Частина II

Наука. Постійні людські пошуки правди

Початок пошуків

«НІХТО не знає, хто перший розкрив вогонь, придумав колесо, вигадав лук та стрілу чи старався пояснити схід і захід сонця»,— зазначається в «Уорлд бук енсайклопідії». Але все це було розкрито, придумано, вигадано та пояснено — і світ змінився.

Ці досягнення були першими кроками на шляху пошуків правди, що вже тривають коло шести тисяч років. Люди завжди були допитливими, бажаючи зрозуміти буття живого і неживого, що оточує їх. Людей також цікавило втілення того, про що вони дізналась,— застосування своїх знань на практиці. Ця вроджена жадоба знань та бажання застосовувати їх є рушійною силою у постійних людських пошуках наукової правди.

Звичайно, ці перші спроби втілити в життя наукові знання не називались технологією, як це прийнято називати сьогодні. З цієї причини також люди, що здійснювали ці спроби втілення, не називались вченими. Фактично наука у сучасному розумінні цього слова навіть не існувала протягом більшої частини історії людства. Лише в XIV столітті англійський поет Джефрі Чосер вжив слово «наука», він просто мав на думці різні види знання. Етимологія цього слова виявляє, що воно походить від латинського терміну, що означає «знати».

Перший зоолог відкриває шлях

Без різниці, як наука називалась колись, вона взяла свій початок у Едемському саду в той час, коли людина почала досліджувати навколишній світ. Ще перед створенням Єви Адам отримав завдання назвати тварин. Для того щоб дати їм відповідні назви, він повинен був ретельно вивчати характерні риси і звички тварин. Сьогодні ми називаємо це зоологією (Буття 2:19).

Первонароджений син Адама та Єви, Каїн, «збудував... місто», отже, він повинен був мати достатньо наукового знання, щоб розробити необхідні для будування знаряддя. Пізніше один з його потомків, Тувалкаїн, був тим, «що кував всіляку мідь та залізо». На той час значно зросло наукове знання і технологія (Буття 4:17—22).

Коли Єгипет став світовою силою — першою, згаданою в Біблії, наукові знання зросли до такої міри, що єгиптяни могли будувати велетенські піраміди. У будові пірамід, говориться в «Новій британській енциклопедії» (англ.), «досягли успіху лише після багатьох експериментів, завдяки яким було вирішено колосальні інженерні проблеми». Щоб вирішити ці проблеми, потрібно було ґрунтовних знань з математики та певного наукового вміння, пов’язаного з нею.

Звичайно, не лише єгиптяни цікавилися наукою. Вавілоняни поряд з винайденням календаря придумали систему числення та систему мір. На Далекому Сході китайська цивілізація зробила цінний внесок у розвиток науки. А ранні прабатьки інків та майя в Америці розвинули настільки високу цивілізацію, що вона пізніше здивувала європейських завойовників, які зовсім не сподівались таких досягнень од «відсталих тубільців».

Проте не все, що ці стародавні люди вважали науковою правдою, дійсно було нею. «Уорлд бук енсайклопідія» говорить, що вавілоняни разом з корисними винаходами в результаті наукових досліджень «також створили псевдонауку — астрологію»a.

Вавілон є всюди

Для дослідників Біблії стародавній Вавілон — це синонім фальшивого поклоніння. В астрології, якою тоді займалися, вважалося, що різні боги керують певними частинами небес. Біблія, яка навчає, що є лише один правдивий Бог, науково точна і не визнає псевдонаукового вчення — астрологію (Повторення Закону 18:10—12; 1 Коринтян 8:6; 12:6; Ефесян 4:6).

Релігія була невід’ємною частиною життя стародавніх людей. Тому стає зрозуміло, що наукове знання не розвивалось окремо від релігійних вірувань та понять. Це особливо очевидно в галузі медицини.

