Віддавати Єгові те, чого він заслуговує
РОЗПОВІВ ТІМОЛЕОН ВАСІЛІУ
Мене заарештували за те, що я ділився біблійними знаннями з мешканцями села Айдонохорі. Поліцейські роззули мене і почали бити по ступнях. Через якийсь час мої ступні заніміли, і я перестав відчувати біль. Але перш ніж пояснити, як дійшло до такого насилля, що було тоді в Греції звичайним явищем, дозвольте мені розповісти, як я став поширювати біблійні знання серед інших людей.
Я НАРОДИВСЯ у 1921 році. Невдовзі після цього наша родина переїхала в містечко Родолівос, що в Північній Греції. У часи свого юнацтва я вів безладний спосіб життя: в 11-річному віці почав курити, пізніше став пиячити, грати в азартні ігри і майже щовечора ходити на дикі вечірки. Маючи музичні здібності, я почав грати у місцевому ансамблі. Приблизно через рік я вже грав на більшості інструментів, які в нас були. Водночас я був старанним учнем і любив справедливість.
На початку 1940 року, коли Друга світова війна була в розпалі, наш ансамбль запросили грати на похороні маленької дівчинки. Родичі й друзі гірко ридали біля могили. Мене глибоко вразила їхня цілковита безнадійність. Я задумався: «Чому ми помираємо? Чи коротке існування — це і є кінцева мета нашого життя? Де мені шукати відповідей на ці запитання?»
Через кілька днів я знайшов у себе на полиці Новий Завіт і почав його читати. Прочитавши в Матвія 24:7 про те, що війна у великому масштабі буде частиною знака Ісусової присутності, я зрозумів, що ці слова мусять стосуватися нашого часу. За наступні тижні я перечитав Християнські грецькі Писання кілька разів.
Якось у грудні 1940 року я зайшов до своєї сусідки — вдови з п’ятьма дітьми. У них на горищі в купці брошурок я знайшов брошурку за назвою «Бажаний уряд», видану Товариством Вартової башти. Я прочитав її там же. Прочитане цілком переконало мене, що ми живемо в часі, який Біблія називає «останніми днями», і що Бог Єгова невдовзі покладе край існуючій системі речей та замінить її праведним новим світом (2 Тимофія 3:1—5; 2 Петра 3:13).
Особливо мене вразили біблійні докази того, що вірні особи житимуть вічно в земному раю і що в тому новому світі під правлінням Божого Царства не буде вже страждання й смерті (Псалом 37:9—11, 29; Об’явлення 21:3, 4). Читаючи, я дякував Богові в молитві за все це і просив його показати мені свої вимоги. Я зрозумів, що Бог Єгова заслуговує моєї цілковитої відданості (Матвія 22:37).
Застосування здобутих знань
Відтоді я кинув курити, пиячити й грати в азартні ігри. Зібравши разом п’ятьох дітей тієї вдови і трьох своїх молодших братів і сестер, я розповів їм, чого навчився з цієї брошурки. Невдовзі всі ми почали ділитися своїми поки що невеликими знаннями. В околиці ми стали відомі як Свідки Єгови, хоча самі їх ніколи не зустрічали. Від самого початку я присвячував понад 100 годин щомісяця на те, аби розповідати іншим про чудові речі, яких навчився.
Один місцевий священик Грецької православної церкви пішов до мера і поскаржився на нас. Але за кілька днів до цього якийсь молодий Свідок натрапив на загубленого коня і повернув його власникові. За таку чесність мер сповнився повагою до Свідків, а священика, що до нього прийшов, слухати відмовився.
Десь у жовтні 1941 року, проповідуючи на базарі, я почув, як говорили про Свідка Єгови із сусіднього містечка. Це був колишній поліцейський на ім’я Христос Тріантафілу. Я відвідав його і дізнався, що він є Свідком з 1932 року. Як же я втішився, коли він дав мені багато давніше виданих публікацій Товариства Вартової башти! Вони дуже посприяли моєму духовному поступові.
