Розділ 3

Спільні зв’язки в міфологіях

1—3. а) Чому варто цікавитись міфами? б) Що ми обговоримо в цьому розділі?

НАВІЩО досліджувати міфи? Хіба ж вони не є лише вигаданими оповідями з далекого минулого? Щоправда, багато з них є витворами фантазії, але декотрі ґрунтуються на фактах. Візьміть для прикладу поширені по всьому світі міфи й легенди, в основу яких лягла справжня подія — всесвітній Потоп, про який розповідає Біблія.

² Було б варто взяти до уваги міфи, оскільки вони є підмурками вірувань і обрядів багатьох сучасних релігій. Наприклад, вірування в безсмертну душу сягає коренями в старожитні вавилоно-ассирійські міфи й через єгипетську, грецьку та римську міфологію воно проникло в загальновизнане християнство, ставши його стрижневою теологічною доктриною. Міфи свідчать про те, що прадавня людина шукала богів, а також сенсу життя. У цьому розділі ми коротко торкнемося декотрих спільних тем, які знаходимо в міфах найголовніших світових культур. Розглядаючи різні міфи, ми помітимо, що раз у раз виринають такі спільні поняття, як творення, Потоп, фальшиві боги, напівбоги, безсмертна душа й культ сонця. Але чому така схожість?

³ Часто-густо це тому, що існує спільне ядро — історичний факт, дані про життя певної особи або подія, які пізніше внаслідок перебільшення чи перекручення стали міфом. Одним із цих історичних фактів є біблійна оповідь про творенняa.

Факти й вигадки про творення

4, 5. Якими були декотрі вірування в грецькій міфології?

⁴ Існує сила-силенна міфів про творення, але жоден з них не звучить так просто й логічно, як біблійний опис (Буття, розділи 1, 2). Наприклад, грецькі міфи на цю тему просякнуті варварством. Перший, хто записав та упорядкував міфи, був грек Гесіод, автор «Теогонії», написаної у VIII сторіччі до н. е. Він пояснює звідки взяли початок боги й світ. Насамперед Гея (Земля) народила Урана (Небо). Вчений Джаспер Ґріффін розповідає в книжці «Оксфордська історія класичного світу» (англ.), що відбувалося далі:

⁵ «Гесіод оповідає відому Гомерові історію про безперервну низку богів неба. Спершу найвищим був Уран, але оскільки він гнобив своїх дітей, Гея підмовила його сина Кроноса оскопити батька. Кронос у свою чергу ковтав своїх дітей, аж поки його дружина Рея не дала йому замість Зевса каменя. Зевс виріс на Криті, і потім змусив свого батька виблювати братів. Ці брати та інші допомогли йому перемогти Кроноса і його титанів, а потім скинути їх у Тартар».

 6. Звідки, на думку Джаспера Ґріффіна, може походити значна частина грецьких міфів?

⁶ Звідки греки взяли такий дивний міф? Цей же автор відповідає: «Мабуть, його першоджерело слід шукати в шумерів. У цих східних оповідях ми знаходимо цілу низку богів; думка про оскоплення, ковтання й про камінь повторюється такими способами, що, незважаючи на розходження, стає очевидним: подібність з писаннями Гесіода не є випадковою». Джерело багатьох міфів, які проникли в інші культури, належить шукати в старожитній Месопотамії та Вавилоні.

 7. а) Чому важко отримати відомості про старожитні китайські міфи? б) Як один китайський міф пояснює творення землі й людини? (Порівняйте Буття 1:27; 2:7).

⁷ Давні міфи китайської народної релігії не завжди легко відтворити, оскільки в 213—191 роках до н. е. було знищено багато писемних пам’ятокb. Проте декотрі міфи таки залишились, як, скажімо, міф про виникнення землі. Професор, знавець східного мистецтва, Ентоні Крісті пише: «Ми дізнаємося, що Хаос був подібний до курячого яйця. Ще не було ані Неба, ані Землі. Із цього яйця народився Пань-гу; з важких елементів яйця зроблено Землю, а з легких — Небо. Пань-гу зображали як карлика, вдягненого у ведмежу шкіру або в мантію з листя. Протягом 18 000 років відстань між Землею і Небом збільшувалася щодня на три метри. Оскільки Пань-гу ріс із такою самою швидкістю, його тіло заповнювало цю прогалину. Коли він помер, частини його тіла стали окремими елементами природи. ...Блощиці, що жили на тілі Пань-гу, перетворилися в людей».

 8. Як міф інків пояснює, звідки беруть початок мови?

