Чи ви співчутливий слухач?
УЯВІТЬ собі, що ви маєте можливість за свого життя дати коштовний подарунок усім людям. Які ж вони були б щасливі і вдячні за нього! Ви і справді можете дати їм особливий подарунок — щось таке, чого вони дуже потребують. Це вам не коштуватиме і копійки. Що ж це таке? Ваша увага. Більшість людей потребують уваги і доброзичливо відгукуються на неї. А втім, щоб виявляти справжню увагу, ви повинні бути співчутливим слухачем.
Якщо ви є батьком, матір’ю чи начальником або займаєте таку посаду, що до вас приходять люди за порадою чи керівництвом, то вам потрібно слухати їх із співчуттям. Якщо ні, люди відчують, що вам бракує співчуття, і це підірве їхнє довір’я до вас.
Навіть якщо до вас нечасто звертаються за порадою, то вам таки потрібно співчутливо слухати інших, наприклад, у випадку, коли до вас прийшов друг за розрадою. Як говорить одна біблійна приповістка, казати щось не вислухавши може принизити іншого (Приповістей 18:13). Яким чином ви можете показати, що є співчутливим слухачем?
Пильно слухайте
Хто такий співчутливий слухач? «Словник української мови» визначає слово «співчуття» як «доброзичливе, прихильне ставлення до кого-небудь; підтримка, схвалення». У цьому ж словнику слово «слухати» пояснюється як «прислуховуючись, вникати в що-небудь, намагатися зрозуміти що-небудь». Отже, співчутливий слухач не просто чує, що хтось каже. Він уважно слухає і бере участь в обміні думками та намагається зрозуміти почуття співрозмовника.
Це вимагає від вас пильно слухати те, що ви чуєте, не дозволяючи думкам десь блукати. Навіть шукаючи відповіді, ви відволікатиметесь від слухання. Змушуйте себе зосереджуватися на словах співрозмовника.
Дивіться безпосередньо на свого співрозмовника. Якщо ваші очі блукають, то складатиметься враження, ніби ви не цікавитесь тим, що говориться. Стежте за його жестами та виразом обличчя. Чи він веселий, чи понурий? У його очах віддзеркалюється гумор, смуток чи побоювання? Чи те, що він не висловив, важливе? Не хвилюйтеся тим, що сказати, воно прийде автоматично в результаті вашого зосередженого слухання.
Слухаючи, ви, либонь, киватимете головою і висловлюватимете стверджування, як, скажімо, «угу» або «я розумію». Все це покаже, що ви слухаєте. Однак не думайте, що кивання головою та стверджувальні вирази створюватимуть враження, ніби ви слухаєте, якщо насправді ви не слухаєте. По суті, постійне і швидке кивання головою викриє вашу нетерпеливість. Це наче б ви сказали: «Ну, все. Ну, швидше. Вистачить».
У будь-якому разі вам не слід занадто турбуватися механічним виявом уважності. Лише слухайте по-справжньому, і ваша реакція віддзеркалюватиме щирість.
Доречні запитання також показують, що ви пильно слухаєте та вникаєте в те, що говориться. Вони засвідчують ваш інтерес. Просіть про уточнення якихось думок, якщо вони не висловлені або виражені не цілком зрозуміло. Ставте запитання, які б стимулювали людину детальніше пояснити справу і виражати думки чіткіше. Не хвилюйтесь тим, що періодично перебиватимете її, але не робіть цього зачасто. До процесу слухання також входить вияснення деталей. Якщо не перебивати особу надто часто, вона цінуватиме ваше бажання повністю зрозуміти її.
Виявляйте розуміння
Це важко робити навіть тоді, коли дійсно співчуваєте співрозмовнику. Коли до вас звертається хтось убитий горем, то чи ви відразу пропонуєте йому оптимістичні поради та вирішення проблеми? Чи одразу кажете людині, що її ситуація не така вже й погана, якщо порівняти із стражданнями інших людей? Таке здається корисним, але воно може мати негативні побічні ефекти.
Існує багато причин, чому ви можете бути схильні припинити слухати і почати вирішувати питання. Ви, мабуть, думаєте, що співрозмовнику потрібно ваших сповнених оптимізмом порад, щоб піднятися духом. Або ж ви відчуваєте відповідальність «виправити» будь-що «неправильне» і думаєте, що коли ви цього не зробите, то не допоможете йому, тобто не «виконаєте свого обов’язку».
Однак поспішне бомбардування особи різними способами вирішення проблеми переважно наводить на невтішні думки: «Він хоче мені сказати, що моя проблема набагато простіша, ніж я собі думаю». Або ж: «Він більше цікавиться своєю власною репутацією доброго порадника, ніж моїм благополуччям». Чи: «Він просто не розуміє мене і не хоче зрозуміти». Якщо порівнювати проблему страждальника з проблемами інших, то це наче б говорити: «Найшов чим гризтися, глянь-но на інших людей, вони страждають більше, ніж ти».
Якщо ви підсвідомо створюєте таке враження у свого друга, то він відчуватиме, що насправді ви його не слухаєте і зовсім не розумієте. Він може навіть дійти висновку, що ви відчуваєте вищість над ним. Наступного разу він звернеться за підтримкою до когось іншого (Филип’ян 2:3, 4).
