Марка
14 А через два дні мала настати Пасха та свято Прісних хлібів. Тим часом старші священики й книжники шукали нагоди підступно схопити Ісуса та вбити, 2 але постійно повторювали: «Тільки не у свято, щоб народ не збунтувався».
3 Коли ж він, будучи у Віфанı́ї, їв у домі Си́мона, прокаженого, прийшла жінка з алебастровою пляшечкою, яка була наповнена пахучою олією — дуже дорогим щирим нардом. Відкривши пляшечку, вона почала виливати олію Ісусові на голову. 4 Декотрих це обурило, і вони стали говорити між собою: «Нащо марнувати таку олію? 5 Адже її можна було б продати більше ніж за триста денаріїв, а гроші роздати бідним!» Тож вони були дуже незадоволені жінкою. 6 Але Ісус сказав: «Залишіть її в спокої. Навіщо завдаєте їй прикрощів? Вона зробила для мене добре діло. 7 Бо бідні завжди з вами, і їм можете робити добро, коли тільки забажаєте, а я з вами буду не завжди. 8 Вона зробила те, що могла: намастила моє тіло пахучою олією, наперед приготувавши до поховання. 9 Правду кажу вам: хоч би де у світі проповідувалася добра новина, розповідатимуть і про вчинок цієї жінки, на згадку про неї».
10 Потім Юда Іскаріот, один з дванадцятьох, пішов до старших священиків, щоб видати їм Ісуса. 11 Священики ж, почувши про це, втішилися й пообіцяли йому срібняків. Відтоді Юда почав шукати зручного моменту видати його.
12 А в перший день свята Прісних хлібів, коли за звичаєм приносили пасхальну жертву, учні запитали Ісуса: «Де хочеш, щоб ми приготували тобі пасхальну вечерю?» 13 У відповідь він вибрав двох учнів і сказав їм: «Ідіть у місто. Коли побачите там чоловіка, який нестиме глиняну посудину з водою, підіть за ним. 14 Він має ввійти до одного дому. Зустрівши господаря, скажіть йому: «Учитель запитує: «Де гостьова кімната, в якій я міг би з’їсти з учнями пасхальну вечерю?» 15 Він покаже вам велику горішню кімнату, готову до святкування. Власне там і приготуйте». 16 І учні пішли до міста. Там все було саме так, як він говорив, тож вони зробили необхідні приготування до пасхальної вечері.
17 Коли звечоріло, він прийшов туди разом з дванадцятьма. 18 А як вони сиділи* за столом та їли, Ісус промовив: «Правду кажу вам: один з вас — із тих, хто їсть зі мною,— зрадить мене». 19 І вони зажурилися й почали його один за одним питати: «Це ж не я, правда?» 20 Тоді він відповів: «Це один з дванадцятьох — той, хто вмочає зі мною хліб у спільну миску. 21 Авжеж, Син людський відходить, як і написано про нього, але горе людині, через яку Сина людського буде видано! Ліпше б їй було взагалі не родитися».
22 Коли вони ще їли, Ісус взяв хліб і, помолившись, поламав його, дав їм та сказав: «Візьміть, це означає моє тіло». 23 Після того він узяв чашу, склав подяку й також дав їм, і всі пили з неї, 24 а сам Ісус промовив до них: «Це означає мою «кров угоди», яка проллється за багатьох. 25 Правду кажу вам: більше не буду пити від плоду виноградної лози аж до того дня, коли питиму вже молоде вино в Божому царстві». 26 Коли ж вони закінчили, то, заспівавши хвалебних пісень, пішли на Оливкову гору.
27 Після того Ісус сказав їм: «Усі ви незабаром спіткнетеся, бо написано: «Я вражу пастиря — і вівці розпорошаться». 28 Проте коли воскресну, піду до Галілеї і там чекатиму на вас». 29 Але Петро промовив: «Навіть якщо всі спіткнуться, я не спіткнусь». 30 На це Ісус сказав: «Правду кажу тобі: ще сьогодні, цієї ночі, перш ніж двічі заспіває півень, навіть ти тричі зречешся мене». 31 Але Петро ще наполегливіше почав запевняти: «Хоч би мені довелося померти з тобою, нізащо не зречуся». І всі решта говорили так само.
