Стародавні подорожі за межі Середземного моря

У наш час ніхто не здивується, якщо людина сяде в літак і полетить з одного континенту на інший. А чи знали ви, що у біблійні часи люди здійснювали такі ж далекі подорожі?

ЩЕ ЗА тисячу років до народження Христа цар Соломон побудував флотилію, яка разом з кораблями тирського царя здалека привозила дорогоцінний крам в Ізраїль (1 Царів 9:26—28; 10:22). У IX столітті до н. е. пророк Йона сів на корабель у Яфі (Йоппії) і поплив з цього середземноморського ізраїльського порту до Таршішуa (Йони 1:3). Дещо пізніше, в I столітті н. е., апостол Павло здійснив морську подорож з ізраїльської Кесарії до Путеолі (сучасний Поццуолі, що в Неаполітанській затоці, Італія) (Дії 27:1; 28:13).

Історики підтверджують, що за днів Павла середземноморські купці плавали через Червоне море в Індію, а до середини II століття декотрі навіть сягнули Китаюb. А що відомо про давні подорожі за межі Середземного моря на захід? Як далеко запливали мореплавці в цьому напрямку?

Подорожі стародавніх фінікійців

Жителі морських держав заснували торговельні колонії на заході за багато століть до часів Павла. На думку декого, фінікійці, які колись жили на території сучасного Лівану, дістались Атлантичного океану ще перед 1200 роком до н. е. Приблизно 1110 року до н. е. на виході з Гібралтарської протоки вони заснували Гадір (нині місто Кадіс, Іспанія). У Гадірі можна було придбати срібло, яке там видобували, і олово, яке привозили з Атлантики.

За свідченням грецького історика Геродота, в VII столітті до н. е. єгипетський фараон Нехо зібрав біля входу у Червоне море флотилію з фінікійських кораблів, споряджених моряками-фінікійцями. Він хотів, аби флотилія обігнула Африку із заходу на схід.

Ще до того фінікійці протягом століть розвідували береги Африки. А втім, просуваючись уздовж її атлантичного побережжя на південь, їм не вдавалося далеко заплисти. Мореплавцям перешкоджали несприятливі вітри і течії. У нову подорож, як каже Геродот, фінікійці вирушили з Червоного моря. Вони пливли на південь вздовж східного африканського побережжя у напрямку до Індійського океану. Приблизно у середині року мореплавці зійшли на берег, засіяли землю, дочекались врожаю, зібрали його і попливли далі. Геродот повідомляє, що на третій рік кораблі, обігнувши цілий континент, увійшли в Середземне море і повернулись до Єгипту.

Під кінець оповіді Геродот зазначає, що фінікійці розповідали неймовірні речі. Наприклад, вони згадали, що коли огинали південний мис Африки, то сонце стояло з правого боку від них. Звичайно, у ті давні часи грекові було важко в це повірити, адже кожен, хто ціле життя прожив у північній півкулі, бачив сонце тільки на півдні. Якщо така людина прямувала на захід, то сонце було зліва від неї. Біля мису Доброї Надії, що лежить на південь від екватора, полудневе сонце видно на півночі, і ті, хто йде на захід, бачать його праворуч.

Протягом століть історики заперечували правдивість Геродотової оповіді. Багато хто не вірив, що стародавні мореплавці могли обігнути Африку. Але вчені переконані: Нехо справді вирядив таку експедицію, і з огляду на навички та знання, якими володіли люди, здійснити її було цілком реально. Ось що каже історик Лайонел Кессен: «Така подорож була абсолютно можливою. Немає підстав вважати, що команда фінікійців не могла здійснити її у той проміжок часу і в такий спосіб, про які говорить Геродот». Звісно, перевірити достовірність Геродотової оповіді важко, однак вона показує, що в давні часи люди невтомно прокладали морські шляхи до нових, невідомих країв.

Пітеас вирушає на північ

Окрім фінікійців, опанувати західні території аж до Атлантики прагнули й інші середземноморські народи. Приміром, греки теж заснували чимало колоній в Середземномор’ї. Серед них Массалія (нині французьке місто Марсель). Ця колонія процвітала завдяки морській та сухопутній торгівлі. З Массалії купці відправляли на північ середземноморські вина, оливкову олію та бронзові вироби, а звідти отримували різні метали і бурштин. Мешканців Массалії цікавило, звідки везуть цей крам. Тож приблизно 320 року до н. е. один з них, Пітеас, вирушив у подорож, щоб на власні очі побачити ті далекі північні краї.

Повернувшись додому, Пітеас описав свою подорож у праці «Про океан». На жаль, вона не дійшла до нас, однак цитати з неї містяться принаймні у 18 стародавніх джерелах. З них ми дізнаємось, що Пітеас детально описував моря, припливи та відпливи, людей та географічні особливості країв, в яких побував. За довжиною тіні, яку відкидав стрижень гномона (старовинного астрономічного інструмента), Пітеас визначав висоту полудневого сонця і так приблизно орієнтувався, як далеко він заплив на північ.

Пітеаса цікавили наукові відкриття, проте це навряд чи було єдиною метою подорожі. Вчені припускають, що в експедиції були зацікавлені жителі Массалії, які прагнули прокласти морський шлях до країв, багатих на бурштин і олово. Саме вони, мабуть, спонсорували подорож. Куди вирушив Пітеас?

