Вживання релігійних зображень і зловживання ними
ПОДІЯ відбувається у Санкт-Петербурзі, в Росії. Друге серпня 1914 року. Схвильовані люди з іконами зібралися у царському палаці. У центрі великої зали споруджено вівтар. На вівтарі стоїть картина, на якій зображено жінку з дитиною на руках. Це «Володимирська ікона Божої Матері». Люди вважають її найсвятішим скарбом Росії.
Думають, що ця ікона може навіть чинити чудеса. У 1812 році, коли російське військо вирушало проти Наполеона, перед нею молився генерал Кутузов. Тепер, увівши свою країну у війну, стоїть перед цією іконою цар Микола II. З піднятою правою рукою він присягає: «Урочисто клянусь, що не вкладу миру доти, доки з російської землі не буде вигнано останнього ворога».
Через два тижні цар паломничає у Москву, щоб отримати Боже благословення для своєї армії. В Успенському соборі він стає навколішки і молиться перед великим, усипаним коштовностями іконостасом, на якому зображено Ісуса, Марію, ангелів та «святих».
Ці релігійні акти поклоніння не змогли запобігти нещастю. Менше як за чотири роки втрати російської армії становили понад шість мільйонів осіб, країна втратила також багато території. Крім того, царя, царицю і п’ятьох їхніх дітей було жорстоко вбито. Замість монархії, яка існувала століттями, в країні до влади прийшов революційний уряд, що противився релігії. Надії царя Миколи, які він покладав на ікони, виявилися даремними.
Однак до сьогоднішнього дня в Росії та інших країнах мільйони людей далі шанують ікони. З цього виникають важливі питання. Як Бог ставиться до поклоніння перед такими зображеннями? Що можна сказати про звичай вішати їх на стінах?
Що говорить Біблія?
Коли Ісус був на землі, він слухався Божого Закону, даного через Мойсея. Це включало другу з Десяти Заповідей, яка говорить: «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий» (Вихід 20:4, 5, Хоменко).
Згідно з цим, Ісус не поклонявся Богові за допомогою зображень чи статуй, виготовлених руками людини. Ні, його поклоніння було в гармонії з постановою його Отця: «Я — Господь [Єгова, НС]: це моє ім’я! Я другому не поступлюся славою моєю, ані моєю честю — різьбленим божищам» (Ісаї 42:8, Хом.).
До того ж Ісус пояснив, чому слід поклонятися Богові без допомоги матеріальних речей. «Прийде час,— говорив він,— коли істинні поклонники будуть поклонятися Отцеві в дусі і істині, бо таких поклонників Отець шукає. Бог є Дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі і істині» (Івана 4:23, 24, Деркач).
Так само як Ісус, його правдиві учні навчали інших правильного способу поклоніння. Наприклад, апостол Павло одного разу промовив до грецьких філософів, які у поклонінні своїм невидимим богам використовували ідоли. Говорячи про Творця людини, він сказав: «Не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки». Цей самий апостол пояснював пізніше, що християни «ходять вірою, а не видінням», і що християни мусять «втікати від ідолопоклонства» (Дії 17:16—31; 2 Коринтян 5:7; 1 Коринтян 10:14, Хом.).
Один випадок з життя апостола Петра показує, що він швидко корегував будь-які дії, що могли довести до ідолопоклонства. Коли офіцер римської армії Корнилій впав йому в ноги, Петро запротестував. Він підняв Корнилія і сказав: «Устань, бо й сам я людина!» (Дії 10:26).
Апостол Іван був у такому благоговійному страху через божественні видіння, що впав у ноги ангелові. «Гляди,— застерігав ангел,— не роби цього: я співслуга твій і братів твоїх пророків і тих, що додержують слів книги цієї; Богу поклонися!» (Об’явлення 22:8, 9, Хом.). Апостол добре зрозумів цю пересторогу. Пройнятий любов’ю, він описав цей випадок нам на користь.
Але яке відношення мають вищеописані випадки до використання релігійних зображень? Подумаймо: якщо було б неправильно, щоб Корнилій поклонився одному з апостолів Христа, що ж тоді сказати про поклоніння безжиттєвим образам «святих»? І якщо це було неправильно, щоб один з апостолів Христа падав ниць перед живим ангелом, як ставитися до шанування мертвих зображень ангелів? Дійсно, такі вчинки суперечать пересторозі Івана: «Дітоньки,— бережіться від ідолів!» (1 Івана 5:21).
Як декоративні навчальні засоби
Це не означає, що мати картину із зображенням якоїсь біблійної події — ідолопоклонство. Цей журнал часто використовує зображення біблійних подій у ролі навчальних засобів. Такі зображення можуть використовуватися для прикраси стін домів та інших будівель. Однак правдиві християни не хотіли б виставляти картини, шановані іншими людьми, або вішати на стіни зображення, що виставляють Біблію в неправильному світлі (Римлян 14:13).