⁸ В одній легенді інків з Південної Америки пояснено, як міфічний творець наділив народи мовою. «Він дав кожному народу мову, якою той мав розмовляти... Він дав буття й душу всім чоловікам і жінкам, а потім наказав кожному народу зійти під землю. Потім кожен народ пройшов під землею і піднявся там, де йому призначив творець» (Крістобал де Моліна з Куско, «Байки та обряди інків», цитату взято з праці «Міфологія Південної Америки», англ.). Здається, в основу цього міфу інків лягла біблійна оповідь про змішання мов у Вавилоні (Буття 11:1—9). А тепер звернімо увагу на біблійну оповідь про Потоп з Буття 7:17—24.

Потоп. Факт чи міф?

 9. а) Що Біблія розповідає про обставини на землі перед Потопом? б) Що мали робити Ной і його сім’я, аби пережити Потоп?

⁹ Переносячи нас майже на 4500 років у минуле, десь у 2500 рік до н. е., Біблія розповідає, що бунтівні духовні сини Бога матеріалізувалися в людей та ‘брали собі жінок’. Це неприродне схрещування призвело до народження брутальних нефілім, ‘силачів, що славні від віку’. Своєю беззаконною поведінкою вони настільки вплинули на допотопний світ, що Єгова сказав: «Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі... бо жалкую, що їх Я вчинив. Але Ной знайшов милість у Господніх очах». Відтак ця оповідь подає конкретні й практичні кроки, які мав зробити Ной, щоб разом зі своєю сім’єю і багатьма видами тварин пережити Потоп (Буття 6:1—8, 13—8:22; 1 Петра 3:19, 20; 2 Петра 2:4; Юди 6).

10. Чому не слід вважати міфом біблійну оповідь про Потоп?

¹⁰ Сучасні критики затаврували оповідь про допотопні, описані в Буття події як міф. Незважаючи на це, такі вірні чоловіки, як Ісая, Єзекіїль, Ісус Христос, апостоли Петро й Павло визнавали правдивість історії про Ноя. Її правдивість теж підтверджує той факт, що вона відображена в багатьох міфах світу, включаючи стародавній епос про Гільгамеша, китайські, ацтекські міфи, а також легенди інків і майя. Пам’ятаючи біблійну оповідь, розгляньмо тепер вавилоно-ассирійську міфологію та згадки про потоп у нійc (Ісаї 54:9; Єзекіїля 14:20; Матвія 24:37; Євреїв 11:7).

Потоп і боголюдина Гільгамеш

11. На чому базується наше знання стосовно епосу про Гільгамеша?

¹¹ Повертаючись приблизно на 4000 років у глиб історії, натрапляємо на відомий аккадський міф, названий епосом про Гільгамеша. Ми знаємо про нього переважно завдяки клинописному тексту з бібліотеки Ашшурбаніпала, який панував у старожитній Ніневії.

12. Хто такий Гільгамеш і чому його не любили? (Порівняйте Буття 6:1, 2).

¹² Це оповідання про подвиги Гільгамеша — на дві третини бога й на одну третину людини, тобто напівбога. В одній із версій цього епосу говориться: «В Уруці він збудував мур, величезний вал і храм благословенної Еанни для бога небосхилу Ану і для Іштар — богині кохання... нашої пані кохання й війни». (Дивіться перелік вавилоно-ассирійських богів і богинь у рамці на сторінці 45). А втім, Гільгамеш не був найприємнішим сусідом. Мешканці Урука скаржилися богам: «У своїй хтивості він не лишить ані діви її коханому, ані доньки воїна, ані дружини вельможі».

13. а) Що вчинили боги і що зробив Гільгамеш? б) Хто такий Утнапішті?

¹³ Що зробили боги у відповідь на скарги людей? Богиня Аруру створила Енкı́ду, який мав стати людським суперником Гільгамеша. Але замість того щоб стати ворогами, вони дуже здружились. Через деякий час Енкіду помер. Побитий горем Гільгамеш гірко плаче: «Чи я не так само помру, як Енкіду? Туга в утробу мою проникла, смерті жахаюсь, біжу у степ». Бажаючи збагнути таємницю безсмертя, він вирушив на пошуки уцілілого в потопі Утнапı́шті, котрий здобув таке безсмертя, як боги.

14. Що було наказано Утнапішті? (Порівняйте Буття 6:13—16). б) Чим закінчилася епічна подорож Гільгамеша?

¹⁴ Зрештою Гільгамеш знаходить Утнапішті, котрий розповідає історію про потоп. Як дізнаємося з таблиці XI цього епосу, яку ще називають Таблицею про Потоп, Утнапішті перераховує дані йому вказівки стосовно потопу: «Ламай оселю, корабель будуй швидко, покинь достатки, про життя турбуйся... На свій корабель все живе навантажуй». Чи ж це не відлуння біблійної згадки про Ноя та про Потоп? Але Утнапішті не може наділити Гільгамеша безсмертям. Розчарований Гільгамеш повертається додому в Урук. Оповідання закінчується його смертю. Лейтмотивом цього епосу є смуток і розчарування з приводу смерті й потойбічного життя. Ті старожитні люди не знайшли Бога правди й надії. Тут бачимо зв’язок між цим епосом і простою біблійною оповіддю про допотопну еру. А тепер звернімося до розповідей про Потоп в інших легендах.

