ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ІВАНА

1 На початку було Слово,+ Слово було з Богом,+ і Слово було богом.+ 2 Воно було з Богом на початку.+ 3 Усе з’явилося через нього,+ і без нього ніщо не з’явилось.

Тим, що з’явилося 4 через нього, було життя. Життя було світлом для людей*.+ 5 Світло сяє в темряві,+ і темряві його не перемогти.

6 І прийшов чоловік, Божий посланець, якого звали Іван.+ 7 Він прийшов свідчити про світло,+ щоб усілякі люди повірили через нього. 8 Сам Іван не був світлом,+ але мав свідчити про це світло.+

9 Правдиве світло, яке освітлює всіляких людей, мало невдовзі прийти у світ.+ 10 Він був у світі,+ і світ з’явився через нього,+ але світ його не знав*. 11 Він прийшов до своїх, але вони його не прийняли.+ 12 Усім же, хто його прийняв, він дав право стати Божими дітьми,+ оскільки вони вірили в його ім’я.+ 13 І народились вони не від людських батьків, не за тілесним бажанням, тобто за бажанням батьків, а за волею Бога.+

14 Отже, Слово стало тілом+ і перебувало серед нас. Ми бачили його славу — славу, яку має від батька єдинородний син.+ Він був сповнений Божої ласки і правди.+ 15 (Іван свідчив про нього, він вигукував: «Це той, про кого я говорив: “Той, хто йде за мною, випередив мене, бо існував ще до мене”».)+ 16 І, оскільки він був наділений усім цим сповна, ми сповна отримали незаслужену доброту. 17 Бо Закон був даний через Мойсея,+ а незаслужена доброта+ і правда прийшли завдяки Ісусу Христу.+ 18 Ніхто з людей ніколи не бачив Бога,+ але єдинородний бог,+ який перебуває біля Батька,+ пояснив, яким Він є.+

19 Ось яке свідчення дав Іван, коли юдеї послали з Єрусалима священиків і левітів, щоб ті запитали його: «Хто ти?»+ 20 Він не ухилився від відповіді, а відверто визнав: «Я не Христос».+ 21 Тож вони запитали: «Тоді хто ти? Ілля?»+ Він відповів: «Ні».+ — «А може, ти Пророк?»+ Він заперечив: «Ні». 22 Вони знову запитали: «Хто ж ти такий? Скажи нам, щоб ми передали твої слова людям, котрі нас послали. Що ти можеш про себе сказати?» 23 Він відповів: «Я голос того, хто вигукує в пустелі: “Вирівняйте дорогу для Єгови!”+ — як сказав пророк Ісая».+ 24 Тих людей послали фарисеї. 25 Тож вони розпитували його далі: «Якщо ти не Христос, не Ілля і не Пророк, чому ж тоді хрестиш людей?» 26 На це Іван їм відповів: «Я хрещу у воді. Серед вас є той, кого ви не знаєте, 27 і він іде за мною; я не достойний навіть розв’язати ремінця його сандалії».+ 28 Усе це відбувалось у Віфа́нії за Йорданом, де хрестив Іван.+

29 Наступного дня, коли Іван побачив, що до нього йде Ісус, він вигукнув: «Дивіться, ось Ягня+ Боже, що покінчить з гріхом+ світу!+ 30 Це той, про кого я говорив: “За мною йде чоловік, який мене випередив, бо існував ще до мене”.+ 31 Навіть я його не знав, але я прийшов хрестити у воді, аби він був виявлений Ізра́їлю».+ 32 Крім того, Іван свідчив: «Я бачив, як з неба, немов голуб, зійшов дух і залишився на ньому.+ 33 Навіть я його не знав, але той, хто послав мене хрестити у воді, сказав: “На кого зійде дух та залишиться на ньому,+ той і хреститиме святим духом”.+ 34 І я бачив це та засвідчив, що він — Син Божий».+

35 Наступного дня Іван стояв з двома своїми учнями. 36 Коли він побачив, що йде Ісус, то вигукнув: «Ось Ягня+ Боже!» 37 Почувши це, ті двоє учнів пішли за Ісусом. 38 Тоді Ісус обернувся і, помітивши, що вони йдуть за ним, запитав: «Що ви шукаєте?» Вони відказали: «Раббı́ (що в перекладі означає “учителю”), де ти зупинився?» 39 Він промовив: «Ходіть і побачите». Тож вони пішли туди, де він зупинився, і того дня залишилися з ним. Була тоді приблизно 10-та година. 40 А одним з тих двох, що почули Іванові слова та пішли за Ісусом, був Андрій,+ брат Си́мона Петра. 41 Спершу він знайшов* свого брата Си́мона і сказав йому: «Ми знайшли Месı́ю»+ (що в перекладі означає «Христос»),+ 42 а потім відвів його до Ісуса. Коли ж Ісус побачив його, то промовив: «Ти Си́мон,+ Іванів син. Ти будеш називатися Ки́фою» («Ки́фа» перекладається як «Петро»).+

43 Наступного дня Ісус захотів вирушити в Галілею. І, знайшовши Пилипа,+ він сказав: «Будь моїм учнем і йди за мною». 44 Сам Пилип був родом з Віфсаї́ди, рідного міста Андрія та Петра. 45 Пилип знайшов Натанаї́ла+ та промовив: «Ми знайшли того, про кого писав Мойсей у Законі, а також Пророки,+ — Ісуса з Назарета, Йосипового+ сина». 46 На це Натанаї́л сказав: «Хіба з Назарета може бути щось добре?»+ А Пилип відповів: «Ходи і сам подивись». 47 Коли ж Ісус побачив Натанаї́ла, який ішов до нього, то сказав: «Дійсно, це ізраїльтя́нин, в якому немає обману».+ 48 Натанаї́л запитав: «Звідки ти мене знаєш?» Ісус відповів: «Я бачив тебе ще до того, як тебе покликав Пилип, коли ти був під фіговим деревом». 49 Тоді Натанаї́л сказав: «Учителю*, ти Син Божий, Цар Ізра́їля».+ 50 Ісус же промовив: «Ти віриш, бо я сказав, що бачив тебе під фіговим деревом? Ти побачиш набагато більше». 51 Потім Ісус сказав: «Щиру правду кажу вам: ви побачите розкрите небо та Божих ангелів, що піднімаються вгору і спускаються до Сина людського».+

2 На третій день у Ка́ні+ галілейській відбувалося весілля, на якому була Ісусова мати. 2 Запросили туди також Ісуса з учнями.

3 Коли закінчилось вино, мати Ісуса звернулась до нього: «Вони більше не мають вина». 4 У відповідь Ісус промовив: «Жінко, що нам з тобою до того? Моя година ще не прийшла». 5 Тоді його мати сказала людям, які прислуговували: «Зробіть усе, що він скаже». 6 Відповідно до юдейських правил очищення там було шість кам’яних посудин для води;+ кожна вміщала дві або три міри рідини. 7 Ісус сказав: «Наповніть ці посудини водою». Тож їх наповнили по краї. 8 Потім він промовив: «Тепер зачерпніть трохи й подайте розпоряднику бенкету». Вони так і зробили. 9 Коли розпорядник покуштував воду, яка вже перетворилась на вино, то, не знаючи, звідки воно взялося (хоча слуги, які набирали воду, знали), покликав нареченого 10 і сказав: «Спочатку завжди подають добре вино, а коли люди сп’яніють,— гірше. Ти ж добре вино тримав досі». 11 Те, що Ісус вчинив у Ка́ні галілейській, стало початком його чуд. Цим він виявив свою славу,+ і учні повірили в нього.

12 Після цього він разом зі своєю матір’ю, братами+ та учнями пішов до Капернау́ма,+ але там вони пробули недовго.

13 Коли ж наближалась юдейська Пасха,+ Ісус пішов до Єрусалима. 14 У храмі він побачив людей, які продавали биків, овець і голубів;+ побачив він і тих, хто сидів та розмінював гроші. 15 Тож Ісус зробив собі бич з мотузок і повиганяв з храму їх усіх разом з вівцями й биками, а міняльникам грошей порозсипав монети та поперекидав столи.+ 16 Тим же, хто торгував голубами, він наказав: «Заберіть усе це звідси! Досить робити з дому мого Батька дім торгівлі!»+ 17 Тоді його учні пригадали, що написано: «Ревність до твого дому буде з’їдати мене».+

18 На це юдеї сказали Ісусу: «Який знак+ ти можеш показати на доказ того, що маєш право так поводитись?» 19 Ісус відповів їм: «Зруйнуйте цей храм, і я за три дні його відбудую».+ 20 Тоді юдеї вигукнули: «Цей храм будували 46 років, а ти відбудуєш його всього за три дні?» 21 Однак, говорячи про храм, він мав на увазі своє тіло.+ 22 Коли ж Ісус воскрес з мертвих, учні пригадали, що він говорив їм про це,+ і повірили в Писання та в його слова.

23 Коли Ісус був в Єрусалимі під час Пасхи, багато людей, побачивши його чуда, повірили в його ім’я.+ 24 Проте він не до кінця довірявся цим людям, оскільки знав їх усіх 25 і не потребував, щоб хтось свідчив йому про людину, бо сам бачив серце кожного.+

3 Серед фарисеїв був один чоловік, на ім’я Никоди́м,+ начальник юдеїв. 2 Якось він прийшов до Ісуса вночі+ та сказав: «Раббı́,+ ми знаємо, що ти вчитель, який прийшов від Бога, бо якщо Бог не підтримує людину,+ то вона не може виконувати такі чуда,+ які виконуєш ти». 3 Ісус же промовив: «Щиру правду кажу тобі: якщо людина не народиться знову,+ то не зможе побачити Боже Царство».+ 4 Тоді Никоди́м запитав: «Як може хтось народитися, коли він старий? Він же не може вдруге потрапити в утробу матері й народитися!» 5 Ісус відповів: «Щиру правду кажу тобі: якщо людина не народиться від води+ й духу,+ то не зможе увійти в Боже Царство. 6 Народжене від тіла є тілесним, а народжене від духу — духовним. 7 Не дивуйся тому, що я сказав: “Ви повинні народитися знову”.+ 8 Вітер дме, куди хоче, і ти чуєш його шум, хоча й не знаєш, звідки та куди він дме. Щось подібне відбувається з кожним, хто народжений від духу».+

9 Тоді Никоди́м запитав: «Як таке можливо?» 10 А Ісус відповів: «Невже ти, вчитель Ізра́їля, не знаєш цього? 11 Щиру правду кажу тобі: ми говоримо те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили.+ Ви ж наше свідчення не приймаєте.+ 12 Якщо ви не вірите, коли я вам розповідаю про земне, то як повірите, коли розкажу про небесне?+ 13 Більш того, жодна людина не піднімалась на небо,+ крім того, хто зійшов з неба,+ — Сина людського. 14 І як Мойсей підніс змія в пустелі,+ так має бути піднесений Син людський,+ 15 щоб кожен, хто вірить у нього, отримав вічне життя.+

16 Адже Бог настільки любить світ, що віддав свого єдинородного Сина,+ аби кожен, хто виявляє, що вірить у нього, не загинув, а отримав вічне життя.+ 17 І Бог послав свого Сина у світ не для того, щоб він судив світ, а щоб через нього світ отримав спасіння.+ 18 Хто вірить у Сина, не підлягає суду,+ а хто не вірить, той уже підпав під суд, оскільки не повірив в ім’я єдинородного Божого Сина.+ 19 Отже, підстава для суду така: світло прийшло у світ,+ однак люди полюбили темряву, а не світло, тому що їхні вчинки лихі.+ 20 Бо, хто чинить ганебні діла, той ненавидить світло і не йде до світла, щоб його вчинки не викрились*. 21 А той, хто чинить праведні діла, йде до світла,+ щоб було видно, що його діла узгоджуються з Божою волею».

