Глосарій біблійних термінів

Список скорочень поміщено в розділі «Скорочення у примітках».

А Б В Г Д Е Є Ж З І К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

• Ааронові сини.

  Нащадки Левієвого онука Аарона. Коли Бог дав Мойсеїв закон, Аарон був обраний першим первосвящеником. Сини Аарона виконували священицькі обов’язки у святому наметі і храмі (1Хр 23:28).

• Ав.

  Назва 5-го місяця євр. священного календаря і 11-го місяця світського календаря (після вавилонського вигнання). Тривав з середини липня до середини серпня. У Біблії про цей місяць говориться лише як про «п’ятий місяць», а сама назва не згадується (Чс 33:38; Езд 7:9). Див. додаток Б15.

• Авів.

  Попередня назва 1-го місяця євр. священного календаря і 7-го місяця світського календаря. Його назва озн. «зелене колосся (пшениці)». Тривав з середини березня до середини квітня. Після повернення з Вавилону юдеї назвали його нісаном (Пв 16:1). Див. додаток Б15.

• Адар.

  Назва 12-го місяця євр. священного календаря і 6-го місяця світського календаря (після вавилонського вигнання). Тривав з середини лютого до середини березня (Ес 3:7). Див. додаток Б15.

• Азазель.

  Євр. слово, що, можливо, озн. «козел, який зникає». У День примирення євреї відсилали в пустелю козла для азазеля, щоб він, так би мовити, забрав із собою гріхи, які народ чинив упродовж попереднього року (Лв 16:8, 10).

• Азія.

  У Грецьких Писаннях так називається римська провінція, до складу якої входила західна частина сучасної Туреччини, а також деякі прибережні острови, скажімо Самос і Патмос. Столицею Азії був Ефес (Дії 20:16; Об 1:4). Див. додаток Б13.

• Аламот.

  Муз. термін; озн. «дівчата; молоді жінки». Під цим терміном, імовірно, розуміється сопрано молодих жінок. Очевидно, він вказує на те, що муз. твір або акомпанемент до нього слід було виконувати у високому регістрі (1Хр 15:20; Пс 46, надп.).

• Алебастр.

  Камінь, який видобували біля міста Алебастрон (Єгипет). З нього виготовляли невеликі пляшечки для парфумів. Такі пляшечки зазвичай мали вузьке горло, яке герметично закривали, щоб не вивітрювався цінний аромат (Мр 14:3).

• Альфа і Омега.

  Перша і остання літери грец. алфавіту, які в книзі Об’явлення тричі вживаються разом як Божий титул. У цих віршах вислів «Альфа і Омега» озн. те саме, що «перший і останній» та «початок і кінець» (Об 1:8; 21:6; 22:13).

• Амінь.

  «Нехай буде так» або «безперечно». Це слово походить від євр. кореня ама́н, що озн. «бути вірним, гідним довір’я». «Амінь» говорили на знак згоди з клятвою, молитвою або якимось твердженням. У книзі Об’явлення використовується як титул Ісуса (Пв 27:26; 1Хр 16:36; Об 3:14).

• Ангел.

  Євр. мала́х і грец. а́нґелос. Обидва слова букв. озн. «посланець», але коли стосуються духовних осіб, то перекладаються як «ангел» (Бт 16:7; 32:3; Як 2:25; Об 22:8). Ангели — могутні духовні істоти, яких Бог створив задовго до появи людей. У Біблії їх також названо «святими ангелами», «синами Бога» та «ранковими зорями» (Пв 33:2; Йв 1:6; 38:7). Вони не наділені здатністю розмножуватися, народжуючи собі подібних; кожного з них Бог створював окремо. Налічується понад сто мільйонів ангелів (Дн 7:10). Біблія виявляє, що вони є різними особистостями і мають власні імена. Ангели скромні і не бажають, щоб їм поклонялися; більшість із згаданих у Біблії ангелів навіть не хотіли назвати своє ім’я (Бт 32:29; Лк 1:26; Об 22:8, 9). Вони обіймають різні становища і виконують різні ролі: служать перед престолом Єгови, передають його звістки, заступаються за земних служителів Єгови, виконують Божі присуди, сприяють проповідуванню доброї новини тощо (2Цр 19:35; Пс 34:7; Лк 1:30, 31; Об 5:11; 14:6). В майбутньому вони будуть підтримувати Ісуса у битві Армагеддон (Об 19:14, 15).

• Антихрист.

  Грец. термін, що має подвійне значення. Вказує на того, хто проти Христа, або ж на того, хто замість нього, тобто фальшивого Христа. Антихристами можна по праву назвати всіх людей, організації і групи, які неправдиво твердять, що представляють Христа, приписують собі роль Месії або чинять опір Христу і його учням (1Ів 2:22).

• Апостол.

  Основне значення слова — «посланий». Так названо Ісуса і деяких людей, які були послані служити іншим. Найчастіше використовується щодо 12 учнів, яких Ісус особисто вибрав як своїх представників (Мр 3:14; Дії 14:14).

• Арам; арамейці.

  Нащадки Симового сина Арама, які жили переважно на землях від Ліванських гір до Месопотамії і від гір Тавр на півночі до Дамаска і далі на південь. Ця територія (євр. «Арам») пізніше стала називатися Сирією, а її мешканці — сирійцями (Бт 25:20; Пв 26:5; Ос 12:12).

• Арамейська мова.

  Семітська мова, яка дуже споріднена з єврейською і має той самий алфавіт. Спочатку була мовою лише арамейців, а пізніше стала мовою міжнародного спілкування і торгівлі в Ассирії та Вавилонії. Вона також була офіційною адміністративною мовою Перської імперії (Езд 4:7). Цією мовою написані частини книг Ездри, Єремії і Даниїла (Езд 4:8—6:18; 7:12—26; Єр 10:11; Дн 2:4б—7:28).

• Ареопаг.

  Високий пагорб в Афінах, розташований на північному заході від Акрополя. Так називали і верховний суд (раду), який проводив там засідання. Стоїки та епікурейці привели Павла на Ареопаг, щоб він пояснив свої вірування (Дії 17:19).

• Армагеддон.

  Походить від євр. Гар Мегіддо́н, що озн. «гора Мегіддо». Це слово пов’язане з «війною, яка відбудеться у великий день Всемогутнього Бога»; під час неї «царі усієї населеної землі» зберуться і виступлять проти Єгови (Об 16:14, 16; 19:11—21). Див. ВЕЛИКЕ ЛИХО.

• Архангел.

  Озн. «головний ангел». Префікс арх- озн. «головний» або «основний». Значення цього слова і те, що воно вживається в Біблії лише в однині, вказує, що існує тільки один архангел. Біблія містить його ім’я — Михаїл (Дн 12:1; Юд 9; Об 12:7).

• Аселґейа.

  Див. РОЗГНУЗДАНІСТЬ.

• Астарта.

  Ханаанська богиня війни і родючості, дружина Ваала (1См 7:3).

• Ахайя.

  У Грецьких Писаннях так називається римська провінція на півдні Греції. До складу цієї провінції, столицею якої був Коринф, входив увесь Пелопоннес і центральна частина континентальної Греції (Дії 18:12). Див. додаток Б13.

• Бат.

  Одиниця ємності рідин. На основі знайдених фрагментів глеків з написом «бат» зроблено висновок, що бат дорівнював прибл. 22 л. Більшість мір сипких і рідких тіл, згаданих у Біблії, подається у співвідношенні до бата (1Цр 7:38; Єз 45:14). Див. додаток Б14.

• Безодня.

  Грец. а́біссос, озн. «надзвичайно глибокий» чи «безмежний, невимірний». Вживається у Грецьких Писаннях для позначення місця або стану ув’язнення. Це поняття може також означати могилу, але воно не обмежується цим значенням (Лк 8:31; Рм 10:7; Об 20:3).

• Бич.

  Для бичування, про яке йдеться в Грецьких Писаннях, часто використовували бичі з вузлами або гострими предметами на кінцях (Ів 19:1).

• Блуд.

  Див. СТАТЕВА РОЗПУСТА.

• Боже Царство.

  Вислів, який вживається передусім щодо Божої верховної влади, представленої царським урядом його Сина, Ісуса Христа (Мт 12:28; Лк 4:43; 1Кр 15:50).

• Бул.

  Назва 8-го місяця євр. священного календаря і 2-го місяця світського календаря. Походить від кореня, що озн. «плодоносити; приносити врожай». Тривав з середини жовтня до середини листопада (1Цр 6:38). Див. додаток Б15.

• Бурдюк.

  Мішок з цілої шкури тварини (козячої, овечої тощо) для зберігання вина. Вино наливали у нові бурдюки, оскільки під час бродіння виділявся вуглекислий газ, який створював тиск. Новий бурдюк при цьому розтягувався, а старий, задубілий,— проривався (ІсН 9:4; Мт 9:17).

• Ваал.

  Ханаанський бог, якого вважали володарем небес і богом дощів та родючості. Менших місцевих богів також називали Ваалами. Євр. слово озн. «власник; пан» (1Цр 18:21; Рм 11:4).

• Ваді.

  Долина або русло потоку, яке сухе більшу частину року, окрім дощового періоду. Це слово може стосуватися і самого потоку. У деякі потоки впадали струмки, тому вони не пересихали. Зазвичай перекладено як «долина» з відповідною приміткою (Бт 26:19; Чс 34:5; Пв 8:7; 1Цр 18:5; Йв 6:15).

• Вартовий.

  Той, хто охороняв людей або майно від можливих небезпек (зазвичай уночі) і в разі загрози міг подати сигнал тривоги. Часто вартових ставили на міських мурах і баштах, тож вони могли ще здалеку помітити всіх, хто наближався. Групу вартових у війську названо сторожею або вартою. В Ізраїлі пророки, образно кажучи, служили вартовими, оскільки попереджали народ про неминуче знищення (2Цр 9:20; Єз 3:17).

• Велике лихо.

  Грец. слово, перекладене як «лихо», несе думку про горе або страждання через складні обставини. Ісус говорив про небувале «велике лихо», яке станеться в Єрусалимі, а також про «велике лихо», яке спіткає все людство, коли він у майбутньому прийде в славі (Мт 24:21, 29—31). Павло описав це лихо як праведний Божий вчинок проти «тих, хто не знає Бога і не слухається доброї новини» про Ісуса Христа. В Об’явлення, розділ 19, описано, як Ісус веде небесні війська проти «дикого звіра і земних царів з їхніми військами» (2Фс 1:6—8; Об 19:11—21). Це лихо переживе «великий натовп людей» (Об 7:9, 14). Див. АРМАГЕДДОН.

• Вельзевул.

  Так названо Сатану, правителя, або князя, демонів. Можливо, це інше написання імені Ваал-Зевув — Ваала, якому поклонялися філістимляни в Екроні (2Цр 1:3; Мт 12:24).

• Вигнання.

  Виселення з рідного краю чи власного дому, часто за наказом завойовників. Євр. слово озн. «відправлення». Ізраїльтяни пережили два великих вигнання. Спочатку ассирійці повели у вигнання мешканців північного десятиплемінного царства, а пізніше вавилоняни забрали у вигнання мешканців південного двоплемінного царства. Останок тих, хто пережив ці вигнання, повернувся у свій край за часу перського правителя Кіра (2Цр 17:6; 24:16; Езд 6:21).

• Викликання духів.

  Спілкування нібито з померлими за посередництвом так званого спіритичного медіума (Лв 20:27; Пв 18:10—12; 2Цр 21:6).

• Викуп.

  Плата за визволення з неволі або за звільнення від покарання, страждань, гріха і навіть деяких обов’язків. Викуп не завжди сплачувався грошима (Іс 43:3). Сплата викупу вимагалася у різних ситуаціях. Наприклад, в Ізраїлі усі первістки чоловічої статі з людей і тварин належали Єгові, і, щоб не віддавати їх для служіння або використання в служінні Богові, потрібно було заплатити викуп, або «ціну викупу» (Чс 3:45, 46; 18:15, 16). Якщо господар мав битливого бика, якого не пильнував, і той бик убив когось, господаря могли покарати смертю або ж зобов’язати заплатити викуп, щоб звільнити від цього покарання (Вх 21:29, 30). Але за навмисне вбивство не передбачалося жодного викупу (Чс 35:31). Найбільше уваги в Біблії звернено на викуп, який заплатив Христос: завдяки його жертовній смерті слухняні люди можуть визволитися від гріха і смерті (Пс 49:7, 8; Мт 20:28; Еф 1:7).

• Виливна жертва.

  Вино, яке виливали на жертовник. Цю жертву приносили разом з більшістю інших жертв. Павло вжив цей вислів у символічному значенні, говорячи про своє бажання віддавати себе для служіння на благо співхристиян (Чс 15:5, 7; Флп 2:17).

• Віддана любов.

  Найчастіше це відповідник євр. слова хе́сед, що озн. любов, до якої спонукує прихильність, бездоганність, відданість і глибока прив’язаність. Часто вживається стосовно Божої любові до людей, але може стосуватися і любові між людьми (Вх 34:6; Рт 3:10).

• Відданість Богу.

  Глибока пошана до Бога Єгови, поклоніння і служіння йому з відданістю його всесвітньому володарюванню (1Тм 4:8; 2Тм 3:12).

• Відступництво.

  Грец. термін апостасı́а походить від дієслова, що букв. озн. «відступати вбік». Цей термін озн. «відступлення, залишення або бунт». У Грецьких Писаннях «відступництво» вживається переважно щодо тих, хто покинув правдиве поклоніння (Пр 11:9; Дії 21:21; 2Фс 2:3).

• Вік.

  Так перекладається грец. слово айо́н, коли воно стосується ситуації, що склалась у певний період чи епоху, або особливих ознак і обставин, що характеризують якийсь період чи епоху. Це слово перекладається як «світ», коли йдеться про ситуацію у світі загалом або ж про світський спосіб життя (Рм 12:2; 2Тм 4:10). Коли Бог запровадив Закон-угоду, то дав початок віку, який дехто називає ізраїльською або юдейською епохою. А коли Бог віддав свого сина Ісуса Христа як викупну жертву, то започаткував інший вік, який пов’язується насамперед зі збором помазаних християн і характеризується сповненням того, на що пророчо вказувала Закон-угода. Коли слово «вік» вживається в множині, воно стосується різних систем або сукупностей ознак і обставин — чи то в минулому, чи то в майбутньому (Мт 24:3; Мр 4:19; 1Кр 10:11).

• Вільний; вільновідпущений.

  За часів Риму «вільною» була людина, яка народилася вільною і мала усі права громадянина. А «вільновідпущеним» був той, хто звільнявся з рабства. Особи, звільнені формально, отримували римське громадянство, але не мали права обіймати політичні посади. Ті ж, хто був звільнений неформально, отримували свободу від рабства, але їм не надавали всіх громадянських прав (1Кр 7:22).