Легенди про потоп в інших культурах

15. Чому нас повинна цікавити шумерська легенда про потоп?

¹⁵ Один шумерський міф, старший від епосу про Гільгамеша, розповідає про «Зіусудру, двійника біблійного Ноя. Його зображено благочестивим, богобійним царем, завжди дуже уважним до божественних об’явлень у снах і заклинаннях» («Стародавні тексти Близького Сходу та їхній зв’язок зі Старим Завітом», англ.). У тому ж джерелі говориться, що «з усієї знайденої шумерської літератури в цьому міфі бачимо найближчу й найразючішу схожість з біблійним матеріалом». Шумери вплинули на пізнішу вавилонську та ассирійську цивілізацію.

16. Звідки могли походити китайські легенди про потоп?

¹⁶ У книжці «Історія Китаю в мистецтві» (англ.) розповідається, що одним із стародавніх правителів Китаю був Юй, «звитяжець Великого Потопу. Юй відвів каналами потопні води в ріки й моря, щоб його народ знову заселив край». Про китайський «період Великої Десятки» міфолог Джозеф Кемпбелл написав: «Якщо йдеться про цю важливу добу, яка закінчується Потопом, то, за міфологією раннього періоду династії Чжоу, у той час панувало десять імператорів. Отже здається, що тут йдеться про місцеву видозміну давньошумерського переліку царів». Відтак Кемпбелл процитував інші подробиці з китайських легенд, які можна вважати «додатковим доказом їхнього месопотамського походження». Це приводить нас до того самого першоджерела багатьох міфів. Оповідь про Потоп також з’являється на американському континенті, наприклад, у Мексиці, де в XV і XVI сторіччях н. е. жили ацтеки.

17. Які легенди про потоп були в ацтеків?

¹⁷ Ацтекська міфологія розповідає про чотири минулі ери. Під час першої на землі жили велетні. (Це ще одна згадка про нефілім, велетнів, про яких Біблія повідомляє в Буття 6:4). В одному з прадавніх міфів розповідається про потоп, коли «верхні води поєдналися з нижніми водами, через що зник небокрай і все перетворилося у вічний, безкраїй океан». Богом дощу й води був Тлалок. Проте дощ обходився недешево. Цей бог вимагав «взамін за нього кров жертв, струмені сліз яких мали нагадувати дощ і так викликати його» («Ілюстрована енциклопедія міфології», англ.). В іншій легенді розповідається, що в четвертій епосі панувала богиня води Чалчіуїтлікує і її всесвіт загинув у потопі. Люди були врятовані лише тому, що перетворилися в риб!

18. Які оповіді повторюються в південноамериканських міфах? (Порівняйте Буття 6:7, 8; 2 Петра 2:5).

¹⁸ Так само й інки мали свої легенди про Потоп. Британський письменник Гарольд Осборн говорить: «Серед найчастіше повторюваних подробиць південноамериканських міфів, мабуть, є перекази про потоп... Міфи про потоп дуже поширені як серед горян, так і серед племен тропічних долин. Здебільшого потоп пов’язують зі створенням та епіфанією [з’явленням] бога-творця. ...Потоп інколи вважають божественною карою — знищенням людства, щоб підготувати шлях для нового людського роду».

19. Розкажіть, що розповідає майянська легенда про потоп.

¹⁹ Майя з Мексики й Центральної Америки теж мали легенду про Потоп — всесвітню повінь, або гаіїококаб, що означає «вода над землею». Католицький єпископ Лас-Касас написав, що гватемальські індіанці «називають його Бутік, тобто багатоводий потоп, який стосується остаточного суду. Вони вірять, що невдовзі прийде ще один Бутік, або інший потоп і суд, проте цього разу не водяний, а вогняний». По цілому світі є значно більше легенд про потоп, але вже декілька, згаданих тут, підтверджують основу цих легенд — історичну подію, записану в книзі Буття.

Повсюдне вірування в безсмертну душу

20. Як уявляли загробне життя ассирійці й вавилоняни?

²⁰ А втім, не всі міфи спираються на фактах або Біблії. У пошуках Бога людина хапалася соломинки, спантеличена ілюзією безсмертя. Як побачимо на сторінках цієї книжки, вірування в безсмертну душу та подібні погляди — це спадщина з глибини тисячоліть. У потойбічне життя вірили народи за старожитньої вавилоно-ассирійської доби. В одній енциклопедії пояснюється: «Під землею, нижче безодні Апсу́ [безодня наповнена прісною водою та оточує землю], розкинулося пекельне місце, куди люди спускались після смерті. Це була «країна без вороття»... Ду́ші померлих — едімму — у цих краях вічної темряви «одягнені немов птахи в крилаті шати» й спутані між собою». Згідно з міфом, над цим підземним світом владарювала богиня Ерешкігаль, «княгиня великої землі» («New Larousse Encyclopedia of Mythology»).

