Місіонери Посланці світла чи темряви? — Частина 5

Нова звістка для Нового світу

НОВИМ світом західна півкуля вперше була названа на початку XVI століття. Коли у 1492 році її «відкрив» Колумб, там уже сотні літ жили люди. Але тоді корінні американці вперше відчули, що таке номінальне християнство. Що це означало для Нового світу?

Вже декілька сторіч католицька церква здійснювала майже повний контроль над життям європейців. Вона встановлювала норми та диктувала закони майже у кожній сфері людського життя, в тому числі в уряді. Таке співробітництво церкви та держави — союз, що породжував хрестові походи, почало панувати і в Новому світі.

Сидні Г. Рюї з теологічної семінарії в Буенос-Айресі написав, що до кінця XV сторіччя іспанські королі були переконані, що «іспанська корона вибрана провидінням як знаряддя для спасіння Нового світу». Папство накреслило в Атлантичному океані уявну лінію між північчю та півднем, поділяючи права першовідкривачів між Іспанією та Португалією. У 1494 році ці два уряди підписали угоду, що змістила цю межу далі на захід. Отже, тоді як Іспанія почала заселяти більшу частину Центральної та Південної Америки, Португалія звернула у Бразилію, чий східний берег лежав на схід від демаркаційної лінії. За словами Рюї, обидві країни пояснювали папський декрет так, що «право на землі йде разом з обов’язком навертати на християнство тубільців».

Завоювання Нового світу

Колумб вирушив у свою другу мандрівку 1493 року з групою ченців, вибраних саме для навернення тубільців. З того часу європейські конкістадори та священики-місіонери працювали пліч-о-пліч у завоюванні Нового світу.

У 1519 році Ернан Кортес з капеланом та іншими священиками ступив на територію нинішньої Мексики. За 50 літ кількість місіонерів зросла там до 800 чоловік. Ще інші 350 місіонерів були в Перу, куди у 1531 році прибув Франсіско Пісарро.

Папські булли, видані 1493 року, дали світським владам моральну підтримку, якої ті потребували для завойовницької кампанії. Вони думали, що можуть покладатися на Божу допомогу, вважаючи колоніалізм його волею. Керівники церкви, раді старатися, надали законності колоніальній системі. Один єзуїт XVII сторіччя, Антоніо Вієра, який народився в Португалії, але виріс у Бразилії, з гордістю сказав, що без колонізації не відбулося б проповідування Євангелія.

Місіонери не вбачали нічого поганого у застосовуванні колоніалізму як знаряддя поширення своєї релігії. Однак це зробило їх невід’ємною частиною світу, хоча Ісус сказав своїм послідовникам не мати нічого спільного зі світом (Івана 17:16).

Навертання

Місіонери загальновизнаного християнства спершу почали, як говорить Рюї, «викорінювати старі обряди і найбільш явні прояви індіанської релігії». Він додає: «Хоча й у разі необхідності застосовувалася сила, багато індіанців були навернені мирним шляхом безпосередньо священиками».

Звичайно, деякі місіонери вважали, що насилля ніяк не можна оправдати. Приміром, Бартоломей де Лас Касас, іспанський домініканський місіонер та священик, почав засуджувати жорстокі методи навернення. Він неодноразово звертався з проханням до уряду Іспанії на користь індіанців, через що уряд прозвав його Захисником індіанців. Його зусилля сприймалися по-різному. Одні називали його хрестоносцем, пророком, Божим слугою і мрійником, інші — зрадником, параноїком, анархістом та предтечею марксизму.

Пізніше було припинено викорінення старих обрядів. Коли тубільців вдавалося заставити називатися християнами, їм дозволяли зберігати свої поганські віровчення та ритуали. Отже, «багато християнських свят в індіанців, що проживають у перуанських горах,— говориться у книжці «Людина, міф та магія» (англ.),— мають традиції, які є залишками забутих віровчень інків». У підручнику «Кембріджська історія Латинської Америки» (англ.) пояснюється, що мексиканські індіанці перейняли від християнства «ті елементи, котрі відповідали їхнім власним духовним потребам та ритуалам, і змішали їх з елементами своєї родової віри».

