Вони охоче пішли на жертви задля служіння на Мадагаскарі

«КОЛИ я слухала розповіді моїх друзів, котрі служили там, де була більша потреба в піонерах, мені дуже хотілося відчути таку саму радість»,— каже Сільвіана, якій коло 25 і яка служить піонеркою. Вона додає: «Але я боялася, що таке служіння мені не під силу».

Чи вам знайомі почуття Сільвіани? Можливо, ви теж прагнете служити в території, де потрібно більше вісників Царства, однак не знаєте, чи колись досягнете цієї мети. Якщо так, не знеохочуйтеся. З допомогою Єгови тисячі братів і сестер змогли подолати перешкоди і розширити своє служіння. Щоб побачити, як Єгова допоміг декому з них, завітаймо на Мадагаскар — четвертий за величиною острів землі.

За останні десять років понад 70 ревних вісників і піонерів з 11 країнa переїхали, щоб служити в цій плідній африканській території, де чимало людей поважає Біблію. Багато місцевих вісників теж охоче переїжджають в інші райони, щоб поширювати звістку про Царство на цьому величезному острові. Тож познайомтеся з деякими з них.

Луї і Перрін, яким за 30, переїхали з Франції на Мадагаскар. Упродовж багатьох років це подружжя роздумувало над тим, щоб розширити своє служіння, переїхавши за кордон. Але Перрін вагалася. Вона пояснює: «Я боялася їхати у незнайому країну і залишати родину, збір, квартиру, всі знайомі місця і звичний спосіб життя. Найбільшими перешкодами для мене були мої власні переживання». У 2012 році Перрін зважилася на переїзд. Що вона думає про своє рішення? «Оглядаючись назад, можу сказати, що ми завжди відчували на собі підтримку Єгови і це зміцнювало нашу віру». А Луї додає: «Уявіть собі, на перший наш Спомин на Мадагаскарі прийшло десять наших зацікавлених!»

Ця подружня пара залишилась у своєму служінні навіть тоді, коли зіткнулася з труднощами. Що їм допомогло? Луї і Перрін благали Єгову зміцнити їх, щоб вони були витривалими (Філ. 4:13). Луї розповідає: «Ми відчули, що Єгова відповів на наші молитви і дав нам “Божий мир”. Нам вдавалося зосереджуватися на радості, яку приносило наше служіння. До того ж друзі з Франції присилали нам електронні повідомлення і листи, в яких заохочували нас не падати духом» (Філ. 4:6, 7; 2 Кор. 4:7).

Єгова рясно винагородив Луї і Перрін за їхню витривалість. «У жовтні 2014 року ми відвідали у Франції Біблійну школу для подружніх парb,— каже Луї.— Навчання в цій школі було незабутнім подарунком від Єгови». Після закінчення школи їх знову призначили на Мадагаскар.

У 2010 році подружжя Дідьє і Надін переїхало з Франції на Мадагаскар. Тоді їм було за 50. Дідьє розповідає: «У молодості ми служили піонерами, а потім виховували трьох дітей. Коли діти подорослішали, ми обдумали можливість служити за кордоном». Надін визнає: «Думка про те, що ми будемо далеко від дітей, стримувала мене, але вони сказали нам: “Якщо ви переїдете служити за кордон, туди, де є більша потреба, ми будемо пишатися вами!” Їхні слова спонукали нас переїхати. Хоча тепер ми живемо далеко від дітей, ми тішимося, що можемо з ними часто спілкуватися».

Дідьє і Надін важко давалася малагасійська мова. «Нам уже не 20 років»,— з усмішкою говорить Надін. Що вони робили? Спершу Дідьє і Надін служили у франкомовному зборі. Пізніше, відчувши, що готові вчити місцеву мову, вони перейшли до збору, зібрання якого проводилися малагасійською. Надін розповідає: «Багато людей, яких ми зустрічаємо у служінні, залюбки вивчають Біблію. Нерідко вони дякують нам за те, що ми до них прийшли. Спочатку мені не вірилося, що так буває. Мені подобається піонерське служіння в цій території. Коли я прокидаюся вранці, то кажу собі: “Чудово, я сьогодні буду проповідувати!”»

Дідьє усміхається, пригадуючи час, коли починав вивчати малагасійську мову. Він каже: «Я проводив зібрання збору, але не розумів відповідей братів і сестер. Я міг сказати тільки: “Дякую”. Якось після того, як я подякував одній сестрі за відповідь, ті, хто сидів позаду неї, почали жестами показувати мені, що вона відповіла неправильно. Я швидко спитав брата, який дав правильну відповідь,— принаймні сподіваюсь, що правильну».

На конгресі 2005 року Тьєррі і його дружина Надя подивилися біблійну виставу про Тимофія за назвою «Ставте цілі, які приносять честь Богові». Ця вистава зворушила їхнє серце і поглибила бажання служити там, де була більша потреба у вісниках Царства. Ось що каже Тьєррі: «Наприкінці вистави, коли ми аплодували, я нахилився до своєї дружини і запитав: “Куди їдемо?” Моя дружина сказала, що подумала про те саме». Невдовзі після цього вони почали робити певні кроки, щоб досягти своєї мети. Надя розповідає: «Ми поступово зменшували кількість своїх речей. Усе, що ми залишили, вмістилося в чотири чемодани».