21. Що, згідно з віруваннями єгиптян, ставалося з померлими?

²¹ Поняття про безсмертну душу також було близьким для єгиптян. Перш ніж душа діставалася до країни блаженства, її потрібно було зважити на терезах за допомогою пера правди, яке символізувало богиню правди й справедливості Маат. У зважуванні допомагав або бог Анубіс з головою шакала, або Гор, зображений соколом. Якщо душа отримувала схвалення Осіріса, то могла втішатися блаженствами з богами. (Дивіться малюнок на сторінці 50). Як у більшості випадків, тут ми бачимо поширене вавилонське поняття про безсмертну душу, котре справляло неабиякий вплив на релігію, життя та вчинки людей.

22. Яке загальне уявлення про померлих мали китайці і як вони намагалися допомагати померлим?

²² Давні китайські міфи розповідали про життя після смерті й необхідність вдовольняти предків. Предки «вважалися живими й могутніми духами, надзвичайно зацікавленими в благополуччі своїх живих нащадків, а також здатними розпалюватися гнівом та карати, коли їм щось не подобалось». Мертвим потрібно було всіляко допомагати, наприклад, давати супутників у смерті. Отже, «разом з деякими царями династії Шан... ховали від ста до трьохсот нещасливців, котрі мали стати їхніми слугами в наступному світі. (Цей ритуал спільний для старожитнього Китаю та Єгипту, країн Африки, Японії та інших місць, де приносили такі жертви)» (Джон Б. Носс, «Релігії людини», англ.). У цих випадках вірування в безсмертну душу призводило до людських жертв. (Протиставте Екклезіяста 9:5, 10; Ісаї 38:18, 19).

23. а) Ким і чим був Гадес у грецькій міфології? б) Що таке Гадес за Біблією?

²³ Також греки, цікавлячись померлими та їхньою долею, впроваджували у свої міфи багатьох богів. Згідно з міфами, царством непроглядного мороку правив син Кроноса, брат богів Зевса й Посейдона. Його ім’я — Гадес, і відповідно було названо його царство. А як душі померлих потрапляли до Гадесу?d

24. а) Що відбувалося в підземному царстві за грецькою міфологією? б) Чим грецькі міфи подібні до епосу про Гільгамеша?

²⁴ Письменниця Еллен Швіцер пояснює: «Підземне царство... населяли жахливі істоти. Там був Харон, який перевозив човном померлих з країни живих у потойбічний світ. Харон вимагав плати за перевіз [через річку Стікс], тому, ховаючи своїх померлих, греки часто клали їм під язик монету, щоб ті могли заплатити за проїзд. Душі померлих, які не мали грошей, залишалися на невідповідному березі річки, необжитій землі, звідки могли з’являтися живим і переслідувати їх»e.

25. На кого справило вплив уявлення греків про душу?

²⁵ Грецькі міфи про душу справили глибокий вплив на уявлення римлян, а такі грецькі філософи, як Платон (прибл. 427—347 роки до н. е.), сильно вплинули на ранньохристиянських відступницьких мислителів. Вони долучили до своїх вчень догмат про безсмертну душу, дарма що цей догмат не мав жодної біблійної підстави.

26, 27. Які поняття про смерть мали ацтеки, інки й майя?

²⁶ Ацтеки, інки й майя також вірили в безсмертну душу. Для них смерть була такою ж незбагненною таємницею, як і для інших цивілізацій. Обряди й вірування мали допомагати їм примирятися з нею. Археолог та історик Віктор В. фон Гаґен пояснює у своїй книжці «Давні держави сонця на американському континенті» (англ.): «Померлі, по суті, були живими — тільки переходили на інший етап; вони були невидимі, невідчутні на дотик, невразливі. Померлі... ставали невидимими членами клану». (Протиставте Суддів 16:30, Кул.; Єзекіїля 18:4, 20).

²⁷ У цьому ж джерелі нам повідомляється, що «[інкський] індіанець вірив у безсмертя; він вірив, що людина ніколи не помирає, ...що після смерті його тіло просто оживає і наливається енергією невидимих сил». Майя вірили не тільки в душу, але й у 13 небес та 9 пекол. Отже, хоч би куди подивитися, люди скрізь прагнули відкинути думку про реальність смерті, спираючись на поняття про безсмертну душу (Ісаї 38:18; Дії 3:23).

28. Які вірування поширилися в Африці?