• Віщун.

  Той, хто твердить, що володіє здатністю передвіщати майбутнє. До таких людей Біблія зараховує жерців-магів, ворожбитів, астрологів тощо (Лв 19:31; Пв 18:11; Дії 16:16).

• Вогняне озеро.

  Символічне місце, яке «палає вогнем і сіркою»; також названо «другою смертю». Це «озеро» призначене для нерозкаяних грішників, Диявола і навіть смерті та могили (гадесу). Той факт, що в ньому опиняється духовне створіння, а також смерть і гадес, яким вогонь не може завдати шкоди, вказує, що це «озеро» є символом не вічних мук, а знищення навіки (Об 19:20; 20:14, 15; 21:8).

• Воскресіння.

  Повернення до життя. Грец. слово ана́стасіс букв. озн. «підняття; вставання». У Біблії згадується дев’ять воскресінь, у тому числі воскресіння Ісуса, яке здійснив Бог Єгова. Хоча в інших випадках людей воскрешали Ілля, Єлисей, Ісус, Петро і Павло, чітко видно, що ці чуда виконувались Божою силою. Воскресіння «праведних і неправедних» до життя на землі необхідне для здійснення Божого наміру (Дії 24:15). Біблія також говорить про небесне воскресіння, називаючи його «раннім» або «першим» воскресінням; воно стосується помазаних духом братів Ісуса (Флп 3:11; Об 20:5, 6; Ів 5:28, 29; 11:25).

• Гадес.

  Грец. слово, відповідник євр. слова «шеол». Стосується загальної могили людства і перекладене як «могила» з відповідною приміткою. Див. МОГИЛА.

• Гасило.

  Інструмент із золота або міді, який використовувався у святому наметі і храмі. Можливо, він нагадував ножиці для підрізання ґноту (2Цр 25:14).

• Геєна.

  Грец. назва долини Гіннома, розташованої на південь і південний захід від стародавнього Єрусалима (Єр 7:31). Було передречено, що ця долина стане місцем, куди викидатимуть трупи (Єр 7:32; 19:6). Немає доказів того, що в геєну кидали тварин чи людей, щоб спалити живцем або мучити. Тому геєна не може символізувати невидиме місце, де людські душі вічно мучаться у буквальному вогні. Натомість Ісус та його учні використовували це слово як символ вічного покарання — «другої смерті», тобто остаточного знищення, знищення назавжди (Об 20:14; Мт 5:22; 10:28).

• Гера.

  Одиниця ваги, що дорівнювала 0,57 г і відповідала 1/20 шекеля (Лв 27:25). Див. додаток Б14.

• Гермес.

  Грецький бог, син Зевса. Мешканці Лістри помилково прийняли Павла за Гермеса, оскільки вважали цього бога посланцем богів і богом красномовства (Дії 14:12).

• Гіггайон.

  Технічний муз. термін. Вживання цього слова в Псалмі 9:16 може вказувати на те, що воно озн. урочисту інтерлюдію, яку виконували на арфі в низьких тонах, або ж урочисту паузу, яка сприяла роздумам.

• Гілеад.

  Насамперед стосується родючих земель на схід від Йордану, які простягалися на північ і південь від долини Яббок. Іноді так називали цілу територію Ізраїлю на схід від Йордану, де жили племена Рувима, Гада і половина племені Манасії (Чс 32:1; ІсН 12:2; 2Цр 10:33). Див. додаток Б4.

• Гін.

  Одиниця ємності рідин або сама посудина такої ємності. Гін дорівнював 3,67 л. Цей висновок зроблено на основі твердження історика Йосифа Флавія, що гін дорівнював двом аттичним хоям (Вх 29:40). Див. додаток Б14.

• Гісоп.

  Рослина з тонкими гілками і дрібним листям, яку використовували під час обряду очищення, аби покропити щось кров’ю чи водою. Можливо, гісоп — це материнка (Origanum maru; Origanum syriacum). У випадку, згаданому в Івана 19:29, гісопом міг бути пучок материнки, причеплений до гілки, або ж рослина за назвою дурра, яка є різновидом сорго звичайного (Sorghum vulgare). Дурра має довге стебло, на якому можна було піднести до уст Ісуса губку з кислим вином (Вх 12:22; Пс 51:7).

• Гіттіт.

  Муз. термін, точне значення якого невідоме, хоча, здається, він походить від євр. слова ґат. Дехто вважає, що «гіттіт» може вказувати на мелодію пісень, що виконувалися під час виготовлення вина, оскільки ґат озн. «давильня» (Пс 81, надп.).

• Гончар.

  Майстер, який виготовляє посуд та інші вироби з глини. Євр. слово, що перекладається як «гончар», букв. озн. «той, хто формує». Образ гончаря, який має владу над глиною, часто використовується як приклад того, яку владу Єгова має над окремими людьми і цілими народами (Іс 64:8; Рм 9:21).

• Господня вечеря.

  Буквальна вечеря, на якій подавали прісний хліб і вино — символи Христового тіла й крові; влаштовувалась на згадку про смерть Ісуса. Згідно з Біблією, відзначання цієї урочистості, яку ще називають «Спомином»,— вимога для християн (1Кр 11:20, 23—26).

• Греки.

  Корінні мешканці Греції або люди, які походять з цієї країни (їхня мова, відповідно,— грецька). У Грецьких Писаннях це слово вживається і в ширшому значенні: воно може стосуватися всіх неєврейських народів або тих, на кого справила вплив грецька мова і культура (Йл 3:6; Ів 12:20).

• Давидове місто.

  Назва, дана місту Євус після того, як Давид завоював його і побудував там царську резиденцію. Також називалося Сіон. Це найстаріша частина Єрусалима, розташована на південному сході міста (2См 5:7; 1Хр 11:4, 5).

• Давильня.

  Зазвичай це були два резервуари (заглибини), з’єднані невеликим каналом. Їх висікали у вапняку, причому один вище за другий. Коли виноград топтали у верхньому резервуарі, сік стікав у нижній. Слово «давильня» вживається також у переносному значенні і стосується Божого суду (Іс 5:2; Об 19:15).

• Дагон.

  Філістимський бог. Походження цього імені точно не відоме, але деякі вчені пов’язують його з євр. словом даґ («риба») (Сд 16:23; 1См 5:4).

• Данина.

  Плата, яку одна держава (або правитель) давала іншій на знак свого підкорення, щоб зберегти мир чи здобути захист (2Цр 3:4; 18:14—16; 2Хр 17:11). Також вживається щодо податку, який сплачували окремі особи (Не 5:4; Рм 13:7).

• Дари милосердя.

  Дари, які давали нужденним. У Єврейських Писаннях такі дари прямо не згадуються, але в Законі були конкретні вказівки щодо того, як ізраїльтяни мали підтримувати бідних (Мт 6:2).

• Дарик.

  Перська золота монета вагою 8,4 г (1Хр 29:7). Див. додаток Б14.

• Демони.

  Невидимі злі духовні істоти, що мають надлюдську силу. Вони не були створені злими, оскільки в Буття 6:2 їх названо «синами правдивого Бога», а в Юди 6 — «ангелами». Ці ангели самі стали ворогами Бога, виявивши непослух у дні Ноя і приєднавшись до бунту Сатани проти Єгови (Пв 32:17; Лк 8:30; Дії 16:16; Як 2:19).

• Денарій.

  Римська срібна монета вагою прибл. 3,85 г із зображенням Цезаря з одного боку. Це був денний заробіток простого робітника і монета, якою євреї платили римлянам «подушний податок» (Мт 22:17; Лк 20:24). Див. додаток Б14.

• День примирення.

  Найважливіше свято ізраїльтян; інша назва — Йом-Кіпур (від євр. йом гаккіппурı́м, «день покриття»). Відзначалося 10 етаніма. Єдиний день в році, коли первосвященик заходив у Найсвятіше святого намету, а пізніше храму. Там він приносив кров жертв за свої гріхи, гріхи інших левітів та гріхи народу. Крім того, в День примирення ізраїльтяни мали святі збори і постили. Цей день вважався суботою, тож виконувати повсякденну роботу не дозволялося (Лв 23:27, 28).

• Дерево життя.

  Росло в Едемському саду. Біблія не говорить, що його плоди мали життєдайні властивості. Це дерево було символом того, що Бог гарантує вічне життя людині, якій він дозволить з’їсти його плід (Бт 2:9; 3:22).

• Дерево знання добра і зла.

  Росло в Едемському саду. Бог використовував його як символ свого права встановлювати для людей норми «добра і зла» (Бт 2:9, 17).

• Десятимістя.

  Група грецьких міст, що спочатку складалася з 10 міст (грец. Дека́поліс, від де́ка, «десять», і по́ліс, «місто»). Також власна назва регіону на східному боці Галілейського моря і Йордану, де розташовувалась більшість цих міст. Вони були центрами грецької культури і торгівлі. Ісус проходив через цей регіон, але немає повідомлень про те, що він заходив у якесь із цих міст (Мт 4:25; Мр 5:20). Див. додатки А7 і Б10.

• Десятина.

  Десята частина доходу (10 відсотків), яку віддавали або сплачували як обов’язковий внесок, головним чином для релігійних цілей (Мл 3:10; Пв 26:12; Мт 23:23). За Мойсеєвим законом, ізраїльтяни щороку віддавали левітам десяту частину плодів землі та приплоду худоби, щоб підтримати їхнє служіння. А левіти давали десяту частину цієї десятини для підтримки ааронського священства. Були також додаткові десятини. Сплата десятини не є вимогою для християн.

• Диригент.

  Євр. слово, перекладене як «диригент», у Псалмах, очевидно, стосується того, хто займався певною обробкою пісень і керував співом. Він навчав левітів-співаків, проводив репетиції і диригував хором під час урочистих подій. Інші переклади вживають вислів «керівник хору» або «головний музикант» (Пс 4, надп.; 5, надп.).

• Диявол.

  Описове ім’я Сатани у Грецьких Писаннях, яке озн. «наклепник». Сатану було названо Дияволом, бо він найбільший наклепник, який фальшиво звинувачує Єгову, знеславлює його добре слово і святе ім’я (Мт 4:1; Ів 8:44; Об 12:9).

• Добра новина.

  У Грецьких Писаннях — це добра новина про Боже Царство і спасіння завдяки вірі в Ісуса Христа (Лк 4:18, 43; Дії 5:42; Об 14:6).

• Дорога; шлях.

  Слова, вжиті у Біблії в символічному значенні щодо поведінки або способу дій, який Єгова схвалює чи засуджує. Про послідовників Ісуса Христа говорили, що вони належать до «Дороги», тобто вони зосереджували своє життя на вірі в Ісуса і наслідували його приклад (Дії 19:9).

• Драхма.

  У Грецьких Писаннях це слово озн. срібну грецьку монету, яка в той час важила 3,4 г. У Єврейських Писаннях згадується золота драхма перського періоду, яка була рівноцінна дарику (Не 7:70; Мт 17:24). Див. додаток Б14.

• Дух.

  Євр. слово ру́ах і грец. пне́ума, які часто перекладаються як «дух», мають багато значень. Всі вони стосуються того, що невидиме для людського ока і свідчить про існування якоїсь дієвої сили. Обидва слова вживаються щодо 1) вітру, 2) діючої життєвої сили земних створінь, 3) спонукальної сили, яка походить із символічного серця людини і спонукує її говорити або поводитися певним чином, 4) натхнених висловів, що походять з невидимого джерела, 5) духовних істот і 6) Божої діючої сили, тобто святого духу (Вх 35:21; Пс 104:29; Мт 12:43; Лк 11:13).

• Душа.

  Так традиційно перекладають євр. слово не́феш і грец. псіхе́. Аналіз вживання цих слів у Біблії приводить до висновку, що здебільшого вони стосуються 1) людей, 2) тварин або 3) життя особи чи тварини (Бт 1:20; 2:7; Чс 31:28; 1Пт 3:20; також прим.). На відміну від того, як слово «душа» використовується в багатьох релігійних працях, Біблія показує: коли мова йде про земні створіння, слова не́феш і псіхе́ стосуються чогось матеріального, видимого, смертного. У цьому виданні слова не́феш і псіхе́ найчастіше перекладені згідно з контекстом такими словами, як «життя», «створіння», «особа», «людина», «усе єство» або просто особовими займенниками (наприклад «я» замість «моя душа»). У більшості випадків примітка подає альтернативний варіант перекладу — «душа». Коли слово «душа» вжито в примітці або в основному тексті, його слід розуміти згідно з вищенаведеним поясненням. Робити щось від усієї душі озн. залучити всього себе, робити це всім серцем (Пв 6:5; Мт 22:37). У деяких контекстах ці слова оригіналу можуть озн. бажання особи. Також вони можуть стосуватися мертвої людини або мертвого тіла (Чс 6:6; Пр 23:2; Іс 56:11; Ог 2:13).

• Едом.

  Інше ім’я Ісава, сина Ісака. Нащадки Ісава (Едома) оселилися в Сеїрі — гористому краї між Мертвим морем і затокою Акаба. Цей край став називатися Едомом (Бт 25:30; 36:8). Див. додатки Б3 і Б4.

• Елул.

  Назва 6-го місяця євр. священного календаря і 12-го місяця світського календаря (після вавилонського вигнання). Тривав з середини серпня до середини вересня (Не 6:15). Див. додаток Б15.

• Епікурейці.

  Послідовники грец. філософа Епікура (341—270 до н. е.). Основна ідея їхньої філософії полягала в тому, що найвищим благом у житті є насолода (Дії 17:18).

• Етанім.

  Назва 7-го місяця євр. священного календаря і 1-го місяця світського календаря. Тривав з середини вересня до середини жовтня. Після повернення юдеїв з Вавилону був названий тішрі (1Цр 8:2). Див. додаток Б15.

• Ефа.

  Міра об’єму сипких тіл або сама посудина для вимірювання об’єму зерна. Ефа дорівнювала бату, тобто 22 л (Вх 16:36; Єз 45:10). Див. додаток Б14.

• Ефіопія.

  Стародавня держава на південь від Єгипту. До неї входила найпівденніша частина сучасного Єгипту і сучасний Судан. Іноді цим словом перекладено євр. «Куш» (Ес 1:1).

• Ефод.

  Частина одягу священиків, яка нагадувала фартух. Первосвященик носив особливий ефод, на якому спереду був нагрудник з 12 дорогоцінними каменями (Вх 28:4, 6). Див. додаток Б5.

• Євнух.

  Див. СКОПЕЦЬ.

• Євреї.

  Вперше «євреєм» було названо Аврама (Авраама), і ця назва відрізняла його від сусідів-амореян. Згодом так почали називати нащадків Авраама по лінії його внука Якова (Бт 14:13; Вх 5:3).