У 2006 році Тьєррі та Надя приїхали на Мадагаскар, і їм відразу сподобалося служіння. Надя говорить: «Нам дуже приємно спілкуватися з людьми, яких ми зустрічаємо».

Проте через шість років ця подружня пара зіткнулася з трудністю. Мати Наді, Марі-Мадлен, яка жила у Франції, впала, зламала руку і травмувала голову. Проконсультувавшись з її лікарем, Тьєррі та Надя попросили маму переїхати до них на Мадагаскар. Хоча жінці тоді було 80 років, вона з радістю погодилася. Що Марі-Мадлен думає про життя за кордоном? Вона каже: «Інколи важко пристосовуватись, але, незважаючи на свої обмежені можливості, я почуваюся дуже корисною в зборі. І я по-справжньому щаслива, адже завдяки моєму переїзду діти можуть продовжувати тут своє плідне служіння».

Рін, якому за 20, виростав на сході Мадагаскару, у районі Алаутра-Мангуру, який славиться своїми родючими землями. Він добре вчився в школі і хотів здобути вищу освіту. Але, вивчаючи Біблію, Рін змінив свої плани. Він розповідає: «Я хотів чимшвидше закінчити середню школу і пообіцяв Єгові: “Якщо складу останній екзамен, стану піонером”». Закінчивши школу, Рін дотримався своєї обіцянки. Він переїхав до одного піонера, знайшов роботу з неповною зайнятістю і почав піонерське служіння. Рін говорить: «Це було найліпше рішення в моєму житті!»

Однак родичі Ріна не зрозуміли, чому він не намагається зробити світську кар’єру. Рін каже: «Мій тато, дядько і двоюрідна бабця заохочували мене отримати вищу освіту. Але я в жодному разі не хотів припиняти піонерське служіння». Незабаром Рін виявив бажання служити там, де була більша потреба у вісниках. Що посприяло такому бажанню? Він розповідає: «У наше житло вломилися злодії, які вкрали багато моїх речей. Ця крадіжка зі зломом змусила мене задуматися над Ісусовими словами про складання “скарбів у небі”. Я вирішив докладати наполегливих зусиль, щоб здобувати духовне багатство» (Матв. 6:19, 20). Рін переїхав за 1300 кілометрів від свого дому, в посушливий район на півдні країни. Там мешкає народність антандрой. Чому він туди поїхав?

За місяць до того, як Ріна обікрали, він розпочав вивчення Біблії з двома чоловіками цієї народності. Рін вивчив деякі слова їхньою мовою і думав про багатьох людей з народності антандрой, які ще не чули звістки про Царство. Він говорить: «Я молився, щоб Єгова допоміг мені переїхати в район, де розмовляють мовою тандрой».

Відразу після переїзду Рін зіткнувся з трудністю. Він не міг знайти роботу. Один чоловік сказав йому: «Для чого ти сюди приїхав? Щоб знайти роботу, місцеві люди їдуть туди, звідки ти приїхав». Через два тижні Рін майже без грошей поїхав на регіональний конгрес. Він думав, що йому робити. В останній день конгресу якийсь брат поклав щось Ріну в кишеню. Це були гроші, яких вистачило, щоб повернутися в район, де мешкає народність антандрой, і відкрити невеликий бізнес з продажу йогурту. Рін розповідає: «Я відчув підтримку Єгови саме тоді, коли цього потребував. Я міг і далі допомагати тим, хто раніше не мав нагоди дізнатися про Єгову». Крім того, було багато роботи в зборі. Рін додає: «Я виголошував публічні промови кожних два тижні. Єгова навчав мене через свою організацію». Рін продовжує ділитися звісткою про Царство з багатьма людьми, які розмовляють мовою тандрой і хочуть довідатися про Єгову.

Єгова запевняє нас, що «кожен, хто шукає собі благословення на землі, отримає благословення від Бога правди» (Ісаї 65:16). Коли ми намагаємось подолати перешкоди, які заважають нам розширити своє служіння, ми відчуваємо благословення Єгови. Розгляньмо приклад Сільвіани, згаданої на початку статті. Вона боялася, що їй не під силу служити там, де є більша потреба у вісниках. Чому Сільвіана так думала? Вона пояснює: «Моя ліва нога на 9 сантиметрів коротша за праву. Тому я шкутильгаю і швидко втомлююся».

Усе ж у 2014 році Сільвіана разом з Сільві Енн, молодою піонеркою з її збору, переїхала у невелике село за 85 кілометрів від свого рідного міста. Попри труднощі мрія Сільвіани здійснилась, і вона отримала чудові благословення! «Всього лиш через рік,— каже Сільвіана,— на районному конгресі охрестилася Доратін, молода мама, з якою я вивчала Біблію».

Який висновок можна зробити зі слів вісників, котрі переїхали туди, де була більша потреба? Коли ми докладаємо зусиль, щоб подолати перешкоди і розширити своє служіння, тоді самі переконуємося в правдивості обіцянки, яку Єгова дає своїм служителям: «Зміцню я тебе й допоможу тобі» (Ісаї 41:10). У результаті стають ближчими наші стосунки з Єговою. До того ж, охоче йдучи на жертви задля служіння у своїй чи в іншій країні, ми готуємося до теократичної діяльності, яка чекає на нас у новому світі. Як сказав згаданий раніше Дідьє, «служіння там, де є більша потреба у вісниках,— це добра підготовка до майбутнього». Тож нехай таку підготовку розпочне ще більше охочих працівників!