Чи ти спонуканий діяти, як Ісус?
«Він побачив багато народу,— і змилувався над ними, бо були, «немов вівці, що не мають пастуха». І зачав їх багато навчати» (МАРКА 6:34).
1. Чому зрозуміло те, що деякі люди виявляють певні чудові риси?
ПРОТЯГОМ історії багато людей виявляло чудові риси. Ти можеш зрозуміти чому. Бог Єгова виявляє любов, доброту, щедрість та інші риси, які ми цінуємо. Люди були створені на образ Божий. Отже, ми розуміємо, чому багато людей до певної міри виявляють любов, доброту, співчуття та інші божественні риси, а найбільшим свідченням цього є сумління (Буття 1:26; Римлян 2:14, 15). Проте можна побачити, що декотрі особи охочіше, ніж інші, виявляють ці риси.
2. Які декотрі добрі вчинки роблять люди, можливо, думаючи, що цим наслідують Христа?
2 Ти, напевно, знаєш людей, котрі часто відвідують хворих і допомагають їм, співчувають інвалідам чи щедро дають убогим. Також подумай про тих, кого співчуття спонукує присвятити своє життя, щоб працювати в колоніях для прокажених чи в сиротинцях; тих, хто працює добровольцями в лікарнях чи притулках для безнадійно хворих; або тих, хто намагається допомогти бездомним чи біженцям. Імовірно, дехто з них думає, що наслідує Ісуса, який для християн є прикладом. Ми читаємо в Євангеліях, що Христос зціляв хворих і годував голодних (Марка 1:34; 8:1—9; Луки 4:40). Ісус виявляв любов, був ніжним та співчутливим, і в цьому відображався «розум Христів», а Христос наслідував свого небесного Отця (1 Коринтян 2:16).
3. Що нам потрібно розглянути, аби мати правильний погляд на Ісусові добрі вчинки?
3 Але чи зауважив ти, що нині багато людей, зворушених Ісусовою любов’ю і співчуттям, не звертають уваги на головну рису розуму Христа? Ми можемо зрозуміти його, коли уважно проаналізуємо 6-й розділ Марка. Там ми читаємо, що до Ісуса приносили хворих, аби він їх уздоровляв. З контексту також довідуємось, що тисячі людей приходили до Ісуса, і коли він побачив, що вони зголодніли, то чудесно нагодував їх (Марка 6:35—44, 54—56). Зцілення недужих і нагодування голодних було винятковим виявом сердечного співчуття, але чи тільки цим Ісус допомагав людям? І як ми можемо найліпше наслідувати його досконалий приклад любові, доброзичливості та співчуття, так як він наслідував Єгову?
Спонукані відгукнутися на духовні потреби
4. Про що говорить контекст розповіді, записаної в Марка 6:30—34?
4 Ісус відчував жаль до тих, хто його оточував, головно через їхні духовні потреби. Ці потреби були дуже важливими, навіть важливішими від матеріальних потреб. Розгляньмо розповідь з Марка 6:30—34. Описане тут відбувалось на берегах Галілейського моря незадовго до свята Пасхи 32 року н. е. Апостоли були дуже збуджені, і небезпідставно. Щойно повернувшись з далекої подорожі, вони приступили до Ісуса, звичайно, щоб із захопленням поділитися з ним своїми враженнями. Але зібрався натовп. Він був настільки великим, що Ісус і його апостоли не могли ні поїсти, ні відпочити. Ісус сказав апостолам: «Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте» (Марка 6:31). Сівши в човен (мабуть, неподалік від Капернаума), вони переплили на другий бік Галілейського моря до відлюдного місця. Але натовп побіг берегом і прибув туди раніше від човна. Як на це зреагував Ісус? Чи він засмутився через те, що йому не дають спокою? Зовсім ні!
5. Які почуття мав Ісус до натовпів, що прийшли до нього, і що він зробив у відповідь?
