Чому слід визнати помилку?
ЦЕ БУЛО одною з найбільш незвичайних сутичок у військовій історії. Неозброєна посланниця повернула назад 400 загартованих в боях вояків, які вирішили помститися за образу. Вислухавши прохання лише одної відважної жінки, вождь тих чоловіків відмовився від свого наміру.
Цим вождем був Давид, який згодом став ізраїльським царем. Він вислухав жінку Авіґаїл, бо прагнув догоджати Богові. Коли вона тактовно показала, що через помсту на її чоловікові Навалі він був би винний у кровопролитті, Давид вигукнув: «Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене! І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття крови, і щоб рука моя не відімстила за мене». Давид був вдячний, що Бог послужився Авіґаїл та утримав його від фатальної помилки (1 Самуїла 25:9—35).
У псалмі Давид запитав: «А помилки хто зрозуміє?» (Псалом 19:13). Ми, так само як він, можемо не усвідомлювати своїх помилок, якщо нам хтось не вкаже на них. В інших випадках неприємні наслідки змушують нас зрозуміти, що ми помилялися, були немудрими або недоброзичливими.
Немає причини впадати в розпач
Хоч усі ми робимо помилки, вони не повинні доводити нас до розпачу. Дипломат Едвард Джон Фелпс зауважує: «Людина, яка не робить помилок, переважно нічого не робить». А християнський учень Яків говорить: «Багато ми всі помиляємось» (Якова 3:2). Чи дитина могла б навчитися ходити, ні разу не спіткнувшись? Ні, бо дитина вчиться на помилках і старається ходити доти, доки не навчиться утримувати рівновагу.
Щоб вести врівноважене життя, нам також потрібно вчитися на своїх помилках та помилках інших. Оскільки в Біблії розповідається про випадки з багатьма тими, чиї обставини можуть нагадувати наші, тому ми можемо уникнути помилок, які зробили вони. Отже, чого ми можемо навчитися з їхніх помилок?
Покірність є важливою рисою
Одним з уроків є те, що Бог не засуджує всіх тих, хто робить помилки, але судить лише тих, хто відмовляється виправляти їх, якщо це можливо. Ізраїльський цар Саул не послухався настанов Єгови щодо винищення амаликитян. Коли пророк Самуїл став віч-на-віч із Самуїлом, той спочатку применшив вагу справи, а згодом почав намагатися звинуватити інших. Він більше турбувався падінням в очах людей, ніж виправленням хиби. Отже Єгова відкинув його як царя (1 Самуїла 15:20—23, 30).
Незважаючи на те що Саулів наступник, Давид, зробив серйозні помилки, йому було прощено, бо він покірно прийняв настанову і напучування. Давидова покірність спонукала його прислухатися до слів Авіґаїл. Його військо було готове до бою. Але Давид визнав перед своїми людьми, що він зробив поспішне рішення. Протягом усього Давидового життя ця покірність допомагала йому шукати прощення і виправляти свої кроки.
Покірність також спонукує служителів Єгови виправляти необдумані зауваження. Під час слухання перед синедріоном первосвященик наказав, щоби Павла вдарили в обличчя. Павло різко відповів: «Тебе битиме Бог, ти стіно побілена» (Дії 23:3). Можливо, через поганий зір Павло не розумів, з ким він говорить, доти, доки очевидці не запитали: «То ти Божому первосвященикові лихословиш?» Павло відразу визнав свою помилку, сказавши: «Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихослов» (Дії 23:4, 5; Вихід 22:27). Так, Павло покірно визнав свою помилку.
Вони визнавали помилки
У Біблії також показується, що декотрі змінили свій помилковий спосіб мислення. Наприклад, візьмімо до уваги псалмоспівця Асафа. З огляду на те що злим людям, здавалось, добре живеться, він сказав: «Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої». Але Асаф опам’ятався, коли пішов до дому Єгови та роздумував про позитивні наслідки чистого поклоніння. Крім того, він визнав свою помилку, як про це записано в 73-му Псалмі.
Йона також дозволив помилковому мисленню затьмарити свій погляд. Після проповідування в Ніневії він турбувався особистим виправданням, а не збереженням жителів цього міста. Незважаючи на покаяння ніневітян, Йона не був задоволений тим, що Єгова не покарав їх, але Бог виправив його. Йона зрозумів, що його погляд є помилковим, бо в біблійній книзі, названій його ім’ям, відверто визнаються його помилки (Йони 3:10—4:11).
Йов помилково припускав, що це Бог Єгова, а не Сатана Диявол завдає йому лиха, тому він старався довести, що не заслуговував такого страждання. Він не усвідомлював вагомішого спірного питання: чи залишатимуться Божі служителі щиро вірними йому під час випробування? (Йова 1:9—12). Після того як Елігу, а згодом сам Єгова допомогли Йовові зрозуміти його помилку, він визнав: «Я говорив, але не розумів... Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!» (Йова 42:3, 6).