До Бретані, Британії і далі

Пітеас, напевно, обігнув Іберію і вздовж узбережжя Галії доплив до Бретані. Там він зійшов на берег. Це відомо з записів, котрі вів Пітеас. Один з вимірів, які він зробив за допомогою гномона, вказує на територію північної Бретаніc.

Жителі Бретані були досвідченими моряками і кораблебудівниками. Вони вели торгівлю з Британією. Мис Корнволл, що на південному заході Британії, був багатий на олово, важливий складник бронзи. Саме туди поплив Пітеас. У своїх описах він вказав розміри Британії і її форму, яка нагадувала трикутник. Очевидно, Пітеас обігнув увесь острів.

Точний маршрут Пітеаса невідомий, однак дослідник, ймовірно, проплив між Британією та Ірландією і зупинився на острові Мен. Про це свідчить наступний показник гномона, занотований Пітеасом. Цей вимір відповідає широті, на якій лежить острів. Третій показник мореплавець, напевно, записав на острові Льюїс (Гебридські острови), що на захід від Шотландії. Звідти Пітеас продовжив свою подорож на північ Шотландії, до Оркнейських островів. Такого висновку можна дійти з праці Плінія Старшого. Він цитує Пітеаса, котрий розповідає, що там було 40 островів.

За словами Пітеаса, пропливши шість днів на північ від Британії, він дістався землі Туле. У кількох стародавніх джерелах згадується, що Пітеас називав Туле краєм опівнічного сонця. Ще через день дослідник доплив до «замерзлого моря». Учені сперечаються про місцезнаходження Туле. Одні кажуть, що це Фарерські острови, другі — Норвегія, а ще інші — Ісландія. Хоч би де була Туле, стародавні автори вважали її «найвіддаленішою з усіх відомих північних земель».

Припускають, що Пітеас повернувся до Британії тим самим шляхом і обігнув решту острова. Перш ніж поплисти назад до Середземного моря, Пітеас, можливо, дослідив узбережжя північної Європи. Про це нічого не відомо. А втім, Пліній Старший посилався на Пітеаса як на того, хто добре знав багаті на бурштин краї. Ще здавен було відомо про бурштинові поклади на півострові Ютландія (частина сучасної Данії), а також на південному узбережжі Балтійського моря. Щоправда, Пітеас міг дізнатись про них у будь-якому порту на сході Британії, та й сам він не згадує, що бував у тих краях.

Наступним, хто описав свою подорож із Середземномор’я до Британії, був Юлій Цезар. Він зійшов на південний берег острова у 55 році до н. е. А до 6 року н. е. ще інші римські експедиції дістались північної Ютландії.

Розширення горизонтів

Завдяки фінікійцям і грекам значно розширилось знання про географію світу. Вони вийшли за межі Середземномор’я до Атлантики, досягли південних берегів Африки і дійшли до Арктики на півночі. То були часи великих відкриттів, жвавої торгівлі, далеких подорожей, пізнання світу та постійного обміну новими ідеями.

Давні записи розповідають лише про незначну частину подорожей, успішно здійснених відважними моряками. Нам не відомо, скільки було мореплавців, котрі, повернувшись додому, нічого не написали про свої відкриття. Ніхто не знає, скільки було таких, хто відплив до далеких країв і ніколи не повернувся. Однак те, що нам відомо про стародавні подорожі, допомагає краще зрозуміти, як поширювалось християнство. (Дивіться інформацію в рамці).

[Примітки]

[Рамка на сторінці 29]

Добра новина «проповідувалась усьому створінню»

Приблизно 60—61 року н. е. апостол Павло писав, що добра новина «проповідувалась усьому створінню під небом» (Колосян 1:23). Чи це означає, що християни вже проповідували в Індії, на Далекому Сході, в Африці, Іспанії, Галлії, Британії, Балтиці та в землі Туле, про яку згадував Пітеас? Таке видається малоймовірним, але й заперечити цього не можна.

А втім, немає жодного сумніву, що добра новина поширилася на великій території. Наприклад, юдеї та прозеліти, котрі в день П’ятидесятниці 33 року н. е. прийняли християнство, понесли свої нові переконання у Парфію, Елам, Мідію, Месопотамію, Аравію, Малу Азію, частково у Лівію, до Кирени, та в Рим. То був майже увесь світ, відомий за днів Павла (Дії 2:5—11).

[Схема/Карта на сторінках 26, 27]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

За словами Геродота, мореплавці бачили сонце праворуч від себе, коли огинали південний мис Африки

[Карта]

АФРИКА

СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ

ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН

АТЛАНТИЧНИЙ ОКЕАН

[Схема/Карта на сторінках 28, 29]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Далека подорож грецького мореплавця Пітеаса

[Карта]

ІРЛАНДІЯ

ІСЛАНДІЯ

НОРВЕГІЯ

Північне море

БРИТАНІЯ

БРЕТАНЬ

ПІРЕНЕЙСЬКИЙ ПІВОСТРІВ

ПІВНІЧНЕ УЗБЕРЕЖЖЯ АФРИКИ

СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ

Марсель