Сприяйте миру

«Намагаймося сприяти всьому тому, що веде до миру» (РИМ. 14:19).

1, 2. Чому серед Свідків Єгови панує мир?

У СУЧАСНОМУ світі немає справжнього миру. Нерідко людей навіть однієї нації та мови роз’єднує релігія, політика і соціальне становище. На противагу цьому служителі Єгови живуть в єдності, хоча й походять «з усіх націй, племен, народів та мов» (Об’яв. 7:9).

² Мир серед нас існує не випадково. Ми його маємо, тому що живемо «в мирі з Богом», і це стало можливим завдяки вірі в Божого Сина, чия пролита кров покриває наші гріхи (Рим. 5:1; Еф. 1:7). Крім того, ми, як віддані служителі Бога, отримуємо від нього святий дух, а частиною плоду цього духу є мир (Гал. 5:22). Ми маємо мир і єдність також тому, що не належимо до цього світу (Ів. 15:19). А це означає, що ми залишаємося нейтральними в політичних справах. Оскільки ми перекували «мечі свої... на лемеші», то не втягуємося в громадянські та міжнаціональні конфлікти (Ісаї 2:4).

 3. Завдяки чому між нами панує мир і що буде обговорюватися в цій статті?

³ Ми стараємося не завдавати шкоди один одному, проте наш мир базується на чомусь важливішому — на любові. Хоча в наших зборах є представники різних національностей і культур, ми любимо одні одних (Ів. 15:17). Наш мир допомагає нам чинити «добро всім, а особливо одновірцям» (Гал. 6:10). Треба дорожити цим миром і духовним раєм та оберігати їх. Тож розгляньмо, як сприяти миру у зборі.

Коли ми спотикаємося

 4. Що допоможе нам сприяти миру, коли ми когось образили?

⁴ Учень Яків написав: «Всі ми раз у раз спотикаємось. Якщо хтось не спотикається у слові, він досконалий» (Як. 3:2). Отже, між одновірцями обов’язково виникатимуть розбіжності та непорозуміння (Фил. 4:2, 3). А втім, проблеми між окремими братами чи сестрами треба вирішувати так, щоб це не порушувало миру у зборі. Розгляньмо одну з порад, яку треба застосувати, коли ми когось образили. (Прочитайте Матвія 5:23, 24).

 5. Як сприяти миру, коли нам завдали прикрощів?

⁵ А що, коли нам завдали незначних прикрощів? Чи вважаємо, що кривдник має підійти до нас і вибачитись? У 1 Коринфян 13:5 сказано, що любов «не веде лічби обра́зам». Якщо нас образили, то задля миру стараймось прощати й забувати, не рахуючи образ. (Прочитайте Колосян 3:13). Найкраще було б саме так діяти, коли наші брати чи сестри завинили перед нами в якихось незначних буденних справах. Це сприяє душевному спокою і миру з одновірцями. У Біблії говориться: «Величність [людини] — перейти над провиною» (Прип. 19:11).

 6. Що робити, коли нам надто важко забути про якусь образу?

⁶ Що, коли нам надто важко забути про якусь образу? Не було б мудро розповідати всім і кожному про цю справу. Такі плітки лише порушуватимуть мир у зборі. Як залагодити цю справу мирно? У Матвія 18:15 дається порада: «Якщо ж твій брат учинить гріх, піди та вияви його провину наодинці з ним. Коли він послухається, ти здобув свого брата». Хоча слова з Матвія 18:15—17 стосуються серйозного гріха, принцип з 15-го вірша можна застосувати і до незначних справ. Треба лагідно звернутися до кривдника наодинці й постаратись примиритися з нимa.

 7. Чому треба швидко залагоджувати суперечки?

⁷ Апостол Павло написав: «Гнівайтесь, але не грішіть; коли заходить сонце, не залишайтесь роздратованими, а також не давайте місця Дияволу» (Еф. 4:26, 27). «Швидко залагоджуй справи з тим, хто судиться з тобою»,— радив Ісус (Матв. 5:25). Отже, якщо ми хочемо сприяти миру, то будемо швидко залагоджувати розбіжності. Чому це варто робити? Тому що незалагоджені розбіжності подібні до необробленої, гнійної рани. Тож відкидаймо гордощі, заздрість і прагнення збагатитися, які перешкоджають нам швидко залагоджувати суперечки (Як. 4:1—6).

Коли в суперечку втягнено багато людей

8, 9. а) Які розбіжності існували між християнами в Римі у першому сторіччі? б) Які поради щодо їхньої суперечки дав Павло?