• Єврейська мова.

  Мова, якою розмовляли євреї. Цією мовою послуговувався Ісус і його учні (на той час євр. мова запозичила багато арам. слів) (Дії 26:14).

• Євфрат.

  Найдовша і найважливіша річка південно-західної Азії, одна з двох головних річок Месопотамії. Вперше згадується в Буття 2:14 як одна з чотирьох річок Едему. Її часто називали «Ріка» (Бт 31:21). Євфрат був північним кордоном території Ізраїлю (Бт 15:18; Об 16:12). Див. додаток Б2.

• Єгова.

  Поширена форма передачі тетраграми (чотирьох євр. літер Божого імені) українською мовою. У цьому перекладі ім’я Єгова з’являється понад 7000 разів. Див. додатки А4 і А5.

• Єгова, Бог військ.

  Євр. Йегова́ цевао́т (букв. «Єгова військ»). Вислів «Єгова, Бог військ» вказує на силу Правителя всесвіту, який має у розпорядженні величезні війська духовних створінь (Пс 103:20, 21; Іс 1:24; Єр 32:17, 18; Рм 9:29).

• Єдутун.

  Значення цього слова невідоме. Воно вживається у надписах до Псалмів 39, 62, 77. Ці надписи могли бути вказівками для виконання псалмів і, ймовірно, зазначали стиль виконання або музичний інструмент. Єдутун — це також ім’я музиканта-левіта, тож вищезгаданий стиль або інструмент міг бути якимсь чином пов’язаний з ним чи його синами.

• Єфрем.

  Ім’я другого сина Йосипа; згодом цю назву отримало одне з племен Ізраїля. Коли Ізраїль поділився, ціле десятиплемінне царство часто називалося Єфремом, оскільки це плем’я було найвидатніше (Бт 41:52; Єр 7:15).

• Жалоба.

  Вияв смутку через смерть людини або інше лихо. У біблійні часи жалоба тривала впродовж певного періоду. Під час жалоби люди голосно плакали, носили спеціальний одяг, посипали голову попелом, роздирали на собі вбрання і били себе в груди. Іноді на похорон запрошували професійних плакальників (Бт 23:2; Ес 4:3; Об 21:4).

• Жалобна пісня.

  Ліричний або музичний твір, сповнений туги, скажімо за померлим другом чи близькою людиною; елегія. Також це може бути пісня з різкими змінами ритму, яка виражає глибокі почуття (2См 1:17; Пс 7, надп.).

• Жеребки.

  Камінці або шматочки дерева, які використовували для прийняття рішень. Їх клали у складку одягу або посудину і тоді трясли. Жеребок, який випадав або який витягали, вказував на вибір. Часто до кидання жеребка підходили з молитвою. Слово «жеребок» вживається в буквальному і переносному сенсі і озн. «частка» (ІсН 14:2; Пс 16:5; Пр 16:33; Мт 27:35).

• Жертва.

  Дар, принесений Богові, щоб виразити подяку, визнати провину та відновити з ним добрі стосунки. Починаючи з Авеля, люди приносили різні добровільні жертви, зокрема тварин, а під Мойсеєвим законом жертви стали обов’язковими. Після того як Ісус віддав своє життя як досконалу жертву, тваринні жертви були скасовані. Однак християни і далі приносять Богові духовні жертви (Бт 4:4; Єв 13:15, 16; 1Ів 4:10).

• Жертва коливання.

  Під час цього жертвоприношення священик, очевидно, клав руки під руки ізраїльтянина, який тримав у руках свою жертву, і коливав нею; або ж священик коливав жертву, тримаючи її у своїх руках. Ця дія символізувала принесення жертви Єгові (Лв 7:30).

• Жертва подяки.

  Мирна жертва, яку приносили, щоб прославити Бога за його дари і віддану любов. При цьому споживали м’ясо тварини, принесеної в жертву, а також прісний хліб та хліб на заквасці. М’ясо слід було з’їсти того самого дня (2Хр 29:31).

• Жертовник.

  Споруда або підвищення, на якому приносили жертви або фіміам під час поклоніння. Жертовники споруджували з землі, каміння, кам’яних брил чи дерева, вкритого металом. У першій кімнаті святого намету і храму був невеликий «золотий жертовник» для спалювання фіміаму. Він був зроблений з дерева і покритий золотом. Більший «мідний жертовник» для цілопалень стояв зовні, на подвір’ї (Вх 27:1; 39:38, 39; Бт 8:20; 1Цр 6:20; 2Хр 4:1; Лк 1:11). Див. додатки Б5 і Б8.

• Жорна.

  Знаряддя для розмелювання зерна на борошно; складалося з двох круглих каменів, покладених один на одного. В центр нижнього каменя вставлявся стержень, на якому обертався верхній камінь. У біблійні часи в більшості домів використовували ручні млини, на яких працювали жінки. Оскільки від ручного млина залежало, чи родина матиме хліб на щодень, Мойсеїв закон забороняв брати в заставу млин або його верхній камінь. Для роботи на великих жорнах подібної конструкції використовували тварин (Пв 24:6; Мр 9:42).

• Завіса.

  Гарно виткане полотнище, на якому були вишиті херувими. Воно відділяло Святе від Найсвятішого у святому наметі і в храмі (Вх 26:31; 2Хр 3:14; Мт 27:51; Єв 9:3). Див. додаток Б5.

• Закваска.

  Речовина, яку додавали до тіста або рідини, щоб викликати бродіння. Здебільшого закваскою називали частину заквашеного тіста, залишену з попереднього замісу. В Біблії часто є символом гріха або зіпсуття, а також невидимого, повсюдного росту (Вх 12:20; Мт 13:33; Гл 5:9).

• Закінчення віку.

  Період, що веде до кінця віку, в якому панує Сатана. Триває одночасно з Христовою присутністю. Під проводом Ісуса ангели «відділять неправедних від праведних» і знищать неправедних (Мт 13:40—42, 49). Ісусових учнів цікавило, коли саме настане «закінчення цього віку» (Мт 24:3). Перед поверненням на небо Ісус пообіцяв своїм послідовникам, що він буде з ними аж до того часу (Мт 28:20).

• Закон.

  Коли це слово написане з великої букви, то зазвичай воно стосується Мойсеєвого закону або перших п’яти книг Біблії. Коли ж з малої букви, то може стосуватися окремих законів Мойсеєвого закону або певних правових норм (Чс 15:16; Пв 4:8; Мт 7:12; Гл 3:24).

• Закон Мойсея.

  Закон, який Єгова дав ізраїльтянам через Мойсея в Сінайській пустелі у 1513 р. до н. е. Перші п’ять книг Біблії часто називали Законом (ІсН 23:6; Лк 24:44).

• Застава.

  Особиста річ позичальника, яку він давав позикодавцю, щоб гарантувати сплату боргу. У Законі Мойсея містилися деякі вказівки щодо застави, які захищали інтереси бідних і беззахисних ізраїльтян (Вх 22:26; Єз 18:7).

• Збирання залишків урожаю.

  Збирання плодів, які свідомо чи несвідомо залишили робітники. Закон Мойсея наказував людям не дожинати збіжжя до самого краю поля і не визбирувати всіх оливок або винограду. Бог дав право бідним, знедоленим, чужинцям, сиротам і вдовам збирати залишки після збору врожаю (Лв 19:9, 10; Рт 2:7).

• Збір.

  Група людей, які збираються з певною метою. У Єврейських Писаннях в основному стосується ізраїльського народу. У Грецьких Писаннях стосується окремих християнських зборів, але частіше — християнського збору в цілому, тобто всіх християн (1Цр 8:22; Дії 9:31; Рм 16:5).

• Зевс.

  Верховний бог політеїстичних греків. У Лістрі Варнаву помилково прийняли за Зевса. Стародавні написи, виявлені біля Лістри, згадують «жерців Зевса» та «Зевса, бога сонця». Корабель, на якому Павло подорожував з острова Мальта, мав на носі фігуру «Сини Зевса», тобто зображення братів-близнюків, Кастора і Поллукса (Дії 14:12; 28:11).

• Зів.

  Попередня назва 2-го місяця євр. священного календаря і 8-го місяця світського календаря. Тривав з середини квітня до середини травня. У єврейському Талмуді та інших працях, написаних після вавилонського вигнання, його названо іяр (1Цр 6:37). Див. додаток Б15.

• Злий.

  Так названо Сатану Диявола, який противиться Богу і його праведним нормам (Мт 6:13; 1Ів 5:19).

• Знак; ознака.

  Предмет, дія, ситуація або незвичне явище, які вказують на щось або є передвістям чогось (Бт 9:12, 13; 2Цр 20:9; Мт 24:3).

• Ідол; ідолопоклонство.

  Ідол — це зображення чи статуя, подоба чогось уявного або реального, яку люди використовують у поклонінні. Ідолопоклонство — це вшановування чи обожнювання ідола, любов до нього або поклоніння йому (Пс 115:4; Дії 17:16; 1Кр 10:14).

• Ізраїль.

  Ім’я, яке Бог дав Якову. Згодом стало збірною назвою усіх його потомків, що жили в якийсь конкретний період. Нащадків 12 синів Якова часто називали синами Ізраїля, народом Ізраїля, мешканцями Ізраїлю або ізраїльтянами. Ізраїлем також називали десятиплемінне північне царство Ізраїля, яке відділилося від південного царства. Згодом це слово почали застосовувати і до помазаних християн, «Ізраїля Божого» (Гл 6:16; Бт 32:28; 2См 7:23; Рм 9:6).

• Іллірія.

  Римська провінція в північно-західній Греції. Павло під час свого служіння дійшов аж до Іллірії, але невідомо, чи він проповідував у цій провінції, чи лише дістався до її кордону (Рм 15:19). Див. додаток Б13.

• Ірод.

  Власне ім’я династії правителів, яких римляни призначали над юдеями. Ірод Великий був відомий тим, що відбудував храм у Єрусалимі і дав наказ вбити дітей, прагнучи смерті Ісуса (Мт 2:16; Лк 1:5). Ірод Архелай та Ірод Антипа, сини Ірода Великого, були поставлені над різними областями батькового царства (Мт 2:22). Антипа був тетрархом (хоча іноді його називали «царем»). Період Ісусового служіння (3,5 роки) припав саме на час правління Ірода Антипи, який був при владі до подій, описаних у 12-му розділі Дії (Мр 6:14—17; Лк 3:1, 19, 20; 13:31, 32; 23:6—15; Дії 4:27; 13:1). Після цього короткий час правив Ірод Агріппа I, онук Ірода Великого. Він був страчений Божим ангелом (Дії 12:1—6, 18—23). Його син, Ірод Агріппа II, правив до часу юдейського повстання проти Риму (Дії 23:35; 25:13, 22—27; 26:1, 2, 19—32).

• Ірода прибічники.

  Відомі також як іродіани. Націоналістична партія, що підтримувала політичний курс династії Іродів, яких призначали римляни. Деякі садукеї, імовірно, належали до цієї партії. Переслідуючи Ісуса, іродіани об’єдналися з фарисеями (Мр 3:6).

• Кав.

  Міра сипких тіл, що дорівнювала 1,22 л; визначена на основі співвідношення до бата (2Цр 6:25). Див. додаток Б14.

• Капітель.

  Верхня, зазвичай оздоблена, частина стовпа або колони. Два однакових стовпи, Яхін і Боаз, які стояли перед Соломоновим храмом, були увінчані масивними капітелями (1Цр 7:16). Див. додаток Б8.

• Касія.

  Продукт з кори дерева касії пахучої (Cinnamomum cassia), що належить до того ж роду, що й коричне дерево. Касія використовувалась як пахощі і як складник святої олії помазання (Вх 30:24; Пс 45:8; Єз 27:19).

• Каяття.

  У Біблії вказує на зміну мислення, що супроводжується щирим жалем через попередній спосіб життя, неправильні вчинки або через те, чого людина не робила. Щире каяття приносить плоди — поведінка людини змінюється (Мт 3:8; Дії 3:19; 2Пт 3:9).

• Кемош.

  Головний бог моавітян (1Цр 11:33).

• Керівник.

  Коли написане з великої літери, це переклад грец. слова, основне значення якого — «головний провідник». Вказує на важливу роль Ісуса Христа у звільненні праведних людей від смертельних наслідків гріха та приведенні їх до вічного життя (Дії 3:15; 5:31; Єв 2:10; 12:2).

• Кіслев.

  Назва 9-го місяця євр. священного календаря і 3-го місяця світського календаря (після повернення юдеїв з Вавилону). Тривав з середини листопада до середини грудня (Не 1:1; Зх 7:1). Див. додаток Б15.

• Клятва.

  Запевнення у правдивості сказаного; урочиста обіцянка зробити щось або стриматись від чогось. Люди часто клялися комусь вищому, особливо Богові. Єгова підтвердив свою угоду з Авраамом, давши йому клятву (Бт 14:22; Єв 6:16, 17).

• Книжник.

  Переписувач Єврейських Писань. За днів Ісуса так називали групу обізнаних у Законі чоловіків, які противилися Божому Сину (Езд 7:6, прим.; Мр 12:38, 39; 14:1).

• Ковчег угоди.

  Скриня, зроблена з акації і покрита золотом, яка стояла в Найсвятішому відділі святого намету, а пізніше — Соломонового храму. Кришка ковчега була повністю виготовлена із золота, а зверху на ній стояло два херувими обличчям один до одного. У ковчезі зберігалися зокрема дві кам’яні таблиці з Десятьма заповідями (Пв 31:26; 1Цр 6:19; Єв 9:4). Див. додатки Б5 і Б8.

• Колодки.

  Знаряддя для покарання, яким обмежували рухи ув’язненого. Деякі колодки сковували лише ноги, а інші затискали ноги, руки і шию, змушуючи людину перебувати в дуже незручному положенні (Єр 20:2; Дії 16:24).

• Кор.

  Міра сипких і рідких тіл. Дорівнювала 220 л; визначена на основі співвідношення до бата (1Цр 5:11). Див. додаток Б14.

• Корал.

  Тверда, наче камінь, речовина, утворена зі скелетів невеличких морських тварин. Корали бувають різних кольорів, у тому числі червоні, білі та чорні. Їх було особливо багато в Червоному морі. У біблійні часи вони вважалися дуже цінними і з них робили намиста й інші прикраси (Пр 8:11).

• Кришка примирення.

  Кришка ковчега угоди, перед яким у День примирення первосвященик кропив кров’ю тварин, котрих складали як приношення за гріх. Євр. термін походить від дієслова, що озн. «покривати (гріх)» або, можливо, «стирати (гріх)». Кришка примирення була зроблена повністю із золота, а по краях стояло два херувими. Іноді її названо просто «кришка» (Вх 25:17—22; 1Хр 28:11; Єв 9:5). Див. додаток Б5.

