Кирило Лукаріс. Чоловік, який цінував Біблію

Літній день 1638 року. У Мармуровому морі коло Константинополя (сучасний Стамбул), столиці Османської імперії, рибаки помітили у воді труп. Приглянувшись, вони з жахом зрозуміли, що це задушений Вселенський патріарх Константинопольський, голова православної церкви. Так трагічно закінчив життя Кирило Лукаріс, видатна релігійна постать XVII століття.

ЛУКАРІС не дожив до сповнення своєї мрії — видання перекладу Християнських грецьких Писань розмовною грецькою мовою. Зовсім не сповнилась інша мрія Лукаріса: щоб православна церква повернулася до «євангельської простоти». Ким був цей чоловік? Які перешкоди він зустрічав на своєму шляху?

Приголомшений неуцтвом

Кирило Лукаріс народився 1572 року в окупованому Венецією місті Кандії (тепер Іракліон), що на острові Крит. Цей різнобічно обдарований чоловік здобув освіту в італійських містах Венеції й Падуї і після цього багато подорожував по Італії та інших країнах. Роздосадуваний через церковні чвари і приваблений реформаторським рухом в Європі, він, можливо, відвідав Женеву, яка тоді перебувала під впливом кальвінізму.

Відвідуючи Польщу, Лукаріс побачив, що тамтешні православні — як священики, так і миряни — перебували в жалюгідному духовному стані через своє неуцтво. А в Александрії та Константинополі він з тривогою побачив, що з деяких церков взагалі усунули кафедри, за якими читалося Святе Письмо!

У 1602 році Лукаріс поїхав до Александрії і там заступив на посаді свого родича, патріарха Мелетія. Після цього він почав листуватися з різними європейськими теологами, які мали реформаторські погляди. В одному з листів він зазначив, що православна церква дотримується багатьох помилкових звичаїв. В інших листах він наголошував на тому, що церкві потрібно замінити забобони на «євангельську простоту» і покладатись тільки на авторитет Святого Письма.

Лукаріса також турбувало, що духовна влада отців церкви шанувалася так само, як слова Ісуса та апостолів. «Я більше не можу слухати, як люди кажуть, що людська традиція і Святе Письмо мають однакову вагу»,— писав Лукаріс (Матвія 15:6). Він додав, що, на його думку, поклоніння іконам згубне. А звертання до «святих», як він казав, було образливим для Посередника, Ісуса (1 Тимофія 2:5).

Патріарший престол на продаж

Такі погляди Лукаріса разом з його відразою до римсько-католицької церкви принесли йому ненависть і переслідування з боку єзуїтів та тих православних, які виступали за об’єднання з католиками. Незважаючи на такий опір, у 1620 році Лукаріса обирають патріархом Константинопольським. Патріархат православної церкви у той час був під контролем Османської імперії. Уряд османів залюбки знімав і ставив патріархів за гроші.

Лукарісові вороги, переважно єзуїти, та могутня й грізна папська Конгрегація пропаганди віри (Congregatio de Propaganda Fide) постійно зводили на нього наклепи і плели інтриги. «На шляху до цієї мети єзуїти використовували всі можливі засоби: підступність, наклепи, лестощі і, понад усе, хабарі, які були найефективнішим способом здобути ласку [османських] вельмож»,— повідомляється в праці «Кирило Лукаріс». У результаті цього в 1622 році Лукаріса заслали на острів Родос, і Григорій з Амасьї купив посаду за 20 000 срібних монет. Однак Григорій не зміг зібрати обіцяну суму, отже Антім Адріанопольський купив собі посаду, але пізніше відмовився від неї. Як не дивно, Лукаріса поновили на патріаршому престолі.

Лукаріс був сповнений рішучості використати цю нову нагоду, щоб вести серед православного духівництва і мирян просвітницьку працю, публікуючи переклад Біблії та теологічні трактати. Для цього він домовився, щоб до Константинополя під захистом англійського посла привезли друкарський прес. Однак коли в червні 1627 року прес прибув, вороги висунули звинувачення, що Лукаріс використовує його в політичних цілях, і зрештою знищили прес. Тепер Лукаріс мусив використовувати друкарські преси у Женеві.