²⁸ В африканських міфах також є згадки про душу, яка живе після смерті. Багато африканців живуть у страху перед душами померлих. «Це вірування пов’язується з іншим — з віруванням, що душа продовжує існувати після смерті. Чарівники можуть виклика́ти душі, які додають їм сили. Душі померлих часто переселяються в тіла тварин, а то й перевтілюються в рослини» («New Larousse Encyclopedia of Mythology»). Унаслідок цього зулуси не вбивають деяких змій, вбачаючи в них духів своїх родичів.

29. Розкажіть легенди декотрих племен південної Африки. (Порівняйте Буття 2:15—17; 3:1—5).

²⁹ Масаї з південно-східної Африки вірять у творця на ім’я Нґаї, який призначає кожному з них для захисту ангела-хоронителя. У момент смерті ангел забирає душу воїна в потойбічне життя. У вищезгаданій енциклопедії розповідається зулуська легенда про смерть першої людини Ункулункулу, який, згідно з цим міфом, став верховною істотою. Він послав хамелеона сповістити людству: «Люди не помиратимуть!» Але хамелеон був повільний і дорогою затримувався. Тому Ункулункулу послав іншу звістку через ящірку: «Люди помиратимуть!» Ящірка прибула першою, і «з того часу жодна людина не змогла уникнути смерті». Подібно цю легенду переказують племена тсвана, сото й ронга.

30. Яку додаткову інформацію про душу ми отримаємо в цій книжці?

³⁰ Під час подальшого аналізу людських пошуків Бога, ми ще ліпше зрозуміємо, наскільки важливим був і є для людства міф про безсмертну душу.

Культ сонця й людські жертви

31. а) Як єгиптяни уявляли собі бога сонця Ра? б) Як це контрастує зі словами Біблії? (Псалом 19:5—7).

³¹ Міфологія Єгипту обіймає великий пантеон богів і богинь. Єгиптяни, так само як багато інших давніх суспільств, шукаючи Бога, тягнулися до того, що підтримувало їхнє щоденне життя,— до сонця. Отже, під ім’ям Ра (Амон-Ра) вони вшановували суверенного володаря неба, який щодня подорожував своїм човном зі сходу на захід. Коли насувалася ніч, він пускався в небезпечну подорож через підземну країну.

32. Опишіть свято на честь бога вогню Шиутекутлі (Уецетеотля).

³² Спільною особливістю культу сонця в релігіях ацтеків, інків і майя були людські жертви. Ацтеки з циклічною послідовністю відзначали релігійні свята, під час яких складали людські жертви численним богам, зокрема, богу сонця Тескатліпоці. Крім того, під час святкувань на честь бога вогню Шиутекутлі (Уецетеотля) «військовополонені танцювали разом з переможцями, а потім... розкрутивши довкола сліпучого вогню, їх кидали на розпечене вугілля, витягували напівживих і виривали серця, які ще пульсували, щоб жертвувати їх богам» («Давні держави сонця на американському континенті»).

33. а) Що входило в поклоніння інків? б) Що говорить про людські жертви Біблія? (Порівняйте 2 Царів 23:5, 11; Єремії 32:35; Єзекіїля 8:16).

³³ Інки, які жили південніше, по-іншому складали жертви й також мали свої міфи. У своєму поклонінні давні інки приносили в жертву богові Інті й творцю Віракочі дітей і тварин.

Міфічні боги й богині

34. Хто входив у верховну єгипетську тріаду і які ролі вони виконували?

³⁴ У верховну єгипетську тріаду входили Ісіда, символ божественного материнства; Осіріс, її брат і чоловік; а також Гор, їхній син, який зазвичай зображається соколом. Серед єгипетських статуеток інколи можна побачити Ісіду, котра годує грудьми дитину і своїм виглядом дуже нагадує статуетки й картини християнської Діви з немовлям, які з’явилися через 2000 років. З часом чоловік Ісіди, Осіріс, став відомим як бог померлих, бо давав їхнім душам надію на щасливе вічне життя в потойбічному світі.

35. Хто така Хатор і яке головне свято на її честь відзначалося щороку?

³⁵ Хатор була єгипетською богинею кохання й веселощів, музики й танців. Вона стала царицею померлих і допомагала їм діставатися по драбині до неба. Згадана раніше енциклопедія пояснює, що цю богиню вшановували бучними святами, «зокрема, в день Нового року, на який припадав день її народження. Перед світанком жриці виносили на терасу зображення Хатор, щоб її торкнулися промені ранкового сонця. Подальші веселощі були приводом для справжнього карнавалу, отже день закінчувався піснями й пиятикою» («New Larousse Encyclopedia of Mythology»). Чи щось змінилося у святкуванні Нового року через тисячі років?

36. а) Що можна сказати про релігію країни, де ізраїльтяни перебували в XVI сторіччі до н. е.? б) Яку особливу роль відіграли десять кар?