«Стародавні документи, що ілюструють єгипетське суспільство та медицину давніх часів,— говорить «Нова британська енциклопедія»,— показують, що магія та релігія поступово зливалися з емпірично-раціональною медициною і що верховний жрець фараона також часто служив у ролі головного державного лікаря».

За часів правління третьої єгипетської династії видатний єгипетський архітектор Імхотеп став відомим лікарем неабиякої умілості. Не минуло й ста років після його смерті, як йому почали поклонятись як богу медицини. Наприкінці шостого століття до н. е. його почали шанувати як головне божество. «Британська енциклопедія» говорить, що храми, збудовані на його честь, «часто були наповнені хворими людьми, що молились і спали там, вважаючи, що бог об’явить їм у снах спосіб зцілення».

Єгипетські та вавілонські зцілителі були під сильним впливом релігійних уявлень. «З того часу наступні покоління дотримувались поширеної теорії,— говориться в «Книжці популярної науки» (англ.),— що гарячка, зараження, кольки і біль спричиняються злими духами, або демонами, які вторгаються у тіло». З цієї причини медичне лікування в загальному включало у себе релігійні жертви, заклинання або чаклунство.

Згодом, протягом четвертого та п’ятого століть до н. е., давньогрецький лікар Гіппократ почав вагатися в цьому. Він особливо відомий за «Клятву Гіппократа», яка все ще в загальному вважається каноном поведінки медиків. Книжка «Моменти відкриття: походження науки» (англ.) зазначає, що Гіппократ також був «першим, хто міг конкурувати із жерцями у пояснюванні захворювань людини». Застосовуючи науковий підхід у медицині, він бачив, що хвороби виникають через природні чинники. Розмірковування та досвід почали витісняти релігійні забобони та здогади.

Відокремлюючи медицину від релігійних догм, Гіппократ пішов правильним шляхом. Проте навіть сьогодні медицина нагадує нам про своє релігійне походження. Її символ — змія, що обвила палицю Асклепія, грецького бога медицини, походить зі стародавніх часів, коли в храмах зцілення тримали святих змій. Згідно з «Енциклопедією релігії» (англ.), ті змії мали «здатність відновлювати життя та відроджувати здоров’я».

Пізніше Гіппократ став відомий як батько медицини. Але це не запобігло тому, що він інколи відхилявся від науки. У «Книжці популярної науки» говориться, що деякі його нелогічні погляди «виглядають сьогодні досить химерними». Але, з метою застерегти від самовпевненості в медицині, там говориться: «Деякі медичні теорії, що сьогодні найліпше прижились, мабуть, здаватимуться химерними для людей майбутніх поколінь».

Поступовий прогрес

Таким чином, розвиток наукової правди є поступовим процесом, в результаті якого протягом століть нагромаджувались факти з помилкових теорій. Але щоб це стало можливим, потрібно ретельно передавати досягнення одного покоління наступному. Один спосіб цього був, очевидно, з уст в уста, оскільки людина створена з можливістю розмовляти. (Порівняйте Буття 2:23).

Однак цей метод передавання результатів спостережень ніколи не був у достатній мірі надійним, щоб забезпечити людину точністю, якої вимагає науковий та технологічний прогрес. Очевидно, що потрібно було зберігати інформацію у письмовій формі.

Коли людина винайшла письмо — невідомо. Але коли вона почала писати, то отримала чудовий спосіб передавання інформації, на основі якої інші покоління могли б розвивати свої знання. Ще перед винайденням паперу, мабуть, у Китаї близько 105 року н. е., люди писали на глиняних табличках, папірусі та пергаменті.

Істотний науковий прогрес був би неможливим без системи числення та системи мір. Неможливо применшити важливість їх розвитку. «Книжка популярної науки», називаючи застосування математики в житті «всесвітом у межах», нагадує нам, що «математичний аналіз привів до багатьох дуже важливих наукових поступів». Математика також служить «безцінним знаряддям хіміків, фізиків, астрономів, інженерів та інших людей».