Переклад Християнських Писань

Величезна повага Лукаріса до Біблії та її навчальної сили розпалила в нього бажання зробити її слова більш досяжними для звичайних людей. Він усвідомлював, що мова, використана в оригінальних натхнених грецьких біблійних манускриптах, вже не є зрозумілою для звичайних людей. Отже, першою книгою, видання якої уповноважив Лукаріс, був переклад Християнських грецьких Писань сучасною йому грецькою мовою. Максим Калліполіт, вчений монах, почав працювати над цим перекладом у березні 1629 року. Багато православних обурювалося перекладанням Святого Письма, незважаючи на те, яким незрозумілим оригінальний текст був для читачів. Щоб заспокоїти їх, Лукаріс наказав надрукувати оригінальний текст і сучасний переклад у паралельних колонках, додавши лише кілька приміток. Оскільки Калліполіт помер невдовзі після того, як приніс манускрипт, Лукаріс сам читав коректу. Цей переклад був надрукований невдовзі після смерті Лукаріса 1638 року.

Незважаючи на запобіжні заходи, вжиті Лукарісом, той переклад викликав бурю осуду з боку багатьох єпископів. У передмові до цього перекладу Писань дуже помітна Лукарісова любов до Божого Слова. Він писав, що Святе Письмо, викладене мовою, якою люди розмовляють, є «солодкою звісткою, даною нам з неба». Він радив людям «ознайомитись зі змістом цілої Біблії» і казав, що немає іншого способу навчитися про «речі, які правдиво стосуються віри... як тільки через божественне та святе Євангеліє» (Филип’ян 1:9, 10).

Лукаріс суворо засуджував тих, які забороняли вивчати Біблію, а також тих, які відкидали переклад оригінального тексту. Він казав: «Якщо ми говоримо або читаємо без розуміння, це ніби кидати слова на вітер». (Порівняйте 1 Коринтян 14:7—9). На закінчення передмови, він написав: «Читаючи це божественне і святе Євангеліє власною мовою, отримуйте користь від читання... і нехай Бог завжди освітлює вам дорогу до того, що добре» (Приповістей 4:18).

«Сповідання віри»

Поклавши початок тому перекладу Біблії, Лукаріс зробив ще один сміливий крок. У 1629 році він опублікував у Женеві «Сповідання віри». Це було особисте формулювання вірувань, які, він надіявся, прийме православна церква. Згідно з книжкою «Православна церква» (фр.), те «Сповідання» «позбавляє православну доктрину про священство і святі ордени всякого змісту і засуджує вшанування ікон та звертання до святих як форми ідолопоклонства».

«Сповідання» складається з 18 статей. У другій статті стверджується, що Святі Писання натхнені Богом і що їх авторитет перевищує авторитет церкви. Там говориться: «Ми віримо, що Святе Письмо дане Богом... Ми віримо, що авторитет Святого Письма стоїть вище авторитету церкви. Коли вчить Святий Дух, це далеко не те саме, що вчить людина» (2 Тимофія 3:16).

У восьмій та десятій статтях стверджується, що Ісус Христос є єдиним Посередником, Первосвящеником і Головою збору. Лукаріс писав: «Ми віримо, що наш Господь Ісус Христос засів по правиці Свого Отця і там Він складає ублагання за нас; тільки він займає посаду правдивого і законного первосвященика та посередника» (Матвія 23:10).

У 12-й статті проголошується, що церква може збитися зі шляху, сплутати фальшиве з правдивим, але світло святого духу може врятувати її через труди вірних служителів. У 18-й статті Лукаріс твердить, що чистилище є звичайною вигадкою: «Очевидно, що вигадку про Чистилище не слід приймати».

Додаток до «Сповідання» містить запитання й відповіді. Там Лукаріс спершу наголошує, що Святе Письмо повинен читати кожний вірний і що для християнина шкідливо не читати Божого Слова. Після цього він додає, що апокрифічних книг слід цуратися (Об’явлення 22:18, 19).