32 Потім прийшли вони до місця, яке називається Гефсима́нія. Там Ісус звернувся до учнів: «Посидьте тут, поки я помолюся». 33 Сказавши це, він узяв із собою Петра, Якова та Івана і пішов. Тоді Ісус надзвичайно схвилювався та дуже стривожився, 34 і він сказав їм: «Душа моя сильно засмучена, аж до смерті. Залишайтеся тут та пильнуйте». 35 Пройшовши трохи далі, він упав на землю і почав молитися й просити, щоб, коли можливо, та година його оминула. 36 Він благав: «Авва, Батьку, для тебе все можливе; забери від мене цю чашу. А втім, нехай буде не те, чого хочу я, а чого хочеш ти». 37 Після того він повернувся до учнів і, побачивши, що вони сплять, сказав Петрові: «Си́моне, ти спиш? Невже ти не в стані попильнувати й годину? 38 Пильнуйте і моліться, щоб не впасти в спокусу. Звичайно, дух бадьорий, але тіло слабке». 39 І він вдруге відійшов та почав молитися, промовляючи ті самі слова. 40 Коли він повернувся знову, вони, як і раніше, спали, бо їхні повіки обважніли. І вони не знали, що йому відповісти. 41 А як повернувся втретє, сказав їм: «Такий час, а ви спите й відпочиваєте! Досить! Година прийшла! Ось Сина людського видають у руки грішників. 42 Вставайте, ходімо. Мій зрадник уже близько».
43 І зараз же, коли він ще говорив це, прийшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним — юрба з мечами та палицями, вислана старшими священиками, книжниками і старійшинами. 44 А зрадник дав наперед умовний знак, кажучи: «Той, кого я поцілую,— це він; візьміть його під варту й відведіть; і стережіть, щоб він не втік». 45 Отже, він підійшов прямо до Ісуса і, сказавши: «Учителю!» — дуже ніжно його поцілував. 46 Тоді Ісуса схопили й взяли під варту. 47 Побачивши це, один чоловік, який стояв поряд, вихопив меча і, вдаривши, відсік праве вухо рабові первосвященика. 48 Ісус же звернувся до натовпу: «Хіба я розбійник, що ви прийшли арештувати мене з мечами й палицями? 49 Я день у день був з вами, навчаючи в храмі, але ви не брали мене під варту. А втім, саме так і мають сповнитися Писання».
50 Що ж до його учнів, то всі вони покинули його та втекли. 51 А один юнак, який накинув на голе тіло вбрання з тонкого лляного полотна, пішов слідом за ним. Коли ж його спробували схопити, 52 він залишив свій лляний одяг і втік голий.
53 Тим часом Ісуса повели до первосвященика, де зібралися всі старші священики, старійшини й книжники. 54 Петро ж ішов за ним аж до подвір’я первосвященика, тримаючись на безпечній відстані. Увійшовши туди, він сів зі слугами коло яскравого вогнища, щоб погрітися. 55 Тим часом старші священики і весь Синедріо́н шукали свідчення проти Ісуса, бо хотіли стратити його, але ніяк не знаходили. 56 І хоча багато лжесвідчило проти нього, однак їхні свідчення не узгоджувались між собою. 57 Були також інші, які вставали й давали фальшиве свідчення проти нього, говорячи: 58 «Ми чули, як він казав: «Я зруйную цей рукотворний храм і за три дні збудую інший, нерукотворний». 59 Але і в цьому їхні свідчення не узгоджувались.
60 Зрештою встав з-поміж них первосвященик і запитав Ісуса: «Ти нічого не хочеш сказати у відповідь? Чуєш, що́ вони свідчать проти тебе?» 61 Але він мовчав і нічого не відповідав. Тоді первосвященик продовжив: «Ти справді Христос, Син Благословенного?» 62 Ісус відповів: «Я. І ви побачите Сина людського, який сидітиме праворуч від Могутнього і йтиме з небесними хмарами». 63 Почувши це, первосвященик роздер свій спідній одяг і сказав: «Навіщо нам ще свідки? 64 Ви чули цю богозневагу. Що ви думаєте з цього приводу?» І всі вони почали проголошувати Ісуса винним та казати, що він заслуговує смерті. 65 Потім декотрі стали плювати на нього, закривати йому обличчя та бити кулаками, кажучи: «Пророкуй!» Зрештою, судові виконавці, даючи йому ляпаси, вивели його назовні.
66 А Петро в той час був унизу, на подвір’ї. Коли туди прийшла одна служниця первосвященика 67 і побачила Петра, який грівся коло вогнища, то стала пильно вдивлятися в нього, а тоді сказала: «Ти теж був з тим назаря́нином, з тим Ісусом». 68 Але він заперечив: «Я не знаю його і не розумію, що ти кажеш»,— і вийшов на зовнішнє подвір’я. 69 Там ця служниця, побачивши його, знову почала говорити до тих, що стояли поряд: «То один з них». 70 Він же і цього разу все заперечив. І знову через деякий час ті, що стояли поряд, почали казати Петру: «Ти дійсно один з них, ти ж галілеянин». 71 Але він став присягатися і клястися: «Я не знаю того чоловіка, про якого говорите». 72 І зараз же півень заспівав удруге, а Петро згадав Ісусові слова: «Перш ніж двічі заспіває півень, ти тричі зречешся мене». Тож він не витримав і розридався.