22 Після того Ісус разом з учнями ходив по юдейських селах, там він провів з ними деякий час, хрестячи людей.+ 23 Іван теж хрестив у Ено́ні, недалеко від Салı́му, оскільки там було багато води,+ і люди приходили туди й хрестились.+ 24 На той час Івана ще не вкинули до в’язниці.+

25 Іванові учні почали сперечатися з одним юдеєм про очищення. 26 Отже, вони підійшли до Івана і сказали: «Учителю*, чоловік, який був з тобою за Йорданом і про якого ти свідчив,+ хрестить, і всі йдуть до нього». 27 На це Іван промовив: «Людина нічого не може отримати, якщо їй не дано з неба. 28 Ви ж самі свідчите мені, що я сказав: “Я не Христос,+ а той, хто був посланий перед ним”.+ 29 Нареченим є той, хто має наречену.+ Проте друг нареченого надзвичайно радіє, коли стоїть поряд і чує його голос. Так і я сповнений радості. 30 Христос має ставати більшим, а я — меншим».+

31 Хто приходить згори,+ той є над усіма*. Той, хто прийшов із землі,— земний і говорить про земне. А хто з неба, той є над усіма;+ 32 він свідчить про те, що бачив та чув,+ але ніхто не приймає його свідчення.+ 33 Хто ж його свідчення прийняв, той затвердив своєю печаткою, що Бог правдивий.+ 34 Адже той, кого послав Бог, говорить Божі слова,+ оскільки Бог не скупиться*, даючи свій дух. 35 Батько любить Сина+ і віддав усе в його руки.+ 36 Хто виявляє, що вірить у Сина, той має вічне життя.+ Хто ж Сина не слухається, той життя не побачить,+ і на ньому перебуває гнів Божий.+

4 Коли Господь дізнався, що фарисеї почули про те, що він збирає та хрестить+ більше учнів, ніж Іван,— 2 хоча хрестив не сам Ісус, а його учні,— 3 він покинув Юдею і знову вирушив до Галілеї.+ 4 А йти йому потрібно було через Сама́рію. 5 Тож він прийшов у самарı́йське місто Сиха́р, що було недалеко від поля, котре Яків віддав своєму синові Йосипу.+ 6 Там був колодязь Якова.+ Отже, Ісус, втомлений дорогою, сів біля колодязя. Була ж приблизно шоста година.

7 Прийшла туди набрати води й одна жінка з Сама́рії. Ісус попросив її: «Дай мені напитися». 8 (У той час його учні були в місті, бо мали купити харчів.) 9 На це самаря́нка сказала: «Як це ти, юдей, просиш води в мене, самаря́нки?» (Бо юдеї не спілкувалися з самаря́нами.)+ 10 У відповідь Ісус промовив: «Якби ти знала, яким даром Бог обдаровує людей+ і хто каже тобі: “Дай мені напитися”, ти б сама попросила його, і він дав би тобі живої води».+ 11 На це вона сказала: «Пане, ти навіть відра не маєш, щоб зачерпнути води, а колодязь глибокий. Звідки ж ти візьмеш живу воду? 12 Невже ти більший від нашого прабатька Якова, який дав нам цей колодязь та пив з нього сам, а також з нього пили його сини і худоба?» 13 У відповідь Ісус промовив: «Кожен, хто п’є цю воду, відчує спрагу знову, 14 а хто питиме воду, яку дам я, ніколи не відчує спраги.+ Бо вода, яку дам йому я, стане в ньому джерелом, котре битиме через край і даватиме вічне життя».+ 15 Почувши це, жінка вигукнула: «Пане, дай мені цієї води, щоб я вже не хотіла пити і не приходила сюди по воду».

16 Ісус же їй сказав: «Іди поклич свого чоловіка і повертайся». 17 А жінка відповіла: «Я не маю чоловіка». Ісус відказав: «Правильно ти кажеш: “Я не маю чоловіка”, 18 бо в тебе було п’ять чоловіків, а той, з ким ти живеш тепер, не чоловік тобі. Це ти правду кажеш». 19 У відповідь жінка сказала: «Пане, бачу, ти пророк.+ 20 Наші прабатьки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що потрібно поклонятися в Єрусалимі».+ 21 Ісус відказав: «Повір, жінко, надходить година, коли ви будете поклонятися Батькові не на цій горі і не в Єрусалимі. 22 Ви поклоняєтесь, не маючи знання,+ а ми поклоняємось, маючи знання, адже спасіння починається з юдеїв.+ 23 Однак надходить година,— і вже надійшла,— коли правдиві поклонники будуть поклонятися Батькові в дусі та в правді, бо саме таких поклонників він собі шукає.+ 24 Бог є Дух,+ і ті, хто йому поклоняється, повинні поклонятися в дусі та в правді».+ 25 Тоді жінка сказала: «Я знаю, що має прийти Месı́я, якого називають Христом. І коли він прийде, то відкрито розкаже нам про все».+ 26 Ісус відповів: «Це я, той, хто зараз говорить з тобою».+

27 Саме в той час надійшли учні та почали дивуватися, що він спілкується з жінкою. Щоправда, ніхто так і не запитав: «Чого ти хочеш від неї?» або «Чому ти з нею розмовляєш?» 28 А жінка, залишивши там посудину для води, пішла в місто й сказала людям: 29 «Ходіть подивіться на чоловіка, котрий розказав мені все, що я робила. Може, це Христос?» 30 Тож вони вийшли з міста й пішли до нього.

31 Тим часом учні вмовляли його: «Учителю*,+ поїж трохи». 32 Він же сказав: «Я маю їжу, про яку ви не знаєте». 33 Тоді учні почали розпитувати один одного: «Невже хтось приніс йому поїсти?» 34 А Ісус промовив: «Моя їжа — виконувати волю того, хто мене послав,+ і завершити його працю.+ 35 Хіба ви не говорите, що до жнив залишилося ще чотири місяці? Тож, кажу вам, підведіть свої очі й погляньте на поля — вони побіліли й готові до жнив.+ І вже 36 жнець отримує свою плату та збирає плоди для вічного життя, щоб і сіяч, і жнець раділи разом.+ 37 Тут справджується така приказка: один сіє, інший жне. 38 Я послав вас жати те, над чим трудились не ви, а інші, ви ж скористалися плодами їхньої праці».

39 Чимало самаря́н з того міста повірили в Ісуса, почувши свідчення жінки, яка сказала: «Він розповів мені все, що я робила».+ 40 Тож, коли самаря́ни прийшли до нього, вони попросили його залишитися в їхньому місті, тому він зупинився в них на два дні. 41 У результаті багато інших людей повірило в нього, почувши, що́ він розповідав. 42 Вони сказали жінці: «Тепер ми віримо не лише через те, що ти нам розповіла; ми самі почули і зрозуміли, що цей чоловік — справді спаситель світу».+

43 А через два дні Ісус вирушив звідти в Галілею, 44 хоча сам свідчив, що в рідному краю пророка не шанують.+ 45 Коли ж він прибув до Галілеї, галілея́ни його прийняли, оскільки теж були на святі в Єрусалимі+ і бачили, що́ він там зробив.+

46 Потім він знову прийшов у Ка́ну галілейську, де колись перетворив воду на вино.+ А в Капернау́мі син одного царського слуги лежав хворий. 47 Почувши, що Ісус прийшов з Юдеї в Галілею, цей слуга пішов до нього і попросив прийти й зцілити його сина, який був при смерті. 48 Проте Ісус сказав йому: «Поки ви не побачите знаків і чуд, нізащо не повірите».+ 49 А царський слуга попросив його: «Господи, прийди, поки моя дитина не померла». 50 Ісус же промовив до нього: «Іди. Твій син видужав».+ Чоловік повірив Ісусовим словам і пішов додому. 51 Йому назустріч вийшли його раби і сповістили, що хлопець живий*. 52 Він запитав їх, о котрій годині йому стало легше. Ті відповіли: «Гарячка спала вчора о сьомій годині».+ 53 Тоді батько зрозумів, що це трапилось тієї години, коли Ісус промовив: «Твій син видужав».+ Тож цей чоловік і його домашні стали віруючими. 54 Це було друге чудо,+ яке Ісус виконав, прийшовши з Юдеї в Галілею.

5 Після того настало юдейське свято,+ тож Ісус пішов в Єрусалим. 2 В Єрусалимі, біля Овечої брами,+ є купальня з п’ятьма колонадами, що єврейською називається Бетза́та. 3 Там лежало дуже багато хворих, сліпих, кульгавих та калік із сухими* кінцівками. 4 —— 5 Серед них був чоловік, який хворів уже 38 років. 6 Побачивши, що цей чоловік лежить там, і знаючи, як довго він хворіє, Ісус запитав: «Хочеш стати здоровим?»+ 7 На це хворий відповів: «Пане, немає кому опустити мене в купальню, коли вода збурюється. А коли я сам починаю спускатись туди, хтось інший мене випереджує». 8 Тоді Ісус сказав: «Вставай! Бери свою підстилку і йди».+ 9 І чоловік зараз же став здоровим, взяв підстилку та почав ходити.

Це сталося в суботу.+ 10 Тож юдеї сказали зціленому: «Сьогодні субота, і тобі не дозволяється носити підстилку».+ 11 У відповідь чоловік сказав: «Той, хто зцілив мене, промовив: “Візьми свою підстилку та йди”». 12 Вони ж запитали: «А хто сказав тобі: “Візьми її та йди”?» 13 Проте зцілений не знав, хто це був, бо Ісус загубився в натовпі.

14 Згодом Ісус зустрів цього чоловіка у храмі й промовив: «Тепер ти здоровий. Тож більше не гріши, аби з тобою не трапилося чогось гіршого». 15 А чоловік пішов і розказав юдеям, що його зцілив Ісус. 16 Тому юдеї переслідували Ісуса, оскільки він виконував такі діла в суботу.+ 17 Однак Ісус сказав їм: «Мій Батько досі працює, тому працюю і я».+ 18 Через це юдеї почали ще завзятіше шукати можливості його вбити, бо вважали, що він не лише порушує закон про суботу, але й прирівнює себе до Бога, називаючи його своїм Батьком.+

19 А Ісус їм сказав: «Щиру правду кажу вам: Син нічого не може робити від себе, а лише те, що, як він бачить, робить Батько.+ Бо, що робить Батько, те подібно робить і Син. 20 Адже Батько любить* Сина+ та показує йому все, що робить сам; і він покаже йому ще більші діла, щоб ви здивувались.+ 21 Бо, як Батько воскрешає та оживляє мертвих,+ так і Син оживляє тих, кого хоче.+ 22 Сам Батько не судить нікого — увесь суд він доручив Синові,+ 23 щоб усі шанували Сина, як шанують Батька. Хто ж не шанує Сина, той не шанує і Батька, який його послав.+ 24 Щиру правду кажу вам: хто чує мій голос та вірить у того, хто мене послав, той має вічне життя,+ і він не підлягає судові, а перейшов від смерті до життя.+

25 Щиру правду кажу вам: надходить година,— і вже надійшла,— коли мертві почують голос Божого Сина, і ті, хто прислу́хався, будуть жити. 26 Бо, як Батько має в собі життя,+ так і Сину він дав можливість мати в собі життя.+ 27 До того ж Син отримав від Батька владу судити,+ оскільки він є Сином людським.+ 28 Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто перебуває в пам’ятних гробницях, почують його голос+ 29 і вийдуть: хто чинив добро — для воскресіння життя, а хто чинив зло — для воскресіння суду.+ 30 Я нічого не можу робити від себе. Я суджу згідно з тим, що чую, і мій суд праведний,+ оскільки я прагну виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав.+

31 Якщо лише я свідчу про себе, моє свідчення неправдиве.+ 32 Однак про мене свідчить ще хтось, і я знаю, що його свідчення правдиве.+ 33 Ви послали людей до Івана, і він засвідчив правду.+ 34 Я не потребую свідчення від людини, але говорю все це для вашого спасіння. 35 Цей чоловік був світильником, що палає і сяє, проте недовго ви хотіли тішитись його світлом.+ 36 У мене ж є свідчення більше, ніж Іванове, бо вже самі діла, які доручив мені мій Батько,— діла, які я виконую,— свідчать, що мене послав Батько.+ 37 Свідчення про мене дав і сам Батько, який мене послав.+ Ви ж ані голосу його ніколи не чули, ані образу його не бачили,+ 38 і його слово у вас не перебуває, оскільки ви не вірите в того, кого він послав.

39 Ви досліджуєте Писання,+ бо думаєте, що завдяки їм отримаєте вічне життя, і саме вони свідчать про мене.+ 40 А ви все одно не бажаєте прийти до мене,+ аби отримати життя. 41 Я не хочу слави від людей, 42 але я добре знаю, що ви не маєте любові до Бога. 43 Я прийшов від імені свого Батька, ви ж мене не приймаєте. Якби хтось прийшов від свого імені, його ви прийняли б. 44 Як же ви можете вірити мені, якщо радо приймаєте славу один від одного,+ але слави від єдиного Бога не шукаєте?+ 45 Не думайте, що я буду засуджувати вас перед Батьком; вас є кому засуджувати — це Мойсей,+ на якого ви покладаєте надію. 46 Якби ви вірили Мойсею, то повірили б і мені, бо він писав про мене.+ 47 Але коли ви не вірите в те, що написав він, як же тоді повірите моїм словам?»+

6 Після того Ісус переплив на другий бік Галілейського, або Тиберіа́дського, моря.+ 2 І за ним пішов великий натовп людей,+ оскільки вони бачили чуда, які він виконував, зціляючи хворих.+ 3 Тож Ісус піднявся на гору і сів там зі своїми учнями. 4 Наближалась юдейська Пасха.+ 5 Коли Ісус підвів очі та побачив, що до нього йде численний натовп, він сказав Пилипу:+ «Де б нам купити хліба для цих людей?»+ 6 Ісус промовив ці слова, щоб випробувати Пилипа, бо сам вже знав, що́ буде робити. 7 Пилип же відповів: «Навіть якщо ми купимо хліба на 200 дена́ріїв, цього не вистачить, щоб дати кожному хоча б по шматочку». 8 Тоді один учень — Андрій, брат Си́мона Петра,— сказав: 9 «Тут один хлопчик має п’ять ячмінних хлібин і дві невеликі риби. Але це ніщо для такої великої кількості людей!»+

10 Ісус же промовив: «Нехай люди сядуть». У тому місці росло багато трави, тож усі посідали. А зібралося там приблизно 5000 чоловіків.+ 11 Тоді Ісус взяв хліб і, склавши подяку, роздав людям, які там сиділи. Також він роздав рибу — кожному, хто скільки хотів. 12 Коли люди наїлися, він сказав учням: «Позбирайте все, що залишилось, аби нічого не змарнувалося». 13 Тож після того, як люди поїли, учні зібрали залишки від п’яти ячмінних хлібин, і вийшло 12 повних кошиків.

