Акила й Прискилла — Зразкове подружжя
«ВІТАЙТЕ Прискиллу й Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі,— що голови свої за душу мою клали, яким не я сам дякую, але й усі Церкви [«збори», НС] з поган» (Римлян 16:3, 4).
Ці слова апостола Павла до християнського збору в Римі виявляють, яку велику повагу та любов, він відчував до цього подружжя. Апостол не забув згадати про них, коли писав до їхнього збору. Але хто були ці двоє Павлових «співробітників» і чому він та збори настільки дорожили ними? (2 Тимофія 4:19).
Акила був євреєм з діаспори (розсіяних євреїв), родом із Понту, району на півночі Малої Азії. Він та його дружина Прискилла поселилися в Римі. У тому місті діяла велика єврейська громада; першими її членами були в’язні, яких Помпей, захопивши в 63 році до н. е. Єрусалим, відправив у рабство до Рима. Написи, знайдені в Римі, виявляють існування дванадцяти або навіть більше синагог у стародавньому місті. Чимало римських євреїв були в Єрусалимі в день П’ятидесятниці 33 року н. е. й почули добру новину. Можливо, що вони першими принесли християнську звістку до столиці Римської імперії (Дії 2:10).
Проте, згідно з наказом імператора Клавдія, євреїв змусили покинути Рим у 49 або на початку 50 року н. е. Саме тому апостол Павло зустрів Акилу та Прискиллу в грецькому місті Коринті. Коли Павло прибув у Коринт, Акила й Прискилла з любов’ю прийняли його і навіть дали роботу, оскільки їхнім спільним ремеслом було вироблення наметів (Дії 18:2, 3).
Виробники наметів
Ця праця не була легкою. Для вироблення наметів треба було нарізати та зшивати докупи куски жорсткого, грубого матеріалу або шкіри. За повідомленням історика Фернандо Беа, то була «робота, яка вимагала спеціальних знань і уважності» від виробників наметів; вони працювали з «грубою, цупкою тканиною, що використовувалася як захист від сонця та дощу під час подорожі або для упакування товарів, які перевозилися у трюмах кораблів».
Але виникає питання: чи Павло не казав, що він був ‘вихований у ніг Гамаліїла’, і чи це не уможливлювало б йому з роками отримати престижну роботу? (Дії 22:3). Так, це правда, але справа в тому, що євреї першого століття вважали, що добре навчити хлопця якомусь ремеслу, навіть коли він повинен був отримати вищу освіту. Тому ймовірно, що як Акила, так і Павло оволоділи ремеслом вироблення наметів ще в юні роки. Пізніше це їм стало у великій пригоді. Проте, як християни, вони не вважали цю світську роботу найважливішою справою свого життя. Павло пояснив, що робота, яку він виконував у Коринті разом з Акилою та Прискиллою, лише допомагала їм займатися головною діяльністю — проповідуванням доброї новини, ‘щоб не бути нікому тягарем’ (2 Солунян 3:8; 1 Коринтян 9:18; 2 Коринтян 11:7).
Очевидно, Акила й Прискилла з радістю робили все можливе, щоб сприяти місіонерському служінню Павла. Хто знає, як часто ці троє друзів переривали свою працю, щоб дати неформальне свідчення замовникам або перехожим! І хоча їхня робота виготовлення наметів була не престижною й дуже важкою, вони з радістю її виконували, працюючи навіть «день і ніч», щоб сприяти Божим справам. Багато християн сьогодні так само працюють лише неповний робочий день чи посезонно, щоб якомога більше часу присвятити проповідуванню доброї новини (1 Солунян 2:9; Матвія 24:14; 1 Тимофія 6:6, УКУ).
Приклади гостинності
Коли Павло протягом 18 місяців жив у Коринті, то він, ймовірно, користувався домом Акили як базою для своєї місіонерської діяльності (Дії 18:3, 11). Тоді, мабуть, Акила з Прискиллою також могли приймати у себе як гостей Силу і Тимофія, котрі прибули з Македонії (Дії 18:5). Два послання Павла до солунян, які пізніше стали частиною біблійного канону, можливо, були написані тоді, коли апостол гостював у Акили та Прискилли.
Дім Прискилли й Акили в той час був справжнім центром теократичної діяльності. Вірогідно, їх часто відвідувало багато близьких друзів: Степан зі своїми домашніми, котрі були першими християнами в провінції Ахая й охрестив їх сам Павло; Тит Юст, що дозволив Павлові користуватися своїм домом для виголошення промов, та Крисп, старший синагоги, який прийняв правду разом з усім своїм домом (Дії 18:7, 8; 1 Коринтян 1:16). Крім того, там бували Фортунат і Ахаїк; Гай, у домі якого, можливо, проводилися зібрання збору; Ераст, міський доморядник; Тертій, Павлів секретар, котрому він продиктував своє послання до римлян, і Фіва, вірна сестра із сусіднього збору в Кенхреях, яка, імовірно, привезла це послання з Коринта до Рима (Римлян 16:1, 22, 23; 1 Коринтян 16:17).
