях світу. Пустинізація в цей час відбувається в близько сто країнах світу, а зокрема в країнах Африки, які розвиваються й навколо яких знаходяться пустині.

Це проблема на яку Організація Об’єднаних Націй шукає розв’язання. „Ми мусимо вважати це бути величезною проблемою”, сказав Гаафар Каррар, голова відділу пустинізації в ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища). „Ми можемо загубити одну третю теперішньої орної землі до кінця цього століття”, він сказав. Згідно з рапортом від ООН, пустинізація загрожує 35 процентам поверхні землі, або близько 45 мільйонам квадтратних миль, і 20 процентам її населення — близько 850 мільйонам людей. „Дійсно немає жодної частини світу в якій немає пустинізації”, сказав Каррар.

У 1977 році, 94 країни зібрались у Найробі, Кенії, і погодились над „планом”, щоб ним припинити поширення пустинь до закінчення цього століття. Але через загальну байдужість націй й через брак грошової допомоги, їхній план провалився. У 1980 році ЮНЕП підрахувала, що буде коштувати близько 90 мільярдів доларів (США грішми) протягом 20 років, або близько 4,5 мільярдів доларів на рік, щоб припинити поширення пустинь до року 2000. Яким серйозним знавці вважають марш цього піщаного світу наносного піску? „Коли б теперішній марш пустинізації продовжувався”, сказав представник ЮНЕП, „то до року 2000 становище стане глобальною катастрофою”.

Коли обдумаємо саму природу пустинізації, то виникають деякі цікаві запитання: Яким же планом ООН має намір ефективно припинити це мабуть безжалісне поширення пустинь? Чи ООН може примусити людину думати й погоджуватись з передбачливими особами, діючих з найкращих міркувань, які передбачають глобальну катастрофу, як наслідок продовження пустинізації? Слово „пустинізація”, каже один письменник, це „вислів яким перекладається поширення пустинь, як наслідок діяльності людини”. Підкреслюючи основну причину на пустинізацію, доктор Мостафа К. Толба, виконавчий директор ЮНЕП, сказав: „Головною причиною не є посуха, так як багато людей ще вірять, але надмірне розроблення родовищ через занадте оброблення землі, надмірне використання пасовиськ, погане засичення землі вологою і вирубування лісів”.

Така надмірна розробка землі збільшується з ростом населення і коли люди заселяють нові місцевості, які не можуть постачати потреби зростаючого населення. Для того, щоб обробляти землю, годувати збільшаюче населення, будувати доми, і постачати дерево на пальне, то зрубують усі дерева. „Тепер тут не стачає дерева й вугілля”, сказав директор для Охорони природних засобів у Маврітанії, Африці. „Однак люди зрубують усе більше й більше дерев. Вони думають, що Аллах постачатиме їм опади й дерево”. Худоба, щоб вижити, цілком спасає траву та іншу трав’яну рослинність. Результатом цього сонце безжалісно випікає обнажену землю й нищить у ній мікроорганізми потрібні для росту рослин. Рослина зникає, а пустиня поширюється.

Потім починаються вітри. Вітер навіває пісок з приблизних пустинь, і тому що немає рослинності припинити його поширення, він укриває землю, наносними горбами по вулицях, і просочується в доми, примушуючи людей вибиратись до нових місцевостей мабуть безперервним циклом.

Там де колись було багато опадів, новообнажена земля тепер відбиває жаркість сонця й змінює тепловий стан атмосфери, так як кажуть знавці, і це припиняє опади, прискорює ріст пустинних обставин. Люди розкопують суху землю й насаджують насіння, але на жаль, нічого не росте. Голод підкрадається. Коли ж усе це закінчиться?

Чи пустині дійсно зацвітуть мов троянда?

Більше як двоє тисячоліть тому, пророк Ісая був натхнений написати про майбутність пустинь у світі та їхнє чудесне перемінення — не якимось там „планом” Організації Об’єднаних Націй, але тільки через правління Царства в руках Ісуса Христа. І тут у цьому чудовому пророцтві, яке вже незабаром має сповнитись, знаходимо слова, не розпачі, але надії. „Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда,— розцвітаючи, буде цвісти та радіти, буде втіха також та співання, бо дана йому буде слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону,— вони бачитимуть славу Господа [Єгови, НС], велич нашого Бога... Бо води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу! І місце сухе стане ставом, а спрагнений край — збірником вод джерельних; леговище шакалів, в якім спочивали, стане місцем тростини й папірусу”.— Ісаї 35:1-7.

Така то є натхненна обіцяна майбутність земних пустинь наносного, гарячого піску.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 10]

„Кожних кількох років нам трапиться туман — але краплі дуже маленькі”.

[Карта на сторінці 11]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Пустині світу показані на біло.