14 Побачивши Ісусове чудо, люди почали говорити: «Це справді той Пророк, який мав прийти у світ».+ 15 Тоді Ісус, знаючи, що його збираються схопити і зробити царем, знову пішов+ сам на гору.+

16 Коли звечоріло, його учні спустились до моря,+ 17 сіли в човен та попливли до Капернау́ма. Вже стемніло, а Ісус ще не повернувся.+ 18 Тим часом від сильного вітру море розбурхалось.+ 19 Провеслувавши приблизно 5 або 6 кілометрів, учні побачили Ісуса, який ішов по морю до човна, і перелякалися. 20 Але він їм сказав: «Це я. Не лякайтесь».+ 21 Тоді вони з радістю взяли його в човен і дуже швидко пристали до берега, до якого пливли.+

22 Наступного дня люди, які залишалися на іншому березі моря, побачили, що там немає човна. Раніше там був один невеликий човен, але Ісус не відплив на ньому; його учні відплили самі. 23 Недалеко від того місця, де люди їли хліб, коли Господь склав подяку, зупинились човни з Тиберіа́ди. 24 І як люди з натовпу побачили, що там не було ні Ісуса, ні учнів, то на тих човнах попливли в Капернау́м шукати Ісуса.

25 Знайшовши його на іншому березі моря, вони запитали: «Учителю*,+ коли ти сюди прибув?» 26 А Ісус відповів: «Щиру правду кажу вам: ви шукаєте мене не тому, що бачили чуда, а тому, що їли хліб і наситилися.+ 27 Працюйте не заради поживи, яка псується,+ а заради нетлінної поживи, яка приносить вічне життя.+ Її дасть вам Син людський, адже на ньому Батько, сам Бог, поставив печатку свого схвалення».+

28 Почувши це, люди запитали Ісуса: «Що нам робити, аби виконувати діла, які Бог схвалює?» 29 У відповідь він сказав: «Ось що схвалює Бог: віру в того, кого він послав».+ 30 А вони запитали Ісуса: «Який ти покажеш нам знак,+ щоб ми повірили тобі? Що ти зробиш? 31 Наприклад, наші прабатьки їли манну в пустелі,+ про що написано: “Він дав їм хліб з неба”».+ 32 На це Ісус сказав: «Щиру правду кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба. Правдивий хліб з неба дає мій Батько, 33 оскільки Божий хліб — це той, хто сходить з неба і приносить життя світові».+ 34 Тож вони попросили його: «Господи, давай нам цей хліб завжди».

35 Ісус же сказав: «Я — хліб життя. Хто приходить до мене, вже ніколи не зголодніє, і, хто вірить у мене, той більше ніколи не відчуватиме спраги.+ 36 Але, як я вам і говорив, ви в мене не вірите, хоча й бачите мене.+ 37 Усі, кого дає мені Батько, прийдуть до мене, і я ніколи не прожену того, хто приходить.+ 38 Бо я зійшов з неба,+ щоб виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав.+ 39 І ось у чому полягає воля того, хто мене послав: щоб з усіх, кого він мені дав, я не втратив жодного+ і щоб воскресив+ їх в останній день. 40 Адже воля мого Батька полягає в тому, щоб кожен, хто визнає́ Сина та вірить у нього, мав вічне життя,+ і такого я воскрешу+ в останній день».

41 Тоді юдеї почали нарікати на Ісуса, почувши його слова: «Я — хліб, який зійшов з неба».+ 42 Вони говорили: «Хіба це не Ісус, Йосипів син? Таж ми знаємо його батька і матір.+ Як він може говорити: “Я зійшов з неба”?» 43 На це Ісус промовив: «Перестаньте нарікати. 44 Жодна людина не може прийти до мене, якщо мій Батько, який послав мене, не приведе її,+ і я воскрешу її в останній день.+ 45 У Пророках написано: “Всі вони будуть навчені* Єговою”.+ Кожен, хто слухає Батька і вчиться у нього, приходить до мене. 46 Це не означає, що якась людина бачила Батька;+ його бачив лише той, хто прийшов від Бога. Він і бачив Батька.+ 47 Щиру правду кажу вам: той, хто вірить, має вічне життя.+

48 Я — хліб життя.+ 49 Хоча ваші прабатьки їли манну в пустелі, вони все одно померли.+ 50 А кожен, хто їсть хліб, який походить з неба, не помре. 51 Я — живий хліб, що зійшов з неба. Хто їстиме такий хліб, житиме вічно, а цей хліб — моє тіло, і я дам його, щоб світ отримав життя».+

52 Тоді юдеї почали сперечатися між собою: «Як цей чоловік може дати нам їсти своє тіло?» 53 Тож Ісус сказав: «Щиру правду кажу вам: якщо не будете їсти тіло Сина людського та пити його кров, то не матимете в собі життя.+ 54 Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той має вічне життя, і я воскрешу+ його в останній день. 55 Бо моє тіло — це правдива пожива, а моя кров — правдивий напій. 56 Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той перебуває в єдності зі мною, а я — в єдності з ним.+ 57 Як живий Батько послав мене і я живу завдяки Батькові, так само і той, хто їсть моє тіло, завдяки мені буде жити.+ 58 Цей хліб зійшов з неба; він не такий, який їли ваші прабатьки, адже вони все одно повмирали. А хто споживає цей хліб, той житиме вічно».+ 59 Усього цього він навчав у Капернау́мі в синагозі.

60 Почувши це, багато учнів почали казати: «Що він говорить? Як таке можна слухати?» 61 Але Ісус, знаючи, що його учні нарікають через це, звернувся до них: «Невже це стало для вас каменем спотикання*? 62 А що буде, коли ви побачите, як Син людський піднімається туди, де був раніше?+ 63 Життя можна отримати завдяки духу,+ а від тіла користі жодної. І слова, які я вам говорив, духовні; вони дають життя.+ 64 А втім, серед вас є такі, що не вірять». Ісус сказав це, бо ще з самого початку знав, хто з них не вірить і хто його зрадить.+ 65 Він продовжив: «Ось чому я сказав вам: “Ніхто не може прийти до мене, якщо цього не дозволить Батько”».+

66 Через це багато учнів повернулися до своїх справ+ і більше з ним не ходили. 67 Тож Ісус звернувся до дванадцятьох: «Може, і ви хочете піти?» 68 Си́мон Петро відповів: «Господи, до кого ми підемо?+ У тебе слова вічного життя.+ 69 Ми повірили і переконались, що ти — Божий Святий».+ 70 Тоді Ісус сказав: «Хіба я вибрав не усіх вас, дванадцятьох?+ Проте один з вас — наклепник».+ 71 Ісус мав на увазі Юду, сина Си́мона Іскаріо́та, бо Юда збирався зрадити його, хоч і був одним з дванадцятьох.+

7 Після цього Ісус далі подорожував* Галілеєю. Він не хотів іти в Юдею, бо юдеї шукали нагоди його вбити.+ 2 Тим часом наближалося юдейське Свято наметів.+ 3 Тож брати+ Ісуса сказали йому: «Піди в Юдею, щоб і твої учні бачили, які діла ти виконуєш, 4 адже, хто хоче бути відомим, той нічого не робить потай. І якщо ти виконуєш такі діла, то покажи себе світові». 5 Насправді ж його брати не вірили в нього.+ 6 Тоді Ісус промовив до них: «Для мене час ще не настав,+ вам же підійде будь-який час. 7 Світ не має підстав вас ненавидіти, він ненавидить мене, бо я свідчу, що його вчинки лихі.+ 8 Ідіть на свято самі, а я поки що туди не піду, оскільки для мене час ще не настав».+ 9 Сказавши це, він залишився в Галілеї.

10 Потім, коли його брати вирушили на свято, він теж пішов, але так, щоб про це ніхто не знав. 11 Юдеї шукали його на святі, розпитуючи: «Де ж той чоловік?» 12 І люди багато говорили про нього, але потай. Одні казали: «Він добра людина», а інші: «Ні, недобра, він вводить в оману народ».+ 13 Проте через страх перед юдеями ніхто так і не наважувався говорити про нього відкрито.+

14 А коли половина свята вже минула, Ісус прийшов у храм і почав навчати народ. 15 Юдеї ж дивувалися, говорячи: «Звідки цей чоловік так добре знає Писання,+ якщо не навчався у школах?»+ 16 Ісус на це відповів: «Те, чого я навчаю, походить не від мене, а від того, хто мене послав.+ 17 Якщо хтось хоче виконувати Божу волю, то він знатиме, від Бога+ це вчення чи я говорю сам від себе. 18 Хто говорить від себе, той шукає власної слави, а хто шукає слави для того, хто його послав,+ той правдивий*, і в ньому немає неправедності. 19 Хіба Мойсей не дав вам Закон?+ Проте жоден з вас не слухається Закону. Чому ж ви хочете мене вбити?»+ 20 Почувши це, натовп вигукнув: «Ти маєш демона*!+ Хто хоче тебе вбити?» 21 А Ісус сказав: «Один мій вчинок здивував вас усіх, 22 але подумайте: Мойсей дав вам закон про обрı́зання,+ — хоча, по суті, він не від Мойсея, а ще від прабатьків,+ — і ви дотримуєтесь цього закону навіть у суботу. 23 Тож, якщо людині роблять обрı́зання в суботу, щоб не порушувати Закон Мойсея, чому ви лютуєте через те, що в суботу я повністю зцілив чоловіка?+ 24 Перестаньте судити поверхово*, а судіть праведно».+

25 Тоді декотрі жителі Єрусалима почали говорити: «Хіба це не той чоловік, якого хочуть убити?+ 26 Він же відкрито розмовляє з людьми, і ніхто йому нічого не каже. Невже начальники і справді переконались, що він Христос? 27 Ми знаємо, звідки він родом,+ а коли прийде Христос, ніхто не буде знати, звідки він». 28 Тоді Ісус, навчаючи в храмі, голосно промовив: «Ви знаєте і мене, і звідки я родом. Я не прийшов від себе самого,+ і той, хто мене послав, дійсно існує, але ви його не знаєте.+ 29 Я ж його знаю,+ бо прийшов від нього, він сам мене послав». 30 І вони шукали нагоди його схопити,+ але ніхто цього не зробив, оскільки його година ще не прийшла.+ 31 Проте багато людей з народу повірили в нього+ і говорили: «Коли прийде Христос, хіба він виконає більше чуд, ніж цей чоловік?»+

32 А коли фарисеї та старші священики почули, що́ люди говорять про Ісуса, то послали охоронців схопити* його. 33 Тоді Ісус сказав: «Я ще трохи побуду з вами, а потім піду до того, хто мене послав.+ 34 Ви будете мене шукати, але не знайдете, і туди, де я буду, прийти не зможете».+ 35 Тож юдеї почали говорити між собою: «Куди цей чоловік збирається піти, що ми не знайдемо його? Невже він збирається піти до юдеїв, розпорошених серед греків, і навчати греків? 36 Що означають його слова: “Ви будете мене шукати, але не знайдете, і туди, де я буду, прийти не зможете”?»

37 Коли надійшов останній, найважливіший день свята,+ Ісус встав і вигукнув: «Хто спраглий, нехай прийде до мене і п’є!+ 38 На тому, хто вірить у мене, сповняться такі слова з Писання: “З його нутра потечуть потоки живої води”».+ 39 Він говорив про дух, який невдовзі мали отримати ті, хто повірив у нього. На той час вони ще не отримали духу,+ оскільки Ісус ще не прославився.+ 40 Почувши це, дехто з народу казав: «Це справді Пророк».+ 41 А інші говорили: «Він — Христос»,+ хоча були й ті, що запитували: «Невже Христос прийде з Галілеї?+ 42 Хіба в Писанні не сказано, що Христос має бути Давидовим потомком+ і походити з Віфлеєма+ — села, де жив Давид?»+ 43 Тож через Ісуса думки людей розділилися. 44 Дехто з народу навіть хотів схопити* Ісуса, але ніхто так і не зробив цього.

