Остерігайтесь звичаїв, які не подобаються Богові

НА МАЛЕНЬКОМУ подвір’ї під палючим африканським сонцем стоїть відкрита труна. Перед труною вишикувалась черга людей, які хочуть виразити своє горе. І ось біля неї зупиняється старший чоловік, його очі сповнені смутком. Він нахиляється над самим обличчям померлого і починає промовляти: «Чому ти не попередив мене, що помреш? Чому ти так несподівано залишив мене? Тепер, коли ти пішов туди, чи будеш допомагати мені?».

В іншому куточку Африки народилось немовля. Нікому не можна бачити його. Лише після того, як пройде якийсь час, дитину покажуть іншим і церемоніально дадуть їй ім’я.

Дехто не розуміє, навіщо розмовляти з мертвою людиною чи ховати від людського ока новонародженого. Однак у певних культурах таке ставлення до смерті і народження сформувалося на основі вірування, що після смерті людина не припиняє свого свідомого життя, а далі продовжує існувати.

Це вірування настільки глибоко вкоренилося в суспільстві, що відображається у численних звичаях та ритуалах. Наприклад, мільйони людей вважають, ніби такі важливі події людського життя, як народження, початок статевого дозрівання, одруження, дітонародження та смерть, є етапами, які наближають нас до переходу в духовну сферу наших предків. Також, на їхню думку, померлі і далі активно впливають на життя живих, оскільки після переродження продовжують існувати.

І саме для того, щоб ці етапи пройшли без ускладнень, люди виконують численні звичаї та ритуали. В основу багатьох звичаїв лягло вірування, ніби щось у людині безсмертне і продовжує далі жити. Але правдиві християни уникають будь-яких звичаїв, що пов’язані з таким віруванням. Чому?

У якому стані померлі?

Біблія чітко описує стан померлих. У ній сказано: «Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають... Їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже... Бо немає в шеолі [спільній могилі людства], куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!» (Екклезіяста 9:5, 6, 10). Правдиві поклонники Бога дуже цінують цю важливу біблійну істину. Вони добре знають, що душа не є безсмертною, а, навпаки, вмирає і може бути знищена (Єзекіїля 18:4). А також вони впевнені, що духів померлих немає (Псалом 146:4). У стародавні часи Єгова суворо наказував своїм людям не брати участі в жодному звичаї чи ритуалі, пов’язаному з віруванням, ніби мертві продовжують своє свідоме існування і впливають на живих (Повторення Закону 14:1; 18:9—13; Ісаї 8:19, 20).

Так само християни I століття уникали звичаїв і ритуалів, пов’язаних з фальшивими релігійними вченнями (2 Коринтян 6:15—17). І в наші часи усі Свідки Єгови — незалежно від свого походження, раси чи племені — остерігаються традицій і звичаїв, пов’язаних з віруванням про безсмертність душі.

А як християнину дізнатися, дотримуватись якогось звичаю чи ні? Слід добре обміркувати, чи цей звичай не пов’язаний із якимсь небіблійним вченням, наприклад, про те, що духи померлих впливають на живих. Також варто запитати себе, чи наша участь у певних церемоніях не стане спотиканням для тих, хто знайомий із вченнями та віруваннями Свідків Єгови. Отож за допомогою цих запитань проаналізуймо звичаї, пов’язані лише з двома подіями: народженням і смертю.

Народження дитини і обряд, під час якого їй дають ім’я

Багато звичаїв, пов’язаних із народженням дитини, прийнятні для християн. Однак правдиві християни мусять бути обачними у місцевостях, де народження вважається переходом духів з потойбічного світу предків у людське суспільство. Наприклад, у деяких частинах Африки немовля виносять з хати і дають йому ім’я лише через певний час. Залежно від місцевості тривалість цього періоду різна, але у будь-якому випадку він закінчується церемонією, на якій дитині дають ім’я. На цій церемонії немовля виносять з дому й офіційно представляють рідним і друзям, а також оголошують його ім’я.

У книжці «Розуміння народу та культури Гани» (англ.) пояснено значення цього ритуалу: «Вважається, що сім днів після народження дитина перебуває «в гостях» на землі і переходить зі світу духів до земного життя... Дитину зазвичай тримають вдома і нікому, окрім родини, не дозволяється дивитись на неї».

А чому дитя нікому не показують, аж поки не дадуть йому імені? У книжці «Гана. Погляд у минуле» (англ.) пояснюється: «Протягом перших семи днів дитину ще не вважають людиною. Її до певної міри вважають частиною потойбічного світу, з якого вона прийшла». Далі там сказано: «Коли ж дитині дають ім’я, вона стає людиною. Якщо ж батьки побоюються, що дитина помре, вони не дають імені, аж поки не впевняться, що дитина житиме... Тому цей ритуал, який іноді називають «показ дитини», має дуже важливий вплив на подальше життя малюка та його батьків. Під час цієї церемонії дитина входить у світ людських істот».

Церемонія, на якій дитині дають ім’я, в різних місцевостях проходить по-різному. Як правило, її проводить найстарший родич. Обов’язковими елементами цієї церемонії є лита жертва, молитви до духів предків зі словами подяки за те, що дитина успішно прибула в цей світ, та інші ритуали.

Найважливіший момент церемонії настає тоді, коли оголошують ім’я дитини. Хоча за вибір імені дитини відповідають батьки, але на їхнє рішення сильний вплив мають родичі. Деякі імена місцевою мовою мають певні символічні значення, на зразок «Той, хто пішов і повернувся», «Мама, яка прийшла вдруге» чи «Батько, який знову повернувся». Є й такі імена, значення яких перешкоджає предкам забирати новонародженого у світ мертвих.