5 Ісус був зворушений, побачивши цей кількатисячний натовп, серед якого були немічні, що з нетерпінням чекали на нього (Матвія 14:14; Марка 6:44). Зосереджуючись на тому, що викликало в Ісуса співчуття і що Він відповідно зробив, Марко написав: «Він побачив багато народу,— і змилувався над ними, бо були, «немов вівці, що не мають пастуха». І зачав їх багато навчати» (Марка 6:34). Ісус бачив щось більше, ніж просто масу людей. Він бачив окремих осіб, які мали духовні потреби. Вони були як безпорадні, заблукані вівці, в котрих не було пастуха, який вів би їх на зелені пасовиська чи охороняв би їх. Ісус знав, що безсердечні релігійні провідники, котрі мали б бути дбайливими пастирями, насправді гордували простими людьми і нехтували їхніми духовними потребами (Єзекіїля 34:2—4; Івана 7:47—49). А Ісус обходився з людьми зовсім по-іншому, роблячи найбільше добро для них: він почав навчати їх про Боже Царство.
6, 7. а) Як видно з Євангелій, що Ісус ставив на першому місці, відгукуючись на потреби людей? б) Що спонукувало Ісуса проповідувати і навчати?
6 Зверніть увагу, як з паралельної розповіді стає очевидним порядок, в якому відбувались події, і те, яка з них була найважливіша. Це записав Лука, а він був лікарем і щиро цікавився здоров’ям людей. «Люди... пішли вслід за [Ісусом]. І Він їх прийняв, і розповідав їм про Боже Царство, та тих уздоровляв, хто потребував уздоровлення» (Луки 9:11; Колосян 4:14). І хоча це не стосується кожної розповіді про те чи інше чудо, але про що найперше згадано в цій натхненій оповіді Луки? Про те, що Ісус навчав людей.
7 Це фактично збігається з тим, на чому наголошується в Марка 6:34. Даний вірш ясно показує, як головним чином Ісус виявляв своє співчуття. Він навчав людей, коли бачив їхні духовні потреби. Раніше під час свого служіння Ісус сказав: «І іншим містам Я повинен звіщати Добру Новину про Боже Царство,— бо на те Мене послано» (Луки 4:43). Але було б неправильно думати, що Ісус проголошував звістку про Царство лише з обов’язку, ніби він виконував проповідницьку працю механічно. Ні, головною спонукою того, що він ділився з людьми доброю новиною, було його сердечне співчуття до інших. Найбільше добро, яке Ісус міг робити,— навіть для хворих, опанованих демонами, вбогих чи голодних,— це допомагати їм пізнати, прийняти і полюбити правду про Боже Царство. Ця правда — найважливіша, бо Царство відіграє центральну роль у виправданні суверенітету Єгови, а людям воно принесе вічні благословення.
8. Як Ісус ставився до свого проповідування і навчання?
8 Ісусове активне проповідування про Царство є одною з головних причин, чому він прийшов на землю. Незадовго до завершення свого земного служіння Ісус сказав Пилату: «Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос» (Івана 18:37). З двох попередніх статей ми побачили, що Ісус був людиною ніжних почуттів — дбайливий, доступний, уважний до інших, надійний, а найголовніше, що він любив людей. Коли ми справді хочемо пізнати розум Христів, нам треба добре зрозуміти вищезгадані риси його особистості. Також важливо усвідомлювати, що розум Христів спонукав його поставити на перше місце працю проповідування і навчання.
Він заохочував інших свідчити
9. Хто ще мав ставити на першому місці проповідування і навчання?
9 В Ісуса на першому місці було проповідування і навчання — вияви любові та співчуття. Та це стосувалось не лише його. Ісус заохочував своїх послідовників наслідувати його спонуки, пріоритети і вчинки. Наприклад, коли він вибрав 12 апостолів, що вони мали робити? У Марка 3:14, 15 сказано: «[Ісус] визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони владу... вигонити демонів». Чи ти бачиш, що стояло в праці апостолів на першому місці?
10, 11. а) Коли Ісус висилав апостолів, що він сказав їм робити? б) Що варте уваги в розповіді про те, як Ісус висилав апостолів?