45 Коли охоронці повернулись до старших священиків і фарисеїв, ті запитали: «Чому ви його не привели?» 46 На це охоронці відповіли: «Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він».+ 47 Фарисеї ж запитали: «Невже і вас ввели в оману? 48 Хіба не бачите, що ніхто з начальників та фарисеїв не повірив у нього?+ 49 А ці люди взагалі не знають Закону, вони про́кляті». 50 Тоді Никоди́м, який колись таємно приходив+ до Ісуса і сам був фарисеєм, промовив: 51 «Хіба за нашим Законом можна судити людину, якщо не вислухати її і не дізнатися, чим вона займається?»+ 52 Йому ж відповіли: «Ти що, теж із Галілеї? Досліди Писання — і переконаєшся, що жоден пророк не може прийти з Галілеї».+

8 12 Після того Ісус знову звернувся до народу: «Я світло для світу.+ Хто йде за мною, той ніколи не ходитиме в темряві, а матиме світло,+ яке веде до життя». 13 Тоді фарисеї сказали: «Ти свідчиш сам про себе, тому твоє свідчення неправдиве». 14 На це Ісус промовив: «Хоча я свідчу сам про себе, моє свідчення правдиве, бо я знаю, звідки прийшов і куди йду.+ Ви ж не знаєте, ані звідки я прийшов, ані куди йду. 15 Ви судите за зовнішністю*,+ я ж взагалі нікого не суджу, 16 а якщо і суджу, то мій суд правдивий, оскільки я роблю це не сам: зі мною Батько, який мене послав.+ 17 Крім того, у вашому ж Законі написано: “Свідчення двох осіб правдиве”.+ 18 Отже, про себе свідчу я сам, а також мій Батько, який мене послав».+ 19 Тоді вони запитали Ісуса: «Де ж твій Батько?» Ісус відповів: «Ви не знаєте ні мене, ні мого Батька.+ Якби ви знали мене, то знали б і мого Батька».+ 20 Усе це він говорив у скарбниці,+ коли навчав народ у храмі. Однак ніхто його так і не схопив, бо його година ще не прийшла.+

21 Тож він знову промовив: «Я відходжу, і ви будете шукати мене, але все одно помрете у своєму гріху.+ І, куди я йду, ви прийти не зможете».+ 22 Тоді юдеї почали говорити: «Він що, збирається себе вбити? Чому він каже: “Куди я йду, ви прийти не зможете”?» 23 Ісус же продовжував: «Ви знизу, а я згори.+ Ви з цього світу, я ж не з цього світу. 24 Тому я і сказав вам, що ви помрете у своїх гріхах. Бо коли не повірите, що я — той, хто мав прийти, то помрете у своїх гріхах». 25 Тоді вони запитали його: «Хто ж ти такий?» Ісус відповів їм: «Навіщо я взагалі з вами розмовляю? 26 Я маю багато чого розповісти про вас і багато чого розсудити. Той же, хто мене послав, говорить правду, і я виявляю світові лише те, що чув від нього».+ 27 Однак вони так і не зрозуміли, що він говорив про Батька. 28 Тож Ісус сказав: «Коли ви піднесете Сина людського,+ то зрозумієте, що це я+ і що я нічого не роблю від себе,+ а говорю все так, як навчив мене Батько. 29 І той, хто мене послав, постійно зі мною: він не покинув мене, бо я завжди роблю те, що йому до вподоби».+ 30 Почувши це, багато людей повірило в нього.

31 Тоді Ісус звернувся до юдеїв, які йому повірили: «Якщо ви перебуваєте в моєму слові, то ви справді мої учні. 32 Ви пізна́єте правду,+ і правда зробить вас вільними».+ 33 На це вони сказали: «Ми Авраамові потомки* і ніколи не були чиїмись рабами. Чому ж ти кажеш: “Станете вільними”?» 34 А Ісус відповів: «Щиру правду кажу вам: кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха.+ 35 До того ж раб залишається в домі не назавжди, а син — назавжди. 36 Отже, якщо Син вас визволить, то ви будете справді вільними. 37 Я знаю, що ви Авраамові нащадки. І все-таки ви хочете мене вбити, оскільки не приймаєте мого слова. 38 Я розповідаю про те, що бачив, коли був зі своїм Батьком,+ ви ж робите те, що чули від свого батька». 39 На це вони сказали: «Наш батько — Авраам». Ісус же промовив: «Якби ви були Авраамовими дітьми,+ то робили б те саме, що робив Авраам. 40 Ви ж намагаєтесь мене вбити, хоча я розповів вам правду, яку почув від Бога.+ Авраам такого не робив. 41 А ви чините так само, як ваш батько». Вони сказали: «Ми не народилися від розпусти, в нас один Батько — Бог».

42 Далі Ісус промовив: «Якби вашим Батьком був Бог, ви любили б мене,+ адже я прийшов від Бога і зараз є тут. І прийшов я не від себе: мене послав він.+ 43 Чому ж ви не розумієте, про що я говорю? Бо ви не можете слухати* моїх слів. 44 Ваш батько — Диявол, і ви хочете виконувати бажання свого батька.+ Він був убивцею ще від початку+ і в правді не встояв, бо правди в ньому немає. Коли він говорить брехню, це природно для нього, тому що він брехун і батько брехні.+ 45 А оскільки я кажу вам правду, ви мені не вірите. 46 Хто з вас доведе, що я винний у гріху?+ Якщо я говорю правду, чому ж ви мені не вірите? 47 Хто від Бога, той слухає Божих слів,+ а оскільки ви не від Бога, тому і не слухаєте».+

48 Почувши це, юдеї сказали йому: «Хіба ми помиляємось, коли кажемо, що ти самаря́нин+ і маєш демона?»+ 49 На це Ісус промовив: «Немає в мені демона. Я шаную Батька, але ви мене зневажаєте. 50 І я не шукаю слави для себе,+ однак є той, хто її шукає, і саме він є суддею. 51 Щиру правду кажу вам: хто слухається мого слова, той ніколи не побачить смерті».+ 52 Тоді юдеї сказали: «Тепер ми точно знаємо, що ти маєш демона. Авраам помер, і пророки померли, а ти кажеш: “Хто слухається мого слова, той ніколи не скуштує смерті”. 53 Невже ти більший від нашого батька Авраама, який помер? І пророки померли. За кого ж ти себе вважаєш?» 54 Ісус відповів: «Якщо я сам себе прославляю, ця слава нічого не варта. Мене прославляє мій Батько+ — той, кого ви називаєте своїм Богом. 55 Ви його не пізнали, але я його знаю.+ Якби я сказав, що не знаю його, то був би таким же брехуном, як ви. Але я його знаю і слухаюсь його сло́ва. 56 Ваш батько Авраам дуже тішився надією, що побачить мій день. І він його побачив та зрадів».+ 57 Тоді юдеї вигукнули: «Ти й 50 років не маєш і вже бачив Авраама?» 58 Ісус відповів: «Щиру правду кажу вам: я був ще до того, як з’явився Авраам».+ 59 Після цього вони взяли каміння, щоб закидати Ісуса, але він сховався і потім вийшов з храму.

9 По дорозі Ісус зустрів чоловіка, який був сліпий від народження. 2 Тож учні запитали Ісуса: «Учителю*,+ скажи, хто згрішив: цей чоловік чи його батьки, що він народився сліпим?» 3 Ісус же відповів: «Не згрішив ані він, ані його батьки. Це сталося для того, щоб на ньому виявились Божі діла.+ 4 І, поки ще день, ми повинні виконувати діла того, хто мене послав.+ Настає ніч, коли ніхто нічого робити не зможе. 5 Тому, поки я ще у світі, я світло для світу».+ 6 Після тих слів він плюнув на землю, змішав її зі слиною і, приклавши до очей чоловіка,+ 7 сказав: «Іди вмийся в купальні Сілоа́м» (що перекладається як «посланий»). Той пішов, умився і повернувся зрячим.+

8 Тоді сусіди й люди, які раніше бачили, що він жебрав, почали говорити: «Хіба це не той жебрак, який колись тут сидів?» 9 Одні казали: «Так, це він». Інші заперечували: «Ні, це просто хтось схожий на нього». А той чоловік говорив: «Це я». 10 Тож люди запитали його: «Як же в тебе відкрились очі?» 11 Він відповів: «Чоловік, на ім’я Ісус, змішав землю зі слиною, помазав цим мої очі і промовив: “Іди до Сілоа́му та вмийся”.+ Я пішов, умився і прозрів». 12 Почувши це, люди запитали: «А де зараз той чоловік?» Він сказав: «Не знаю».

13 Тож вони відвели чоловіка, який колись був сліпим, до фарисеїв. 14 Так сталося, що Ісус змішав землю зі слиною і повернув сліпому зір+ у суботу.+ 15 Фарисеї теж почали розпитувати чоловіка, як він прозрів. Той відповів: «Він приклав до моїх очей землю, змішану зі слиною, після чого я вмився і почав бачити». 16 Тоді деякі фарисеї стали говорити: «Цей чоловік не від Бога, бо не дотримується суботи».+ Інші ж казали: «Як може грішна людина виконувати такі чуда?»+ Отже, їхні думки розділилися.+ 17 Тому чоловіка знову запитали: «А ти що скажеш про нього, це ж тобі він відкрив очі?» На це чоловік відповів: «Він пророк».+

18 Однак юдеї не вірили, що той чоловік був сліпим і прозрів, поки не покликали його батьків. 19 Їх запитали: «Це ваш син? Кажете, він народився сліпим? Як же тоді він тепер бачить?» 20 Батьки відповіли: «Ми знаємо, що це наш син і що він народився сліпим. 21 Але як сталося, що він тепер бачить, і хто повернув йому зір, ми не знаємо. Запитайте його. Він вже дорослий, нехай сам за себе говорить». 22 А сказали вони це тому, що боялися юдеїв,+ бо юдеї змовилися відлучати від синагоги кожного, хто ви́знає Ісуса Христом.+ 23 Власне тому його батьки сказали: «Він вже дорослий. Запитайте його».

24 Тож фарисеї вдруге покликали чоловіка, який колись був сліпим, і промовили: «Віддай славу Богові. Ми знаємо, що той чоловік — грішник». 25 А він їм відповів: «Чи він грішник, я не знаю, але знаю одне: я був сліпим, а тепер бачу». 26 Вони ж запитали: «Що він тобі зробив? Як відкрив тобі очі?» 27 Чоловік відповів: «Я вже вам розповідав, але ви не слухали. Чому ви хочете знову це почути? Може, і ви бажаєте стати його учнями?» 28 Почувши це, вони презирливо сказали: «Це ти його учень, ми ж учні Мойсея. 29 Ми знаємо, що Бог розмовляв з Мойсеєм, а про цього ми навіть не знаємо, звідки він». 30 Тоді чоловік відповів: «Дуже дивно, що ви не знаєте, звідки він, і все ж він відкрив мені очі. 31 Ми знаємо, що Бог не слухає грішників;+ якщо ж людина боїться Бога і виконує його волю, він її слухає.+ 32 З давніх-давен нечувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження. 33 І якби цей чоловік був не від Бога, то нічого не зміг би зробити».+ 34 А вони сказали: «Ти від самого народження весь у гріху і ще будеш навчати нас?» Після того вони його вигнали.+

35 Коли ж Ісус дізнався, що цього чоловіка вигнали, то, зустрівши його, запитав: «Ти віриш в Сина людського?» 36 Той сказав: «Пане, а хто він? Скажи, щоб я міг у нього повірити». 37 Ісус відповів: «Ти його бачив. Це той, хто зараз говорить з тобою».+ 38 Чоловік вигукнув: «Господи, вірю!» — і вклонився йому. 39 Тоді Ісус сказав: «Я прийшов у цей світ для суду: щоб сліпі прозріли,+ а зрячі осліпли».+ 40 Почувши його слова, фарисеї, котрі були поряд, запитали: «Хочеш сказати, ми теж сліпі?»+ 41 Ісус же їм відповів: «Якби ви були сліпими, то не мали б гріха. А ви кажете: “Ми бачимо”. Тож ваш гріх залишається».+

10 «Щиру правду кажу вам: хто входить у кошару не через браму, а якимось іншим шляхом, той злодій і грабіжник.+ 2 Хто ж входить через браму, той пастух овець.+ 3 Сторож впускає його,+ і вівці слухаються його голосу.+ Він кличе всіх своїх овець на ім’я та виводить їх з кошари. 4 І, вивівши всіх, він іде попереду, а вівці — слідом за ним, оскільки знають його голос. 5 Вони ніколи не підуть за чужим, а втечуть від нього, бо не знають голосу чужих».+ 6 Ось таке порівняння навів Ісус, але люди не зрозуміли, що він мав на увазі.