Протягом століть рушійною силою у пошуках наукової правди були також інші фактори. Наприклад, подорож. «Книжка популярної науки» пояснює: «У людини, що відвідувала далекі краї, розпалювалась допитливість новими картинами природи, звуками, запахами і смаками. Їй не терпілося запитати, чому в далеких краях все таке інакше, й, намагаючись задовольнити свою допитливість, вона здобувала мудрість. Так було зі стародавніми греками».

Так, ті повсюдні греки

Прочитайте про історію релігії, політики чи торгівлі і ви знайдете не одну згадку про греків. А хто не чув про їхніх знаменитих філософів — цей термін походить з грецького слова фі·ло·со·фı́·а, що означає «любов до мудрості». Любов до мудрості та жадоба знань греків була добре відомою в першому столітті, коли християнський апостол Павло відвідав їхню країну. Він говорив про філософів епікурейців та стоїків, що, як і «всі атеняни та захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове говорити чи слухати» (Дії 17:18—21).

Отже не дивно, що з усіх стародавніх людей греки залишили нам найбільшу наукову спадщину. «Нова британська енциклопедія» уточнює: «Спроба грецької філософії створити теорію про всесвіт, яка б витіснила космологічний міф, зрештою привела до практичних наукових відкриттів».

По суті, деякі грецькі філософи зробили значний внесок у пошуки наукової правди. Вони прагнули очистити науку від помилкових понять та теорій своїх попередників і продовжувати пошуки на основі тих теорій, які, на їхню думку, були безпомилкові. (За прикладами дивіться інформацію в рамці). Таким чином, давньогрецькі філософи найближче від усіх інших стародавніх людей підійшли до мислення сьогоднішніх вчених. По суті, відносно недавно ще вживали термін «натурфілософія», щоб описати вчення різних галузей науки.

З появою Римської імперії політичне значення Греції, що любила філософію, було затьмарено. Чи це якось вплинуло на науковий прогрес? Чи з появою християнства щось змінилось у цьому плані? Відповіді можна знайти у частині III.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 20]

Давньогрецькі «вчені»

ФАЛЕС Мілетський (шосте століття до н. е.) особливо відомий за свої праці в галузі математики, за переконання, що вода являє собою субстанцію всієї матерії, та за критичний підхід до будови космосу, що, за словами «Нової британської енциклопедії», стало «вирішальним у розвитку наукового мислення».

Сократ (п’яте століття до н. е.) у «Книжці популярної науки» називається «творцем методу задавання запитань — діалектики, що дуже наблизилось до суті справжнього наукового методу».

Демокріт з Абдери (п’яте — четверте століття до н. е.) допоміг закласти фундамент атомістичної теорії всесвіту, а також теорій незнищуваності матерії та збереження енергії.

Платон (п’яте — четверте століття до н. е.) заснував в Афінах Академію як установу для систематичного розвитку філософії та наукових досліджень.

Арістотель (четверте століття до н. е.) — добре обізнаний біолог, заснував ліцей — філософську школу для дослідження багатьох галузей знання. Понад 1500 років його ідеї домінували в науковому мисленні, а його вважали за вищий науковий авторитет.

Евклід (четверте століття до н. е.) — найвідоміший математик античності, здобув популярність за впорядкування знань у галузі «геометрії»— це слово походить від грецького, що означає «вимірювання землі».

Гіппарх (друге століття до н. е.) — видатний астроном та засновник тригонометрії, покласифікував зорі по величинах за їх яскравістю; в загальному ця система все ще застосовується вченими сьогодні. Він став предтечею Птолемея, знаменитого географа та астронома другого століття н. е., який пояснив і розширив дослідження Гіппарха та вчив, що Земля є центром Усесвіту.

[Ілюстрація на сторінці 21]

Змія, яка обвила палицю Асклепія, нагадує нам, що наука не розвивалась окремо від релігії.