Івана

5 Після того настало юдейське свято, тож Ісус пішов в Єрусалим. 2 А в Єрусалимі біля Овечої брами є купальня з п’ятьма колонадами, що єврейською називається Віфе́сда. 3 Там лежало дуже багато хворих, сліпих, кульгавих та калік. 4 — 5 Серед них був чоловік, якого хвороба мучила вже тридцять вісім років. 6 Побачивши, що той чоловік лежить, і знаючи, як довго він хворіє, Ісус запитав: «Хочеш стати здоровим?» 7 На це хворий відповів: «Пане, немає кому опустити мене в купальню, коли вода порушується. А коли я сам починаю спускатись туди, хтось інший завжди мене випереджує». 8 Тоді Ісус сказав: «Вставай, візьми свої ноші та йди». 9 І чоловік зараз же став здоровим; взяв ноші та почав ходити.

А сталося це в суботу. 10 Тому юдеї сказали зціленому: «Сьогодні субота, і за Законом ти не маєш права носити ноші». 11 У відповідь чоловік сказав: «Той, хто зцілив мене, промовив: «Візьми свої ноші та йди». 12 Вони ж запитали: «А хто це сказав тобі: «Візьми їх та йди»?» 13 Проте зцілений не знав, хто це був, бо Ісус пішов звідти, оскільки там зібрався натовп.

14 Згодом Ісус зустрів того чоловіка у храмі й промовив: «Тепер ти здоровий. Тож більше не гріши, аби з тобою часом не трапилося чогось гіршого». 15 А чоловік пішов і розказав юдеям, що його зцілив Ісус. 16 Юдеї ж почали переслідувати Ісуса, оскільки він виконував такі діла в суботу. 17 Однак Ісус сказав їм: «Мій Батько досі працює, тому не перестаю працювати і я». 18 Коли юдеї почули це, то ще завзятіше шукали можливості його вбити, бо вважали, що він не лише порушував закон про суботу, але й прирівнював себе до Бога, називаючи його своїм Батьком.

19 А Ісус їм сказав: «Щиру правду кажу вам: Син нічого не може робити від себе, а лише те, що, як він бачить, робить Батько. Бо що робить Батько, те подібно робить і Син. 20 Адже Батько дуже любить Сина та показує йому все, що робить сам; і він покаже йому ще більші діла, аби ви дивувалися. 21 Бо як Батько воскрешає та оживляє мертвих, так і Син оживляє тих, кого хоче. 22 Сам Батько не судить нікого — увесь суд він доручив Синові, 23 аби всі шанували Сина, як шанують Батька. Хто ж не шанує Сина, той не шанує і Батька, який його послав. 24 Щиру правду кажу вам: хто чує мій голос та вірить у того, хто мене послав, той має вічне життя і не підлягає судові, а перейшов від смерті до життя.

25 Щиру правду кажу вам: надходить час,— і вже настав,— коли мертві почують голос Божого Сина, і ті, хто послухається, будуть жити. 26 Бо як Батько має в собі життя, так само він дав можливість і Сину мати в собі життя. 27 До того ж Син отримав від Батька владу судити, оскільки він є Сином людським. 28 Не дивуйтесь цьому, бо надходить час, коли всі, хто перебуває в пам’ятних гробницях, почують його голос 29 і вийдуть: хто чинив добро — для воскресіння життя, а хто чинив зло — для воскресіння суду. 30 Я нічого не можу робити від себе. Я суджу згідно з тим, що чую, і мій суд праведний, оскільки я прагну виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав.

31 Якби лише я свідчив про себе, моє свідчення було б неправдиве. 32 Та про мене свідчить ще хтось; і я знаю, що його свідчення — правдиве. 33 Ви послали людей до Івана, і він засвідчив про правду. 34 Однак я не потребую свідчення від людини, але говорю все це для вашого ж спасіння. 35 Цей чоловік був світильником, що палає і сяє, та недовго ви хотіли тішитись його світлом. 36 У мене ж є свідчення більше, ніж Іванове, бо вже самі діла, які доручив мені мій Батько,— діла, які я виконую,— свідчать, що мене послав Батько. 37 Крім того, засвідчив про мене і сам Батько, який мене послав. Ви ж ані голосу його ніколи не чули, ані обличчя його не бачили. 38 І його слово в вас не перебуває, оскільки ви не вірите в того, кого він послав.

39 Ви досліджуєте Писання, бо думаєте, що так отримаєте вічне життя, та саме вони і свідчать про мене. 40 А втім, ви не бажаєте прийти до мене, аби отримати життя. 41 Я не хочу слави від людей, 42 але добре знаю, що ви не маєте любові до Бога. 43 Я прийшов від імені свого Батька, ви ж мене не приймаєте. Та якби хтось прийшов від свого імені, його би ви прийняли. 44 Як же ви можете вірити мені, якщо радо приймаєте славу один від одного, але слави від самого Бога не шукаєте? 45 Не думайте, що я буду засуджувати вас перед Батьком; вас є кому засуджувати,— це Мойсей, на якого ви покладаєте надію. 46 І якби ви вірили Мойсею, то повірили б і мені, бо він писав про мене. 47 Та коли ви не вірите в те, що написав він, як же тоді повірите моїм словам?»