7 Тож Ісус знову сказав: «Щиру правду кажу вам: я — брама для овець.+ 8 Усі, хто приходив і видавав себе за мене,— злодії і грабіжники, але вівці їх не слухались. 9 Отже, я — брама, і, хто входить через мене, той отримає спасіння. Він увійде та вийде і знайде пасовище.+ 10 Злодій приходить лише для того, аби красти, вбивати і нищити.+ А я прийшов, щоб вівці могли отримати життя і втішатися ним без кінця. 11 Я — пастир добрий.+ Добрий пастир готовий віддати за овець своє життя.+ 12 Найманий же робітник — не пастир, і вівці йому не належать. Тому коли він бачить вовка, то кидає овець і втікає, а вовк нападає на них, і вони розбігаються. 13 Це лише найманий робітник, і він не дбає про овець. 14 Я — пастир добрий. Я знаю своїх овець, а вони знають мене,+ 15 так само як Батько знає мене, а я знаю Батька.+ І я віддаю своє життя за овець.+

16 Я маю також інших овець, які не належать до цієї кошари.+ Я повинен привести їх теж. Тоді вони слухатимуться мого голосу, і буде одна отара й один пастир.+ 17 Я віддаю своє життя,+ аби знову його отримати, і саме тому Батько мене любить.+ 18 Ніхто не забирає в мене життя, я віддаю його з власної волі. Я маю владу віддати його та отримати знову.+ Таку заповідь дав мені Батько».

19 Через ці слова думки юдеїв знову розділилися.+ 20 Багато з них говорили: «Цей чоловік має демона, він божевільний.+ Чому ви взагалі його слухаєте?» 21 Інші ж казали: «Якби він мав демона, то так не говорив би. Хіба демон може відкривати очі сліпим?»

22 Якось узимку, коли в Єрусалимі відзначали Свято присвячення, 23 Ісус проходжувався в храмі Соломоновою колонадою.+ 24 Юдеї зібрались навколо нього та сказали: «Скільки ще ти будеш тримати нас в непевності? Якщо ти Христос, то скажи це прямо». 25 Ісус відповів: «Я вже вам говорив, але ви не вірите. Про мене свідчать діла, які я виконую в ім’я свого Батька.+ 26 Однак ви не вірите, бо ви не мої вівці.+ 27 Мої ж вівці слухаються мого голосу; я їх знаю, і вони йдуть за мною.+ 28 Я даю їм вічне життя,+ і вони нізащо не загинуть. Крім того, ніхто не вирве їх з моєї руки.+ 29 Ті, кого дав мені Батько, цінніші від усього іншого. І ніхто не зможе вирвати їх з руки мого Батька.+ 30 Я і Батько — одне».+

31 Тоді юдеї знову взяли каміння, щоб закидати Ісуса.+ 32 А він промовив до них: «Я показав вам багато добрих діл, які звелів мені робити Батько. За котре з них ви хочете побити мене камінням?» 33 Юдеї відповіли: «Ми збираємось тебе каменувати не за добре діло, а за те, що ти зневажаєш Бога,+ за те, що ти людина, а видаєш себе за бога». 34 Ісус же їх запитав: «Хіба у вашому Законі не написано: “Я сказав: «Ви боги»”?+ 35 Якщо Бог назвав “богами”+ тих, кого засуджувало* його слово,— а Писання скасувати не можна,— 36 то невже мені*, тому, кого Батько освятив і послав у світ, ви говорите: “Ти зневажаєш Бога”,— лише через те, що я сказав: “Я Божий Син”?+ 37 Якщо я не виконую діл свого Батька, то не вірте мені. 38 Якщо ж я виконую ці діла, то, коли вже не вірите мені, повірте хоча б ділам.+ Тоді ви зрозумієте і будете знати, що Батько перебуває в єдності зі мною, а я — в єдності з Батьком».+ 39 Почувши це, вони знову намагалися схопити Ісуса, але він вислизнув з їхніх рук.+

40 Він знову вирушив у місцевість за Йорданом, де колись хрестив Іван,+ і там залишався. 41 До нього приходило багато людей, які говорили: «Сам Іван не виконав жодного чуда, але все, що сказав про цього чоловіка,— правда».+ 42 І чимало людей у тій місцевості повірило в нього.

11 В одному селі захворів чоловік, на ім’я Лазар. Це було у Віфа́нії,+ де жили Марія та її сестра Марта.+ 2 Це та сама Марія, яка вилила на Господа пахучу олію і витерла йому ноги своїм волоссям,+ а Лазар, який захворів, був її братом. 3 Тож сестри послали Ісусові звістку: «Господи, твій любий друг хворий».+ 4 Почувши це, Ісус промовив: «Ця хвороба не на смерть, а на Божу славу,+ щоб через неї прославився Божий Син».

5 Ісус любив Марту, її сестру та Лазаря. 6 Але, почувши, що Лазар хворий, він ще два дні залишався в тому місці, де був. 7 Потім він звернувся до учнів: «Ходімо знову в Юдею». 8 Учні ж сказали: «Учителю*,+ зовсім недавно юдеї хотіли закидати тебе камінням,+ а ти знову туди йдеш?» 9 Ісус відповів: «Хіба день триває не 12 годин?+ Хто ходить удень, той ні об що не спіткнеться, оскільки бачить світло цього світу. 10 А хто ходить уночі, той обов’язково спіткнеться, бо в ньому світла немає».

11 Після тих слів він додав: «Наш друг Лазар заснув,+ і я йду розбудити його». 12 Учні сказали: «Господи, якщо він спить, то одужає*». 13 Але Ісус мав на увазі його смерть, хоча вони подумали, що він говорить про звичайний сон. 14 Тоді Ісус прямо сказав: «Лазар помер,+ 15 і я радий, що мене там не було, бо тепер ваша віра стане ще міцнішою. Тож ходімо до нього». 16 А Хома, званий Близнюком, звернувся до інших учнів: «Ходімо і ми, щоб померти разом з ним».+

17 Коли Ісус прийшов, то довідався, що Лазар вже чотири дні лежить у гробниці. 18 Віфа́нія була недалеко від Єрусалима, приблизно за 3 кілометри, 19 і багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб потішити їх після смерті брата. 20 Коли Марта почула, що йде Ісус, то вийшла йому назустріч, а Марія+ залишилася вдома. 21 І Марта сказала Ісусу: «Господи, якби ти був тут, мій брат не помер би. 22 Але навіть тепер я впевнена, що Бог дасть тобі все, чого ти попросиш у нього». 23 Ісус же промовив: «Твій брат воскресне». 24 А Марта сказала: «Знаю, він воскресне, коли настане воскресіння+ в останній день». 25 На це Ісус відповів: «Я — воскресіння і життя.+ Хто виявляє, що вірить у мене, той, навіть якщо й помре, оживе. 26 І кожен, хто живе та вірить у мене, ніколи не помре.+ Віриш у це?» 27 Вона промовила: «Так, Господи, я вірю, що ти Христос, Божий Син, який мав прийти у світ». 28 Після цих слів вона пішла та покликала свою сестру Марію, шепнувши їй: «Вчитель+ тут. Він тебе кличе». 29 Коли Марія почула це, то швиденько встала й побігла до Ісуса.

30 На той час Ісус ще не ввійшов у село, а був там, де його зустріла Марта. 31 Коли юдеї, котрі потішали Марію вдома, побачили, що вона швидко встала й вибігла, то пішли за нею. Вони думали, що Марія йде до гробниці+ оплакувати брата. 32 А вона прийшла туди, де був Ісус, і, побачивши його, впала йому до ніг та сказала: «Господи, якби ти був тут, мій брат не помер би». 33 Коли ж Ісус побачив, як вона плаче і як плачуть юдеї, котрі були з нею, то й сам тяжко зітхнув і стривожився. 34 Він запитав: «Куди ви його поклали?» — «Ходімо, Господи, і сам побачиш»,— відповіли йому. 35 І з очей Ісуса покотилися сльози.+ 36 Побачивши це, юдеї почали говорити: «Дивіться, як сильно він любив його!» 37 Однак дехто казав: «Невже той, хто відкрив очі сліпому,+ не міг зробити так, щоб цей чоловік не помер?»

38 Знову тяжко зітхнувши, Ісус підійшов до гробниці,— а це була печера, привалена каменем,— 39 і наказав: «Відкотіть камінь». Тоді Марта, сестра померлого, сказала Ісусу: «Господи, тіло вже, напевно, смердить, бо минуло чотири дні». 40 Ісус її запитав: «Хіба я тобі не говорив, що коли будеш вірити, то побачиш Божу славу?»+ 41 Тож камінь відкотили. А Ісус підвів очі до неба+ і промовив: «Батьку, дякую, що ти почув мене. 42 Звичайно, я знаю, що ти завжди мене чуєш, але сказав це заради людей, які стоять довкола, аби вони повірили, що ти послав мене».+ 43 Після цих слів Ісус вигукнув: «Лазарю, вийди!»+ 44 І чоловік, що був мертвий, вийшов: його руки і ноги були обмотані пов’язками, а лице — обв’язане хустиною. Тоді Ісус сказав: «Звільніть його, нехай іде».

45 Побачивши, що́ зробив Ісус, багато юдеїв, котрі прийшли до Марії, повірили в нього.+ 46 Інші ж пішли до фарисеїв і розповіли їм усе, що зробив Ісус. 47 Отже, старші священики й фарисеї зібрали Синедріо́н і сказали: «Що ж нам робити? Адже цей чоловік виконує багато чуд!+ 48 Якщо ми його не зупинимо, то всі в нього повірять, а потім прийдуть ри́мляни та захоплять і наш храм, і наш народ». 49 Тоді один з них, на ім’я Кайя́фа,+ який був того року первосвящеником, звернувся до них: «Ви нічого не знаєте 50 і не зрозуміли: для вас ліпше, щоб один помер за народ, аніж щоб увесь народ загинув».+ 51 А сказав він це не від себе. Того року він був первосвящеником, тому виголосив пророцтво, що Ісус має померти за народ. 52 Ісус мав померти не лише за народ, але й для того, щоб зібрати разом і об’єднати розпорошених дітей Бога.+ 53 Тож фарисеї змовились убити його і відтоді шукали можливості це зробити.+

54 Тому Ісус вже не з’являвся юдеям відкрито. Він пішов до міста Єфре́ма,+ у місцевість поблизу пустелі,+ і там залишався зі своїми учнями. 55 Коли наближалась юдейська Пасха,+ багато людей з сіл поприходили в Єрусалим ще перед святом, щоб очиститися згідно з обрядом. 56 Люди шукали Ісуса і, стоячи в храмі, запитували одне одного: «Як ви думаєте, невже він взагалі не прийде на свято?» 57 А старші священики та фарисеї дали такий наказ: якщо хтось дізнається, де Ісус, то має повідомити про це, щоб вони могли його схопити*.

12 Коли ж до Пасхи залишалося шість днів, Ісус прийшов у Віфа́нію,+ де був Лазар,+ якого він воскресив з мертвих. 2 Там для Ісуса влаштували вечерю; Марта на ній прислуговувала,+ а Лазар був серед тих, хто їв* з ним. 3 Марія ж взяла фунт пахучої олії — дуже дорогого щирого нарду, вилила Ісусові на ноги й витерла їх своїм волоссям;+ і аромат олії наповнив увесь дім.+ 4 Тоді Юда Іскаріо́т,+ один з Ісусових учнів, який невдовзі мав його зрадити, запитав: 5 «Чому цю пахучу олію не продали за 300 дена́ріїв, а гроші не роздали бідним?» 6 Сказав він це не тому, що турбувався про бідних, а тому, що був злодієм. Він мав скриньку з грішми і не раз крав гроші, які туди кидали. 7 Тоді Ісус сказав: «Залиш її в спокої. Нехай вона виконає цей обряд, підготувавши мене до дня поховання.+ 8 Адже бідні завжди з вами,+ а я з вами буду не завжди».+

9 Коли численний натовп юдеїв дізнався, де Ісус, то прийшов туди; вони хотіли побачити не лише його, але й Лазаря, якого він воскресив з мертвих.+ 10 Старші священики змовилися вбити і Лазаря,+ 11 бо через нього чимало юдеїв, які приходили туди, починали вірити в Ісуса.+

12 Наступного дня багато людей, які прибули на свято, почули, що Ісус наближається до Єрусалима. 13 Тож вони взяли пальмове листя і вийшли йому назустріч,+ вигукуючи: «Молимо, спаси! Благословенний той, хто йде в ім’я Єгови,+ Цар Ізра́їля!»+ 14 Знайшовши осля, Ісус сів на нього,+ як і написано: 15 «Не бійся, дочко Сіону. Ось їде твій цар на осляті».+ 16 Спочатку його учні цього не зрозуміли,+ але коли Ісус був прославлений,+ вони пригадали, що саме так про нього було написано і що так для нього й зробили.+

17 А люди, які були з Ісусом, коли він покликав Лазаря з гробниці+ й воскресив його з мертвих, не переставали свідчити про це.+ 18 Тому народ і вийшов йому назустріч, адже чув про чудо, яке він здійснив. 19 Фарисеї ж говорили між собою: «Бачите, ми нічого не можемо зробити. За ним пішов цілий світ!»+

20 Серед тих, хто прийшов для поклоніння на свято, були і греки. 21 Вони підійшли до Пилипа+ з Віфсаї́ди галілейської та почали просити його: «Пане, ми хочемо побачити Ісуса». 22 Пилип пішов і сказав про це Андрію.+ Тоді Андрій та Пилип підійшли до Ісуса й сказали про це йому.