У 1943 році я символізував своє присвячення Богові водним хрещенням. У той час я вже проводив біблійні вивчення в трьох сусідніх селах: Дравіскос, Палеокомі і Мавролофос. Як підручник для вивчення я використовував книжку «Гарфа Божа». На моїх очах у тій місцевості виникло чотири збори Свідків Єгови.
Проповідування, незважаючи на перешкоди
У 1944 році Греція була визволена від німецької окупації, і трохи пізніше ми налагодили зв’язок з філіалом Товариства Вартової башти в Афінах. Брати з філіалу запропонували мені попроповідувати в території, де звістки про Царство не чув майже ніхто. Переїхавши туди, я три місяці пропрацював на фермі, а решту року провів у служінні.
Того року справжнім благословенням для мене стало хрещення матері, а також вже згаданої мною вдови та її дітей, за винятком наймолодшої дочки Маріанті. Вона охрестилась ще в 1943-му, а в листопаді того ж року стала моєю коханою дружиною. Через тридцять років, у 1974-му, мій батько теж охрестився і став Свідком.
На початку 1945 року ми отримали з філіалу перший виготовлений на мімеографі примірник «Вартової башти». Головна стаття мала назву «Ідіть же навчайте всі народи» (Матвія 28:19, Кул.). Ми з Маріанті відразу виїхали опрацьовувати віддалені території на схід від річки Стрімон. Пізніше до нас приєдналися інші Свідки.
Часто, аби відвідати якесь село, ми йшли босоніж через ущелини і гори багато кілометрів. Так ми берегли взуття, бо іншого в нас не було. В 1946—1949 роках у Греції шаленіла громадянська війна, тому подорожувати було дуже небезпечно. Трупи людей при дорозі стали звичайним явищем.
Замість того щоб знеохочуватись через труднощі, ми продовжували ревне служіння. Не раз я почувався так, як псалмоспівець, котрий писав: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені,— Твоє жезло й Твій посох — вони мене втішать!» (Псалом 23:4). У цей період ми часто тижнями не бували вдома, і деколи я проводив у служінні по 250 годин на місяць.
Наше служіння в Айдонохорі
У 1946 році ми зайшли в село Айдонохорі, яке розташовувалось високо на горі. Там ми зустріли чоловіка, котрий сказав, що знає двох чоловіків, які бажають послухати біблійну звістку. Однак через страх перед сусідами він не хотів нас туди провести. Зрештою ми знайшли їхні помешкання і там нас дуже гостинно прийняли. Через кілька хвилин вітальня наповнилась людьми! Це були родичі або близькі друзі цих чоловіків. Я був глибоко вражений тим, з якою увагою вони нас слухали. Невдовзі ми дізналися, що вони з нетерпінням чекали на можливість сконтактуватися зі Свідками Єгови, але під час німецької окупації у тій місцевості Свідків не було. Що ж їх зацікавило?
Голови обох сімей були колись знаними членами місцевого осередку комуністичної партії і пропагували комуністичні ідеї. Але пізніше їм до рук потрапила книжка «Правительство», опублікована Товариством Вартової башти. Прочитавши її, вони переконалися, що єдиною надією на досконалий та справедливий уряд є Боже Царство.
Ми розмовляли з цими чоловіками та їхніми друзями до півночі. Біблійні відповіді їх цілком задовольнили. Але невдовзі комуністи з того села вирішили мене вбити, бо вважали, що я винен у наверненні їхніх колишніх ватажків. Цікаво, що серед присутніх на зустрічі в ту першу ніч був чоловік, який і розповів мені про місцевих зацікавлених. Зрештою він набув ще більше біблійних знань, охрестився і пізніше став християнським старійшиною.