⁸ Інколи розбіжності виникають не лише між двома членами збору, а між багатьма. Так було серед християн у Римі, яким апостол Павло написав натхненого листа. Між християнами єврейського походження і християнами з інших народів розгорілася суперечка. Дехто у зборі, мабуть, дивився звисока на тих, чиє сумління було вразливим, тобто надто суворим. Такі люди судили інших у справах особистого вибору. Що Павло порадив тому зборові? (Рим. 14:1—6).

⁹ Варто зазначити, що Павло дав настійну пораду всім вісникам, залученим у суперечку. Християнам, які розуміли, що їх уже не зобов’язує Мойсеїв Закон, апостол сказав не дивитися звисока на своїх братів (Рим. 14:2, 10). Такий погляд на одновірців міг би стати спотиканням для тих, хто відчував відразу до їжі, забороненої Законом. «Перестаньте руйнувати Божу працю лише заради їжі,— напоумляв Павло.— Ліпше не їсти м’яса, не пити вина та не робити нічого такого, через що твій брат може спіткнутися» (Рим. 14:14, 15, 20, 21). А християнам, чиє сумління було більш вразливим, Павло радив не засуджувати тих, хто мав ширші погляди (Рим. 14:13). Він заохочував усіх: «Не думайте про себе більше, ніж належить» (Рим. 12:3). Давши пораду всім залученим у суперечку, Павло сказав: «Отже, намагаймося сприяти всьому тому, що веде до миру і взаємного зміцнення» (Рим. 14:19).

10. Як нам, подібно до християн у Римі, треба залагоджувати розбіжності?

¹⁰ Можна не сумніватися, що християни у Римі правильно сприйняли Павлову пораду і змінили своє ставлення одні до одних. Серед нас також іноді виникають розбіжності. І, щоб їх залагоджувати, нам так само треба виявляти великодушність і смиренно приймати та застосовувати біблійні поради. Коли в нашому зборі виникає суперечка, то залучені в неї брати чи сестри повинні наслідувати християн з Рима: змінити своє ставлення одні до одних, щоб зберегти між собою мир (Марка 9:50).

Коли просять допомогти

11. На що повинен зважати старійшина, коли вісник хоче розповісти йому про суперечку з одновірцем?

¹¹ Що робити, коли вісник хоче розповісти старійшині про певну проблему, яка виникла у нього з родичем або одновірцем? У Приповістей 21:13 сказано: «Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді». Старійшина, безперечно, не буде «затикати» своє вухо. А втім, в іншій приповістці дається пересторога: «Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але прийде противник його та й дослідить його» (Прип. 18:17). Старійшина повинен доброзичливо вислухати вісника, але він не ставатиме поспішно на бік того, хто розповів про свою проблему. Вислухавши, він має запитати, чи ображений вісник уже розмовляв зі своїм кривдником. Старійшина також може звернути його увагу на те, які кроки, згідно з Біблією, треба зробити в цій ситуації для збереження миру.

12. Наведіть приклади того, наскільки нерозсудливо робити поспішні висновки щодо якоїсь скарги.

¹² Ось три приклади того, наскільки нерозсудливо робити поспішні висновки, вислухавши тільки одну сторону суперечки. Потіфар повірив своїй дружині, яка сказала, що Йосип хотів її зґвалтувати. Розпалившись гнівом, Потіфар наказав укинути Йосипа до в’язниці (Бут. 39:19, 20). Цар Давид повірив Ціві, який наговорив на свого пана, Мефівошета, ніби той приєднався до царевих ворогів. Давид поспішно розпорядився: «Ось тобі все, що в Мефівошета» (2 Сам. 16:4; 19:25—27). Цареві Артаксерксу повідомили, що євреї, відбудувавши єрусалимські мури, збунтуються проти Перської імперії. Цар повірив цій брехні й наказав зупинити будівельні роботи в Єрусалимі. Через це євреї перестали відбудовувати також Божий храм (Езд. 4:11—13, 23, 24). Отже, проникливі старійшини мають триматися поради, яку Павло дав Тимофієві,— уникати поспішних висновків. (Прочитайте 1 Тимофія 5:21).

13, 14. а) Про що треба пам’ятати старійшинам, коли вони розглядають суперечки між вісниками? б) Що допоможе старійшинам виносити правильні рішення?

¹³ Інколи може здаватися, що нам уже відомі всі факти щодо суперечки. Але варто пам’ятати, що «коли хтось думає, ніби щось пізнав, то він ще не знає цього так, як повинен знати» (1 Кор. 8:2). Чи ми знаємо всі подробиці того, чому виникла суперечка, і чи повністю розуміємо людей, між котрими вона виникла? Вирішуючи суперечку, старійшини повинні вважати, щоб на них не вплинув обман, хитросплетені доводи або чутки. Призначений Богом Суддя, Ісус Христос, судить праведно. Він судить «не на погляд очей своїх» і вирішує «не на послух ушей Своїх» (Ісаї 11:3, 4). Натомість Ісус керується духом Єгови. Християнські старійшини також повинні керуватися Божим святим духом.

