Дії апостолів
27 Коли було вирішено, що ми попливемо до Італії,+ то Юлію, сотнику із загону Августа, дали доручення доставити туди Павла та інших в’язнів. 2 Отже, ми сіли на адрамı́тський корабель, який відходив до портів вздовж узбережжя провінції Азія, і відпливли; з нами був також Ариста́рх,+ македонянин з Фессало́нік. 3 Наступного дня ми висадилися в Сидо́ні. Там Юлій поставився до Павла з добротою і відпустив його до друзів, щоб вони попіклувалися про нього.
4 Вийшовши звідти в море, ми попливли коло Кіпру так, що він захищав нас від зустрічних вітрів. 5 Далі ми попрямували відкритим морем уздовж Кілікı́ї та Памфı́лії і зайшли в порт у Ми́рі, що в Лı́кії. 6 Там сотник знайшов корабель, який плив з Александрії в Італію, і посадив нас на нього. 7 Потім ми повільно пливли досить довгий час і ледве добралися до Кнı́да. А оскільки вітер не давав нам просуватися вперед, ми вирушили під прикриттям Криту біля Салмо́ни. 8 З труднощами пройшовши вздовж берега, ми підійшли до однієї гавані за назвою Добра Пристань, біля якої було місто Ласе́я.
9 Коли пройшло чимало часу і виходити в море було вже небезпечно, бо навіть піст, пов’язаний з Днем примирення,+ минув, Павло порадив: 10 «Я бачу, що плавання закінчиться бідою і ми зазна́ємо великих втрат, причому маю на увазі не тільки вантаж і корабель, але й наше життя». 11 Проте сотник послухався не Павла, а стернового та власника корабля. 12 Оскільки гавань була непридатна для зимівлі, більшість порадила попливти звідти й подивитися, чи можна якось дістатися до Фı́нікса, щоб там перезимувати; це порт на Криті, який виходить на північний і південний схід.
13 Коли повіяв вітерець з півдня, вони подумали, що їм таки вдасться здійснити свій намір, тому підняли якір і попливли вздовж Криту, тримаючись близько до берега. 14 Проте незабаром налетів шалений вітер, який називають Евракı́лон. 15 Корабель підхопило, і він не міг іти проти вітру, тому ми перестали чинити опір, і нас почало нести. 16 Потім ми запливли під прикриття острівця за назвою Ка́вда і все ж ледве змогли втримати шлюпку, яка була біля корми. 17 Але витягнувши її на борт, люди стали обв’язувати корпус корабля, щоб укріпити його. Також, боячись сісти на мілину в Сı́рті, вони спустили снасті, і нас продовжувало нести. 18 А оскільки буря кидала нас, то наступного дня, щоб облегшити корабель, вони почали позбуватися вантажу.+ 19 На третій же день вони власноруч повикидали і корабельне спорядження.
20 Потім багато днів не з’являлося ані сонце, ані зірки і навколо шаленіла сильна буря, тож будь-яка надія на порятунок почала згасати. 21 І, оскільки люди довго не їли, Павло встав серед них та сказав: «Все-таки треба було мене послухатись і не виходити з Криту в море. Тоді ми не зазнали б такої шкоди і втрат.+ 22 А тепер благаю: наберіться мужності, бо жоден з вас не загине, ми втратимо тільки корабель. 23 Говорю це тому, що вночі мені з’явився ангел+ Бога, якому я належу і якому служу. 24 Ангел сказав: “Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем,+ і заради тебе Бог збереже життя всім, хто з тобою пливе”. 25 Тож наберіться мужності, бо я вірю Богові, що все станеться саме так, як мені було сказано. 26 Нас має викинути на якийсь острів».+
27 Настала 14-та ніч, а нас і далі кидало туди-сюди по морю А́дрії. Однак опівночі моряки почали підозрювати, що ми наближаємось до якоїсь землі. 28 Вони заміряли глибину, і виявилось, що було 20 сажнів. Через деякий час вони знову заміряли глибину, тепер було 15 сажнів. 29 Боячись, що нас викине десь на скелі, ми кинули з корми чотири якорі й почали з нетерпінням чекати, коли настане день. 30 А як моряки спробували утекти з корабля і, вдаючи, що хочуть скинути з носа якорі, почали спускати на море шлюпку, 31 Павло сказав сотникові та воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися».+ 32 Тоді воїни відрубали канати від шлюпки, і вона впала.
33 А перед світанком Павло став благати всіх трохи поїсти, кажучи: «Вже 14-й день ви стривожено чекаєте і зовсім нічого не їсте. 34 Тому прошу вас: поїжте трохи, щоб ви могли врятуватися, бо ні в кого з вас не впаде і волосина з голови». 35 Після того він взяв хліб, склав перед усіма Богові подяку, поламав його і почав їсти. 36 Тоді всі набралися мужності і теж почали їсти. 37 Усього на кораблі було 276 осіб. 38 Наївшись, вони викинули в море пшеницю, щоб облегшити корабель.+
39 Коли прийшов день, вони не могли розпізнати, до якої землі припливли,+ але, побачивши якусь затоку та берег, вирішили, що спробують причалити до нього. 40 Отож вони відрубали якорі, скинули їх у море і відпустили кріплення рульових весел, а тоді підняли переднє вітрило та попрямували за вітром до берега. 41 Коли корабель сів на мілину, яка омивалась з обох боків морем, то його ніс нерухомо загруз у дні, а корму почали трощити хвилі.+ 42 Тоді воїни вирішили вбити в’язнів, щоб ніхто не відплив і не втік. 43 Але сотник бажав привести Павла цілим та неушкодженим і стримав їх. Він наказав тим, хто вмів плавати, скочити в море і першими пливти до берега, 44 а решті добиратися або на дошках, або на уламках корабля. Так всі уціліли й дістались до суші.+