³⁶ У своєму пантеоні єгиптяни мали богів і богинь у вигляді тварин, таких, як бик Апіс, баран Хнум, жаба Хекет, корова Хатор і крокодил Себек (Римлян 1:21—23). Саме такою була релігія Єгипту XVI сторіччя до н. е., де ізраїльтяни були рабами. Щоб звільнити ізраїльтян з-під ярма впертого фараона, їхньому Богові Єгові довелося спровадити на Єгипет десять різних кар (Вихід 7:14—12:36). Цими карами було умисно принижено міфічних богів Єгипту. (Дивіться інформацію на сторінці 62).

37. а) Чим відзначалися деякі римські божества? б) Як поведінка богів впливала на їхніх поклонників? в) Що пережили в Лістрі Павло й Варнава?

³⁷ Тепер зосередьмо свою увагу на богах античної Греції й Риму. Рим запозичив чимало богів з античної Греції разом з їхніми достоїнствами й пороками. (Дивіться інформацію в рамці на сторінках 43 і 66). Наприклад, Венера та Флора були безсоромними проститутками; Бахус — пияком і гульвісою; Меркурій — грабіжником на дорогах і Аполлон — спокусником жінок. Юпітер, батько богів, вчинив перелюб або кровозмішення приблизно з 59 жінками! (Як же це нагадує вчинки бунтівних ангелів, які мали зносини з жінками до Потопу!) Оскільки люди схильні наслідувати поведінку своїх богів, чи ж дивує те, що такі римські імператори, як Тіберій, Нерон і Калігула, провадили розбещене життя та були перелюбниками, розпусниками й душогубами?

38. а) Розкажіть про поклоніння в Римі. б) Як релігія впливала на римських воїнів?

³⁸ Римляни запозичили богів з багатьох культур. Наприклад, з великим захопленням вони почали поклонятися Мітрі, перському богові світла, який став їхнім богом сонця (дивіться інформацію на сторінках 60, 61), та сирійській богині Атаргатіс (Іштар). Грецьку богиню полювання Артеміду вони перетворили в Діану та вшановували різні втілення єгипетської Ісіди. Вони теж перейняли поклоніння кельтській трійці богинь плодючості (Дії 19:23—28).

39. а) Хто стояв на чолі римських жерців? б) Опишіть один із римських релігійних обрядів.

³⁹ Організацією офіційного культу в сотнях святинь і храмів займалися різні жерці, над якими «справляв владу великий понтифік [верховний жрець], котрий стояв на чолі державної релігії» («Атлас римського світу», англ.). Цей же атлас говорить, що одним із римських обрядів був тауроболій, під час якого «поклонник стояв у ямі, його обливали кров’ю бика, принесеного в жертву над ним. Після цього обряду він виходив очищеним від вини».

Міфи й легенди в християнстві?

40. Що думає багато вчених про події, які відбувалися на зорі християнства?

⁴⁰ Декотрі сучасні критики говорять, що християнство теж запозичує міфи й легенди. Чи це правда? Багато вчених вважає за міфи народження Ісуса від діви, його чуда, а також воскресіння. Дехто навіть говорить, що Ісуса взагалі не було, а міф про нього походить з ранньої міфології та культу сонця. Міфолог Джозеф Кемпбелл написав: «Тому декотрі вчені говорили, що ніколи не було ні Івана [Хрестителя], ні Ісуса, а тільки бог води й бог сонця». Нам же слід пам’ятати, що багато із цих учених — атеїсти, які повністю відкидають віру в Бога.

41, 42. Які документи свідчать про історичність раннього християнства?

⁴¹ А втім, цьому скептичному погляду суперечать історичні факти. Наприклад, єврейський історик Йосиф Флавій (бл. 37—100 роки н. е.) написав: «Декотрі євреї вбачали в знищенні Іродового війська Божу справедливу помсту за вбивство Івана, званого Хрестителем. Ірод стратив його, хоча той був доброю людиною» (Марка 1:14; 6:14—29).

⁴² Цей же письменник засвідчив про історичність Ісуса Христа, написавши, що з’явився «певний Ісус, людина мудра, якщо взагалі його можна назвати людиною, ...котрого учні називають Божим сином». Далі він говорить, що «Пилат виніс йому вирок... І ще донині не вимерли нащадки його послідовників, яких називають «месіаністами»f (Марка 15:1—5, 22—26; Дії 11:26).

43. Чому апостол Петро вірив у Христа?

⁴³ Тому християнський апостол Петро, очевидець Ісусового преображення, міг з цілковитою переконаністю сказати: «Ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро вигаданими байками [по-грецьки: мı́тос], але бувши самовидцями Його величі. Бо Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі» (2 Петра 1:16—18)g.

44. Якого біблійного принципу ми повинні дотримуватися, коли постає суперечність між поглядами людей і Божим Словом?