¹⁴ Перш ніж розсуджувати справи між одновірцями, старійшинам потрібно молитися до Єгови про допомогу його духу та шукати порад у Божому Слові та публікаціях вірного і розсудливого раба (Матв. 24:45).

Мир за будь-яку ціну?

15. Коли треба повідомляти про серйозний гріх, про який ми довідалися?

¹⁵ Оскільки ми християни, Бог заохочує нас сприяти миру. Проте у Біблії також сказано: «Мудрість, що згори, передусім чиста, потім мирна» (Як. 3:17). Тож мир стоїть на другому місці після чистоти, а чистота пов’язана з обстоюванням Божих чистих норм моралі й дотримуванням його праведних вимог. Наприклад, віснику стало відомо про серйозний гріх одновірця. Тоді він повинен заохотити цього одновірця зізнатися старійшинам у вчиненому (1 Кор. 6:9, 10; Як. 5:14—16). Якщо ж той не зізнає́ться, вісник сам має повідомити про гріх старійшинам. Якби вісник не зробив цього, помилково вважаючи, що так можна зберегти мир з грішником, то став би спільником у правопорушенні. (Прочитайте Левит 5:1).

16. Який урок можна взяти з розповіді про те, як Єгу виконав вирок над царем Єгорамом?

¹⁶ Те, що Божа праведність важливіша від миролюбності, показує біблійна розповідь про Єгу. Бог доручив Єгу виконати вирок над домом царя Ахава. Злий цар Єгорам, син Ахава та Єзавелі, під’їхав колісницею до Єгу і запитав: «Чи з миром, Єгу?» На це Єгу відповів: «Який тут мир, покіль твоя мати творить розпусту та без кінця відьмує?» (2 Цар. 9:22, Хом.). Він одразу напнув лука і пробив стрілою Єгорамові серце. Подібно до Єгу, старійшини повинні рішуче діяти, вони не можуть іти на компроміс зі свавільними, нерозкаяними грішниками, аби лиш зберегти мир. Вони виключають нерозкаяних грішників, щоб збір далі мав мир з Богом (1 Кор. 5:1, 2, 11—13).

17. Як усі брати і сестри можуть сприяти миру у зборі?

¹⁷ Більшість суперечок між одновірцями є не настільки серйозними, щоб ними займався судовий комітет. Отже, стараймося з любов’ю прощати провини наших братів і сестер. У Божому Слові сказано: «Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повторює, розгонює друзів» (Прип. 17:9). Якщо дотримуватися цих слів, то ми будемо мати мир у зборі й залишатимемось друзями з Єговою (Матв. 6:14, 15).

Мир і наші благословення

18, 19. Які благословення приносить те, що ми сприяємо миру?

¹⁸ Якщо ми сприяємо «всьому тому, що веде до миру», то будемо мати щедрі благословення. Ми зберігатимемо близьку дружбу з Єговою, коли наслідуємо його; так ми посприяємо миру та єдності нашого духовного раю. Якщо ми знаємо, як сприяти миру у зборі, то також будемо вміти підтримувати мир з тими, кому проповідуємо «добру новину про мир» (Еф. 6:15). Завдяки цьому кожен з нас буде «до всіх люб’язний, підготовлений, щоб навчати інших» і зможе «панувати над собою, коли зазнає́ лиха» (2 Тим. 2:24).

¹⁹ Також пам’ятаймо про нашу надію на «воскресіння праведних і неправедних» (Дії 24:15). Ця надія стане дійсністю, коли на землі воскреснуть мільйони людей різного походження, вдачі та характеру — людей, які жили протягом історії, починаючи «від заснування світу» (Луки 11:50, 51). Яке ж чудове доручення ми будемо виконувати — навчати про мир воскреслих людей! Те, що ми тепер вчимося сприяти миру, допоможе нам бути справжніми миротворцями у майбутньому.

[Примітка]

Чи ви запам’ятали?

• Як сприяти миру, коли ми когось образили?

• Як сприяти миру, коли нам завдали прикрощів?

• Чому не було б мудро займати ту чи іншу сторону в чужій суперечці?

• Чому не варто зберігати мир за будь-яку ціну?

[Ілюстрації на сторінці 29]

Єгова любить тих, хто охоче прощає іншим