10 Згодом Ісус дав 12-м владу вздоровляти людей і виганяти демонів (Матвія 10:1; Луки 9:1). Тоді він вислав їх до «овечок загинулих дому Ізраїлевого». Що вони мали робити? Ісус їм наказав: «Ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів» (Матвія 10:5—8; Луки 9:2). Отже, що вони робили? «І вийшли вони, і [1] проповідували, щоб каялися. І [2] багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували — і вздоровляли» (Марка 6:12, 13).
11 Навчання не завжди згадано у першу чергу, отже, чи вищенаведений приклад може служити основою для визначення пріоритетів або спонук? (Луки 10:1—9). Але ж не слід применшувати той факт, що частіше в першу чергу згадується навчання, а не уздоровлення. Розгляньмо контекст згаданого вже випадку. Саме перед тим, як вислати 12 апостолів, Ісуса зворушив стан людей у натовпах. Ми читаємо: «Обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку. А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, «як ті вівці, що не мають пастуха». Тоді Він казав Своїм учням: «Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав» (Матвія 9:35—38).
12. Якій додатковій меті служили чуда, здійснювані Ісусом і апостолами?
12 Апостоли, перебуваючи з Ісусом, могли, принаймні частково, засвоїти розум Христів. Вони могли усвідомити, що їхня справжня любов і співчуття до людей включали в себе проповідування і навчання про Царство — головний аспект їхніх добрих діл. Згідно з цим, добрі вчинки фізичного характеру, такі як уздоровлення хворих, були чимось більшим, ніж просто допомогою нужденним. Для тебе, напевно, є очевидним, що декого з цих людей приваблювали лише зцілення і чудесне постачання їжі (Матвія 4:24, 25; 8:16; 9:32, 33; 14:35, 36; Івана 6:26). Але ці діла були не просто фізичною допомогою, фактично вони спонукували спостерігачів визнавати, що Ісус — це Син Божий і «Пророк», про якого передрікав Мойсей (Івана 6:14; Повторення Закону 18:15).
13. На якій ролі майбутнього «Пророка» наголошувало пророцтво в Повторення Закону 18:18?
13 Чому велике значення мав той факт, що Ісус був «Пророком»? Подумаймо: у чому, згідно з передреченням, полягала його основна роль? Чи мав бути «Пророк» знаний як той, хто виконує чудесні зцілення або співчутливо постачає голодним їжу? У Повторення Закону 18:18 передречено: «Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти [Мойсей], і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу». Хоча апостоли навчилися, як бути чуйними, вони могли зробити висновок, що розум Христів мав виявлятися також в їхній праці проповідування й навчання. Це найліпше, що вони могли робити людям. Завдяки цьому хворі та вбогі могли мати довгочасну користь, а не лише таку, що могла тривати тільки впродовж людського життя або зводилась до одно- чи дворазового прийняття їжі (Івана 6:26—30).
Розвивай розум Христів у наш час
14. Коли будемо мати розум Христів, то як це впливатиме на наше проповідування?
14 Ніхто з нас не вважає, що розум Христів виявлявся лише в першому сторіччі — лише Ісусом і його ранніми послідовниками, про яких апостол Павло написав: «Ми маємо розум Христів» (1 Коринтян 2:16). І ми охоче визнаємо, що на нас лежить обов’язок проповідувати добру новину і робити учнів (Матвія 24:14; 28:19, 20, Хом.). Однак корисно роздумувати про те, що спонукує нас виконувати це діло. Спонукою не повинне бути лише почуття обов’язку. Першорядна причина, чому ми беремо участь у служінні,— це любов до Бога. А щоб справді бути подібними до Ісуса, нашою спонукою до проповідування і навчання має бути співчуття (Матвія 22:37—39).
15. Чому співчуття є доречною частиною нашого публічного служіння?
