Розуміння принципів свідчить про зрілість
ТОВАРИСТВО лихе псує добрі звичаї. Що посієш, те й пожнеш (1 Коринтян 15:33; Галатів 6:7). У буквальному чи духовному розумінні обидва ці твердження є прикладами фундаментальних істин, принципів, і кожен з них служить основою для законів. Однак закони з’являються і зникають, до того ж вони мають тенденцію до вузької визначеності. З другого боку, принципи — широкі і вони можуть існувати вічно. Тому Боже Слово заохочує нас по можливості мислити категоріями принципів.
«Словник української мови» дає таке визначення слову «принцип»: «Основне вихідне положення... Основний закон... Особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь». Наприклад, дитині можна дати закон: «Не торкайся кухонної плити». Але дорослому вистачить сказати: «Плита гаряча». Зверніть увагу, що друге твердження ширше. Оскільки воно служить керівництвом і в інших ситуаціях — людина може варити, пекти на плиті або ж виключити її — то в певному розумінні стає принципом.
Головними в житті є, звичайно, духовні принципи; вони керують поклонінням Богові, й від них залежить наше щастя. Однак деякі люди не хочуть докладати зусиль, яких вимагається, щоб мислити категоріями принципів. Коли потрібно прийняти рішення, їм більше подобається спокійно застосувати те чи інше правило. Цей спосіб дій немудрий, і він суперечить прикладу, даному вірними чоловіками давнини у біблійні часи (Римлян 15:4).
Люди благочестивих принципів
Першим з недосконалих людей, які жили за благочестивими принципами, можна назвати Авеля. Він, очевидно, багато думав про обіцянку стосовно «насіння» і розумів, що викуп від гріха вимагав би жертви з пролиттям крові (Буття 3:15). Отже він приніс Богові «від своїх перворідних з отари». Фраза «та від їхнього лою» показує, що Авель дав Єгові найкраще, що мав. Проте минуло понад дві тисячі років після Авелевої смерті, перш ніж Бог у подробицях виклав вимоги стосовно жертвоприношення. На відміну від свого брата Авеля, богобоязливого чоловіка принципу, Каїн абияк приніс Богові жертву. В нього не було правильного умонастрою, і це жертвоприношення свідчило, що його серцю бракує розуміння принципів (Буття 4:3—5).
Ной також був чоловіком благочестивих принципів. Тоді як біблійна розповідь показує, що Бог конкретно наказав йому побудувати ковчег, ніде ми не читаємо про наказ проповідувати іншим людям. І все-таки Ной названий «проповідником праведности» (2 Петра 2:5). Хоча досить імовірно, що Бог казав Ноєві проповідувати, немає сумніву в тому, що його розуміння принципу і любов до ближнього також спонукували його до цього. Оскільки ми живемо в часі, подібному до Ноєвого, наслідуймо Ноїв чудовий умонастрій та приклад.
Ісус, на відміну від духівництва того часу, вчив людей мислити категоріями принципів. Його Нагірна проповідь є прикладом цього. Самою її суттю є заклик до застосування принципів (Матвія, розділи 5—7). Ісус учив так тому, що, як Авель і Ной, він справді знав Бога. Навіть у юному віці він шанував фундаментальну істину: «Не хлібом самим... але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина» (Повторення Закону 8:3; Луки 2:41—47). Так, щоб бути людиною благочестивих принципів, найперше потрібно знати Єгову, розуміти, що йому подобається, а що ні, а також його наміри. Коли ці засади стосовно Бога керують нашим життям, вони, по суті, стають живими принципами (Єремії 22:16; Євреїв 4:12).
Принципи й серце
Дехто може слухатись закону неохоче, керуючись, наприклад, страхом кари за непослух. Але такий підхід неможливий, якщо людина дотримується принципів, бо жити згідно з принципами в суті своїй означає слухатись серцем. Розгляньмо приклад Йосипа, який, подібно до Авеля й Ноя, жив до встановлення Мойсеєвої Закон-угоди. Коли дружина Потіфара намагалася спокусити Йосипа, він відповів: «Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?» Так, Йосип знав принцип, що чоловік і дружина — це «одне тіло» (Буття 2:24; 39:9).
Сьогодні світ позбавлений праведних принципів. Він жадібно живиться насиллям та неморальністю. Існує небезпека, що християнин може відчувати спокусу живитись, можливо таємно, цією неповноцінною поживою, що подається у кіно-, відеофільмах та книжках. Як похвально, коли ми, подібно до Йосипа, через принцип відмовляємось від поганого, пам’ятаючи, що у майбутній «великій скорботі» Бог збереже тільки вірних (Матвія 24:21). Наше справжнє лице виявляється у тому, як ми поводимось у приватному житті, а не прилюдно (Псалом 11:4; Приповістей 15:3).
