Дії апостолів
20 Коли галас стих, Павло послав за учнями і, підбадьоривши їх, попрощався з ними та вирушив у подорож до Македонії.+ 2 Пройшовши ті краї і підбадьоривши братів багатьма добрими словами, він прийшов у Грецію 3 і пробув там три місяці. Після того він збирався відпливти до Сирії, але коли дізнався, що юдеї вчинили проти нього змову,+ то вирішив повернутися через Македонію. 4 Його супроводжували Сопа́тер, син Пи́рра з Ве́рії, фессалонікı́йці Ариста́рх+ і Секу́нд, Гай з Де́рвії, Тимофій,+ а також Ти́хик+ і Трохим з провінції Азія.+ 5 Вони пішли вперед і чекали нас у Троа́ді,+ 6 а ми вийшли з Філı́пп у море — це було після Свята прісного хліба+ — і вже через п’ять днів прибули до них у Троа́ду. Там ми провели сім днів.
7 У перший день тижня, коли ми зібралися разом поїсти, Павло звернувся до присутніх, бо наступного дня хотів вирушити в дорогу, і його промова затягнулася до півночі. 8 А в горішній кімнаті, куди ми зійшлися, було багато світильників. 9 І, коли Павло ще говорив, один юнак, на ім’я Євти́х, який сидів на вікні, міцно заснув і, зморений сном, упав з третього поверху. Коли його підняли, то побачили, що він мертвий. 10 Тоді Павло зійшов униз, припав до нього і, обійнявши,+ сказав: «Не здіймайте галасу, бо він живий».+ 11 Після того Павло піднявся нагору, поламав хліб і поїв. Потім він довго, аж до світанку, розмовляв з ними, а тоді вирушив у дорогу. 12 Хлопця забрали назад, і всі безмежно тішилися, що він живий.
13 Ми ж, як і розпорядився Павло, першими пішли до корабля і відпливли до А́сса, де мали взяти його на борт, бо він вирішив іти туди пішки. 14 Коли він наздогнав нас в А́ссі, ми взяли його на борт і вирушили в Мітиле́ну. 15 Наступного дня, відпливши звідти, ми стали біля Хіо́су, на другий день причалили до Са́мосу, а на третій день прибули в Міле́т. 16 Далі, щоб не затримуватися в провінції Азія, Павло вирішив оминути Ефе́с:+ він поспішав, бо хотів, якщо вдасться, прибути в Єрусалим+ до дня П’ятидесятниці.+
17 А з Міле́та він послав звістку в Ефе́с і покликав старійшин збору. 18 Коли вони прийшли, він сказав: «Ви добре знаєте, як я поводився серед вас з першого дня, відколи прийшов у провінцію Азія.+ 19 Незважаючи на випробування, які спіткали мене через змови юдеїв, я служив Господу як раб з усією смиренністю+ і зі слізьми на очах. 20 Я не стримувався від того, щоб розповідати вам про все корисне* і навчати вас привселюдно+ та від дому до дому.+ 21 До того ж я ґрунтовно свідчив як юдеям, так і грекам та показував їм, що необхідно покаятися+ перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса.+ 22 І ось, спонуканий духом, я вирушаю до Єрусалима,+ хоча не знаю, що́ зі мною там буде. 23 Знаю тільки, що святий дух у кожному місті постійно мені свідчить, що на мене чекають ув’язнення та лиха.+ 24 Але я зовсім не вважаю своє життя важливим* для себе. Найголовніше — завершити свій шлях+ і виконати служіння, яке я отримав від Господа Ісуса,+ тобто дати ґрунтовне свідчення, звіщаючи добру новину про Божу незаслужену доброту.
25 І тепер я знаю, що всі ви, серед кого я проповідував Царство, більше ніколи мене не побачите. 26 Тож сьогодні закликаю вас: засвідчте, що я чистий від крові всіх людей,+ 27 бо я не стримувався від того, щоб розповідати вам про всю волю Бога.+ 28 Пильнуйте за собою+ та за всією отарою; святий дух призначив вас у ній наглядачами,+ щоб ви пасли збір Бога,+ який він придбав кров’ю власного Сина.+ 29 Я знаю, що, коли відійду, до вас ввійдуть люті вовки,+ які не будуть ніжно ставитися до отари. 30 І з-поміж вас самих постануть чоловіки, які будуть перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів.+
31 Тож пильнуйте і пам’ятайте: три роки+ ніч і день я не переставав зі слізьми наставляти кожного з вас. 32 А тепер нехай вас береже Бог і слово про його незаслужену доброту, яке може вас зміцнити і дати вам спадщину серед тих, хто освячений.+ 33 Я ж не жадав нічийого срібла, золота чи одягу.+ 34 І ви самі знаєте, що цими руками я забезпечував себе+ і тих, хто був зі мною. 35 В усьому я показав вам, що, трудячись так,+ ви повинні допомагати слабким і при цьому пам’ятати слова Господа Ісуса, адже він сам сказав: “Більше щастя в тому, щоб давати,+ а не брати”».
36 Сказавши це, Павло став разом зі всіма навколішки та помолився. 37 І всі вони розридалися, обійняли Павла та почали його цілувати, 38 бо їх сильно засмутили його слова про те, що вони вже ніколи його не побачать.+ Потім вони провели Павла до корабля.