15 Слід визнати, що не завжди легко співчувати тим, хто не поділяє наших переконань, особливо коли стикаємося з байдужістю, відмовою чи протидією. Але якщо ми втратимо любов і співчуття до людей, то можемо втратити важливу спонуку до християнського служіння. Отже, як розвивати співчуття? Намагайся дивитись на людей так, як дивився на них Ісус, який бачив, що вони були «змучені та розпорошені, «як ті вівці, що не мають пастуха» (Матвія 9:36). Чи ж цей опис не підходить до багатьох людей сьогодні? Їхні фальшиві релігійні пастирі духовно занедбали й осліпили їх. Унаслідок цього вони не знайомі з правдивим керівництвом, котре можна знайти в Біблії, не знають про райські умови, які завдяки Божому Царству невдовзі запанують на нашій планеті. Вони стикаються з проблемами щоденного життя, включаючи злидні, проблеми в родині, хвороби і смерть, і не мають надії на Царство. Ми ж маємо якраз те, що їм потрібно: життєдайну добру новину про Боже Царство, яке вже встановлене в небі!
16. Чому нам треба прагнути ділитися доброю новиною з іншими?
16 Задумайся над духовними потребами людей, серед яких ми живемо: чи ж не спонукуватиме тебе серце розвивати прагнення робити все, що в твоїх силах, аби розповідати їм про велелюбний намір Бога? Справді, співчуття спонукує нас діяти. Коли ми, подібно до Ісуса, співчуваємо людям, то це виявлятиметься в тоні нашого голосу, у виразі обличчя і в способі навчання. Від цього наше вчення стане більш привабливим для тих, хто «призначений... в життя вічне» (Дії 13:48).
17. а) Якими способами ми можемо виявляти любов і співчуття до інших? б) Чому ми не можемо зосереджуватись лише на одному з двох: або чинити добрі діла, або брати участь у публічному служінні?
17 Наша любов і співчуття повинні, звісна річ, виявлятися в усіх аспектах нашого життя. Це значить бути доброзичливими до нужденних, хворих і нещасних, і робити те, що в наших силах, аби полегшити їхні страждання. Сюди входять наші зусилля словами й ділами потішати тих, хто через смерть втратив дорогих осіб (Луки 7:11—15; Івана 11:33—35). Але в своїх учинках ми повинні зосереджуватись не тільки на такому вияві любові, доброзичливості та співчуття, як це роблять деякі гуманісти. Набагато тривалішу цінність мають зусилля, спонукані вищезгаданими Божими рисами, а на ділі виявленими в християнській праці проповідування і навчання. Пригадайте, що сказав Ісус про єврейських релігійних провідників: «Даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати» (Матвія 23:23). Ісус не вибрав лише щось одне: або допомагати людям в фізичному плані, або навчати їх про життєдайні духовні справи. Ісус робив як те, так і друге. І все ж є очевидним, що на першому місці стояла його праця навчання, бо користь, яку вона приносила, могла тривати вічно (Івана 20:16).
18. До чого повинен спонукувати нас розгляд того, що таке розум Христів?
18 Якими ж вдячними можемо ми бути, що Єгова виявив нам розум Христів! Через Євангелія ми ліпше пізнаємо мислення, почуття, риси, вчинки найбільшої людина, яка будь-коли жила, а також те, що в його житті стояло на першому місці. Від нас залежить, чи ми будемо вдумливо читати і застосовувати те, що Біблія відкриває про Ісуса. Пам’ятаймо: якщо ми справді прагнемо діяти як Ісус, то найперше мусимо навчитися думати, відчувати і дивитись на справи так, як він, і робити це настільки добре, наскільки дозволяє нам людська недосконалість. Отже, постановімо розвивати й виявляти розум Христів. Як для нас, так і для інших це найліпша дорога життя, найліпший спосіб ставлення до людей та найліпший спосіб наближатись до того, кого досконало відображав Ісус,— до нашого дбайливого Бога Єгови (2 Коринтян 1:3; Євреїв 1:3).
Як би ви відповіли?
• Що розкриває Біблія про те, як Ісус часто відгукувався на потреби людей?
• На чому наголошував Ісус, даючи вказівки своїм послідовникам?
• Як ми можемо виявляти «розум Христів» у тому, що робимо?
[Сторінкова ілюстрація на сторінці 23]
[Ілюстрація на сторінці 24]
Яке найбільше добро християни можуть робити іншим?