• Ладан.

  Загуслий сік (смола) дерев і кущів роду босвелія. При спалюванні виділяє солодкий аромат. Ладан був складовою фіміаму, який використовували у святому наметі і храмі. Ладан також клали на хлібне приношення і на кожен стос хлібів представлення у Святому (Вх 30:34—36; Лв 2:1; 24:7; Мт 2:11).

• Левіафан.

  Це, очевидно, водяна тварина, оскільки зазвичай згадується у контексті з водою. В Йова 3:8 і 41:1, ймовірно, мається на увазі крокодил або інша велика і сильна водяна тварина. У Псалмі 104:26, можливо, йдеться про якийсь вид китів. В інших місцях вживається у переносному значенні і не стосується жодної тварини (Пс 74:14; Іс 27:1).

• Левій; левіт.

  Третій син Якова, якого народила його дружина Лія; також назва племені. Від трьох синів Левія пішли три головні групи левітів. Іноді назва «левіти» застосовувалася до цілого племені, однак зазвичай вона не включала священицького роду Аарона. Плем’я Левія не отримало наділу в Обіцяному краї, але йому виділили 48 міст на території інших племен (Пв 10:8; 1Хр 6:1; Єв 7:11).

• Левірат.

  Шлюбний звичай, за яким чоловік був зобов’язаний одружитися з вдовою свого померлого брата, котрий не мав синів, і продовжити рід брата. Пізніше цей звичай, який також називається левіратним шлюбом, увійшов до Мойсеєвого закону (прим. до Бт 38:8 і Пв 25:5).

• Лепта.

  За часу, описаного в Грецьких Писаннях, це була найменша євр. мідна чи бронзова монета (прим. до Мр 12:42 і Лк 21:2). Див. додаток Б14.

• Ліванський гірський хребет.

  Один з двох гірських хребтів, які утворюють гірську систему Ліванського краю. На заході лежить хребет Ліван, а на сході — Антиліван. Розділяє ці хребти довга родюча долина. Хребет Ліван тягнеться вздовж самого узбережжя Середземного моря, і його вершини в середньому сягають від 1800 до 2100 м. У давнину Ліван був порослий величними кедрами, які дуже цінувалися довколишніми народами (Пв 1:7; Пс 29:6; 92:12). Див. додаток Б7.

• Лікоть.

  Міра довжини, яка прибл. дорівнювала відстані від ліктя до кінчика середнього пальця. Ізраїльтяни зазвичай використовували лікоть завдовжки прибл. 44,5 см, а іноді — довгий лікоть, що був довшим на ширину долоні і становив прибл. 51,8 см (Бт 6:15; Лк 12:25). Див. додаток Б14.

• Лог.

  Найменша міра рідин, згадана в Біблії. Згідно з єврейським Талмудом, лог становив 1/12 гіна, тож можна зробити висновок, що він дорівнював 0,31 л (Лв 14:10). Див. додаток Б14.

• Македонія.

  Регіон на півночі Греції, який здобув видатне становище за часу Александра Македонського і залишався незалежним до завоювання його римлянами. Коли апостол Павло вперше відвідав Європу, Македонія була римською провінцією. Павло побував там тричі (Дії 16:9). Див. додаток Б13.

• Малкам.

  Мабуть, те саме, що Молох, головне божество аммонітян (Сф 1:5). Див. МОЛОХ.

• Манна.

  Основна їжа ізраїльтян, яку Єгова давав їм впродовж 40 років у пустелі. Вона щоранку, окрім суботи, чудом з’являлася на землі під шаром роси. Коли ізраїльтяни вперше її побачили, то стали питати: «Що це?» (євр. «ман гу?») (Вх 16:13—15, 35). В інших віршах її названо «небесним зерном» (Пс 78:24), «хлібом з неба» (Пс 105:40) і «хлібом сильних» (Пс 78:25). Ісус також говорив про манну в переносному значенні (Ів 6:49, 50).

• Маскіл.

  Євр. термін невідомого значення, який міститься в надписах до 13 псалмів. Можливо, озн. «поема-роздуми». Дехто вважає, що про його значення може свідчити подібне слово, перекладене як «розсудливо виконувати служіння» (2Хр 30:22, прим.; Пс 32, надп.).

• Махалат.

  Термін, очевидно музичний, вжитий у надписах до Псалмів 53 і 88. Можливо, він пов’язаний з євр. коренем, який озн. «ослабнути; захворіти». Це натякає на сумний тон, що дуже відповідає похмурому змісту цих двох псалмів.

• Меродах.

  Головне божество міста Вавилон. Після того як Хаммурапі, вавилонський цар і законодавець, зробив Вавилон столицею імперії, більшого значення набув і Меродах. Згодом він замінив багатьох попередніх богів і став головним божеством вавилонського пантеону. Пізніше ім’я Меродах (або Мардук) було замінено на титул «Белу» («власник»), і Меродаха стали називати Бел (Єр 50:2).

• Месія.

  Слово, що походить від євр. «помазувати» або «помазанець». Грец. еквівалент цього слова — Хрісто́с («Христос») (Дн 9:25; Ів 1:41).

• Миля.

  Міра довжини, яка вживається лише раз у Грецьких Писаннях, в Матвія 5:41. Імовірно, йдеться про римську милю, яка дорівнювала 1479,5 м. Див. додаток Б14.

• Мирна жертва.

  Жертва, яку людина приносила Єгові, прагнучи мирних стосунків з ним. Жертву споживала ця людина, її домашні, а також священики, які несли службу, включаючи того, хто здійснював жертвоприношення. Часткою Єгови, так би мовити, був приємний запах диму від спалюваного жиру. Богу також віддавали кров, яка символізує життя. Це було так, немов поклонники Бога і священики споживали їжу разом з Єговою, що свідчило про мирні стосунки між ними (Лв 7:29, 32; Пв 27:7).

• Мирра.

  Ароматична смола різних колючих чагарників або невеликих дерев роду комміфора. Мирра входила до складу святої олії помазання. Нею ароматизували одяг, постіль та інші речі, її додавали до масажної олії і лосьйонів для тіла. Мирру також використовували, готуючи тіло до поховання (Вх 30:23; Пр 7:17; Ів 19:39).

• Мідія; мідійці.

  Народ, що походив від Яфетового сина Мадая. Мідійці оселилися на Іранському нагір’ї і заснували країну Мідія. Вони об’єдналися з вавилонянами, щоб перемогти ассирійців. У той час Персія була мідійською провінцією. Але внаслідок повстання Кіра утворилася Мідо-Перська імперія, яка в 539 р. до н. е. перемогла Нововавилонську імперію. У 33 р. н. е. мідійці були серед присутніх на святі П’ятидесятниці в Єрусалимі (Дн 5:28, 31; Дії 2:9). Див. додаток Б9.

• Мілком.

  Бог аммонітян; імовірно, те саме, що Молох (1Цр 11:5, 7). Під кінець свого правління Соломон побудував священні узвишшя для цього божка. Див. МОЛОХ.

• Міна.

  Також названа «мане» в книзі Єзекіїля. Грошова одиниця і одиниця ваги. Археологічні знахідки свідчать, що міна дорівнювала 50 шекелям, а шекель важив 11,4 г. Тож міна, згадана в Єврейських Писаннях, важила 570 г. Можливо, існувала також царська міна, подібно як існував царський лікоть. Міна, згадана в Грецьких Писаннях, дорівнювала 100 драхмам і важила 340 г, а 60 мін становили талант (Езд 2:69; Лк 19:13). Див. додаток Б14.

• Мірильна тростина.

  Ця тростина була завдовжки 6 ліктів. Якщо рахувати звичайними ліктями, то її довжина становила 2,67 м, якщо ж довгими — 3,11 м (Єз 40:3, 5; Об 11:1). Див. додаток Б14.

• Міста-сховища.

  Міста левітів, де той, хто ненавмисно когось убив, міг знайти сховок від месника за кров. Мойсей та Ісус Навин за наказом Єгови виділили шість таких міст по всьому Обіцяному краю. Прибувши до міста-сховища, людина при міській брамі розповідала старійшинам, що сталося, і після того їй дозволяли залишитися в місті. Щоб такою можливістю не скористався той, хто скоїв навмисне вбивство, утікач мав стати перед судом у місті, де сталося вбивство, і довести свою невинність. Якщо втікача визнавали невинним, він повертався у місто-сховище і не мав права виходити за його межі до кінця свого життя або до смерті первосвященика (Чс 35:6, 11—15, 22—29; ІсН 20:2—8).

• Міські управителі.

  У римських колоніях вони були представниками уряду (також відомі як магістрати). Вони мали багато обов’язків, зокрема підтримувати порядок, розпоряджатися казною, судити порушників закону і забезпечувати виконання вироків (Дії 16:20).

• Міхтам.

  Євр. слово, вжите у надписах до шести псалмів (Пс 16, 56—60). Технічний термін, значення якого точно не відоме; можливо, пов’язаний зі словом «напис».

• Мішковина.

  Груба тканина, з якої виготовляли мішки, наприклад для зерна. Мішковину зазвичай ткали з темної козячої шерсті; використовували як традиційний жалобний одяг (Бт 37:34; Лк 10:13).

• Могила.

  Місце поховання померлого. Також може озн. загальну могилу людства (відповідник євр. «шеол» або грец. «гадес»), у таких випадках стоїть відповідна примітка. У Біблії зображується як символічне місце або стан повної несвідомості і бездіяльності (Бт 47:30; Ек 9:10; Дії 2:31).

• Молотьба.

  Вибивання зерна з колосся і відділення його від полови. Місце для молотьби називається током. Молотити могли вручну за допомогою ціпка, а для більшої кількості зерна використовували спеціальні знаряддя: молотильні дошки або вали. Ці знаряддя тварини тягли по колосках, розкладених на току. Зазвичай тік влаштовували на підвищенні на рівних круглих ділянках, які добре обвівалися вітром (Лв 26:5; Іс 41:15; Мт 3:12).

• Молох.

  Божество аммонітян; імовірно, те саме, що Малкам і Мілком. Це може бути загальний титул, а не ім’я якогось конкретного бога. За Мойсеєвим законом, людину, яка приносила свою дитину в жертву Молоху, карали смертю (Лв 20:2; Єр 32:35; Дії 7:43).

• Мут-лаббен.

  Термін у надписі до Псалма 9. Вважається, що він озн. «про смерть сина». На думку декого, це назва або, можливо, вступні слова відомої пісні, на мотив якої слід було виконувати цей псалом.

• Наглядач.

  Чоловік, основний обов’язок якого бути пастирем збору і дбати про нього. Грец. слово епı́скопос здебільшого несе думку про охорону й турботу. Поняття «наглядач» і «старійшина» (пресбı́терос) стосуються того самого становища в зборі, причому «старійшина» вказує на духовну зрілість призначеного чоловіка, а «наглядач» — на обов’язки, які він виконує (Дії 20:28; 1Тм 3:2—7; 1Пт 5:2).

• Нагрудник.

  Прикрашена дорогоцінним камінням торбина, яку первосвященик вдягав на груди, коли заходив у Святе. Її названо «нагрудником для суду», оскільки в ній містилися урім і туммім, за допомогою яких дізнавалися про Божі присуди (Вх 28:15—30). Див. додаток Б5.

• Надпис.

  Короткий текст, що передує псалму і містить інформацію про автора, історичне тло, вказівки для музикантів або мету псалма. (Див. надписи до Псалмів 3, 4, 5, 6, 7, 30, 38, 60, 92, 102.)

• Назарянин.

  Так називали Ісуса, оскільки він виріс у Назареті. Ймовірно, пов’язане з євр. словом, перекладеним в Ісаї 11:1 як «пагін». Пізніше «назарянами» називали і послідовників Ісуса (Мт 2:23; Дії 24:5).

• Назорей.

  Походить від євр. слова, що озн. «відокремлений; присвячений; відділений». Дехто сам виявляв бажання стати назореєм, а декого призначав Бог. Чоловік або жінка могли дати обітницю Єгові, що будуть назореями впродовж певного часу. Той, хто ставав назореєм за власним бажанням, мусив дотримуватися трьох основних вимог: не вживати алкогольних напоїв і плодів виноградної лози, не обрізати волосся, а також не торкатися мертвого тіла. Ті ж, кого назореями призначав Єгова, ставали ними на ціле життя, і Бог давав їм окремі вказівки (Чс 6:2—7; Сд 13:5).

• Найсвятіше.

  Внутрішня кімната святого намету і храму, в якій стояв ковчег угоди; інша назва — Святе святих. Згідно з Мойсеєвим законом, у Найсвятіше дозволялося входити тільки первосвященику, і то лише раз на рік, у День примирення (Вх 26:33; Лв 16:2, 17; 1Цр 6:16; Єв 9:3).

• Наложниця.

  Другорядна дружина, яка часто була рабинею (Вх 21:8; 2См 5:13; 1Цр 11:3).

• Намет зборів.

  Так називали намет Мойсея і святий намет, який спорудили в пустелі (Вх 33:7; 39:32).

• Нард.

  Рослина (Nardostachys jatamansi ), а також дорога пахуча олія червонуватого кольору, яку отримують з цієї рослини. Оскільки нардова олія дорого коштувала, її часто змішували з оліями нижчої якості, а іноді підробляли. Цікаво, що, за словами Марка та Івана, на Ісуса було вилито «щирий нард» (Мр 14:3; Ів 12:3).

• Наріжний камінь.

  Камінь, покладений у куті будівлі, де сходилися дві стіни, які він з’єднував, надаючи стійкості. Найважливішим наріжним каменем був наріжний камінь у фундаменті; в громадських спорудах і міських мурах для цієї мети застосовували особливо міцні камені. Цей вислів використано в переносному значенні, коли згадується про заснування землі; Ісуса названо «наріжним каменем... фундаменту» християнського збору, який прирівняно до будівлі (Еф 2:20; Йв 38:6).

• Незаслужена доброта.

  Переклад грец. слова, яке в основному вказує на щось приємне або миле. Це слово часто вживається стосовно щедрого дару або доброзичливого давання. Коли йдеться про Божу незаслужену доброту, це слово вказує на щедрий дар Бога, за який він не сподівається нічого взамін. Отже, це вираз Божої щедрості, щирої любові й доброти до людей. Грец. слово також перекладається як «милість», «прихильність» і «щедрий дар». Таку доброту отримують незаслужено, вона є виключно виявом щедрості дарівника (2Кр 6:1; Еф 1:7).

• Нетінеї.

  Храмові слуги, або служителі, які не були ізраїльтянами. Євр. слово букв. озн. «ті, кого дали» і передає думку про те, що їх дали для служіння в храмі. Очевидно, багато нетінеїв були нащадками гівонітян, яких Ісус Навин призначив «рубати дрова і носити воду для громади та для жертовника Єгови» (ІсН 9:23, 27; 1Хр 9:2; Езд 8:17).

