Євангеліє від Марка
14 А через два дні мала настати Пасха+ та Свято прісного хліба.+ Тим часом старші священики й книжники шукали нагоди підступно* схопити* Ісуса та вбити його,+ 2 але казали: «Тільки не у свято, щоб народ не збунтувався».
3 Коли ж він, будучи у Віфа́нії, їв* у домі Си́мона прокаженого, прийшла жінка з алебастровою пляшечкою, яка була наповнена пахучою олією — дуже дорогим щирим нардом. Вона відбила шийку пляшечки і почала виливати олію Ісусові на голову.+ 4 Декотрі присутні з обуренням говорили між собою: «Нащо марнувати таку олію? 5 Її можна було б продати більше ніж за 300 дена́ріїв,+ а гроші роздати бідним!» Тож вони були дуже незадоволені* жінкою. 6 Але Ісус сказав: «Чому ви непокоїте цю жінку? Залишіть її в спокої. Вона зробила для мене добре діло.+ 7 Адже бідні завжди з вами,+ і ви можете робити їм добро, коли тільки забажаєте, а я з вами буду не завжди.+ 8 Вона зробила те, що могла: намастила моє тіло пахучою олією, наперед приготувавши до поховання.+ 9 Правду кажу вам: хоч би де по цілому світі проповідувалася добра новина,+ розповідатимуть і про вчинок цієї жінки на згадку про неї».+
10 Потім Юда Іскаріо́т, один з дванадцятьох, пішов до старших священиків, щоб зрадити Ісуса і видати їм.+ 11 Священики ж, почувши про це, втішилися й пообіцяли йому срібняків.+ Відтоді Юда почав шукати нагоди видати Ісуса.
12 А в перший день Свята прісного хліба,+ коли за звичаєм приносили пасхальну жертву,+ учні запитали Ісуса: «Де нам приготувати для тебе пасхальну вечерю?»+ 13 Тоді він вибрав двох учнів і сказав їм: «Ідіть у місто. Коли побачите там чоловіка, який нестиме глек з водою, підіть за ним.+ 14 Він має ввійти до одного дому. Зустрівши господаря, скажіть йому: “Учитель запитує: «Де гостьова кімната, в якій я міг би спожити з учнями пасхальну вечерю?»” 15 Він покаже вам велику горішню кімнату, в якій є все необхідне. Там і приготуйте усе для нас». 16 Учні пішли до міста, і там все було так, як він говорив. Тож вони приготували все для пасхальної вечері.
17 Коли звечоріло, він прийшов туди разом з дванадцятьма.+ 18 А як вони сиділи за столом та їли, Ісус промовив: «Правду кажу вам: один з вас — із тих, хто їсть зі мною,— зрадить мене».+ 19 І вони зажурились та один за одним почали питати його: «Це ж не я, правда?» 20 Тоді він відповів: «Це один з дванадцятьох — той, хто вмочає зі мною хліб у миску.+ 21 Син людський іде від вас, як і написано про нього, але горе людині, яка зраджує Сина людського!+ Ліпше б їй було взагалі не родитися».+
22 Коли вони ще їли, Ісус взяв хліб і, помолившись, поламав його, дав їм і сказав: «Візьміть, це означає моє тіло».+ 23 Після того він узяв чашу, склав подяку й також дав їм, і всі пили з неї,+ 24 а Ісус промовив: «Це означає мою “кров+ угоди”,+ яка проллється за багатьох.+ 25 Правду кажу вам: я більше не буду пити від плоду виноградної лози аж до того дня, коли питиму молоде вино в Божому Царстві».+ 26 Коли ж вони закінчили, то, заспівавши хвалебні пісні, пішли на Оливкову гору.+
27 Тоді Ісус сказав їм: «Усі ви спіткнетеся, бо написано: “Я вражу пастиря+ — і вівці розпорошаться”.+ 28 Проте коли я воскресну, то піду до Галілеї і там чекатиму на вас».+ 29 Але Петро промовив: «Навіть якщо всі спіткнуться, я не спіткнусь».+ 30 На це Ісус сказав: «Правду кажу тобі: сьогодні, цієї ж ночі, перш ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся мене».+ 31 Але Петро наполягав: «Навіть якщо мені доведеться померти з тобою, нізащо не зречуся». І всі інші говорили так само.+
