Чому доля скаржника не є радісною
РАДІСТЬ перейшла в розпач усього-на-всього за декілька тижнів. Початковий тріумф ізраїльтян з приводу нещодавнього визволення від єгипетського поневолення перемінився у безпідставне бурчання з приводу їжі. Наступного місяця після виходу з Єгипту невдоволений народ сказав, що всі вони воліли б краще злидарювати рабами, ніж мати таке важке життя у пустині. Протягом наступних місяців цей дух нарікання підточив їхнє рішення слухатись Єгову і знищив усі перспективи їхнього покоління на вхід в Обітований край (Вихід 16:1—3; Числа 14:26—30).
Звичайно, нарікання ніколи не було притаманним лише одному поколінню або окремим людям. Хто не скаржиться часами на працю, їжу, погоду, дітей, сусідів або на високі ціни? Здається, що сама людська недосконалість підштовхує до нарікання (Римлян 5:12; Якова 3:2).
Чому нам так легко нарікати? Можливо, ми почуваємось знеохоченими, розчарованими або хворими. Нарікання може бути виходом для нашого внутрішнього відчуття розчарування або ним можна було б підкреслити: «Я кращий від інших!» Іноді скарги зумовлені розходженнями в характерах. Також існують підстави на скарги.
Що б не було причиною, але вищезазначений приклад ізраїльтян вказує на те, що нарікання може бути руїнницьким, якщо воно продовжує існувати. Людина може допустити, щоб нарікання ввійшло у звичку, а навіть ремствувати на спосіб, в який Єгова виконує справи. Чому це так небезпечно? І як слід ставитись до обґрунтованих скарг?
Обґрунтовані скарги
Якщо образа не дуже серйозна, ми повинні запитати в першу чергу себе: «Чи любов спонукує мене переступити цю образу?» Правда, ми можемо мати вагому причину скаржитися на когось, а, можливо, навіть на співвіруючого. Він, мабуть, недоброзичливо або нечесно повівся з нами. Проте, чи скаржитись іншим на чиєсь несправедливе поводження поліпшить справи? Як Біблія радить нам ставитись до цього? Послання до колосян 3:13 (Хоменко) говорить: «Терп[іть] один одного й проща[йте] одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само». Навіть тоді, коли скарга може бути виправданою, Святе Письмо радить виявляти дух прощення, а не дух нарікання (Матвія 18:21, 22).
А як поводитись, коли справа є занадто серйозною, щоб просто переступити її? Мабуть, існує багато вагомих причин скаржитися. Коли обґрунтовані «скарги» на Содом і Гоморру дійшли до Єгови, він вжив заходів, щоб покласти край ганебній ситуації в цих занепадницьких містах (Буття 18:20, 21, Хом.). Інша обґрунтована скарга виникла невдовзі після П’ятидесятниці 33 року н. е. Під час розподілу харчів для нужденних вдів виявлялась більша прихильність до жінок, які розмовляли єврейською мовою. Ясно, що це викликало обурення серед вдів, які розмовляли грецькою мовою. Кінець кінцем, скарга дійшла до апостолів, і вони швидко спорядили групу з відповідальних чоловіків, щоб розв’язати непорозуміння (Дії 6:1—6).
Призначені християнські старійшини сьогодні так само не повинні зволікати здійснювати необхідні кроки, коли звернено їхню увагу на серйозні справи. У книзі Приповістей 21:13 говориться: «Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді». Замість того щоб ігнорувати обґрунтовану скаргу, старійшини повинні співчутливо вислухати її. Зі свого боку, усі ми можемо співпрацювати, якщо скеровуємо серйозні скарги до старійшин, а не розповідаємо цього першому-ліпшому.
Проте більшість з нас може щиро визнати, що часами людська недосконалість спонукує нас до непотрібного нарікання. Більш детальний перегляд поведінки ізраїльтян у пустині допоможе нам побачити небезпеку в тому, що скарги, які з’являються час від часу, можуть перерости в дух нарікання.