• Нефіліми.

  Брутальні велетні, які були гібридними нащадками матеріалізованих ангелів та людських дочок (Бт 6:4, прим.).

• Нехілот.

  Термін невідомого значення, вжитий у надписі до 5-го Псалма. Дехто пов’язує цей термін з євр. коренем, спорідненим зі словом халı́л («флейта»), і тому вважає, що «нехілот» стосується якогось духового інструмента. Однак це слово також може вказувати на певну мелодію.

• Нечистий.

  Може стосуватися фізичної нечистоти або порушення законів моралі. Однак у Біблії це слово часто використовується стосовно чогось неприйнятного або нечистого за Мойсеєвим законом (Лв 5:2; 13:45; Мт 10:1; Дії 10:14; Еф 5:5). Див. ЧИСТИЙ; ОЧИЩЕННЯ.

• Нитки основи.

  Поздовжні нитки тканини. Ці нитки йдуть поперемінно під і над поперечними нитками (нитками утоку), переплітаючись з ними під прямим кутом (Сд 16:13, 14).

• Нісан.

  Назва 1-го місяця євр. священного календаря і 7-го місяця світського календаря після вавилонського вигнання (до того називався авів). Тривав з середини березня до середини квітня (Не 2:1). Див. додаток Б15.

• Новомісяччя.

  Перший день кожного місяця євр. календаря. У цей день люди збиралися разом, бенкетували і приносили особливі жертви. Пізніше новомісяччя стало важливим національним святом; у цей день люди не виконували жодної роботи (Чс 10:10; 2Хр 8:13; Кл 2:16).

• Обітниця.

  Урочиста обіцянка, яку людина давала Богові, зобов’язуючись виконати якусь справу, принести жертву або дар, розпочати якесь служіння чи стримуватись від чогось, що саме по собі не було протизаконним. Обітниця мала таку ж силу, як клятва (Чс 6:2; Ек 5:4; Мт 5:33).

• Обладунки.

  Захисне спорядження воїна, що складалося з шолома, панцира, пояса, наголінників і щита (1См 31:9; Еф 6:13—17).

• Обрізання.

  Усунення крайньої плоті чоловічого статевого органа. Наказ обрізатися був даний Аврааму та його нащадкам і не є вимогою для християн. У різних контекстах це поняття також використовується в переносному значенні (Бт 17:10; 1Кр 7:19; Флп 3:3).

• Омер.

  Міра сипких тіл, що дорівнює 2,2 л; десята частина ефи (Вх 16:16, 18). Див. додаток Б14.

• Онікс.

  Напівдорогоцінний камінь, твердий різновид агату або смугастий різновид халцедону. Онікс має білі смуги, що чергуються з чорними, коричневими, червоними, сірими або зеленими. Використовувався для оздоблення одягу первосвященика (Вх 28:9, 12; 1Хр 29:2; Йв 28:16).

• Останні дні.

  Цей і подібні вислови, як-от «наприкінці днів», використовуються в біблійних пророцтвах щодо часу, коли історичні події досягають свого апогею (Єз 38:16; Дн 10:14; Дії 2:17). Залежно від самого пророцтва, цей період може тривати лише кілька або багато років. Цікаво, що Біблія використовує цей вислів стосовно «останніх днів» теперішнього віку — часу невидимої присутності Ісуса (2Тм 3:1; Як 5:3; 2Пт 3:3).

• Очерет.

  Це слово використовується щодо ряду рослин, які зазвичай ростуть у вологих місцях. У багатьох випадках під «очеретом» мається на увазі арундо очеретяний (Йв 8:11; Іс 42:3; Мт 27:29; Об 11:1). Див. МІРИЛЬНА ТРОСТИНА.

• Пагорб.

  Коли написане з великої літери, то є перекладом євр. слова мілло́ (походить від кореня, що озн. «наповнювати»). У Септуагінті це слово передане як «цитадель». Очевидно, йдеться про географічний об’єкт або якусь споруду в Давидовому місті, однак точно не відомо, що саме це було (2См 5:9; 1Цр 11:27).

• Пам’ятна гробниця.

  Місце поховання, куди клали останки померлої людини. Цим висловом передано грец. слово мнеме́йон, яке походить від дієслова «нагадувати» і вказує на те, що померлу людину пам’ятають (Ів 5:28, 29).

• Папірус.

  Водна рослина, схожа на очерет. Папірус використовували для виготовлення кошиків, посуду, човнів тощо. Він також служив матеріалом для письма, і з нього часто робили сувої (Вх 2:3).

• Пасха.

  Щорічне свято, яке відзначалося 14-го дня місяця авіва (пізніше названого нісаном) на згадку про визволення ізраїльтян з Єгипту. На це свято заколювали і пекли ягня (або козеня), яке їли з гіркими травами і прісним хлібом (Вх 12:27; Ів 6:4; 1Кр 5:7).

• Первісток.

  Здебільшого це найстарший син у батька (не перший син у матері). В біблійні часи перший син мав особливе становище в сім’ї і після смерті батька ставав головою родини. Це слово також стосується первістка чоловічої статі у тварин (Бт 25:33; Вх 11:5; 13:12; Кл 1:15).

• Первосвященик.

  За Мойсеєвим законом це був головний священик, який представляв народ перед Богом і наглядав за іншими священиками. Також його названо «старшим священиком» (2Хр 26:20; Езд 7:5). Тільки йому дозволялося входити у Найсвятіше — внутрішній відділ святого намету, а пізніше храму. Це відбувалося лише раз на рік, у День примирення. Слово «первосвященик» застосовується і до Ісуса Христа (Лв 16:2, 17; 21:10; Мт 26:3; Єв 4:14).

• Пергамент.

  Овеча, козяча або теляча шкура, з якої виготовляли матеріал для письма. Він був довговічніший, ніж папірус, і його використовували для біблійних сувоїв. Пергаменти, які Павло попросив Тимофія принести, можливо, були фрагментами Єврейських Писань. Деякі рукописи Мертвого моря були написані на пергаменті (2Тм 4:13).

• Перелюб.

  Добровільні статеві стосунки одруженого чоловіка або жінки з особою, яка не є його/її шлюбним партнером (Вх 20:14; Мт 5:27; 19:9).

• Переступ.

  Порушення встановленого закону; у Біблії вживається як синонім слова «гріх» (Пс 51:3; Рм 5:14).

• Персія; перси.

  Край і народ, що часто згадується в Біблії разом із мідійцями, з якими, очевидно, був пов’язаний. На зорі своєї історії перси займали тільки південно-західну частину Іранського нагір’я. В часи Кіра Великого (за деякими стародавніми істориками, його батько був персом, а мати — мідійкою) перси стали домінувати над мідійцями, хоча імперія залишалася подвійною. У 539 р. до н. е. Кір завоював Вавилонську імперію і дозволив полоненим юдеям повернутися на батьківщину. Перська імперія простягалася від річки Інд на сході до Егейського моря на заході. Юдеї залишалися підданими цієї імперії до 331 р. до н. е., коли Александр Македонський переміг персів. Про Перську імперію згадується у пророцтві Даниїла, а також у книгах Ездри, Неемії та Естер (Езд 1:1; Дн 5:28; 8:20). Див. додаток Б9.

• Перстень з печаткою.

  Печатка, котру носили на пальці або на шнурку, а шнурок, можливо, вдягали на шию. Був символом влади правителя або урядовця (Бт 41:42). Див. ПЕЧАТКА.

• Перші плоди.

  Найраніші плоди року; перші результати або плоди будь-якої праці. Єгова сказав ізраїльтянам, що йому належатимуть перші плоди (первістки) з-поміж людей і тварин та перші плоди землі. Ізраїльтяни як народ приносили Богу перші плоди на Свято прісного хліба і в П’ятидесятницю. Вислів «перший плід» також вжито в переносному значенні щодо Христа і його помазаних учнів (1Кр 15:23; Чс 15:21; Пр 3:9; Об 14:4).

• Печатка.

  Предмет для створення відтиску (зазвичай на глині або воску), яким засвідчували право власності, достовірність чогось або укладення угоди. Стародавні печатки робили зі шматка твердого матеріалу (каменя, слонової кості або дерева), на якому вирізьблювали літери або малюнок у дзеркальному відображенні. Слово «печатка» використовується в переносному значенні стосовно чогось, що позначене як достовірне чи належне комусь, або ж чогось захованого чи таємного (Вх 28:11; Не 9:38; Об 5:1; 9:4).

• Писання.

  Священні книги Божого Слова. Це слово з’являється лише в Грецьких Писаннях (Лк 24:27; 2Тм 3:16).

• Пім.

  Міра ваги, а також плата, яку давали філістимлянам, коли гострили в них різні металеві інструменти. Під час археологічних розкопок в Ізраїлі знайшли кілька кам’яних гир, на яких були написані давньоєврейські приголосні, що складають слово «пім»; їхня середня вага становила 7,8 г — прибл. 2/3 шекеля (1См 13:20, 21).

• Пісня сходження.

  Надпис у Псалмах 120—134. Хоча існують різні думки щодо значення цього вислову, багато хто вважає, що ці 15 псалмів з піднесенням співали ізраїльтяни, коли підіймалися до Єрусалима, який лежав у горах Юди. Вони ходили туди тричі на рік для відзначення найважливіших свят.

• Піст.

  Повне утримування від їжі протягом певного періоду. Ізраїльтяни постили в День примирення, у час лиха і тоді, коли потребували Божого керівництва. Юдеї встановили чотири щорічні пости на згадку про сумні події своєї історії. Піст не є вимогою для християн (Езд 8:21; Іс 58:6; Лк 18:12).

• Повія.

  Жінка, яка вступає у позашлюбні статеві стосунки, переважно за платню. Грец. слово по́рне («повія; проститутка») походить від кореня зі значенням «продавати». Хоча в Біблії частіше йдеться про жінок-повій, у ній також згадується, що проституцією займалися чоловіки. Мойсеїв закон забороняв проституцію, і плату за неї не дозволялося вносити як пожертву для дому Єгови. На противагу цьому в язичницьких храмах повії були джерелом доходу (Пв 23:17, 18; 1Цр 14:24). Слово «повія» вживається в Біблії і в переносному значенні щодо людей, народів та організацій, які займаються якоюсь формою ідолопоклонства і водночас твердять, що поклоняються Богові. Наприклад, релігійна структура, яку названо «Вавилоном Великим», зображена в Об’явленні повією, оскільки заради влади і наживи вона підтримує зв’язки зі світовими правителями (Об 17:1—5; 18:3; 1Хр 5:25).

• Подвір’я.

  Огороджена територія довкола святого намету, пізніше — одна з обнесених муром ділянок довкола головної будівлі храму. Жертовник для цілопалень був розташований на подвір’ї святого намету, а згодом — на внутрішньому подвір’ї храму. (Див. додатки Б5, Б8, Б11.) У Біблії також згадуються подвір’я палаців та звичайних будинків (Вх 8:13; 27:9; 1Цр 7:12; Ес 4:11; Мт 26:3).

• Покладання рук.

  На людину клали руки, щоб призначити її для особливого завдання або поблагословити, зцілити чи наділити даром святого духу. Іноді руки клали на тварин, перш ніж принести їх у жертву (Вх 29:15; Чс 27:18; Дії 19:6; 1Тм 5:22).

• Полба.

  Нижчий сорт пшениці (Triticum spelta), зерно якого важко відділяється від полови (Вх 9:32).

• Полин.

  Ряд дерев’янистих рослин, що мають дуже гіркий смак і сильний запах. Слово «полин» вживається в Біблії у переносному значенні для опису гірких наслідків розпусти, поневолення, несправедливості і відступництва. В Об’явлення 8:11 під «полином» мається на увазі гірка отруйна речовина (Пв 29:18; Пр 5:4; Єр 9:15; Ам 5:7).

• Полова.

  Тверда оболонка зерна, яка відділяється від їстівної частини під час молотьби і віяння. Полова використовується в образних висловах як символ чогось негідного чи небажаного (Пс 1:4; Мт 3:12).

• Помазувати.

  Основне значення євр. слова — «мазати рідиною». Людину помазували олією на знак присвячення для особливого служіння, а якийсь предмет — для особливого вжитку. У Грецьких Писаннях це слово також стосується вилиття святого духу на людей, які отримали небесну надію (Вх 28:41; 1См 16:13; 2Кр 1:21).

• Поперечні нитки.

  Також називаються нитками утоку. Це нитки тканини, які йдуть поперемінно під і над поздовжніми нитками (нитками основи) (Лв 13:59).

• Порнейа.

  Див. СТАТЕВА РОЗПУСТА.

• Посередник.

  Особа, яка сприяє встановленню мирних стосунків між двома сторонами. Згідно з Біблією, Мойсей є посередником Закон-угоди, а Ісус — нової угоди (Гл 3:19; 1Тм 2:5).

• Посудини для жару.

  Золоті, срібні або мідні посудини, які використовувалися у святому наметі чи храмі для спалювання пахощів. У них також клали спалені ґноти з золотого світильника і ними виносили вугілля з жертовника. Їх ще названо курильницями (Вх 37:23; 2Хр 26:19; Єв 9:4).

• Пошесть.

  Будь-яке інфекційне захворювання, котре швидко поширюється, може набувати епідемічного характеру і призводити до смерті. Пошесть часто пов’язана з виконанням Божого вироку (Чс 14:12; Єз 38:22, 23; Ам 4:10).

• Правдивий Бог.

  Переклад євр. слів Ел або Елогı́м («Бог») з означеним артиклем. У багатьох випадках цей артикль вживається, щоб відрізнити Єгову, єдиного правдивого Бога, від фальшивих богів. Вислів «правдивий Бог» точно передає значення цих євр. слів у таких контекстах (Бт 5:22, 24; 46:3; Пв 4:39).

• Праведність.

  У Біблії стосується того, що є правильним згідно з Божими нормами добра і зла (Бт 15:6; Пв 6:25; Пр 11:4; Сф 2:3; Мт 6:33).

• Праща.

  Шкіряний ремінець або смужка, сплетена із сухожилля тварин, комишу, волосу тощо. Праща була розширена посередині, і туди клали камінець або якийсь інший предмет. Один кінець пращі закріпляли на руці або зап’ясті, а другий тримали в руці. Пращу швидко обертали і тоді вільний кінець відпускали. У військах стародавніх народів були пращники (Сд 20:16; 1См 17:50).

• Преторіанська гвардія.

  Група римських воїнів, які служили охоронцями імператора. Ця гвардія здобула великий політичний вплив і могла підтримувати або скидати імператора (Флп 1:13).

• Прибічники Ірода.

  Див. ІРОДА ПРИБІЧНИКИ.