Безумовно, народження дитини — це завжди радісна подія. Кожен християнин сам вирішує, коли дитині дати ім’я і чи буде воно пов’язане з певними людьми чи обставинами. Однак християни, які прагнуть подобатися Богові, повинні уникати будь-яких звичаїв та обрядів, основаних на віруванні, ніби новонароджений поміж людей є «гостем» зі світу духів предків.

Окрім того, християни мусять зважати на сумління інших і на те, яке вони справлять враження на невіруючих. Що можуть думати інші, коли християнська сім’я нікому не показує дитини, аж поки не дасть їй імені? Або коли значення імені дитини розходиться з тими біблійними істинами, про які батьки навчають інших?

Отже, християни, вирішуючи, як і коли називати своїх дітей, намагаються не бути спотиканням для інших і бажають робити «усе на Божу славу» (1 Коринтян 10:31—33). Вони не ‘відкидають заповідь Божу, аби зберегти своє передання’, мета якого прославляти мертвих. Навпаки, вони віддають честь і славу живому Богу Єгові (Марка 7:9, 13).

Перехід від смерті до життя

Смерть, подібно до народження, сприймається багатьма як перехід з одного життя в інше: кажуть, той, хто вмирає, переходить з видимого світу в невидиму сферу духів померлих. Вважається, що, коли людину похоронять без певних ритуалів, духи померлих, яким під силу карати й винагороджувати, розізляться. Саме це вірування дуже вплинуло на спосіб проведення похорону.

На похоронах, мета яких задобрити померлих, люди впадають у різні крайнощі — від нестямного голосіння та лементу над померлим до радісних святкувань після поховання. Часто поховання супроводжуються бучними бенкетами, пияцтвом і танцями під голосну музику. Похорони настільки важлива подія, що навіть найбідніші докладають усіх зусиль, аби зібрати достатньо грошей і справити їх «належно», хоча потім це може призвести до злиднів і боргів.

Протягом багатьох років Свідки Єгови викривають небіблійні поховальні звичаїa. Серед них звичай сидіти біля померлого, литі жертви, звичай розмовляти і звертатись із проханнями до мерця, відзначення річниць смерті та інші звичаї, основані на віруванні, ніби щось в людині продовжує жити після смерті. Такі традиції знеславлюють Бога і є «нечистими», є «марною оманою», вони ґрунтуються на людських переданнях, а не на правді з Божого Слова (Ісаї 52:11; Колосян 2:8).

Тиск з боку інших

Багатьом християнам, а особливо тим, хто живе в країнах, де пошана до мертвих вкрай важлива, уникати деяких звичаїв доволі нелегко. Оскільки Свідки Єгови не дотримуються певних традицій, до них ставляться з підозрою або ж звинувачують у тому, що вони не зважають на думку інших та не поважають мертвих. Проте дехто, маючи правильне розуміння біблійної істини, побоявся через критику й сильний тиск вирізнятися з-посеред інших (1 Петра 3:14). Були й такі, що заявляли, ніби ці звичаї є частиною їхньої культури і що їх неможливо повністю уникнути. Інші навіть твердили, що відмова дотримуватися певних традицій викликає у суспільстві упередження до Божого народу.

Звичайно, ми не хочемо безпідставно ображати когось. Але в Біблії міститься попередження, що коли ми рішуче станемо по стороні правди, то відчужений від Бога світ не схвалюватиме нас (Івана 15:18, 19; 2 Тимофія 3:12; 1 Івана 5:19). Отож християнам слід виявляти рішучість, адже ми повинні відрізнятися від тих, хто перебуває в духовній темряві (Малахії 3:18; Галатів 6:12). Так само як Ісус противився спокусам Сатани зробити щось неправильне в Божих очах, нам необхідно протистояти вчинкам, які могли б образити Бога (Матвія 4:3—7). Правдиві християни не піддаються страхові перед людиною і не йдуть на компроміс із біблійними вимогами стосовно чистого поклоніння, адже перш за все хочуть догодити Богові Єгові і прославити його як Бога правди (Приповістей 29:25; Дії 5:29).

Поважайте Єгову своїм ставленням до мертвих

Коли помирає близька нам людина, це природно відчувати глибокий емоційний біль та горе (Івана 11:33, 35). Спогади про померлого і гідно проведені похорони — це підхожі вияви любові з нашого боку. Хоча Свідки Єгови дуже сумують з приводу смерті близьких, вони не беруть участі в поховальних обрядах, які ображають Бога. Тим, хто виріс у середовищі, в якому панує сильний страх перед померлими, це доволі тяжко. Для багатьох це може стати випробуванням, адже в час, коли помирає близька людина, переживаєш сильні емоційні страждання, і тоді важко зберігати рівновагу. А втім, вірних християн у цей час зміцняє сам Єгова, «Бог потіхи всілякої», а також співвіруючі (2 Коринтян 1:3, 4). Правдиві християни непохитно вірять у те, що мертві, які перебувають у стані несвідомості, залишились у Божій пам’яті і знову повернуться до життя. Така віра допомагає уникати нехристиянських поховальних звичаїв, які заперечують надію на воскресіння.

Як же приємно, що Єгова покликав нас «із темряви до дивного світла Свого»! (1 Петра 2:9). Отож і в час, коли радіємо народженню дитини, і в час, коли сумуємо через смерть близької людини, нехай наше міцне бажання робити те, що правильне, і глибока любов до Бога Єгови завжди спонукують нас ‘поводитись, як діти світла’. Не дозвольмо, аби нехристиянські звичаї, які огидні Богові, духовно опоганили нас (Ефесян 5:8).

[Примітка]