Божий погляд на скаржників
Ремствування ізраїльтян з приводу харчів виявляє два види небезпеки, притаманні наріканню. По-перше, нарікання заразливе. В одному місці говориться, що «стала ремствувати вся громада Ізраїлевих синів на Мойсея та на Аарона в пустині» (Вихід 16:2). Отже, дехто почав скаржитися на нестачу їжі, і невдовзі всі почали нарікати.
По-друге, скаржник часто перебільшує проблему. Ізраїльтяни заявляли, що було б краще залишитися в Єгипті, де вони могли їсти хліба та м’яса стільки, скільки хотіли. Вони нарікали, що їх завели в пустиню для того, щоб вони вмерли голодною смертю (Вихід 16:3).
Чи ситуація тих євреїв справді була такою критичною? Можливо, їхні запаси харчів поменшувались, але Єгова передбачив це й у відповідний час дав їм манну, щоб задовольнити їхні фізичні потреби. Своїми перебільшеними скаргами вони виказали цілковитий брак віри в Бога. В Єгипті вони цілком виправдано скаржились на скрутні обставини (Вихід 2:23). Але, коли Єгова звільнив їх від поневолення, вони почали нарікати на їжу. Це було необґрунтованим ремствуванням. «Не на нас ремствування ваше, а на Господа!»,— попередив їх Мойсей (Вихід 16:8).
Ізраїльтяни неодноразово виявляли цей дух нарікання. Не минув і рік, як манна стала предметом нарікання (Числа 11:4—6). Незабаром поганий рапорт 10-ох з 12 ізраїльських розвідників дав привід зчинити галас про гадану небезпеку, пов’язану із завоюванням Обітованого краю. Люди дійшли до того, що говорили: «О, якби ми померли були в єгипетськім краї, або щоб ми померли були в цій пустині!» (Числа 14:2). Яка ж невдячність! Тому не дивно, що Єгова сказав до Мойсея: «Аж доки буде цей народ зневажати Мене, і аж доки не будуть вони вірувати в Мене?» (Числа 14:11). Ті невдячні скаржники були засуджені до 40 років мандрування у пустині, аж поки їхнє покоління не вимерло.
Апостол Павло пригадує нам цей приклад. Він попереджає співхристиян, щоб вони ніколи не були такими, як ізраїльтяни, котрі стали нарікати і тому загинули в пустині (1 Коринтян 10:10, 11). Зрозумілим є те, що невиправдане ремствування та дух нарікання можуть зруйнувати нашу віру і викликати незадоволення Єгови.
Проте Єгова виявляє терпіння до своїх слуг, які можуть часами нарікати через важкі обставини. Коли Ілля втік на гору Хорив, переслідуваний злою царицею Єзавель, то був упевнений, що його пророча діяльність закінчилась. Він помилково вважав себе єдиним поклонником Єгови в тому краї. Для того щоб зміцнити віру Іллі, Бог перш за все продемонстрував свою надлюдську силу. Тоді пророкові було сказано, що в Ізраїлі є ще 7000 вірних служителів Єгови і в нього було ще багато роботи. Отже, Ілля забув про свої нарікання і рушив далі, сповнений нових сил (1 Царів 19:4, 10—12, 15—18). Коли християнські старійшини виявляють проникливість, вони так само можуть втішати вірних осіб і цим самим допомагати їм побачити свою роль у завершенні Божого наміру (1 Солунян 5:14).
Переборення духу нарікання
Як можна перебороти дух нарікання? Ті, хто пересвідчився, що тютюн завдає організму шкоду, мають сильну спонуку кинути курити. Подібним чином, розуміння того, що дух нарікання є таким шкідливим, може спонукати нас відкинути будь-яку звичку нарікати.