• Приготування.

  Так називали день перед суботою, протягом якого євреї робили необхідні приготування до суботи. Цей день закінчувався в п’ятницю після заходу сонця, і тоді розпочиналася субота, оскільки доба в євреїв починалася ввечері (Мр 15:42; Лк 23:54).

• Примирення.

  В Єврейських Писаннях це поняття пов’язане з принесенням жертв, завдяки яким люди могли наближатися до Бога і поклонятися йому. Щоб досягти примирення з Богом попри гріхи окремих людей чи цілого народу, за Мойсеєвим законом слід було приносити жертви, передусім у щорічний День примирення. Ці жертви були прообразом Ісусової жертви, яка повністю і назавжди очистила людей від гріхів і дала можливість примиритися з Єговою (Лв 5:10; 23:28; Кл 1:20; Єв 9:12).

• Приношення за гріх.

  Жертва, яку складали за гріх, скоєний ненавмисно, через слабкість недосконалої плоті. В жертву приносили різних тварин, від вола до голуба, залежно від обставин і можливостей того, хто шукав примирення з Богом (Лв 4:27, 29; Єв 10:8).

• Приношення за провину.

  Жертва, яку людина приносила за свої гріхи. Дещо відрізнялася від інших приношень за гріх. Розкаяний грішник складав приношення за провину, якщо порушував чиїсь права або якщо хотів відновити декотрі гарантовані угодою права, які втратив через свій гріх, та звільнитися від покарання (Лв 7:37; 19:22; Іс 53:10).

• Приношення, пов’язане з обітницею.

  Добровільне приношення, яке складали у зв’язку з певними обітницями (Лв 23:38; 1См 1:21).

• Присвятити для знищення.

  Коли мова йшла про людину, то євр. вислови, вжиті в Біблії, озн., що її треба було покарати смертю. А коли говорилося про тварин, речі чи нерухоме майно (скажімо поля чи навіть цілі міста), то ці вислови могли озн., що їх або знищували, або забирали й освячували для використання у священних цілях (у святині чи священиками), залежно від рішення Єгови (прим. до Лв 27:28 і 1См 15:8).

• Прислів’я; притча.

  Мудрий вислів (прислів’я) або коротка розповідь (притча), що містить цінний урок або в стислій формі навчає важливої істини. У Біблії може виступати у формі загадки. В таких мудрих, лаконічних висловлюваннях використовувалась яскрава мова, а слова нерідко виступали в переносному значенні. Деякі прислів’я ввійшли в повсякденну мову і стали вживатися, щоб виражати глузування або зневагу (Ек 12:9; Єз 17:2; 2Пт 2:22).

• Присутність.

  У Грецьких Писаннях в деяких контекстах це слово озн. присутність Ісуса Христа у царській владі. Його невидима присутність почалася, коли він сів на престол як Месіанський Цар, і триває впродовж останніх днів цього віку. Христова присутність — це не просто прихід, після якого невдовзі настане відхід; присутність триває впродовж певного періоду (Мт 24:3).

• Прісний хліб.

  Плаский хліб, приготований без закваски (Пв 16:3; Мр 14:12; 1Кр 5:8).

• Прозеліт.

  Особа, яка навернулася на віру. В Біблії стосується того, хто прийняв юдаїзм; у випадку чоловіків це вимагало обрізання (прим. до Мт 23:15 і Дії 13:43).

• Прозорливець.

  Людина, яку Бог наділяв здатністю розуміти його волю. Очі прозорливця, так би мовити, були відкриті, щоб бачити і усвідомлювати те, що не є очевидним для інших людей. Євр. слово походить від кореня, що озн. «бачити» в прямому або переносному значенні. Люди зверталися до прозорливців за мудрими порадами, коли потрапляли в складні ситуації (1См 9:9).

• Проказа; прокажений.

  Серйозна шкірна хвороба. Проказа, згадана в Біблії, вражала не тільки людей, але й одяг та будинки, тож це слово стосується не лише хвороби, знаної під цією назвою сьогодні. Людину, хвору на цю недугу, називали прокаженою (Лв 14:54, 55; Лк 5:12).

• Прокляття.

  Погроза або побажання зла комусь або чомусь. Прокляття, згадані в Біблії, не слід плутати з лихослів’ям, і вони не завжди висловлювались у сильному гніві. Часто прокляття було офіційною заявою або передреченням про якесь лихо, а коли його проголошував Бог або уповноважена ним особа, воно мало пророче значення і обов’язково сповнялося (Бт 12:3; Чс 22:12; Гл 3:10).

• Проконсул.

  Намісник римської провінції, яка підпорядковувалася сенату. Проконсул мав судову та військову владу і, хоча був підзвітний сенату, обіймав у провінції найвище становище (Дії 13:7; 18:12).

• Пророк.

  Особа, через яку Бог виявляє свої наміри. Пророки були речниками Бога; вони передавали не лише передречення, але й повчання від Єгови, його накази і присуди (Ам 3:7; 2Пт 1:21).

• Пророцтво.

  Натхнена Богом звістка, що була виявленням його волі або проголошенням її. Пророцтво може бути натхненим повчанням, проголошенням Божого наказу чи присуду або ж передбаченням майбутніх подій (Єз 37:9, 10; Дн 9:24; Мт 13:14; 2Пт 1:20, 21).

• Псалом.

  Пісня хвали Богові. Псалми були покладені на музику, і їх виконували Божі служителі, зокрема коли народ сходився в Єрусалимський храм для поклоніння Єгові (Лк 20:42; Дії 13:33; Як 5:13).

• Пурим.

  Щорічне свято, яке відзначалося 14 і 15 адара на згадку про те, як за часів цариці Естер юдеїв було врятовано від загибелі. Слово пурı́м (не євр.) озн. «жеребки». Свято Пурим, або Свято жеребків, отримало свою назву від цього слова, оскільки Гаман наказав кинути пур (жеребок), щоб визначити, в який день здійснити свій намір знищити юдеїв (Ес 3:7; 9:26).

• П’ядь.

  Міра довжини, що прибл. дорівнює відстані між кінцями розтягнутих великого пальця і мізинця. Якщо брати до уваги лікоть завдовжки 44,5 см, то п’ядь мала становити 22,2 см (Вх 28:16; 1См 17:4). Див. додаток Б14.

• П’ятидесятниця.

  Друге з трьох головних свят, на відзначення яких усі юдейські чоловіки мали приходити до Єрусалима. П’ятидесятниця (озн. «п’ятдесятий [день]») у Грецьких Писаннях — це те саме, що Свято жнив або Свято тижнів у Єврейських Писаннях. Його відзначали на 50-й день, рахуючи від 16 нісана (Вх 23:16; 34:22; Дії 2:1).

• Рай.

  Прекрасний парк або сад. Першим таким садом був Едем; Єгова зробив його для першої людської пари. З відповіді Ісуса розбійнику, який висів поряд із ним на стовпі мук, видно, що земля стане раєм. У 2 Коринфян 12:4 слово «рай», очевидно, стосується майбутнього раю, а в Об’явлення 2:7 — небесного (Псн 4:13; Лк 23:43).

• Ранкова зоря.

  Остання зірка, що з’являється на східному горизонті перед сходом сонця і провіщає світанок нового дня (2Пт 1:19; Об 22:16).

• Рахав.

  Слово, яке вживається у символічному значенні в книгах Йова, Псалмах та Ісаї (не слід плутати з жінкою, на ім’я Рахав, згаданою у книзі Ісуса Навина). У книзі Йова контекст допомагає зрозуміти, що Рахав — це морське чудовисько; в інших віршах Рахав є символом Єгипту (Йв 9:13; Пс 87:4; Іс 30:7; 51:9, 10).

• Ріг.

  Роги тварин використовували як посуд для пиття, як ємність для зберігання олії, чорнила та косметики або ж як музичний чи сигнальний інструмент (1См 16:1, 13; 1Цр 1:39; Єз 9:2, прим.). Слово «ріг» часто вживається в переносному значенні і вказує на силу, завоювання чи перемогу (Пв 33:17; Мих 4:13; Зх 1:19).

• Роги жертовника.

  Виступи у формі рогів на чотирьох кутах деяких жертовників (Лв 8:15; 1Цр 2:28). Див. додатки Б5 і Б8.

• Рожен.

  Довга палиця із загостреним кінцем, якою поганяли худобу. Біблія прирівнює до рожна слова мудрої людини, які заохочують прислухатися до мудрих порад. Вислів «йти проти рожна» взятий з життя. Коли норовливий бик, якого поганяли рожном, противився, то впирався в нього і завдавав собі болю (Дії 26:14; Сд 3:31).

• Розгнузданість.

  Грец. асе́лґейа; стосується вчинків, які є серйозним порушенням Божих законів і свідчать про безсоромний або відверто зневажливий склад розуму. Такий спосіб мислення віддзеркалює неповагу або навіть презирство до влади, законів і норм. Це слово не стосується незначних проступків (Гл 5:19; 2Пт 2:7).

• Садукеї.

  Провідна релігійна секта юдаїзму, що складалася з багатих аристократів і священиків, які мали великий вплив на все, що відбувалося в храмі. Вони відкидали чимало усних традицій, яких дотримувалися фарисеї, і деякі їхні вірування. Садукеї не вірили в існування ангелів та воскресіння і протистояли Ісусу (Мт 16:1; Дії 23:8).

• Сажень.

  У Біблії — лінійна міра для визначення глибини води; дорівнювала 1,8 м (Дії 27:28). Див. додаток Б14.

• Самарія.

  Місто, яке впродовж прибл. 200 років було столицею північного десятиплемінного царства Ізраїля; так само називали всю територію цього царства. Самарія була побудована на горі з однойменною назвою. За часу Ісуса Самарією називалась область, що лежала між Галілеєю на півночі та Юдеєю на півдні. Зазвичай Ісус не проповідував у тій області, але іноді, проходячи нею, він розмовляв з місцевими жителями. Петро використав другий символічний ключ від Царства, коли самаряни отримали святий дух (1Цр 16:24; Ів 4:7; Дії 8:14). Див. додаток Б10.

• Самаряни.

  Це слово спочатку стосувалося ізраїльтян, які мешкали в північному десятиплемінному царстві. Але після того, як у 740 р. до н. е. ассирійці завоювали Самарію, так стали називатися й іноземці, яких вони поселили в тому краї. За днів Ісуса ця назва мала не так етнічне чи політичне забарвлення, як релігійне: вона зазвичай стосувалася членів релігійної секти, яка процвітала в районі стародавнього Сихема і Самарії. Деякі вірування прихильників цієї секти дуже відрізнялися від вірувань юдеїв (Ів 8:48).

• Сарана.

  Комаха з родини саранових, яка мігрує великими роями. За Мойсеєвим законом вона вважалася чистою і придатною для їжі. Величезні рої сарани, які пожирали все на своєму шляху і завдавали неймовірних збитків, були справжнім лихом (Вх 10:14; Мт 3:4).

• Сатана.

  Євр. слово, що озн. «противник». Коли в тексті оригіналу вживається з означеним артиклем, то стосується Сатани Диявола, головного Божого ворога (Йв 1:6; Мт 4:10; Об 12:9).

• Сатрап.

  Намісник, або правитель, провінції у Вавилоні та Персії. Сатрапів призначав цар, і вони були головними правителями призначеної їм території (Езд 8:36; Дн 6:1).

• Свідчення.

  Слово «Свідчення» зазвичай стосується Десяти заповідей, написаних на двох кам’яних таблицях, які отримав Мойсей (Вх 31:18).

• Святе.

  Перший і найбільший відділ святого намету або храму (був також внутрішній відділ, Найсвятіше). У святому наметі в цьому відділі був золотий світильник, золотий жертовник для спалювання фіміаму, стіл з хлібами представлення та золоте приладдя, а в храмі там був золотий жертовник, 10 золотих світильників і 10 столів з хлібами представлення (Вх 26:33; Єв 9:2). Див. додатки Б5 і Б8.

• Святий; святість.

  Риса, якою володіє Єгова і яка відображає його природу. Слово «святість» вказує на стан абсолютної моральної чистоти, священність (Вх 28:36; 1См 2:2; Пр 9:10; Іс 6:3). Коли йдеться про людей (Вх 19:6; 2Цр 4:9), тварин (Чс 18:17), речі (Вх 28:38; 30:25; Лв 27:14), місця (Вх 3:5; Іс 27:13), відрізки часу (Вх 16:23; Лв 25:12) чи роботу (Вх 36:4), то вжите в оригіналі євр. слово передає думку про відмежування, винятковість або присвячення святому Богові, відокремленість для служіння Єгові. У Грецьких Писаннях слова, перекладені як «святий» і «святість», також вказують на відокремленість когось або чогось для Бога. Ці слова використовуються і щодо чистої поведінки (Мр 6:20; 2Кр 7:1; 1Пт 1:15, 16).

• Святий дух.

  Невидима сила, якою Бог послуговується для виконання свого наміру. Цей дух є святим, оскільки він походить від Єгови, який найвищою мірою чистий і праведний, і оскільки Бог використовує його для здійснення своєї святої волі (Лк 1:35; Дії 1:8).

• Святий знак присвячення Богові.

  Блискуча пластинка з чистого золота, на якій був вирізьблений напис єврейською: «Єгова — святий». Вона була прикріплена спереду до тюрбана первосвященика (Вх 39:30). Див. додаток Б5.

• Святий намет.

  Переносний намет для поклоніння, який використовували ізраїльтяни після виходу з Єгипту. У ньому стояв ковчег угоди Єгови, який символізував Божу присутність. Намет був місцем поклоніння Богові і жертвоприношень. Іноді святий намет називали «наметом зборів». Він складався з дерев’яних рам і був покритий лляними покривалами, на яких були вишиті херувими. Цей намет ділився на дві кімнати: перша називалася Святе, а друга — Найсвятіше (ІсН 18:1; Вх 25:9). Див. додаток Б5.

• Святиня.

  Так називали місце для поклоніння, святе місце, але найчастіше — святий намет або храм в Єрусалимі. Це слово також вживається стосовно Божого місця перебування в небесах (Вх 25:8, 9; 2Цр 10:25; 1Хр 28:10; Об 11:19).

• Свято жнив; Свято тижнів.

  Див. П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ.

• Свято наметів.

  Інші назви — Свято місць для тимчасового притулку і Свято збору врожаю (тривало з 15 до 21 етаніма). Євреї відзначали його з нагоди збору урожаю в кінці сільськогосподарського року. Це був радісний час, коли віддавали подяку Єгові за рясні врожаї. Протягом свята люди жили в наметах з гілок і листя, схожих до навісу; це нагадувало їм про вихід з Єгипту. Одне з трьох свят, на відзначення яких чоловіки мали приходити до Єрусалима (Лв 23:34; Езд 3:4).