На більшості ікон релігій загальновизнаного християнства можна побачити сяйво, намальоване у формі круга навколо голови Ісуса, Марії та «святих». Воно називається німбом. Де німб узяв свій початок? «Його виникнення не є християнським,— признає «Католицька енциклопедія» (видання 1987 року, англ.),— бо язичеські художники та скульптори використовували його для того, щоб символічно представити величність і силу різних божеств». Крім цього, у книжці Бамбера Ґаскойне «Християни» міститься фотографія, яку придбали у Капітолійському музеї в Римі. На фотографії бачимо бога сонця з німбом. Цьому богові поклонялися римляни-язичники. Пізніше,— пояснює Ґаскойне,— «німб сонця [було] запозичено християнством». Так, німб пов’язаний з язичеським поклонінням сонцю.
Чи годиться, щоб картини, які змішують біблійні події з поганським ідолопоклонством, висіли на стінах у домі християнина? Ні. Біблія радить: «Яка згода поміж Божим храмом та ідолами? ...Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться,— каже Господь,— і не торкайтесь нечистого,— і Я вас прийму» (2 Коринтян 6:16, 17).
З плином часу особи, що вважали себе християнами, почали ігнорувати цю пораду. Згідно з передбаченнями Ісуса та його апостолів, розвинулося відступництво (Матвія 24:24; Дії 20:29, 30; 2 Петра 2:1). На початку четвертого століття н. е. римський імператор Константин зробив відступницьке християнство державною релігією. Тепер маси язичників почали називати себе «християнами». Серед них було звичайним поклонятися зображенням імператора. Вони також вішали на стіни портрети своїх предків та різних визначних людей. «У межах культу імператора,— пояснює Джон Тейлор у своїй книжці «Іконопис»,— люди поклонялися його зображенню, виконаному на полотні або дереві, а від поклоніння імператору до шанування ікон було недалеко». Таким чином, язичеське шанування зображень замінилося шануванням зображень Ісуса, Марії, ангелів та «святих».
Як церковні провідники оправдували це?
Згідно з «Енциклопедією релігії» (англ.), церковні провідники використовували ті ж самі аргументи, що і язичеські філософи. Такі особи, як Плутарх, Діон Хрисостом, Максим Тирський, Цельс, Порфірій та Юліан, признавали, що ідоли безжиттєві. Але ці язичники оправдували використання ідолів, сперечаючись, що вони були тільки помічниками у поклонінні невидимим богам. Російський майстер іконографії Леонід Успенський признає у своїй книжці «Значення ікон»: «Отці Церкви використовували засоби грецької філософії, приймаючи її пояснення та мову у християнську теологію». (Порівняйте Колосян 2:8).
Багатьом людям важко зрозуміти теологічні оправдання шанування зображень. «Відмінність між поклонінням зображеному на іконі і поклонінням самій іконі... була занадто незначною, щоб її міг помітити хтось, окрім високоосвічених людей»,— говорить Джон Тейлор у книжці «Іконопис».
З іншого боку, те, що говорить про релігійні образи Біблія, легко зрозуміти. Розгляньте приклад Емілії, яка живе у Йоганнесбурзі (Південно-Африканська Республіка). Як ревна католичка, вона навколішках молилася перед зображеннями. Одного разу хтось із Свідків Єгови постукав у двері її дому. Її вразило, що у своїй Біблії португальською мовою вона побачила Боже ім’я — Єгова (Пс. 83:18, Almeida). Вона почала вивчати Біблію і через деякий час запитала: «Що мені робити, щоб не засмучувати Єгову?» Сестра, яка проводила з нею вивчення, вказала на зображення, що висіли на стінах, і попросила прочитати Псалом 115:4—8. Того ж вечора, коли чоловік Емілії повернувся додому, вона сказала йому, що хоче позбутися своїх релігійних зображень. Він погодився. На наступний день вона попросила своїх синів Тоні та Мануеля порозбивати зображення і спалити їх. Чи Емілія жаліє про це сьогодні, по 25 роках? Ні. У дійсності вона допомогла членам своєї сім’ї і багатьом сусідам також стати щасливими поклонниками Єгови.
Такі історії повторюються дуже часто. Завдяки праці роблення учнів, яку Свідки Єгови проводять по цілому світі, мільйони людей вчаться поклонятися Богові «в дусі і істині». Ви теж можете відчути радість від такого вищого способу поклоніння, тому що, як сказав Ісус, «таких поклонників Отець шукає» (Івана 4:23, 24, Дерк.).
[Ілюстрація на сторінці 26]
Цар Микола II з іконою в руках благословляє своє військо.
[Відомості про джерело]
Фото C.N.