А що, коли ваш друг хвилюється безпідставно? Приміром, він без вагомої причини може відчувати за собою якусь провину. Чи вам слід поспішати казати йому, аби він не хвилювався? Ні, бо якщо ви спочатку не вислухаєте його, то ваше запевнення не втішить його. Замість отримати полегшення, він далі відчуватиме провину й у нього далі буде камінь на душі. Генрі Дейвід Торо, філософ XIX сторіччя, говорив: «Щоб сказати правду, потрібно двох людей: одного, щоб сказав, а другого, щоб почув».
Наскільки ж доречне біблійне керівництво: «Нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити» (Якова 1:19). Також дуже важливо слухати зі співчуттям! Поділяйте почуття того, хто звернувся до вас за потіхою. Погодьтеся з трудністю його проблеми та глибиною його горя. Не применшуйте його проблеми такими словами, як: «Ти, мабуть, мав тяжкий день сьогодні» або «Та ну, перестань, у житті не все таке вже й погане». Парадоксально, але такі применшування можуть навіть посилити його розбурхані почуття. Він буде розчарований, бо ви несерйозно сприймаєте його слова. Отже, дайте співрозмовнику зрозуміти, що ви слухаєте його та розумієте його почуття.
Співчутливе слухання зовсім не означає, що ви погоджуєтесь із співрозмовником. Ви, напевно, вважаєте, що особа не має рації, коли каже: «Я органічно не переношу своєї роботи!» Але коли ви несхвально зреагуєте на це («Ти не повинен так думати») або ж заперечуватимете («Але ти ж насправді так не думаєш»), то вона дійде висновку, що ви не розумієте її. Ваші відповіді повинні віддзеркалювати факт, що ви зрозуміли її. Особі, котра не любить своєї роботи, можна відповісти так: «У тебе, мабуть, дуже напружена робота». Потім запитайте про додаткові деталі. У цей спосіб ви не обов’язково погоджуєтесь з нею, що вона повинна не переносити своєї роботи, але просто визнаєте, що вона має такі почуття в даний час. Таким чином ви робите людині приємне, вислухавши її і давши їй можливість виразити свої почуття. Часто можна зменшити проблему, лише розповівши про неї комусь.
Подібно той, хто говорить: «Моя дружина пішла до лікаря», може мати на увазі: «Я хвилююся». Нехай у вашій відповіді прозвучить розуміння цього. Це покаже, що ви слухаєте не тільки слова, але і їх прихований зміст, що потішить вашого співрозмовника набагато більше, ніж коли б ви знехтували підтекстом його слів, заперечили б йому або намагалися заспокоїти його, говорячи, щоб він не хвилювався (Римлян 12:15).
Добрий слухач також розмовляє!
У книжці «Мистецтво розмовляти» (англ.) пишеться про тих, хто слухає, але майже нічого не говорить, що вони «думають, ніби це надасть їм поважного вигляду». Тоді інша особа вимушена брати на себе обов’язок вести цілу розмову, а це просто невиховано. З другого боку, також невиховано і нудно, якщо особа, котру ви слухаєте, безупинно говорить, не даючи вам висловити власної думки. Отже, тоді як вам потрібно бути добрим слухачем, вам також потрібно дати знати співрозмовнику, що у вас є якісь корисні зауваження.
Що ж вам говорити? Чи ви повинні давати пораду відразу після того, як з повагою вислухаєте свого друга? Хіба що ви знаєте відповідь. Звісно, ви повинні помогти своєму другові, якщо знаєте, як вирішити його проблеми. Тепер ваші слова до певної міри матимуть вагу, бо ви приділили час слуханню. Якщо ви не в змозі дати своєму другові потрібну йому пораду чи допомогти, то постарайтесь звести його з кимось, хто може це зробити.
У деяких випадках поради не потрібно і цього навіть ніхто не просить. Уважайте на те, щоб не послабити позитивного враження від слухання тим, що забагато говоритимете. Може бути так, що ваш друг мусить пережити ситуацію, над якою він не має контролю, або ж йому потрібен час, щоб подолати свої негативні почуття. Він прийшов до вас вилити свою душу. Ви вислухали. Ви зрозуміли його душевний стан, запевнили, що цікавитесь ним і що пам’ятатимете про нього та молитиметесь за нього. Скажіть йому, що він може знову звертатися до вас і що ви нікому не розповідатимете про його проблеми. Може статись так, що йому більше потрібно такого запевнення, ніж щоб ви розв’язали його проблему (Приповістей 10:19; 17:17; 1 Солунян 5:14).
Незалежно від того, чи після слухання було дано пораду, чи ні, воно пішло на користь обом співрозмовникам. Той, хто говорив, відчув задоволення, що його вислухали та зрозуміли. Він відчув полегшення, бо довідався, що хтось турбується ним настільки, що охочий вислухати його. І слухач також винагороджений. Адже інші цінують його зацікавленість людьми. Якщо він даватиме пораду, то до нього ставитимуться навіть з більшим довір’ям, бо він мовчав, аж поки повністю не збагнув ситуації, в якій перебуває його співрозмовник. Це правда, що співчутливе слухання вимагає часу. Але наскільки корисною буде ця затрата часу! Справді, приділяючи людині пильну увагу, ви робите їй особливий подарунок.