Як можуть скористатися з цього ті, хто переборює дух нарікання? Перш за все ті, хто уникає нарікання, розглядають справи, керуючись Святим Письмом, і вони роблять це більш об’єктивно. Скаржник рідко коли обдумує проблему з погляду Єгови. Ізраїльтяни, що нарікали, забули про те, як Бог Єгова визволив їх з неволі та в надприродний спосіб розділив перед ними води Червоного моря. Їхній негативний спосіб мислення призвів до того, що вони забули про Божу силу, і це позбавило їх радості. У результаті, вони загубили довір’я до Єгови.
Крім того, людина, яка може зробити об’єктивну оцінку своїх проблем, бачить, що це її помилки призвели до труднощів. Тому менш імовірним є те, що вона повторить ту саму помилку. Єремія попередив співізраїльтян, щоб вони не скаржилися на труднощі, яких зазнаватимуть після знищення Єрусалима. Їхнє страждання було прямим наслідком власних гріхів, і вони мали зрозуміти це для того, щоб покаятися й повернутися до Єгови (Плач Єремії 3:39, 40). Так само учень Юда осудив «безбожних», які відкинули керівництво Єгови і стали запеклими людьми, що «нарікають на свою долю» (Юди 3, 4, 16, Хом.).
Мудрий цар Соломон колись помітив, що «серце радісне добре лікує, а пригноблений дух сушить кості» (Приповістей 17:22). Дух нарікання морально виснажує нас і позбавляє радості. Він відбиває не оптимізм, а песимізм. Але ті, хто вчиться думати й говорити про «гідне похвали», мають радісне серце, яке навіть може посприяти кращому самопочуттю (Филип’ян 4:8, Деркач).
Немає сумніву, що наше життя буде багатшим, коли ми будемо помічати не хиби людей, а їхні позитивні риси. Ми відчуватимемо духовне піднесення, якщо зберігатимемо бадьорий дух, потрапивши у скрутні обставини, і не скаржитимемося на свої труднощі. Навіть випробування можуть стати приводом для радості, якщо ми ставимося до них як до нагоди скріпити свою віру та зміцнити стійкість (Якова 1:2, 3).
Також потрібно пам’ятати, що коли ремствуємо, то шкодимо не тільки собі. Постійні нарікання можуть підірвати віру інших. Поганий рапорт десятьох ізраїльських розвідників призвів до того, що цілий народ почав ставитися до завоювання Обітованого краю як до безнадійного заходу (Числа 13:25—14:4). Іншого разу, Мойсей став настільки пригніченим з причини безупинного ремствування людей, що просив Єгову позбавити його життя (Числа 11:4, 13—15). З іншого боку, якщо ми обговорюємо справи у підбадьорливий спосіб, то напевно зможемо зміцнити віру інших і посприяти їхній радості (Дії 14:21, 22).
Хоч ми можемо відчувати спокусу скаржитися на співробітників, друзів, на нашу сім’ю або навіть на старійшин збору, Єгова хоче, щоб його люди «мали щиру любов один до одного». Така любов спонукує нас забувати, а не підкреслювати помилки інших (1 Петра 4:8). На щастя, Єгова пам’ятає, що ми лише порох, і не стежить за нашими помилками (Псалом 103:13, 14; 130:3). Якщо б усі ми намагалися брати приклад з нього, безперечно, ми б менше нарікали на долю.
Коли людству буде повернено досконалість, ніхто не матиме причини нарікати на свою долю у житті. Але перш, ніж цей час прийде, нам потрібно уникати спокуси скаржитися на інших або на наші скрутні обставини. Для того щоб показати, що ми покладаємося на Єгову і справді любимо наших братів, «робімо усе без нарікання» (Филип’ян 2:14). Це подобатиметься Єгові і принесе нам успіх. Заради нашого добробуту і добробуту інших не забуваймо, що доля скаржника не є радісною.
[Ілюстрація на сторінці 20]
Навіть Боже надприродне постачання манни стало предметом нарікання.