32 Потім прийшли вони до місця, яке називається Гефсима́нія. Там Ісус сказав учням: «Посидьте тут, поки я помолюся».+ 33 Тоді він узяв із собою Петра, Якова та Івана і пішов.+ Ісуса охопила гнітюча журба* і сильна тривога. 34 Він сказав їм: «Я дуже засмучений,+ аж до смерті. Залишайтеся тут і пильнуйте».+ 35 Пройшовши трохи далі, він упав на землю і почав молитися й просити, щоб, коли можливо, та година його оминула. 36 Він благав: «А́вва, Батьку,+ для тебе все можливо; забери від мене цю чашу. Але нехай буде не те, чого хочу я, а чого хочеш ти».+ 37 Він повернувся до учнів і, побачивши, що вони сплять, сказав Петрові: «Си́моне, ти спиш? Невже ти не в силі попильнувати й годину?+ 38 Пильнуйте й безупинно моліться, щоб не впасти в спокусу.+ Звичайно, дух бадьорий*, але плоть слабка».+ 39 І він вдруге відійшов та почав молитися, промовляючи те саме.+ 40 Коли він повернувся знову, вони, як і раніше, спали, бо їхні повіки обважніли. І вони не знали, що йому відповісти. 41 А як Ісус повернувся втретє, то сказав їм: «У такий час ви спите й відпочиваєте?! Досить! Надійшла година!+ Сина людського зраджують і віддають у руки грішників! 42 Вставайте, ходімо. Мій зрадник уже близько».+
43 І зараз же, коли він ще говорив, прийшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним натовп людей з мечами та палицями, яких послали старші священики, книжники і старійшини.+ 44 Зрадник домовився з ними наперед про знак, кажучи: «Той, кого я поцілую,— це він. Схопіть його і відведіть під вартою*». 45 Отже, він підійшов прямо до Ісуса і, сказавши: «Учителю!» — поцілував його. 46 Тоді Ісуса схопили і взяли під варту. 47 Побачивши це, один з чоловіків, які стояли поряд, вихопив меча і, вдаривши ним, відсік праве вухо рабові первосвященика.+ 48 Ісус же звернувся до натовпу: «Хіба я розбійник, що ви прийшли арештувати мене з мечами й палицями?+ 49 Я день у день був з вами, навчаючи в храмі,+ та ви не брали мене під варту. Але так і мають сповнитися Писання».+
50 Тоді всі його учні покинули його та втекли.+ 51 А один юнак, який накинув на голе тіло лише вбрання з тонкого лляного полотна, пішов слідом за ним. Коли ж його спробували схопити, 52 він залишив свій одяг і втік роздягнений.
53 А Ісуса повели до первосвященика,+ в якого зібралися всі старші священики, старійшини й книжники.+ 54 Петро ж ішов за ним на безпечній відстані аж до подвір’я первосвященика і, ввійшовши туди, сів зі слугами коло яскравого вогнища, щоб погрітися.+ 55 Старші священики і весь Синедріо́н шукали, хто б міг дати свідчення проти Ісуса, бо хотіли стратити його, але ніяк не знаходили.+ 56 Багато хто давав неправдиві свідчення проти нього,+ але їхні свідчення не узгоджувались між собою. 57 Також дехто вставав і давав неправдиві свідчення проти нього, говорячи: 58 «Ми чули, як він казав: “Я зруйную цей рукотворний храм і за три дні збудую інший, нерукотворний”».+ 59 Але навіть у цьому їхні свідчення не узгоджувались.
60 Тоді первосвященик встав і запитав Ісуса: «Ти нічого не хочеш сказати у відповідь? Чуєш, що́ вони свідчать проти тебе?»+ 61 Але він мовчав і нічого не відповідав.+ Первосвященик знову запитав: «Ти Христос, Син Благословенного?» 62 Ісус відповів: «Я. І ви побачите Сина людського,+ який сидітиме праворуч+ від Сильного і йтиме з небесними хмарами».+ 63 Почувши це, первосвященик роздер свій одяг і сказав: «Навіщо нам ще свідки?+ 64 Ви чули ці богозневажні слова. Яке ваше рішення*?» І всі вони визнали Ісуса винним та сказали, що він заслуговує смерті.+ 65 Потім декотрі стали плювати на нього,+ закривати йому обличчя, бити його кулаками й казати: «Пророкуй!» І судова варта вивела його, б’ючи по щоках.+
66 Петро в той час був унизу, на подвір’ї. Коли туди прийшла одна зі служниць первосвященика+ 67 і побачила Петра, який грівся коло вогнища, то стала пильно придивлятися до нього, а тоді сказала: «Ти теж був з тим назаря́нином, з тим Ісусом». 68 Але він заперечив: «Я не знаю його і не розумію*, про що ти говориш»,— і вийшов до входу. 69 Там служниця, побачивши його, знову почала говорити до людей, які стояли поряд: «Це один з них».+ 70 Однак він і цього разу все заперечував. Через деякий час люди, які стояли поряд, знову почали казати Петру: «Ти дійсно один з них, ти ж галілея́нин». 71 Але він став присягатися і клястися: «Я не знаю того чоловіка, про якого ви говорите!» 72 І в ту ж мить півень проспівав удруге,+ а Петро згадав Ісусові слова: «Перш ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся мене».+ Тоді він не витримав і почав плакати.