Жорстоке переслідування
Невдовзі після зустрічі з цими колишніми комуністами в дім, де ми проводили зібрання, увірвалось двоє поліцейських. Вони заарештували чотирьох з нас і під прицілом повели в поліцейську дільницю. Там нас почав лаяти поліцейський у званні лейтенанта, який мав тісні зв’язки з священиками Грецької православної церкви. Зрештою він запитав: «І що з вами робити?»
«Відлупцюймо їх добряче!» — підтримав його поліцейський, що стояв позаду.
Година була пізня. Поліцейські замкнули нас в підвалі й пішли в таверну по сусідству. Добре сп’янівши, вони повернулися і витягли мене до себе нагору.
Побачивши в якому вони стані, я зрозумів, що ці люди можуть вбити мене у будь-який момент. Тому я помолився до Бога, аби він дав мені силу витримати все, що на мене чекає. Поліцейські взяли дерев’яні киї і, як я згадував на початку, почали бити мене по ступнях. Після цього відшмагали мене цілого і знову вкинули до підвалу. Потім вони привели іншу жертву і почали бити її.
Тим часом я використав нагоду, щоб приготувати до випробування двох інших молодих Свідків. Але поліцейські вирішили знову взятися за мене. Вони роздягли мене і вп’ятьох лупцювали близько години, сильно б’ючи по голові військовими черевиками. Пізніше спустили мене по сходах в підвал, де я пролежав непритомний приблизно 12 годин.
Коли нас врешті відпустили, одна сім’я в селі взяла нас на нічліг і попіклувалася про наші потреби. Наступного дня ми пішли додому. Всі були настільки виснажені, що дорога, на яку звичайно йшло 2 години, зайняла нам цілих вісім. Моє тіло так напухло від биття, що Маріанті ледь упізнала мене.
Ріст, незважаючи на опір
У 1949 році, коли ще йшла громадянська війна, ми переїхали до Салонік. Мене було призначено помічником служителя збору в одному з чотирьох зборів міста. Через рік збір настільки збільшився, що ми утворили другий, і мене призначили його служителем, тобто головуючим наглядачем. Ще через рік новий збір виріс майже вдвічі, і було сформовано ще один!
Противники були розлючені зростанням кількості Свідків Єгови в Салоніках. Одного разу,— це було в 1952 році,— повернувшись з роботи, я побачив, що наш дім спалено дощенту. Маріанті сама ледве врятувалася. Того вечора на зібранні нам довелось пояснити, чому ми прийшли в брудному одязі: всі інші речі було втрачено. Християнські брати й сестри виявили до нас велике співчуття і надали потрібної підтримки.
У 1961 році мене призначили в роз’їзне служіння — щотижня відвідувати певний збір і духовно зміцнювати братів. Наступних 27 років ми з Маріанті відвідували райони й області в Македонії, Фракії та Фессалії. Хоча моя дорога дружина Маріанті з 1948 року була практично сліпою, вона мужньо служила зі мною і зносила численні випробування віри. Її теж багато разів арештовували, судили й ув’язнювали. З бігом часу її здоров’я погіршувалось і в 1988 році після довгої боротьби з раком вона померла.
Того ж року я отримав призначення служити спеціальним піонером в Салоніках. Сьогодні, після 56 років служіння Єгові, я все ще можу трудитися і брати участь у всіх галузях служіння. Бували періоди, коли щотижня я проводив по 20 біблійних вивчень із зацікавленими.
Після всіх цих років я зрозумів, що тепер ми перебуваємо лише на початку великої освітньої програми, яка триватиме в новому світі Єгови ще принаймні тисячу років. Однак я вважаю, що зараз не можна сповільнюватися, зволікати чи гаяти час на задоволення своїх плотських бажань. Я вдячний Богові, що він допоміг мені дотримати обіцянку, яку я дав на самому початку, адже Єгова дійсно заслуговує, аби ми служили йому з цілковитою відданістю.
[Ілюстрація на сторінці 24]
Я виголошую промову в ті часи, коли проповідування було заборонене.
[Ілюстрація на сторінці 25]
Моя дружина Маріанті та я.