• Свято присвячення.

  Щорічна урочистість на згадку про очищення храму після того, як Антіох Епіфан опоганив його. Свято починалося 25 кіслева і тривало 8 днів (Ів 10:22).

• Свято прісного хліба.

  Перше з трьох головних щорічних свят в Ізраїлі. Починалося 15 нісана, наступного дня після Пасхи, і тривало 7 днів. На згадку про вихід з Єгипту ізраїльтяни їли тільки прісний хліб (Вх 23:15; Мр 14:1).

• Священик.

  Чоловік, що був офіційним представником Бога перед людьми, яким служив і яких навчав про Бога і його закони. Він також представляв людей перед Богом, приносячи жертви, заступаючись і молячись за них. До запровадження Мойсеєвого закону священиком для своїх домашніх служив голова сім’ї. Під Мойсеєвим законом чоловіки з родини Аарона, з племені Левія, утворювали священство, а інші левіти допомагали їм. Із введенням у дію нової угоди духовний Ізраїль став народом священиків, а Ісус Христос — його первосвящеником (Вх 28:41; Єв 9:24; Об 5:10).

• Священна паля.

  Євр. слово ашера́ озн. 1) священну палю, яка символізувала Ашеру, ханаанську богиню родючості, або 2) ідола цієї богині. Такі палі, очевидно, були вертикальні і зроблені, принаймні частково, з дерева. Це могли бути звичайні дерева або стовпи без жодного різьблення (Пв 16:21; Сд 6:26; 1Цр 15:13).

• Священна таємниця.

  Частина Божого наміру, прихована до певного часу, яку Бог відкриває лише тим, кому хоче (Мр 4:11; Кл 1:26).

• Священне служіння.

  Чиєсь служіння (або праця), яке є священним, оскільки безпосередньо пов’язане з поклонінням Богу (прим. до Рм 12:1 і Об 7:15).

• Священний стовп.

  Вертикальний стовп, зазвичай кам’яний. Очевидно, це був фалічний символ Ваала або інших фальшивих богів (Вх 23:24).

• Секта.

  Група послідовників якогось лідера або прихильників певної доктрини, які дотримуються своїх особливих вірувань. Це слово використовувалося щодо двох основних відгалужень юдаїзму — фарисеїв і садукеїв. Нехристияни називали християн «сектою» або «сектою назарян», можливо, вважаючи, що вони відкололися від юдаїзму. Згодом секти утворилися в християнському зборі; книга Об’явлення згадує «секту Николи» (Дії 5:17; 15:5; 24:5; 28:22; Об 2:6; 2Пт 2:1).

• Села.

  Технічний термін, що використовується в музиці або при декламації. Вживається в книгах Псалмів і Авакума. Може озн. паузу у співі, музиці або і в одному, і в другому; її робили для того, щоб дати можливість слухачам подумати або щоб підкреслити щойно висловлену думку. Грецька Септуагінта перекладає це слово як діа́псалма, що озн. «музична інтерлюдія» (Пс 3:4; Ав 3:3).

• Серафими.

  Духовні створіння, які перебувають довкола престолу Єгови в небесах. Євр. слово серафı́м букв. озн. «палаючі» (Іс 6:2, 6).

• Сея.

  Міра сипких тіл, що дорівнювала 7,33 л; визначена на основі співвідношення до бата, міри рідин (2Цр 7:1). Див. додаток Б14.

• Син Давидів.

  Так часто називали Ісуса. Цей вислів підкреслює, що він є Спадкоємцем угоди про Царство, яка мала виконатися одним з нащадків Давида (Мт 12:23; 21:9).

• Син людський.

  Вислів, який вживається в Євангеліях прибл. 80 разів. Стосується Ісуса Христа і показує, що, народившись у тілі, він став людиною, а не просто був матеріалізованою духовною істотою. Цей вислів також виявляє, що Ісус мав сповнити пророцтво, записане в Даниїла 7:​13, 14. В Єврейських Писаннях фраза «син людський» застосовується до Єзекіїля і Даниїла та підкреслює різницю між цими смертними речниками і святим Автором їхньої звістки (Єз 3:17; Дн 8:17; Мт 19:28; 20:28).

• Синагога.

  Слово, що озн. «збирання; зібрання», але в більшості віршів стосується будівлі або місця, де юдеї збиралися, щоб читати Писання, навчати, виголошувати проповіді і молитися. В Ізраїлі за днів Ісуса синагога була в кожному містечку, а у більших містах їх могло бути декілька (Лк 4:16; Дії 13:14, 15).

• Синедріон.

  Юдейський верховний суд в Єрусалимі. За часу Ісуса до його складу входив 71 член, у тому числі діючий та колишні первосвященики, члени родин священиків, старійшини, голови племен і родів, а також книжники (Мр 15:1; Дії 5:34; 23:1, 6).

• Сирія; сирійці.

  Див. АРАМ; АРАМЕЙЦІ.

• Система.

  Див. ВІК.

• Сіван.

  Назва 3-го місяця євр. священного календаря і 9-го місяця світського календаря (після вавилонського вигнання). Тривав з середини травня до середини червня (Ес 8:9). Див. додаток Б15.

• Сіон; гора Сіон.

  Інша назва Євуса, міста-фортеці євусеян, що розташовувалося на південно-східному пагорбі Єрусалима. Захопивши Сіон, Давид побудував там свою царську резиденцію; після того це місто почали називати «Давидовим містом» (2См 5:7, 9). Сіон став особливо святою горою для Єгови, коли Давид переніс туди ковчег. Пізніше назва «Сіон» включала територію храму на горі Морія, а іноді стосувалася цілого Єрусалима. У Грецьких Писаннях часто вживається у символічному значенні (Пс 2:6; 1Пт 2:6; Об 14:1).

• Сірт.

  Назва двох великих заток на узбережжі Лівії (Північна Африка). Стародавні мореплавці боялися їх через небезпечні піщані мілини, розташування яких під впливом течій постійно змінювалося (Дії 27:17). Див. додаток Б13.

• Скопець.

  Букв. озн. «кастрований чоловік». Оскоплених чоловіків при царському дворі часто призначали піклуватися про царицю і наложниць або прислуговувати їм. (Таких чоловіків ще називали євнухами.) У ширшому значенні це слово також означало не буквального скопця, а будь-якого чиновника при царському дворі. В переносному значенні воно вжито стосовно тих, хто «сам себе робить скопцем заради небесного Царства», тобто виявляє самовладання, щоб більше служити Богові (Мт 19:12; Ес 2:15; Дії 8:27, прим.).

• Служитель збору.

  Переклад грец. слова діа́конос, яке часто передається і як «служитель» або «слуга». «Служитель збору» — це помічник ради старійшин збору. Щоб виконувати таке почесне служіння, потрібно відповідати біблійним вимогам (1Тм 3:8—10, 12).

• Соломонова колонада.

  За днів Ісуса це був критий перехід на східному боці зовнішнього подвір’я. Вважається, що ця колонада залишилася від Соломонового храму. У Біблії згадується, що «якось узимку» Ісус проходжувався цією колонадою, а ранні християни збиралися там для поклоніння (Ів 10:22, 23; Дії 5:12). Див. додаток Б11.

• Спіритизм.

  Віра в те, що духи померлих переживають смерть тіла і можуть спілкуватися з живими, зокрема через людину (медіума), яка особливо сприйнятлива до їхнього впливу. Грец. слово, перекладене як «спіритизм» (фармакı́а), букв. озн. «використання наркотиків». Це слово почали пов’язувати зі спіритизмом, оскільки в стародавні часи ті, хто займався чаклунством, вживали наркотики, коли хотіли викликати демонські сили (Гл 5:20; Об 21:8).

• Старійшина; старший чоловік.

  Загалом чоловік зрілого віку, але в Біблії переважно стосується чоловіка, наділеного певними обов’язками або повноваженнями у громаді чи в цілому народі. Слово «старійшина» також вжито в книзі Об’явлення щодо небесних створінь. Грец. слово пресбı́терос перекладено як «старійшина», коли йдеться про тих, хто бере провід у зборі (Вх 4:29; Пр 31:23; 1Тм 5:17; Об 4:4).

• Старший священик.

  Термін, що в Єврейських Писаннях вживається взаємозамінно зі словом «первосвященик». У Грецьких Писаннях цей термін, очевидно, стосується впливових священиків і, можливо, включає первосвящеників, зміщених зі становища, а також голів 24 священицьких груп (2Хр 26:20; Езд 7:5; Мт 2:4; Мр 8:31).

• Статева розпуста.

  Грец. порне́йа. Цей вжитий у Біблії термін стосується певних видів сексуальної поведінки, які заборонені Богом. Включає в себе перелюб, проституцію, статеві стосунки між неодруженими особами, гомосексуалізм і скотолозтво. У книзі Об’явлення вживається в переносному значенні щодо релігійної повії, яку названо «Вавилоном Великим»; так описано її зв’язки зі світовими правителями заради влади і наживи (Об 14:8; 17:2; 18:3; Мт 5:32; Дії 15:29; Гл 5:19). Див. ПОВІЯ.

• Стовп.

  Вертикальна колода, яку в декотрих народах використовували для страти і/або для того, щоб виставити напоказ тіло страченого як пересторогу для інших чи для публічного приниження. Ассирійці, що були відомі своєю жорстокістю під час війн, страчували полонених, насаджуючи їх на палю, при цьому її встромлювали через живіт в грудну клітку. Однак за юдейським законом, людину, винну в такому серйозному гріху, як богохульство чи ідолопоклонство, спочатку вбивали (каменуванням або іншим способом), а тоді тіло вішали на стовп або дерево, і це служило застережливим прикладом для інших (Пв 21:22, 23; 2См 21:6, 9). Римляни іноді просто прив’язували жертву до стовпа, і через кілька днів вона помирала від болю, спраги, голоду або спеки. В інших випадках, як-от у випадку з Ісусом, руки і ноги людини прибивали до стовпа (Лк 24:20; Ів 19:14—16; 20:25; Дії 2:23, 36). Див. СТОВП МУК.

• Стовп; колона.

  Вертикальна частина споруди, яка служить підпорою, або щось у вигляді колони. Іноді ставили на згадку про якісь історичні події. Стовпи як елементи конструкції використовувалися у храмі та царських будівлях Соломона. Язичницькі народи ставили священні стовпи у релігійних цілях; ізраїльтяни іноді наслідували їх у цьому (Сд 16:29; 1Цр 7:21; 14:23). Див. КАПІТЕЛЬ.

• Стовп мук.

  Переклад грец. слова стауро́с, що озн. «прямий вертикальний стовп; паля». На такому стовпі було страчено Ісуса. Немає доказів, що це грец. слово означало хрест, подібний до того, котрий язичники використовували як релігійний символ протягом багатьох століть ще до Христа. Вислів «стовп мук» повністю передає зміст вжитого в оригіналі слова, стауро́с, оскільки воно використовується також тоді, коли йде мова про муки, страждання і ганьбу, яких мають зазнавати Ісусові послідовники (Мт 16:24; Єв 12:2). Див. СТОВП.

• Стоїки.

  Грец. школа філософів, які вважали, що можна здобути щастя, живучи в злагоді з природою і керуючись розумом. На їхню думку, справді мудра людина байдужа до болю і насолод (Дії 17:18).

• Субота.

  Від євр. слова, що озн. «відпочивати; припиняти». Це сьомий день євр. тижня (від заходу сонця в п’ятницю до заходу в суботу). Деякі інші святкові дні у році, а також кожен 7-й і 50-й роки теж називалися суботою. В суботній день не можна було працювати; лише священики могли виконувати своє служіння у святині. В суботній рік земля мала лежати під паром, а євреї не мали права вимагати від своїх ближніх сплати боргів. Обмеження, які Мойсеїв закон накладав стосовно суботи, були поміркованими, однак релігійні провідники згодом додали багато власних правил, тому за часу Ісуса Христа дотримуватися суботи було дуже складно (Вх 20:8; Лв 25:4; Лк 13:14—16; Кл 2:16).

• Сувій.

  Довгий аркуш пергаменту або папірусу, списаний з одного боку, який зазвичай накручували на дерев’яний стержень. Біблійні книги записували або переписували на сувої, адже за часу написання Біблії це була поширена форма рукопису (Єр 36:4, 18, 23; Лк 4:17—20; 2Тм 4:13).

• Судді.

  Чоловіки, яких Єгова призначав, щоб рятувати свій народ у час до панування царів Ізраїля (Сд 2:16).

• Судний день.

  Особливий день, або період, протягом якого Бог притягує до відповідальності окремі групи, народи або ціле людство. Для одних це може бути час виконання смертного вироку, якого вони заслуговують, а для інших — час, коли вони отримають визволення і вічне життя. Ісус Христос і апостоли згадували про майбутній «Судний день», що стосуватиметься не лише живих, але й тих, хто помер у минулому (Мт 12:36).

• Судове місце.

  Зазвичай це було підвищення просто неба, до якого вели сходи. Там засідали чиновники, які зверталися до народу й оголошували свої рішення. У Біблії також вживаються вислови «судовий престол Бога» і «судовий престол Христа», які символізують устрій Єгови для здійснення суду над людьми (Рм 14:10; 2Кр 5:10; Ів 19:13).

• Судові урядники.

  У Вавилонії так називали державних урядників у підвідомчих округах, які знали закони і мали певну судову владу (Дн 3:2).

• Сурма.

  Металевий духовий інструмент, на якому грали і подавали сигнали. Як написано в Числа 10:2, Єгова наказав зробити дві срібні сурми, які мали використовуватися для подачі особливих сигналів: щоб склика́ти громаду, згортати табір або оголошувати війну. Ці сурми, ймовірно, були прямими і не мали вигину, як роги, що виготовлялися з рогів тварин. Сурми невідомої конструкції були серед муз. інструментів, на яких грали у храмі. Звук сурем часто символічно супроводжував проголошення вироків Єгови або інших важливих подій, спричинених Богом (2Хр 29:26; Езд 3:10; 1Кр 15:52; Об 8:7—11:15).

• Талант.

  Найбільша євр. одиниця ваги і грошова одиниця. Дорівнювала 34,2 кг. Грец. талант був менший і важив прибл. 20,4 кг (1Хр 22:14; Мт 18:24). Див. додаток Б14.

• Таммуз.

  1) Ім’я божества, якого оплакували в Єрусалимі єврейки-відступниці. Вважається, що Таммуз насправді був царем, якого після смерті стали шанувати як бога. У шумерському тексті його названо Думузі і він виступає як чоловік або коханець богині родючості Інанни (вавилонської Іштар) (Єз 8:14). 2) Назва 4-го місяця євр. священного календаря і 10-го місяця світського календаря (після вавилонського вигнання). Тривав з середини червня до середини липня. Див. додаток Б15.