Сучасні слуги Єгови, які мали можливість виявляти гостинність роз’їзним служителям, знають, скільки радості й підбадьорення це може принести. Зміцняючі випадки зі служіння, які можна тоді почути, є справжнім джерелом духовного відсвіження для всіх (Римлян 1:11, 12). І, подібно до Акили й Прискилли, ті, хто надає свої доми для зібрань, можливо для книговивчення у зборі, мають радість і задоволення від того, що у такий спосіб вони можуть сприяти правдивому поклонінню.
Акила й Прискилла стали настільки близькими друзями з Павлом, що поїхали з ним навесні 52 року н. е. до Коринта, а потім супроводжували його аж до Ефеса (Дії 18:18—21). Вони залишалися в тому місті й підготували ґрунт для наступного приїзду апостола. Саме тут ці обдаровані вчителі доброї новини «прийняли» до себе красномовного Аполлоса і з радістю допомогли йому зрозуміти ‘докладніше дорогу Господню’ (Дії 18:24—26). Коли Павло під час своєї третьої місіонерської подорожі, приблизно взимку 52—53 років н. е., знову відвідав Ефес, то поле, яке обробляло це енергійне подружжя, вже поспіло для жнив. Десь три роки Павло проповідував і навчав там про «дорогу», і в той час зібрання ефеського збору проводилося в домі Акили (Дії 19:1—20, 26; 20:31; 1 Коринтян 16:8, 19).
Пізніше, коли ці двоє Павлових друзів повернулися до Рима, вони далі ‘були гостинні до чужинців’ і проводили у своєму домі християнські зібрання (Римлян 12:13; 16:3, 4).
Вони ‘голови свої клали’ за Павла
Можливо, Павло також мешкав з Акилою і Прискиллою, коли був в Ефесі. Чи він перебував у них під час заколоту золотарів? Згідно з Дії 19:23—31, коли ремісники, які виробляли храмки, збунтувалися проти проповідування доброї новини, брати мусили стримати Павла, який хотів, ризикуючи собою, вийти до натовпу. Деякі біблійні коментатори теоретизують, що це, можливо, й були ті небезпечні обставини, коли Павло не надіявся «навіть жити» й коли Акила з Прискиллою певним чином втрутилися, ‘голови свої кладучи’ за нього (2 Коринтян 1:8; Римлян 16:3, 4).
Коли ж «заколот стих», Павло прийняв мудре рішення покинути місто (Дії 20:1). Безсумнівно, Акилу й Прискиллу також переслідували й висміювали. Чи вони занепали духом через це? Ні, Акила з Прискиллою і далі сміливо продовжували своє християнське служіння.
Подружжя, що завжди разом
Коли закінчилося правління Клавдія, Акила з Прискиллою повернулися до Рима (Римлян 16:3—15). Проте, згідно з останньою біблійною згадкою про них, ми бачимо їх знову в Ефесі (2 Тимофія 4:19). Тут, як і у всіх інших посиланнях Святого Письма, цей чоловік і його дружина згадуються разом. Яке ж об’єднане подружжя! Павло не міг думати про свого дорогого брата Акилу, не згадуючи також і про вірну співпрацю його дружини. І який же то чудовий приклад для християнських подружніх пар сьогодні, бо допомога вірного й відданого партнера дозволяє людині робити багато ‘у ділі Господньому’, і часом навіть більше, ніж могла б зробити неодружена людина (1 Коринтян 15:58).
Акила й Прискилла служили в декількох зборах. Подібно до них, багато ревних сучасних християн теж переїхали туди, де є більша потреба. Вони також відчувають радість і задоволення, коли бачать, як успішно розвиваються справи Царства і скільки близьких друзів у них з’явилося.
Завдяки своєму чудовому прикладу християнської любові Акила й Прискилла заслужили вдячність Павла та інших людей. Але найважливіше те, що вони здобули чудову репутацію у самого Єгови. Святе Письмо запевняє нас: «Не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім’я Його ви, що святим послужили та служите» (Євреїв 6:10).
Ми, можливо, не маємо нагоди віддаватися справі так, як це робили Акила з Прискиллою, але ми можемо наслідувати їхній прекрасний приклад. Ми отримаємо велике задоволення, якщо всю свою енергію та життя присвятимо священному служінню, ніколи не забуваючи «про доброчиність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові» (Євреїв 13:15, 16).