23 Ісус же промовив: «Надійшла година прославитися Сину людському.+ 24 Щиру правду кажу вам: якщо пшеничне зерно не впаде в землю й не помре, воно так і залишиться тільки одним зерном. Якщо ж воно помре,+ то принесе багато плодів. 25 Хто дорожить своїм життям, той знищить його, а хто своє життя в цьому світі ненавидить,+ той збереже його для вічного життя.+ 26 Якщо хтось хоче служити мені, нехай іде слідом за мною, і, де буду я, там буде і мій слуга.+ Якщо хтось буде служити мені, Батько вшанує його. 27 Я стривожений.+ Що мені сказати? Батьку, врятуй мене від цієї години!+ Однак заради цієї години я і прийшов. 28 Батьку, прослав своє ім’я». Тоді з неба пролунав голос:+ «Я прославив і знову прославлю».+

29 Люди, які стояли там і чули це, сказали, що це був грім, а інші говорили: «З ним розмовляв ангел». 30 Але Ісус промовив: «Цей голос пролунав не для мене, а для вас.+ 31 Тепер настав суд над цим світом, і тепер правитель цього світу+ буде вигнаний геть.+ 32 Я ж, коли буду піднесений над землею,+ приверну до себе всіляких людей».+ 33 А говорив він усе це, щоб показати, якою смертю має померти.+ 34 Тоді народ сказав йому: «Ми знаємо з Закону, що Христос перебуватиме вічно.+ Чому ж ти кажеш, що Син людський мусить бути піднесений над землею?+ Хто є тим Сином людським?» 35 Ісус сказав їм на це: «Ще недовго світло буде серед вас.+ Ходіть, поки маєте світло, щоб вас не охопила темрява. Хто ходить у темряві, той не знає, куди йде.+ 36 Тож, поки ще маєте світло, вірте в нього, аби стати синами світла».+

Сказавши це, Ісус відійшов і сховався від них. 37 І, хоча він здійснив на їхніх очах стільки чуд, вони не вірили в нього. 38 Так виконалися слова пророка Ісаї: «Єгово, хто повірив у те, що почув від нас*,+ і кому Єгова виявив свою силу?»+ 39 А не могли вони повірити, бо, згідно з іншими словами Ісаї, 40 «він засліпив їм очі та зробив їхні серця черствими, щоб вони не бачили очима, щоб не розуміли серцями, щоб не навернулись і щоб я їх не зцілив».+ 41 Ісая сказав усе це, оскільки бачив його славу й говорив про нього.+ 42 А втім, навіть багато начальників повірило в нього.+ Але щоб фарисеї не відлучили їх від синагоги, вони його не визнавали,+ 43 бо славу від людей любили більше, ніж славу від Бога*.+

44 Потім Ісус голосно сказав: «Хто вірить у мене, той вірить не тільки в мене, але й у того, хто мене послав.+ 45 І той, хто бачить мене, бачить і того, хто мене послав.+ 46 Я прийшов у світ як світло,+ щоб кожен, хто вірить у мене, не залишався в темряві.+ 47 Того, хто чує мої слова і не дотримується їх, я не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти.+ 48 Хто відкидає мене та не приймає моїх слів, той має для себе суддю: в останній день його судитимуть слова, котрі я говорив.+ 49 Адже я промовляв не від себе. Батько, який послав мене, дав мені заповідь, що са́ме я маю казати.+ 50 І я знаю, що його заповідь означає* вічне життя.+ Тож усе, що я говорю, говорю так, як сказав мені Батько».+

13 Ісус знав ще перед Пасхою, що надійшла його година+ залишити цей світ і піти до Батька,+ і оскільки він любив своїх, які були у світі, то продовжував любити їх до кінця.+ 2 Під час вечері*, коли Диявол уже вклав у серце Юди Іскаріо́та,+ Си́монового сина, намір зрадити Ісуса,+ 3 Ісус, знаючи, що Батько все віддав у його руку і що він прийшов від Бога й до Бога йде,+ 4 встав з-за столу, відклав убік своє вбрання і, взявши рушник, оперезався ним.+ 5 Потім Ісус налив у таз води й почав мити учням ноги та витирати їх рушником, яким був оперезаний.+ 6 Коли ж він підійшов до Си́мона Петра, той сказав йому: «Господи, невже ти будеш мити мені ноги?» 7 Ісус відповів: «Зараз ти не розумієш, що я роблю, але зрозумієш це пізніше». 8 Петро знову сказав: «Ти ніколи не будеш мити мої ноги!» А Ісус промовив: «Якщо я не помию твоїх ніг,+ ти не матимеш частки зі мною». 9 Тоді Си́мон Петро вигукнув: «Господи, помий не лише мої ноги, але й руки і голову!» 10 Ісус же сказав: «Тому, хто обмитий, не потрібно мити нічого, крім ніг, бо він увесь чистий.+ Ви чисті, проте не всі». 11 Ісус знав, хто його зрадить,+ тому й сказав: «Не всі ви чисті».

12 Після того як він помив їм ноги й одягнув своє вбрання, він знову сів до столу і сказав: «Розумієте, що́ я вам зробив? 13 Ви звертаєтесь до мене: “Учителю”+ й “Господи”,— і робите правильно, бо так воно і є.+ 14 Отже, якщо я, Господь і Вчитель, помив вам ноги,+ то ви також повинні мити ноги один одному.+ 15 Бо я дав вам приклад, щоб ви чинили так, як я вам зробив.+ 16 Щиру правду кажу вам: раб не більший від свого пана і посланець не більший від того, хто його послав.+ 17 Якщо ви знаєте це, то щасливі, коли так робите.+ 18 Однак говорю не про всіх вас, бо я знаю тих, кого вибирав. Але це було для того, щоб виконалися такі слова Писання:+ “Той, хто їв мій хліб, повстав проти мене”.+ 19 Розповідаю вам усе заздалегідь, щоб, коли це станеться, ви повірили, що це я.+ 20 Щиру правду кажу вам: хто приймає будь-якого мого посланця, той приймає і мене.+ А хто приймає мене, приймає і того, хто мене послав».+

21 Сказавши це, Ісус стривожився* і почав свідчити: «Щиру правду кажу вам: один з вас зрадить мене».+ 22 Тоді учні стали переглядатись між собою, не розуміючи, про кого він говорить.+ 23 А один з учнів — той, якого Ісус особливо любив,+ — сидів поряд з Ісусом. 24 Тож Си́мон Петро кивнув тому учневі й запитав: «Скажи, хто це? Про кого він говорить?» 25 І той, прихилившись до Ісусових грудей, запитав: «Господи, хто це?»+ 26 Ісус відповів: «Це той, кому я дам шматок хліба, який умочу в миску».+ Тоді він умочив шматок хліба і дав Юді, сину Си́мона Іскаріо́та. 27 І відразу після того, як Юда взяв шматок хліба, у нього ввійшов Сатана.+ Тож Ісус сказав Юді: «Що робиш, роби швидше». 28 Але ніхто з присутніх за столом не знав, чому він так сказав йому. 29 А оскільки Юда мав скриньку з грішми,+ дехто подумав, що Ісус йому говорить: «Купи все, що нам потрібно на свято»,— або щоб він дав щось бідним. 30 Тож Юда, взявши шматок хліба, відразу вийшов; було це вночі.+

31 Після того як він вийшов, Ісус промовив: «Тепер Син людський прославляється,+ і через нього прославляється Бог. 32 Сам Бог прославить його,+ і зробить це зараз же. 33 Дітоньки, я пробуду з вами недовго. Ви будете мене шукати, але те, що я казав юдеям, тепер кажу і вам: “Куди я йду, ви прийти не можете”.+ 34 Даю вам нову заповідь: любіть одне одного. Як я люблю вас,+ так любіть одне одного і ви.+ 35 Якщо між вами буде любов, по цьому всі розпізна́ють, що ви мої учні».+

36 Тоді Си́мон Петро запитав: «Господи, куди ти йдеш?» На це Ісус відповів: «Куди я йду, зараз ти не зможеш за мною піти, але потім підеш».+ 37 Однак Петро сказав: «Господи, чому я не можу піти за тобою тепер? Я готовий навіть життя своє віддати за тебе».+ 38 А Ісус відповів: «Ти навіть життя готовий віддати за мене? Щиру правду кажу тобі: ще півень не проспіває, як ти тричі зречешся мене».+

14 «Нехай ваші серця не тривожаться.+ Вірте в Бога+ і в мене вірте. 2 У домі мого Батька є багато осель. Якби було інакше, я б вам сказав, адже я йду приготувати вам місце.+ 3 А коли піду та приготую вам місце, то повернуся й прийму вас до себе, щоб ви були там, де я.+ 4 І, куди я йду, ви дорогу знаєте».

5 Тоді Хома+ сказав йому: «Господи, ми не знаємо, куди ти йдеш. Звідки нам знати туди дорогу?»

6 На це Ісус відповів: «Я — дорога,+ і правда,+ і життя.+ Ніхто не приходить до Батька, якщо не через мене.+ 7 Якщо ви знали мене, то мали б знати і мого Батька.+ Відтепер ви його знаєте і бачили його».+

8 Тоді Пилип сказав йому: «Господи, покажи нам Батька, і нам цього вистачить».

9 А Ісус промовив: «Я вже стільки часу з вами, а ти, Пилипе, так і не пізнав мене? Хто бачив мене, той бачив і Батька.+ Як же ти можеш казати: “Покажи нам Батька”? 10 Хіба ти не віриш, що я перебуваю в єдності з Батьком, а Батько — в єдності зі мною?+ Те, що я вам кажу, кажу не від себе;+ це Батько, який перебуває в єдності зі мною, виконує свої діла. 11 Вірте мені, що я перебуваю в єдності з Батьком, а Батько — в єдності зі мною. Якщо не вірите мені, то вірте хоча б ділам.+ 12 Щиру правду кажу вам: хто вірить у мене, той виконуватиме такі самі діла, як я, і навіть більші,+ бо я йду до Батька.+ 13 І все, що тільки попросите в моє ім’я, я зроблю, щоб Батько був прославлений через Сина.+ 14 Коли попросите щось в моє ім’я, я зроблю це.

15 Якщо ви любите мене, то будете виконувати мої заповіді.+ 16 Я попрошу Батька, і він дасть вам іншого помічника, який перебуватиме з вами вічно,+— 17 дух правди,+ що його світ отримати не може, оскільки не помічає і не знає його.+ А ви цей дух знаєте, бо він перебуває з вами та у вас. 18 Я не залишу вас осиротілими, я обов’язково до вас прийду.+ 19 Ще трохи, і світ мене більше не побачить, але ви мене побачите,+ тому що я живу й ви будете жити. 20 Того дня ви зрозумієте, що я перебуваю в єдності зі своїм Батьком, ви — в єдності зі мною, а я — в єдності з вами.+ 21 Хто приймає мої заповіді та виконує їх, той любить мене. А хто любить мене, того буде любити й мій Батько.+ І я теж любитиму його та виявлю йому себе».

22 Почувши це, Юда,+ не Іскаріо́т, сказав: «Господи, що сталося? Чому ти хочеш виявити себе лише нам, а не світові?»

23 Ісус відповів: «Якщо хтось любить мене, то буде дотримуватися моїх слів,+ і мій Батько любитиме його. Тоді ми прийдемо до нього та будемо з ним перебувати.+ 24 А хто мене не любить, той моїх слів не дотримується. Слова, які ви чуєте, не мої, а Батька, який мене послав.+

25 Кажу вам усе це, поки я з вами. 26 А помічник, святий дух, якого Батько пошле в моє ім’я, навчить вас усього і нагадає все, що я говорив.+ 27 Я залишаю вам мир, свій мир,+ і даю його не так, як дає світ. Нехай ваші серця не тривожаться і не стискаються зі страху. 28 Ви чули, що я вам сказав: “Я йду від вас, але повернуся”. Якщо ви любите мене, то мали б радіти, що я йду до Батька, оскільки Батько більший від мене.+ 29 Говорю вам про все тепер, перш ніж це станеться, щоб, коли станеться, ви повірили.+ 30 Я вже не багато розмовлятиму з вами, бо надходить правитель цього світу,+ і він не має наді мною влади.+ 31 Але щоб світ зрозумів, що я люблю Батька, я роблю все так, як Батько наказав мені.+ Вставайте, ходімо звідси.