⁴⁴ Коли постає суперечність між поглядами людських «знавців» і Божим Словом, ми повинні застосовувати згаданий раніше принцип: «Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу? Зовсім ні! Бож Бог правдивий, а кожна людина неправдива, як написано: «Щоб був Ти виправданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися» (Римлян 3:3, 4).

Спільні зв’язки

45. Які спільні зв’язки можна побачити в міфах світу?

⁴⁵ Цей короткий перегляд декотрих міфологій світу вказав на певні спільні риси, багато з яких походить з Вавилону, месопотамської колиски більшості релігій. Таку схожість можна побачити в описах творення або в розповідях про час, коли напівбоги й велетні заселяли землю і коли потоп вигубив злих; її можна теж побачити в основних релігійних поняттях, пов’язаних з культом сонця та вірою в безсмертну душу.

46, 47. а) Як на підставі Біблії можна пояснити спільне походження міфологій і зв’язки між ними? б) Які додаткові чинники давніх культів ми будемо обговорювати?

⁴⁶ Ми можемо пояснити наявність таких спільних зв’язків на підставі Біблії, коли пригадаємо собі, що 4200 років тому, після Потопу, Бог звелів людям розійтися з Бабеля в Месопотамії. Хоча люди відокремлювалися, створюючи різномовні родини й племена, їхнє основне знання колишньої історії та релігійні поняття були однаковими (Буття 11:1—9). Минали сторіччя і в кожному народі це знання спотворювалося й прикрашалося, у результаті цього виникло багато вигадок, легенд і міфів, що дійшли до наших днів. Ці відірвані від біблійної правди міфи не змогли наблизити людства до правдивого Бога.

⁴⁷ Однак люди виражали свої релігійні почуття ще іншими способами: спіритизмом, шаманством, магією, поклонінням предкам тощо. Чи все це говорить нам щось про людські пошуки Бога?

[Примітки]

[Рамка на сторінці 43]

Грецькі й римські божества

Багато богів і богинь з грецької міфології відігравали подібну роль у римській міфології. У таблиці внизу згадуються декотрі із цих божеств.

Греція Рим Роль

Аполлон Аполлон бог світла, медицини й поезії

Арес Марс бог війни

Артеміда Діана богиня мисливства й породіль

Асклепій Ескулап бог лікування

Афіна Мінерва богиня ремесел, війни й мудрості

Афродіта Венера богиня кохання

Гестія Веста богиня домашнього вогнища

Гефест Вулкан коваль богів, бог вогню та металообробки

Гея Терра уособлення Землі, мати й дружина Урана

Гіпнос Сомн бог сну

Деметра Церера богиня рослинності

Діоніс Бахус бог виноробства, родючості й розгнузданості

Ерос Купідон бог кохання

Зевс Юпітер цар богів

Рея Опс дружина й сестра Кроноса

Уран Уран син і чоловік Геї, а також батько титанів

На підставі «Уорлд бук енсайклопідія», 1987 рік, том 13.

[Рамка на сторінці 45]

Вавилоно-ассирійські боги й богині

Ану — верховний бог, небесний володар, батько Іштар

Ашшур — народний бог-воїн ассирійців, також бог родючості

Еа — бог води, батько Мардука; він попередив Утнапішті про потоп

Енліль (Бел) — володар повітря; пізніше в грецькій міфології йому відповідав Зевс; вавилоняни перейняли його як Мардука (Бела)

Іштар — божественне уособлення планети Венери; в її культ входила священна проституція; у Фінікії її називали Астартою, у Сирії — Атаргатіс, у декотрих перекладах Біблії вона згадується як Ашторет (1 Царів 11:5, 33, НС), у Греції її називали Афродітою, а в Римі — Венерою

Мардук — головний вавилонський бог; «поглинув інших богів і перейняв усі їхні функції»; ізраїльтяни називали його Меродахом

Сін — бог місяця, член тріади богів, в яку входили Шамаш (сонце) та Іштар (планета Венера)

Таммуз (Думузі) — бог врожаю, коханець Іштар

Шамаш — бог сонця, що стереже світло й правосуддя, попередник грецького Аполлона

(На підставі «New Larousse Encyclopedia of Mythology»).

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 60, 61]

Боги римського воїна

Рим славився своєю дисциплінованою армією. Цілісність його імперії залежала від духу та дієздатності військових легіонів. Чи релігія мала на це якийсь вплив? Безумовно, і римляни, на щастя, залишили по собі чіткі сліди: бруковані шляхи, фортеці, акведуки, амфітеатри й храми. Наприклад, у Нортумбрії, на півночі Англії, є відомий Адріанів мур, зведений приблизно 122 року н. е. А що розповідають розкопки про діяльність римських гарнізонів і про значення релігії в їхньому житті?