Визнання помилок допомагає нам утримувати добрі стосунки з Богом. Як показано в попередніх прикладах, він не засуджуватиме нас за помилки, якщо ми визнаємо їх і стараємося з усіх сил позбуватися помилкового мислення, нерозсудливих слів або необдуманих вчинків. Як ми можемо застосовувати це знання?
Робіть щось із помилками
Покірне визнання помилки і зусилля для того, щоб виправити ситуацію, можуть скріпити сімейні узи. Наприклад, можливо, через втому або роздратування один з батьків був досить суворим у покаранні своєї дитини. Відмова виправити свою помилку може призвести до поганих наслідків. Відповідно до цього апостол Павло написав: «Батьки,— не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх у напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесян 6:4).
Молодий християнин, якого звати Пол, з теплотою в серці згадує: «Батько завжди просив вибачення, коли відчував, що він занадто гостро відреагував. Це допомагало мені поважати його». Те, чи вибачення необхідне в конкретній ситуації, є особистим рішенням. Однак вибачення потрібно поєднати зі щирими зусиллями уникати в майбутньому подібних помилок.
А що ж сказати про те, коли чоловік чи дружина робить помилку, що призводить до лиха? Щире визнання, сердечне вибачення і прощаючий дух допоможуть зберегти їхні близькі стосунки (Ефесян 5:33; Колосян 3:13). Хесу́с, 50-літній іспанець з гарячим темпераментом, не є занадто гордим, щоб просити вибачення у своєї дружини Альбіни. «Ми маємо звичку просити вибачення, коли образили одне одного,— говорить вона.— Це допомагає нам з любов’ю миритися одне з одним».
Коли помилку робить старійшина
Визнання помилок та щире вибачення також допомагатиме християнським старійшинам співпрацювати у згоді і «випереджати один одного пошаною» (Римлян 12:10). Старійшина, можливо, неохочий визнати помилку, бо побоюється, що цим підмочить свій авторитет у зборі. Проте більш правдоподібним є те, що намагання виправдати, ігнорувати або применшувати помилки може призвести до втрати довір’я до нього як наглядача. Зрілий брат, який покірно вибачається, можливо з приводу якогось необдуманого зауваження, здобуває повагу інших.
Фернандо, який є старійшиною в Іспанії, згадує випадок, коли районний наглядач, що проводив велику зустріч старійшин, неправильно висловився про те, як треба проводити зібрання. Коли один брат шанобливо поправив сказане ним, районний наглядач відразу визнав свою помилку. Фернандо згадує: «Коли я побачив, що він визнав свою помилку перед усіма старійшинами, це справило на мене дуже велике враження. Після цього вибачення я відчув до нього ще більшу повагу. Його приклад навчив мене, як важливо для мене усвідомлювати свої власні хиби».
Негайно визнайте помилку
Вибачення, звичайно, високо цінується, особливо, якщо це робиться негайно. По суті, чим скорше ми визнаємо помилку, тим краще. Розгляньмо для прикладу: 31 жовтня 1992 року папа римський Іоанн Павло II визнав, що 360 років тому, катуючи Галілео за твердження, що Земля не є центром Усесвіту, інквізиція «помилялась». Але коли вибачення відтягується на такий довгий час, то це веде до його знецінення.
Це ж стосується особистих зв’язків. Негайне вибачення може залікувати рану, яку нанесено різким словом або вчинком. Ісус заохочував нас не відтягувати примирення, сказавши: «Коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,— залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм,— і тоді повертайся, і принось свого дара» (Матвія 5:23, 24). Часто для відновлення мирних стосунків потрібно лише визнати, що ми неправильно повелися і попросити пробачення. Чим довше ми зволікаємо з цим, тим важче це зробити.
Радісно визнавайте помилки
Саулів та Давидів приклади виявляють, що спосіб, в який ми справляємося зі своїми помилками, може вплинути на наше життя. Саул уперто відкинув пораду, і число його помилок настільки збільшилось, що зрештою це привело його до смерті через Боже несхвалення. Проте Давид, незважаючи на помилки і гріхи, з розкаянням прийняв виправлення і залишився вірним Єгові. (Порівняйте Псалом 32:3—5). Чи ж ми теж не прагнемо цього?
Найбільшою нагородою за визнання і виправлення помилок або за покаяння в гріху є усвідомлення того, що Бог простив нас. «Блажен [той]... чий гріх покритий! — сказав Давид.— Блаженна людина, якій Господь не поставить у вину гріха її» (Псалом 32:1, 2, Деркач). Як же мудро визнати помилку!
[Ілюстрація на сторінці 29]
Чи дитина могла б навчитися ходити, ні разу не спіткнувшись?