Четверте запитання звучить так: «Що нам слід думати про ікони?» Лукаріс відповідає: «Нас навчають Божественні і Священні Писання, які чітко кажуть: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм [Вихід 20:4, 5]», оскільки ми повинні поклонятися не створінню, а тільки Творцю неба й землі і тільки Йому віддавати честь... Поклоніння і служіння [іконам] ми відкидаємо як заборонене... у Священному Писанні, щоб не забутись і, замість Творцю, не віддавати шану кольорам, мистецтву і створінню» (Дії 17:29).

Хоча Лукаріс не міг повністю розпізнати всі помилкові погляди в епоху духовної темряви, в якій живa, він доклав похвальних зусиль, щоб зробити Біблію авторитетом у справах церковної доктрини і доносити до людей її вчення.

Відразу ж після опублікування «Сповідання» проти Лукаріса піднялася нова хвиля переслідування. У 1633 році Кирило Контаріс, митрополит Верії (сьогодні Алеппо) й особистий ворог Лукаріса, заручився підтримкою єзуїтів і спробував виторгувати в османської влади патріарший престол. Проте цей задум не вдався, бо Контаріс не зміг заплатити потрібну суму. Посада залишилась за Лукарісом. Наступного року Афанасій Солунський заплатив 60 000 срібних монет за посаду. Знову Лукаріса зняли. Але через місяць його відкликали і поновили. На той час Кирило Контаріс зібрав своїх 50 000 срібних монет. Цього разу Лукаріса заслали на Родос. Через шість місяців друзі знову домоглися його поновлення.

Однак в 1638 році єзуїти і їхні православні союзники звинуватили Лукаріса в державній зраді проти Османської імперії. Цього разу султан наказав убити його. Лукаріса заарештували і 27 липня 1638 року взяли на борт невеликого човна, нібито щоб вивезти на заслання. Як тільки човен вийшов у море, Лукаріса задушили. Тіло поховали коло берега, потім викопали й викинули в море. Його знайшли рибаки і пізніше поховали друзі.

Урок для нас

«Не можна забувати, що одною з головних цілей [Лукаріса] було нести знання і підняти освітній рівень духівництва й пастви, який у шістнадцятому столітті і на початку сімнадцятого впав дуже низько»,— зазначає один дослідник. На шляху до цієї мети Лукаріс зустрічав багато перешкод. Його п’ять разів знімали з патріаршого престолу. Тридцять чотири роки після смерті Лукаріса синод в Єрусалимі піддав анафемі його вірування як єресь. Було проголошено, що Святе Письмо «повинні читати не всі, кому заманеться, а лише ті, що після належного дослідження споглядають глибини духа», тобто тільки духівництво, яке нібито було освічене.

Знову правлячий церковний клас придушив зусилля зробити Боже Слово досяжним для отари. Ці люди силою заглушили голос, який вказував на помилковість їхніх небіблійних вірувань. Вони виявились одними з найгірших ворогів релігійної свободи і правди. На жаль, ця ситуація в різних формах продовжується до сьогодні. Це серйозне нагадування про те, що стається, коли інтриги духівництва стають на шляху свободи думки і слова.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 29]

Лукаріс доклав похвальних зусиль, щоб зробити Біблію авторитетом у справах церковної доктрини і доносити до людей її вчення.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 28]

Лукаріс та Александрійський кодекс

Однією з перлин Британської бібліотеки є Александрійський кодекс, біблійний манускрипт з п’ятого століття н. е. З його, можливо, 820 оригінальних аркушів збереглося 773.

Коли Лукаріс був патріархом Александрійським у Єгипті, то володів великою збіркою книг. Ставши патріархом Константинопольським, він забрав Александрійський кодекс з собою. У 1624 році він дав його британському послу в Туреччині як дар для англійського короля Якова I. Через три роки його передали спадкоємцю престолу, Карлу I.

У 1757 році Королівська бібліотека була передана британському народу, і цей чудовий кодекс тепер виставлено серед експонатів у Британському музеї в галереї Джона Рітблата.

[Відомості про джерела]

«Gewerbehalle», том 10

З публікації «The Codex Alexandrinus in Reduced Photographic Facsimile», 1909

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 26]

Bib. Publ. Univ. de Genève