• Тартар.

  Вжите в Грецьких Писаннях слово, яке озн. стан приниження, подібний до ув’язнення; туди Бог «вкинув» у дні Ноя неслухняних ангелів. У 2 Петра 2:4 дієслово тартаро́о («вкидати в тартар») не вказує на те, що «ангелів, які згрішили» вкинуто в міфічний тартар (підземну в’язницю і місце темряви, де ув’язнено менших богів). Натомість воно передає думку про те, що Бог їх позбавив їхнього становища у небі і обов’язків, які вони виконували. Бог допустив, щоб вони піддалися розумовій деградації, подібній до суцільної темряви, тож вони відрізані від духовного світла і розуміння Божих намірів. Їх чекає похмуре майбутнє: як показує Біблія, вони будуть знищені навіки разом зі своїм правителем, Сатаною Дияволом. Отже, тартар — це стан повного приниження тих бунтівних ангелів. Це не те саме, що «безодня», згадана в Об’явлення 20:1—3.

• Таршіські кораблі.

  Спершу так називали кораблі, які плавали в Таршіш (сучасна Іспанія). Згодом, імовірно, цей вислів став означати великі кораблі, що могли плавати на далекі відстані. Соломон і Йосафат використовували такі кораблі для торгівлі (1Цр 9:26; 10:22; 22:48).

• Тевет.

  Назва 10-го місяця євр. священного календаря і 4-го місяця світського календаря (після вавилонського вигнання). Тривав з середини грудня до середини січня. У більшості випадків його названо просто «десятим місяцем» (Ес 2:16). Див. додаток Б15.

• Терафіми.

  Родинні божки або ідоли, через яких шукали прикмет (Єз 21:21). Деякі мали розміри і форму людини, а інші були значно менші (Бт 31:34; 1См 19:13, 16). Як свідчать археологічні знахідки з Месопотамії, володіння терафімами визначало, хто в родині отримає спадок. (Можливо, тому Рахіль забрала терафімів свого батька.) Але малоймовірно, що такий звичай був в Ізраїлі. Все ж у часи суддів та царів терафімів використовували як ідолів; вірний цар Йосія знищив їх разом з іншими атрибутами ідолопоклонства (Сд 17:5; 2Цр 23:24; Ос 3:4).

• Тішрі.

  Див. ЕТАНІМ і додаток Б15.

• Тюрбан.

  Головний убір у вигляді шматка тканини, що обмотувався навколо голови. Первосвященик носив тюрбан з тонкого льону; спереду його тюрбана була золота пластина, прикріплена синім шнуром. Царі одягали тюрбан під корону. Йов вжив це слово в переносному значенні, коли порівняв свою справедливість до тюрбана (Вх 28:36, 37; Йв 29:14; Єз 21:26).

• Угода.

  Офіційна домовленість між людьми або між людьми і Богом, якою встановлюється зобов’язання зробити щось або утриматись від чогось. Іноді лише одна сторона брала на себе зобов’язання виконати певні умови (одностороння угода, яка, по суті, була обіцянкою). В інших випадках обидві сторони зобов’язувалися дотриматись умов (двостороння угода). Окрім угод, укладених між Богом і людьми, Біблія згадує угоди між людьми, між племенами, народами та певними групами. Деякі угоди мають далекосяжні наслідки, скажімо угоди, укладені Богом з Авраамом, Давидом, ізраїльським народом (Закон-угода) та з Ізраїлем Божим (нова угода) (Бт 9:11; 15:18; 21:27; Вх 24:7; 2Хр 21:7).

• Узвишшя; священне узвишшя.

  Місце для поклоніння, яке зазвичай влаштовували на верхів’ях пагорбів чи гір або ж на зроблених людиною підвищеннях. Хоча на таких узвишшях іноді поклонялися Богові, найчастіше вони згадуються у зв’язку з язичницьким поклонінням фальшивим божествам (Чс 33:52; 1Цр 3:2; Єр 19:5).

• Урім і туммім.

  Предмети, які первосвященик використовував подібно до жеребків, щоб дізнатися волю Єгови в питаннях, які стосувалися всього народу. Урім і туммім були в нагруднику первосвященика, коли він входив у святий намет. Імовірно, їх перестали використовувати після того, як вавилоняни зруйнували Єрусалим (Вх 28:30; Не 7:65).

• Фараон.

  Титул єгипетських царів. Біблія подає імена п’ятьох фараонів: Шішак, Со, Тіргака, Нехо і Хофра. Імена інших вона не називає, зокрема тих, які неодноразово згадуються в розповідях про Авраама, Мойсея та Йосипа (Вх 15:4; Рм 9:17).

• Фарисеї.

  Провідна релігійна секта юдаїзму в I ст. н. е. Фарисеї не походили зі священицького роду, але суворо дотримувалися Закону в найменших деталях і надавали усній традиції такого ж значення, як Закону (Мт 23:23). Вони противилися будь-якому впливу грецької культури. Будучи дослідниками Закону і традицій, мали великий вплив на народ (Мт 23:2—6). Деякі фарисеї були членами Синедріону. Часто сперечалися з Ісусом про різні традиції та дотримування суботи; засуджували його за спілкування з грішниками і збирачами податків. Дехто з фарисеїв став християнином, у тому числі Павло з Тарса (Мт 9:11; 12:14; Мр 7:5; Лк 6:2; Дії 26:5).

• Філістея; філістимляни.

  Приморський край на півдні Ізраїля. Його заселили вихідці з Криту, яких стали називати філістимлянами. Давид підкорив їх, але вони залишилися незалежними і постійно ворогували з ізраїльтянами (Вх 13:17; 1См 17:4; Ам 9:7). Див. додаток Б4.

• Фіміам.

  Суміш ароматичних смол і бальзамів, яка повільно згоряла, виділяючи приємний аромат. Для використання у святому наметі і храмі виготовляли особливий фіміам з чотирьох складників. Він удень і вночі горів у Святому на жертовнику для спалювання фіміаму, а в День примирення його спалювали у Найсвятішому. Фіміам символізував приємні Богові молитви його вірних служителів. Спалювання фіміаму не вимагалося від християн (Вх 30:34, 35; Лв 16:13; Об 5:8).

• Халдея; халдеї.

  Спочатку так називали край і народ, що населяв дельту Тигру і Євфрату, а з часом ці назви поширились на цілу Вавилонію та її мешканців. Слово «халдеї» також стосується освіченого класу людей, які вивчали природничі науки, історію, мови й астрономію та займалися магією і астрологією (Езд 5:12; Дн 4:7; Дії 7:4).

• Ханаан.

  Внук Ноя і четвертий син Хама. Одинадцять племен, які пішли від Ханаана, з часом заселили територію східного Середземномор’я між Єгиптом і Сирією. Цю територію назвали «ханаанським краєм» (Лв 18:3; Бт 9:18; Дії 13:19). Див. додаток Б4.

• Херувими.

  Ангели, що обіймають високе становище і виконують особливі доручення; відрізняються від серафимів (Бт 3:24; Вх 25:20; Іс 37:16; Єв 9:5).

• Хліби представлення.

  Дванадцять хлібів, викладених у два стоси (по шість у кожному) на столі у Святому відділі святого намету і храму. Також названі «хлібами, які клали у стоси». Ці приношення Богові замінювали щосуботи свіжими хлібами, а попередні забирали, і їх можна було споживати, але тільки священикам (2Хр 2:4; Мт 12:4; Вх 25:30; Лв 24:5—9; Єв 9:2). Див. додаток Б5.

• Хомер.

  Міра сипких тіл, що дорівнювала кору і становила 220 л; визначена на основі співвідношення до бата (Лв 27:16). Див. додаток Б14.

• Хорив.

  Гористий край довкола гори Сінай та інша назва цієї ж гори (Вх 3:1; Пв 5:2). Див. додаток Б3.

• Храм.

  Будівля у Єрусалимі, яка стала центром поклоніння ізраїльтян, замінивши переносний святий намет. Перший храм був побудований Соломоном і зруйнований вавилонянами. Другий храм побудував Зоровавель після повернення з Вавилону, і пізніше Ірод Великий перебудував його. У Біблії храм часто називається «домом Єгови» (Езд 1:3; 6:14, 15; 1Хр 29:1; 2Хр 2:4; Мт 24:1). Див. додатки Б8 і Б11.

• Хрещення.

  Грец. слово озн. «занурення [під воду]». Ісус наказав своїм послідовникам охрещуватися. У Біблії згадується також Іванове хрещення, хрещення святим духом, хрещення вогнем тощо (Мт 3:11, 16; 28:19; Ів 3:23; 1Пт 3:21).

• Християнин.

  Назва послідовників Ісуса Христа, яку їм дав Бог (Дії 11:26; 26:28).

• Христос.

  Титул Ісуса, від грец. Хрісто́с; відповідник євр. слова, що перекладається як «Месія» або «Помазанець» (Мт 1:16; Ів 1:41).

• Цариця небес.

  Титул богині, якій поклонялися ізраїльтяни-відступники у часи Єремії. Дехто вважає, що це була вавилонська богиня Іштар (Астарта). Ім’я її шумерської попередниці, Інанна, озн. «Цариця небес». Вона була не лише богинею неба, але й богинею родючості. В одному написі, знайденому в Єгипті, Астарту також названо «Володаркою небес» (Єр 44:19).

• Цвіль.

  Будь-яке з численних захворювань рослин, викликане грибком. Припускають, що цвіль, згадана в Біблії,— це пукцинія злакова (Puccinia graminis) (1Цр 8:37).

• Цезар.

  Власне ім’я однієї з римських родин, яке стало титулом римських імператорів. У Біблії згадуються імена трьох цезарів: Августа, Тиберія і Клавдія. Хоча ім’я Нерон не вживається в Біблії, деякі біблійні згадки про цезаря стосуються саме його. В Грецьких Писаннях слово «цезар» (або «кесар») також використовується як символ світської влади або держави (Мр 12:17, прим.; Дії 25:12).

• Цілопалення.

  Тваринна жертва, яку приносили Богові, повністю спалюючи на жертовнику. Жодна частина тварини (бика, барана, козла, горлиці чи молодого голуба) не залишалася для того, хто приносив цю жертву (Вх 29:18; Лв 6:9).

• Чари.

  Використання сили, що приписується злим духам (2Хр 33:6).

• Чистий; очищення.

  В Біблії ці слова стосуються не лише фізичної чистоти; вони вказують на підтримування або відновлення стану бездоганності, незаплямованості, звільнення від усього, що забруднює, робить гіршим або псує морально чи духовно. У Мойсеєвому законі ці слова стосуються церемоніальної чистоти (Лв 10:10; Пс 51:7; Мт 8:2; 1Кр 6:11).

• Чудеса; могутні діла.

  Дії або явища, які здійснюються за допомогою незнаних людині сил і приписуються надприродному джерелу. Слова «знак» і «передвістя» іноді вживаються в Біблії як синоніми цих висловів (Вх 4:21; Дії 4:22; Єв 2:4).

• Шеват.

  Назва 11-го місяця євр. священного календаря і 5-го місяця світського календаря (після вавилонського вигнання). Тривав з середини січня до середини лютого (Зх 1:7). Див. додаток Б15.

• Шекель.

  Основна євр. одиниця ваги і грошова одиниця. Вага шекеля становила 11,4 г. Вислів «святий шекель», можливо, вказував на те, що вага мала бути точною або ж мала відповідати еталону ваги, який зберігався у святому наметі. Також міг існувати царський шекель: це міг бути або еталон ваги, який зберігався в палаці, або шекель, що відрізнявся від звичайного (Вх 30:13).

• Шемініт.

  Муз. термін, що букв. озн. «восьмий» і міг вказувати на низький муз. регістр або тональність. Коли цей термін стосувався муз. інструментів, то, імовірно, йшлося про ті інструменти, на яких виконували басові партії. Коли ж стосувався пісень, то, можливо, йшлося про муз. акомпанемент у низькому регістрі і відповідний спів (1Хр 15:21; Пс 6, надп.; 12, надп.).

• Шеол.

  Євр. відповідник грец. слова «гадес». Перекладається як «могила» з відповідною приміткою, щоб відрізнити загальну могилу людства від буквального місця поховання (прим. до Бт 37:35; Пс 16:10; Дії 2:31).

• Щипці.

  У святому наметі і в храмі використовувалися щипці із золота, якими гасили полум’я світильників (Вх 37:23).

• Ювілей.

  Кожен 50-й рік, рахуючи від входу ізраїльтян в Обіцяний край. У цей рік земля мала лежати під паром, а рабів-євреїв слід було відпустити на волю. Продані спадкові землі повертали назад. Ювілейний рік був, так би мовити, святковим роком, роком звільнення. Завдяки Ювілею народ повертався до стану, який мав, коли Бог сформував його (Лв 25:10).

• Юда.

  Четвертий син Якова, якого народила його дружина Лія. У своєму передсмертному пророцтві Яків передрік, що з Юдиного роду вийде великий правитель, який правитиме довгий час. Ісус, як людина, походив від Юди. Юдою теж називалося одне з племен Ізраїля, а пізніше — південне царство. Царство Юди складалося з племен Юди і Веніямина, його підданими також були священики і левіти. Воно займало південну частину країни, і на його території був Єрусалим і храм (Бт 29:35; 49:10; 1Цр 4:20; Єв 7:14).

• Юдей.

  Після падіння десятиплемінного царства Ізраїля так називали людину з племені Юди (2Цр 16:6). А після вавилонського вигнання це слово почало застосовуватися щодо всіх ізраїльтян, які повернулися на батьківщину, незалежно від племені (Езд 4:12). Згодом по цілому світі «юдеями» стали називати ізраїльтян, щоб відрізнити їх від язичницьких народів (Ес 3:6). Павло вжив це слово в переносному сенсі, коли говорив про те, що національність не має значення в християнському зборі (Рм 2:28, 29; Гл 3:28).

• Яків.

  Син Ісака і Ревеки. Згодом Бог дав йому ім’я Ізраїль, і він став патріархом ізраїльського народу (або ізраїльтян, яких пізніше називали юдеями). В Якова було 12 синів, від яких пішло 12 племен Ізраїля. Слово «Яків» вживалося також стосовно народу Ізраїль (Бт 32:28; Мт 22:32).

• Ярмо.

  Дерев’яна палиця або дерев’яні бруски, з’єднані у вигляді рами, яку одягають на шию двох тяглових тварин (зазвичай великої рогатої худоби), щоб впрягти їх у віз чи сільськогосподарське знаряддя. У давнину ярмо часто одягали на рабів для перенесення тягарів, тому ярмо також символізує рабство або підкорення іншій особі, гніт і страждання. Скинути чи зламати ярмо озн. звільнитися від залежності, утиску або експлуатації (Лв 26:13; Мт 11:29, 30).