15 Я — правдива виноградна лоза, а мій Батько — виноградар. 2 Кожну гілку на мені, яка не приносить плодів, він відрізає, а ту, що плоди приносить, очищає, аби вона давала ще більше плодів.+ 3 І ви вже очищені завдяки словам, які я вам говорив.+ 4 Тож перебувайте в єдності зі мною, і я перебуватиму в єдності з вами. Бо, як гілка не приносить плодів, якщо не залишається на виноградній лозі, так і ви не зможете приносити плоди, якщо не будете перебувати в єдності зі мною.+ 5 Я — виноградна лоза, а ви — гілки. Хто перебуває в єдності зі мною і з ким я перебуваю в єдності, той приносить багато плодів.+ А без мене ви не можете робити* нічого. 6 Хто ж не перебуває в єдності зі мною, той подібний до гілки, яку викидають, і вона засихає. Такі гілки збирають, кидають у вогонь, і вони згоряють.+ 7 Якщо ви залишаєтесь в єдності зі мною і мої слова перебувають у вас, то можете просити все, чого бажаєте, й отримаєте це.+ 8 І якщо ви постійно приносите багато плодів і показуєте, що ви мої учні, то мій Батько прославляється.+ 9 Як Батько любить мене,+ так і я люблю вас; перебувайте в моїй любові. 10 Як я виконую заповіді Батька й перебуваю в його любові,+ так і ви перебуватимете в моїй любові, якщо будете виконувати мої заповіді.+

11 Кажу вам усе це, щоб ви могли сповна відчувати ту радість, яку маю я.+ 12 Тож даю вам заповідь: любіть одне одного, як я люблю вас.+ 13 Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів своє життя.+ 14 Ви — мої друзі, якщо виконуєте все, що я наказую.+ 15 Я більше не називаю вас рабами, адже раб не знає, що робить його пан. Я ж назвав вас друзями, бо відкрив вам усе, що чув від Батька. 16 Не ви мене вибрали, а я вибрав вас і дав вам завдання постійно приносити плоди, плоди, які залишаться. Тоді, хоч би про що ви попросили Батька в моє ім’я, він дасть вам.+

17 Отже, наказую вам: любіть одне одного.+ 18 Якщо світ вас ненавидить, знайте, що мене він зненавидів першим.+ 19 Якби ви належали до цього світу, світ любив би своє. А оскільки ви не належите до світу,+ — адже я вибрав вас зі світу,— він ненавидить вас.+ 20 Пам’ятайте мої слова: раб не більший від свого господаря. Якщо переслідували мене, будуть переслідувати й вас.+ Якщо дотримувались моїх слів, будуть дотримуватись і ваших. 21 А робитимуть усе це вам за моє ім’я, бо не знають того, хто мене послав.+ 22 Якби я не прийшов і не промовляв до них, вони не мали б гріха.+ Тепер же їхньому гріху виправдання немає.+ 23 Хто ненавидить мене, той ненавидить і мого Батька.+ 24 Якби я не виконав серед них діл, яких ще ніхто не чинив, вони не мали б гріха.+ Проте вони бачили мої діла та все одно зненавиділи і мене, і мого Батька. 25 А сталося це, щоб виконались слова, записані в їхньому Законі: “Вони безпідставно зненавиділи мене”.+ 26 Коли ж прийде помічник, якого я пошлю вам від Батька,— дух правди,+ що походить від Батька, то він буде свідчити про мене.+ 27 Ви теж маєте свідчити про мене,+ оскільки були зі мною від самого початку.

16 Я розповів усе це, щоб ви не спіткнулися. 2 Вас відлучать від синагоги.+ І надходить година, коли кожен, хто вбиватиме вас,+ буде думати, що так служить Богу. 3 Люди чинитимуть так тому, що не пізнали ні Батька, ні мене.+ 4 Кажу вам це, щоб, коли ця година надійде, ви пригадали, що я говорив вам про все це.+

Я не казав вам цього спочатку, бо ще був з вами. 5 Тепер же я йду до того, хто мене послав,+ і ніхто з вас не запитує мене: “Куди ти йдеш?” 6 Через те що я це розповів, ваші серця сповнилися смутком.+ 7 Але правду кажу: я йду задля вашого ж добра. Бо, якщо я не піду, помічник+ до вас не прийде, а якщо піду, то пошлю його до вас. 8 І коли він прийде, то дасть світові переконливе свідчення про гріх, праведність і суд: 9 найперше про гріх,+ тому що в мене не вірять;+ 10 потім про праведність, бо я йду до Батька і ви більше мене не побачите; 11 а потім про суд, оскільки правитель цього світу вже засуджений.+

12 Я ще стільки всього маю сказати вам, але тепер для вас цього буде забагато.+ 13 Але коли прийде він — дух правди,+ він керуватиме вами, допомагаючи повністю зрозуміти правду, бо говоритиме не від себе; він говоритиме те, що чує, і сповістить вам усе, що станеться.+ 14 Він прославить мене+ і передасть вам ті слова, які почує від мене.+ 15 Усе, що має Батько,— моє.+ Саме тому я сказав, що помічник передасть вам ті слова, які почує від мене. 16 Ще трохи — і ви мене вже не побачите,+ а потім пройде ще трохи часу — і побачите мене знову».

17 Тоді декотрі учні почали говорити один одному: «Що означають його слова: “Ще трохи — і ви мене не побачите, а потім пройде ще трохи часу — і побачите мене знову”, а також: “Бо я йду до Батька”?» 18 Вони казали: «Що означає “ще трохи”? Про що він говорить?» 19 Ісус же знав, що вони хочуть розпитати його, тому сказав: «Ви запитуєте один одного, бо я сказав: “Ще трохи — і ви мене не побачите, а потім пройде ще трохи часу — і побачите мене знову”? 20 Щиру правду кажу вам: ви будете плакати й голосити,+ а світ буде радіти. Ви будете сумувати, але ваш смуток обернеться в радість.+ 21 Жінка, коли народжує, зазнає́ болю*, бо прийшов її час. Та коли вона народить дитя, то вже не пам’ятає свого болю*, бо радіє, що на світ з’явилась людина. 22 Так само й ви: тепер сумуєте, але я знову побачуся з вами, і тоді ваші серця сповняться радістю.+ І вашої радості не відбере ніхто. 23 У той день ви ні про що не будете мене розпитувати. Щиру правду кажу вам: якщо ви чогось попросите в Батька+ у моє ім’я, він дасть вам.+ 24 До цього часу ви нічого не просили в моє ім’я. Тож просіть — і отримаєте, щоб відчути радість сповна.

25 Коли я говорив з вами про це, то використовував порівняння. Але надходить година, коли я порівняння використовувати вже не буду, а розповім вам про Батька прямо. 26 Того дня ви будете звертатись до Батька з проханнями в моє ім’я. Я не кажу, що проситиму за вас. 27 Адже він сам любить* вас, оскільки ви любите мене+ й вірите, що я посланий Богом.+ 28 Я прийшов у світ як посланець від Батька. Тепер же я світ покидаю і повертаюсь до Батька».+

29 На це його учні сказали: «Ти вже говориш прямо, без жодних порівнянь. 30 Тепер ми знаємо, що тобі відомо все і немає потреби тебе про щось розпитувати. Тому ми й віримо, що ти прийшов від Бога». 31 Ісус же промовив: «Тепер ви вірите? 32 Ось надходить година і вже надійшла, коли всі ви розбіжитеся по своїх домах, а мене залишите самого.+ Проте я не один, бо зі мною Батько.+ 33 Я розповів вам усе це, щоб завдяки мені ви мали мир.+ У світі ви зазнаватимете лиха,+ але будьте відважні: я світ переміг!»+

17 Після цих слів Ісус підвів очі до неба й промовив: «Батьку, надійшла година. Прослав свого сина, щоб і син прославив тебе,+ 2 бо ти дав йому владу над усіма людьми,+ аби він дав вічне життя+ всім тим, кого ти йому дав.+ 3 А мати вічне життя+ означає добре знати тебе, єдиного правдивого Бога,+ і посланого тобою Ісуса Христа.+ 4 Я прославив тебе на землі,+ завершивши працю, яку ти мені доручив.+ 5 Тож тепер, Батьку, прослав мене: дозволь мені бути біля тебе і мати ту славу, яку я мав, коли був з тобою — до створення світу.+

6 Я виявив* твоє ім’я людям, яких ти дав мені зі світу.+ Вони були твоїми, ти дав їх мені, і вони виконують твоє слово. 7 Тепер вони знають: усе, що ти дав мені,— від тебе, 8 бо я передав їм слова, які ти мені дав,+ а вони прийняли їх та справді зрозуміли, що я прийшов від тебе,+ і повірили, що ти послав мене.+ 9 Тож за них я і прошу, прошу не за світ, а за тих, кого ти дав мені, тому що вони твої. 10 Все моє — це твоє, а твоє — це моє,+ і я прославився серед них.

11 Я вже не перебуваю у світі, але вони ще у світі,+ а я йду до тебе. Святий Батьку, оберігай їх+ заради твого імені, яке ти мені дав, щоб вони були одне, як і ми одне.+ 12 Коли я був з ними, то оберігав їх+ заради твого імені, яке ти мені дав. І я їх зберіг: жоден з них не втрачений,+ крім сина загибелі,+ щоб виконалося Писання.+ 13 А тепер я йду до тебе і кажу все це, поки я ще у світі, щоб у них моя радість досягла повноти.+ 14 Я передав їм твоє слово, але цей світ їх зненавидів,+ бо вони, як і я, не належать до світу.+

15 Не прошу, щоб ти забрав їх зі світу, а щоб оберігав від Злого.+ 16 Вони, як і я, не належать до світу.+ 17 Освяти їх правдою.+ Твоє слово — це правда.+ 18 Як ти послав у світ мене, так і я послав у світ їх.+ 19 І я освячуюся заради них, щоб вони теж були освячені правдою.

20 Однак прошу не лише за них, але й за тих, хто повірить у мене завдяки їхньому слову, 21 щоб усі вони були одне:+ як ти, Батьку, перебуваєш в єдності зі мною, а я — в єдності з тобою,+ так нехай і вони будуть в єдності з нами. Тоді світ повірить, що мене послав ти. 22 Я дав їм славу, яку отримав від тебе, щоб вони, як і ми, були одне.+ 23 Я перебуваю в єдності з ними, а ти — в єдності зі мною, аби вони досягли досконалої єдності+ і завдяки цьому світ зрозумів, що мене послав ти і що ти любиш їх так само, як мене. 24 Батьку, хочу, щоб ті, кого ти дав мені, були там, де я,+ і могли бачити славу, яку ти дав мені, адже ти любив мене ще перед заснуванням світу.+ 25 Праведний Батьку, світ тебе не пізнав,+ але я тебе знаю,+ і вони зрозуміли, що мене послав ти. 26 Я виявив їм твоє ім’я і далі виявлятиму,+ щоб вони мали любов, якою ти мене полюбив, і щоб я перебував в єдності з ними».+

18 Сказавши це, Ісус разом з учнями пішов у сад,+ який був на другому боці долини Кедро́н.+ 2 А Юда, його зрадник,+ теж знав це місце, тому що Ісус часто зустрічався там зі своїми учнями. 3 Тож Юда привів загін воїнів, а також варту, яку попросив у старших священиків та фарисеїв, і всі вони прийшли туди зі смолоскипами, світильниками і зброєю.+ 4 Тоді Ісус, знаючи все, що з ним мало статися, вийшов і запитав: «Кого ви шукаєте?» 5 Вони відповіли: «Ісуса назаря́нина».+ Тоді він сказав: «Це я». А його зрадник, Юда, стояв з ними.+

6 Коли Ісус сказав їм: «Це я», вони відсахнулись і впали на землю.+ 7 Він запитав їх ще раз: «Кого ви шукаєте?» — «Ісуса назаря́нина»,— відповіли вони. 8 А Ісус промовив: «Я ж сказав вам, що це я. І якщо ви шукаєте мене, то відпустіть інших». 9 Це сталося, щоб виконались його слова: «З усіх, кого ти мені дав, я не втратив жодного».+

10 Тоді Си́мон Петро вихопив меча і, вдаривши ним, відсік праве вухо рабові первосвященика,+ а звали цього раба Малх. 11 Проте Ісус сказав Петрові: «Вклади меч у піхви.+ Невже я не вип’ю чаші, яку дав мені Батько?»+

12 Після цього воїни, воєначальник та юдейська варта схопили* Ісуса і зв’язали його. 13 Спочатку його повели до А́нни, бо він був тестем Кайя́фи,+ який того року був первосвящеником.+ 14 Це той самий Кайя́фа, який порадив юдеям, що для них буде ліпше, коли одна людина помре за народ.+

15 А Си́мон Петро та ще один учень пішли за Ісусом.+ І оскільки той учень був знайомий з первосвящеником, то зміг увійти з Ісусом у двір первосвященика. 16 Петро ж туди не зайшов, а залишився при воротах*. Тоді той учень, якого знав первосвященик, вийшов, порозмовляв з дівчиною, що служила при воротах, і ввів Петра у двір. 17 А дівчина запитала Петра: «Хіба ти не один з учнів того чоловіка?» Він відповів: «Ні».+ 18 Тим часом раби і варта розвели вогнище й стояли довкола нього та грілись, тому що було холодно. Петро теж стояв і грівся з ними.