З цього випливає, що коли ми керуємось біблійними принципами, то не будемо шукати позірних лазівок у Божих законах; не будемо також намагатися визначити, як далеко можемо зайти, не порушуючи певного закону. Такий спосіб мислення приречений на невдачу; він приносить погані результати.
Дивіться в основу закону
Звичайно, закони відіграють важливу роль у християнському житті. Вони неначе вартові, що допомагають охороняти нас, і в їхній основі лежить багато важливих принципів. Якщо ми не бачимо цих принципів, у результаті може охолонути наша любов до пов’язаних з ними законів. Правдивість цього видно на прикладі стародавнього ізраїльського народу.
Бог дав Ізраїлю Десять Заповідей, з яких перша забороняла поклоніння будь-якому іншому богові, крім Єгови. В основі цього закону лежить фундаментальна істина, що Творцем усього є Єгова (Вихід 20:3—5). Але чи ізраїльський народ жив згідно з цим принципом? Сам Єгова відповідає: «Говорять до дерева: Ти батько мій, а до каменя: Ти мене породив. Бо до Мене [Єгови] вони повернулись плечима, а не обличчям» (Єремії 2:27). Як бездушно, безпринципно й безглуздо! І яку біль це приносило серцю Єгови! (Псалом 78:40, 41; Ісаї 63:9, 10).
Християни також мають закони від Бога. Наприклад, вони повинні уникати ідолопоклонства, статевої неморальності і неправильного вживання крові (Дії 15:28, 29). Якщо задуматись, можна помітити принципи, що лежать в основі цих законів. Наприклад, Бог заслуговує виключної відданості; ми повинні бути вірними своєму подружньому партнеру і Єгова є нашим Життєдавцем (Буття 2:24; Вихід 20:5; Псалом 36:10). Коли ми розуміємо і глибоко усвідомлюємо принципи, які лежать в основі цих вказівок, то бачимо, що вони дані нам на добро (Ісаї 48:17). «Заповіді Його [Божі] не такі й важкі для нас» (1 Івана 5:3, СМ).
Тоді як раніше ізраїльтяни ігнорували Божі заповіді, у дні Ісуса книжники, «доктори закону», вдалися в іншу крайність. Вони створили масу правил і традицій, що перешкоджали людям у поклонінні, й зовсім відсунули благочестиві принципи на задній план (Матвія 23:2, «Нова англійська Біблія»). Люди почувалися приреченими на провал, безнадію або лицемірство (Матвія 15:3—9). До того ж багато з цих правил, створених людьми, були нелюдяними. Перед тим, як зцілити сухорукого чоловіка, Ісус запитав фарисеїв: «Чи годиться в суботу робити добро»? Їхня мовчанка гучно заперечила, й Ісус почувся «засмучений затверділістю сердець їхніх» (Марка 3:1—6, Дерк.). Фарисеї могли допомогти пораненій свійській тварині (яка була матеріальною власністю) в суботу, але не людині, хіба що в небезпеці було її життя. І справді, ними так заволоділи людські правила й формальності, що вони, наче мурашки, які повзають по зображенні, не бачили цілої картини — Божих принципів (Матвія 23:23, 24).
Навіть юні особи, якщо вони мають щире серце, можуть приносити честь Єгові своїм цінування біблійних принципів. У класі тринадцятирічної Ребекки вчитель запитав, хто з учнів грає в азартні ігри. Більшість сказали, що не грають. Однак коли наводилися різні приклади, всі, крім Ребекки, визнали, що тим чи іншим способом вони таки взяли б участь в азартній грі. Вчитель запитав Ребекку, чи вона купила б 20-центовий лотерейний білет, якби частина виручених з розіграшу коштів пішла на благородну справу. Ребекка сказала, що ні, і навела біблійні підстави, чому це є одним з видів азартної гри. Тоді вчитель перед цілим класом сказав: «Я вважаю, що Ребекка тут єдина, що має «принципи» у справжньому значенні цього слова». Звичайно, Ребекка могла б просто відповісти, що це суперечить її релігії, але вона мислила глибше; вона могла пояснити, чому азартні ігри неправильні і чому вона відмовляється брати в них участь.
Приклади Авеля, Ноя, Йосипа, Ісуса та інших показують, яку користь у поклонінні Богові нам можуть принести «розважність» і «розум» (Приповістей 2:11; Римлян 12:1, УКУ). Християнські старійшини добре роблять, якщо наслідують Ісуса, ‘пасучи отару Божу, що ввірена їм’ (1 Петра 5:2, СМ). Люди, які люблять благочестиві принципи, мають успіх, якщо підкоряються суверенітету Єгови, і це чудово видно на прикладі Ісуса (Ісаї 65:14).