Справді, було охрещено сотні тисяч корінних американців. Але нав’язане їм «християнство», у кращому випадку, було лише поверховим. Ніхто не вчив їх засад християнства, на котрих їм слід було будувати міцну віру. У підручнику «Кембріджська історія Латинської Америки» зазначається: «Були тривожні докази того, що індіанці, які наверталися на віру з явним ентузіазмом, далі продовжували таємно вшановувати своїх старих ідолів». Кажуть, що за «християнськими» вівтарями індіанці ховали поганських ідолів на випадок, коли «християнський Бог» не відповідатиме на їхні молитви. Також вони довго не залишали своїх давніх звичаїв, як, наприклад, полігамії.

Члени римсько-католицьких орденів не завжди діяли так, як очікувалося від «християнських» місіонерів. Часто між орденами виникали чвари. Особливо критикували єзуїтів за їхні методи та вчинки. Зрештою 1759 року їх було вигнано з Бразилії.

З прибуттям протестантських місіонерів не багато що змінилося. Росли ряди місіонерів, а з ними росла і роз’єднаність, властива номінальному християнству. Католики звинувачували протестантів у чужоземному імперіалізмі, протестанти винуватили католиків у поширенні поганських віровчень і триманні людей у бідноті. У всіх цих звинуваченнях було багато правди. Місіонери загальновизнаного християнства, як католики, так і протестанти, не наслідували Ісусового прикладу.

По цілому Новому світі, згідно з «Релігійною енциклопедією» (англ.), «навернення служило як зброя для колоніальних кампаній іспанського, французького та англійського урядів». Оскільки Іспанія та Португалія зосереджувались на Латинській Америці, то Франція і Британія здебільшого втручались туди, де нині лежать Сполучені Штати Америки і Канадаa.

Подібно до місіонерів, що працювали в Латинській Америці, французькі й британські місіонери теж бралися не за своє діло і втручалися у політику. Тому, зазначає «Релігійна енциклопедія», «перед закінченням французької доби в Канаді місіонери мали більший успіх у робленні індіанців лояльними до Францїї, ніж у наверненні».

Задля Бога чи золота?

Дехто заявляє, що «поширення Божого царства було метою» ранніх конкістадорів. Але «Кембріджська історія Латинської Америки» говорить реалістичніше: «Насамперед вони бажали золота». Вони вважали, що індіанці, коли їх навернути, «покірно видадуть велику кількість золота».

Отже дехто з місіонерів загальновизнаного християнства добровільно ставав знаряддям у руках тих, хто мав нечисті мотиви. Одним з перших європейців, хто виявив це, був Бартоломей де Лас Касас, про котрого вже згадувалось у статті. «Нова британська енциклопедія» (англ.) цитує те, що він написав 1542 року: «Причина, чому християни вигубили і знищили таку незліченну кількість душ, полягала в тому, що вони прагнули золота та бажали збагатитися за короткий час».

Європейські завойовники нічого не зробили для духовного збагачення людей. У своїй книжці «Мексика» (англ.) Джеймс А. Міченер написав про християнських апологетів, які твердили, що, коли Кортес вторгся в Мексику, «він побачив її заселеною варварами, котрим він приніс цивілізацію і християнство». Однак Міченер говорить, що мексиканські індіанці навіть у 900 році н. е. «не були варварами, але вони стали настільки слабо оберігати свою чудову цивілізацію, що дозволили справжнім варварам завоювати себе». Цими «справжніми варварами» були так звані християни.

Підготовча праця

Місіонери загальновизнаного християнства не слухалися Ісусової настанови ‘робити учнів, навчаючи їх берегти все’, що він їм заповідав (Матвія 28:19, 20). Нові навернені не були навчені виявляти плоди Божого духу. Вони не були об’єднаними в одній вірі.

Навіть щирі місіонери загальновизнаного християнства не могли поширювати іншої релігії, а тільки відступницьку форму християнства. «Світло», що проливалось на Новий світ, і справді було темрявою. А втім, до певної міри ознайомивши людей з Біблією, місіонери загальновизнаного християнства підготували ґрунт для значно ширшої місіонерської кампанії, яка, згідно з пророцтвом Ісуса, мала відбутися при кінці днів (Матвія 24:14). Це мала бути унікальна кампанія, найуспішніша за всю історію християнства,— кампанія, яка принесла б користь людям усіх народів. Ви довідаєтесь про неї у нашому наступному номері в статті «Праця роблення справжніх учнів у наш час».

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 17]

В Америку місіонери прибули разом з європейськими конкістадорами.

[Відомості про джерело]

З книжки «Die Helden der christlichen Kirche»