У музеї, розташованому неподалік від розкопаних на Адріановому мурі фортечних руїн римського гарнізону, під одним експонатом міститься підпис: «Релігійне життя римського воїна поділялось на три частини. Передусім (...) культ обожнюваних імператорів і поклоніння заступницьким богам Рима, як, наприклад, Юпітеру, Вікторії та Марсу. Щороку на плац-параді кожного форту виконувався обряд присвячення вівтаря Юпітеру. Усі воїни були зобов’язані брати участь у святкуванні днів народження, річниць вступу на престол та перемог обожнюваних імператорів». Як же це нагадує урочистості в сучасних арміях, котрі не обходяться без капеланів, вівтарів і прапорів.

А що було другою складовою частиною релігійного життя римського воїна? Поклоніння богам-заступникам та опікунському духові свого підрозділу, «а також богам, привезеним з рідного краю».

«І нарешті, тут існували ще й особисті релігії. Доти, доки воїн справлявся зі своїми обов’язками щодо офіційного поклоніння, він міг вшановувати будь-якого іншого бога». Здавалося б, він мав дуже велику свободу поклоніння, але «це не стосувалося таких релігій, як друїдизм, звичаї котрих уважалися нелюдськими, а також підозрюваних у нелояльності до держави, як, наприклад, християнство». (Порівняйте Луки 20:21—25; 23:1, 2; Дії 10:1, 2, 22).

Цікаво зазначити, що 1949 року в Карроубурі, зовсім близько від Адріанового муру, у драговині було знайдено храм Мітри. (Дивіться фотографію). Археологи підраховують, що його збудовано приблизно 205 року н. е. У ньому знайдено зображення бога сонця, вівтарі й латинський напис: «Непереможному богові Мітрі».

[Рамка на сторінці 62]

Єгипетські боги й десять кар

Єгова виконав вирок на єгипетських безсилих богах, зіславши десять кар (Вихід 7:14—12:32, Хом.).

Кара Опис

1. Ніл та інші води обернулися в кров. Принижено бога Нілу Хапі.

2. Жаби. Богиня-жаба Хекет не в силі запобігти цьому.

3. Порох обернувся в комарів. Тот, владика магії, не зміг допомогти єгипетським чарівникам.

5. Помір худоби. Цієї кари не змогла відвернути ані священна богиня-корова Хатор, ані бик Апіс.

6. Чиряки. У цьому випадку не могли нічого зробити божества-лікарі Тот, Ісіда й Пта.

7. Грім та град. Виявили безсилля Решпу, владики блискавок, і Тота, бога дощу й грому.

8. Сарана. Це завдало поразки богові родючості Міну, хоронителю врожаю.

9. Три дні темряви. Ганьба найвищому богові сонця Ра й богові-сонцю Гору.

[Рамка на сторінці 66]

Міфологія і християнство

Близько двох тисяч років тому, коли на світовій арені з’явилося християнство, поклоніння міфічним богам в античній Греції та Римі було в повному розквіті. У Малій Азії все ще переважали грецькі імена, тому жителі Лістри (в сьогоднішній Туреччині) назвали християн Павла й Варнаву, які здійснили зцілення, «богами». Вони вважали їх Гермесом і Зевсом, а не римськими Меркурієм і Юпітером. У Біблії говориться, що «жрець Зевса, що святиня його перед містом була, припровадив бики та вінки до воріт, та й з народом приносити жертву хотів» (Дії 14:8—18). Павло й Варнава ледь переконали натовп не складати їм жертв. Це показує, наскільки серйозно тогочасні люди ставились до міфів.

[Ілюстрація на сторінці 42]

Гора Олімп (Греція) вважалася оселею богів.

[Ілюстрація на сторінці 47]

Глиняна клинописна табличка з фрагментом епосу про Гільгамеша.

[Ілюстрація на сторінці 50]

Анубіс, бог з головою шакала, зважує серце-душу на лівій шальці, поклавши на протилежну перо — символ богині правди й справедливості Маат; Тот записує результат на табличці, а потім оголошує його Осірісу.

[Ілюстрації на сторінці 55]

Ацтекська богиня прісної води Чалчіуїтлікує; посудина у формі сови, в яку, мабуть, клали пожертвувані серця.

[Ілюстрація на сторінці 57]

Єгипетська тріада божеств. Зліва направо: Гор, Осіріс та Ісіда.

[Ілюстрації на сторінці 58]

Мачу-Пікчу (Перу); тут інки поклонялися сонцю.

«Інтіуахана» — камінь, до якого «прив’язували» сонце; можливо, його використовували у культі сонця в Мачу-Пікчу.

[Ілюстрації на сторінці 63]

Зображення сокола Гора, бика Апіса й жаби Хекет. Єгипетські боги не змогли відвернути наслані Єговою кари, включаючи перетворення вод Нілу в кров.

[Ілюстрації на сторінці 64]

Грецькі божества. Зліва: Афродіта; Зевс, що несе Ганімеда, виночерпця богів; і Артеміда.