19 Тож старший священик почав розпитувати Ісуса про його учнів та його вчення. 20 У відповідь Ісус сказав: «Я промовляв до світу відкрито і завжди навчав у синагозі та в храмі,+ де збираються всі юдеї. Я нічого не казав потай. 21 Чому ж ти розпитуєш мене? Запитай тих, хто чув мої слова. Вони знають, що́ я казав». 22 Коли Ісус сказав це, один з охоронців, який стояв поряд, ударив його по щоці+ і запитав: «Оце так ти відповідаєш старшому священику?» 23 Ісус же промовив йому: «Якщо я сказав щось неправильно, то засвідчи, що са́ме, коли ж правильно, то чому мене б’єш?» 24 Після цього А́нна відіслав його зв’язаним до первосвященика Кайя́фи.+

25 А Си́мон Петро стояв і грівся. Тоді його запитали: «Хіба й ти не його учень?» — «Ні»,— заперечив він.+ 26 Та один з рабів первосвященика, родич того, кому Петро відсік вухо,+ сказав: «Хіба не тебе я бачив з ним у саду?» 27 Однак Петро знову заперечив це, і в ту ж мить заспівав півень.+

28 Потім Ісуса повели від Кайя́фи до намісницької резиденції.+ Тим часом настав ранок. А ті, хто привів Ісуса, не ввійшли з ним у резиденцію, щоб не опоганитися,+ бо мали спожити пасхальну їжу. 29 Отже, Пилат вийшов до них і запитав: «У чому ви звинувачуєте цього чоловіка?» 30 Вони ж відповіли: «Якби він не був злочинцем*, ми б не видали його тобі». 31 Тож Пилат сказав: «Забирайте його і самі судіть за вашим законом».+ Але юдеї відповіли: «За законом ми нікого не можемо вбити».+ 32 Це сталося, щоб виконались Ісусові слова про те, якою смертю він має померти.+

33 Тоді Пилат знову ввійшов у намісницьку резиденцію, покликав Ісуса й запитав: «Ти Цар юдейський?»+ 34 Ісус відповів: «У тебе самого виникло таке запитання? Чи, може, ти почув про мене від інших?» 35 А Пилат сказав: «Хіба я юдей? Мені тебе видав твій же народ і старші священики. Що ж ти зробив?» 36 На це Ісус промовив:+ «Моє Царство не належить до цього світу.+ Якби моє Царство належало до світу, мої слуги боролися б, щоб я не був виданий юдеям.+ Але моє Царство не звідси». 37 Тоді Пилат запитав: «Так ти цар?» Ісус відповів: «Ти сам кажеш, що я цар.+ Я для того народився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду.+ І кожен, хто стоїть на боці правди, слухається мого голосу».+ 38 А Пилат запитав: «Що таке правда?»

Сказавши це, він знову вийшов до юдеїв і промовив: «Я не бачу за ним жодної вини.+ 39 Крім того, за вашим звичаєм я маю на Пасху звільнити для вас якусь людину.+ Хочете, звільню для вас юдейського Царя?» 40 Вони знову почали кричати: «Не його, а Вара́вву!» Вара́вва ж був грабіжником.+

19 Тоді за Пилатовим наказом Ісуса висікли бичем.+ 2 А воїни сплели терновий вінок, надягли Ісусові на голову та одягли його в пурпур.+ 3 Потім вони один за одним підходили й говорили: «Вітаємо тебе, Царю юдейський!» — і били його по щоках.+ 4 Тоді Пилат знову вийшов та звернувся до натовпу: «Послухайте! Я виводжу його до вас, аби ви знали, що я не бачу за ним жодної вини».+ 5 Тож Ісус вийшов у пурпурному одязі та з терновим вінком на голові. Пилат сказав людям: «Подивіться, оце чоловік!» 6 Побачивши його, старші священики й охоронці почали кричати: «На стовп його! На стовп!*»+ Пилат же промовив: «То заберіть його і самі стратьте*, бо я не бачу за ним жодної вини».+ 7 На це юдеї сказали: «Ми маємо закон, згідно з яким він повинен померти,+ бо видавав себе за Божого сина».+

8 Пилат, почувши ці слова, злякався ще більше. 9 Він знову ввійшов у намісницьку резиденцію і запитав Ісуса: «Звідки ти?» Однак Ісус нічого не відповів.+ 10 Тож Пилат сказав до нього: «Не хочеш зі мною говорити? Невже ти не знаєш, що я маю владу тебе відпустити і маю владу тебе стратити*?» 11 Ісус же відповів: «Ти не мав би наді мною жодної влади, якби не отримав згори.+ Тому той, хто мене тобі видав, має більший гріх».

12 Через це Пилат і далі шукав можливості відпустити Ісуса, але юдеї кричали: «Якщо відпустиш його, ти не друг цезарю. Адже кожен, хто видає себе за царя, говорить проти* цезаря».+ 13 Почувши це, Пилат вивів Ісуса надвір і сів на судове місце, яке було на Кам’яному помості, що єврейською називався Габбата́. 14 Був день Приготування+ перед Пасхою, близько шостої години. І Пилат знову звернувся до юдеїв: «Подивіться! Ось ваш цар!» 15 Але вони закричали: «Геть його! Геть! На стовп його*!» Тож Пилат запитав: «Хочете, щоб я стратив вашого царя?» На це старші священики відповіли: «Ми не маємо іншого царя, крім цезаря!» 16 Тоді Пилат віддав їм Ісуса, щоб його стратили на стовпі.+

Отже, Ісуса взяли під варту. 17 Несучи свій стовп мук, він прийшов на місце, яке називається Місце Черепа,+ а єврейською — Голго́фа.+ 18 Там його прибили до стовпа.+ Поряд з Ісусом на стовпах були ще двоє чоловіків, по обидва боки від нього, а він був посередині.+ 19 Крім того, Пилат зробив табличку й повісив на стовпі мук. На ній було написано: «Ісус назаря́нин, Цар юдейський».+ 20 Оскільки Ісуса прибили до стовпа недалеко від міста, цей напис, зроблений єврейською, латинською і грецькою, могло читати багато юдеїв. 21 Однак юдейські старші священики сказали до Пилата: «Напиши не “Цар юдейський”, а що це він сказав: “Я Цар юдейський”». 22 У відповідь Пилат сказав: «Що написав, те написав».

23 Коли ж воїни прибили Ісуса до стовпа, вони поділили його вбрання* на чотири частини — кожному по частині. Взяли вони і його спідній одяг, але оскільки він був без шва, витканий згори донизу, 24 вони сказали один одному: «Не роздираймо його. Ліпше киньмо жеребок, і побачимо, кому він припаде».+ Це сталось, аби виконалося Писання: «Вони поділили між собою моє вбрання й кинули жеребок, щоб вирішити, кому припаде мій одяг».+ Воїни саме так і зробили.

25 А біля Ісусового стовпа мук стояла його мати+ зі своєю сестрою; були там також Марія, дружина Кло́пи, і Марія Магдалина.+ 26 Тож Ісус, побачивши свою матір і свого улюбленого учня,+ який стояв поряд, сказав їй: «Жінко, ось твій син!» 27 А учневі Ісус сказав: «Ось твоя мати!» Відразу після того цей учень взяв її до себе.

28 Потім, знаючи, що все вже виконалося, Ісус, аби сповнилось Писання, сказав: «Пити».+ 29 Там стояв глек, наповнений кислим вином. Тож ним добре змочили губку, настромили її на стебло гісопу та піднесли до його вуст.+ 30 Скуштувавши цього вина, Ісус вигукнув: «Здійснилось!»+ Потім він схилив голову і віддав дух.+

31 Оскільки був день Приготування,+ то, аби тіла́ не залишалися на стовпах+ у суботу (бо той суботній день був великий),+ юдеї попросили Пилата, щоб чоловікам на стовпах поламали ноги й познімали їхні тіла. 32 Тоді воїни прийшли та зламали ноги обом чоловікам, які були на стовпах поряд з Ісусом. 33 Але, підійшовши до Ісуса, вони побачили, що він уже мертвий, і тому не зламали йому ніг. 34 Проте один воїн проколов йому списом бік,+ і з рани відразу ж потекла кров з водою. 35 А той, хто бачив, як усе відбувалося, засвідчив це, і його свідчення правдиве; він знає, що говорить правду, аби ви також вірили.+ 36 Все це сталося, щоб виконалося Писання: «Жодна кістка його не буде зламана».+ 37 А в іншому уривку Писання говориться: «Вони будуть дивитися на того, кого прокололи».+

38 Після цього Йосип з Аримате́ї, який був Ісусовим учнем, але через страх перед юдеями+ тримав це в таємниці, попросив у Пилата дозволу забрати Ісусове тіло. Пилат погодився, і Йосип пішов та забрав його.+ 39 Никоди́м,+ який уперше відвідав Ісуса вночі, також прийшов і приніс суміш мирри та алое вагою приблизно 100 фунтів.+ 40 Отже, вони взяли Ісусове тіло та обмотали лляним полотном з прянощами+ згідно з поховальним звичаєм юдеїв.+ 41 У місці, де його стратили*, був сад, а в ньому — нова гробниця,+ в яку ще нікого не клали. 42 Тож, оскільки в юдеїв був день Приготування+ і гробниця була поряд, Ісуса поклали в неї.

20 Першого дня тижня, рано-вранці,+ коли ще було темно, Марія Магдалина прийшла до гробниці й побачила, що камінь уже відкочений.+ 2 Тож вона побігла до Си́мона Петра та іншого учня, якого Ісус особливо любив*,+ і сказала: «Хтось забрав Господа з гробниці,+ і ми не знаємо, де його поклали».

3 Тоді Петро і цей учень вирушили до гробниці. 4 Вони побігли разом, але інший учень, випередивши Петра, прибіг до гробниці першим. 5 Заглянувши в неї, він побачив лляне полотно, котре там лежало,+ але всередину не зайшов. 6 За ним прибіг Си́мон Петро і ввійшов у гробницю. Він теж побачив полотно 7 та хустку, якою була обмотана Ісусова голова, тільки вона лежала не разом з пов’язками, а згорнена окремо, в іншому місці. 8 Тоді інший учень, який першим прибіг до гробниці, теж увійшов всередину і, побачивши все це, повірив. 9 Але на той час вони ще не розуміли сказаного в Писанні, що Ісус має воскреснути з мертвих.+ 10 Тож учні розійшлися по своїх домах.

11 Однак Марія і далі стояла біля гробниці та плакала. Нахилившись, вона заглянула в неї 12 і побачила двох ангелів+ у білому, які сиділи там, де лежало Ісусове тіло,— один в головах, а другий в ногах. 13 Вони запитали її: «Жінко, чому ти плачеш?» Вона відповіла: «Хтось забрав мого Господа, і я не знаю, куди його поклали». 14 Сказавши це, Марія повернулась і побачила Ісуса, який стояв поряд, але не впізнала його.+ 15 Ісус запитав: «Жінко, чому ти плачеш? Кого ти шукаєш?» А вона, думаючи, що це садівник, відізвалася: «Пане, якщо це ти виніс його, то скажи, куди його поклав, і я заберу». 16 Тоді Ісус сказав: «Маріє!» А вона, обернувшись, вигукнула єврейською: «Раббунı́!» (що означає «учителю»). 17 Ісус же промовив до неї: «Не тримайся за мене, бо я ще не пішов до Батька. Піди до моїх братів+ і скажи їм: “Я йду до Батька+ свого й Батька вашого, до Бога свого+ й Бога вашого”». 18 Тож Марія Магдалина прийшла до учнів з цією новиною, говорячи: «Я бачила Господа!» — і переказала всі його слова.+

19 У той же день, перший день тижня, ввечері, учні зібралися разом. Їм з’явився Ісус, хоча зі страху перед юдеями вони були за зачиненими дверима. Він став серед них і привітався: «Мир вам!»+— 20 після чого показав свої руки та бік.+ Побачивши Господа, учні дуже зраділи.+ 21 Тоді Ісус знову сказав: «Мир вам!+ Як Батько послав мене,+ так і я посилаю вас».+ 22 Потім, дмухнувши на них, він сказав: «Прийміть святий дух.+ 23 Якщо ви простите комусь гріхи, вони простяться, а якщо не простите, то не простяться».

24 А Хома,+ один з дванадцятьох,+ званий Близнюком, не був з ними, коли з’явився Ісус. 25 Тож решта учнів сказали йому: «Ми бачили Господа!» На це він відповів: «Поки я сам не побачу на його руках відбитка* від цвяхів і не вкладу туди палець, поки не торкнуся рукою рани на його боці,+ нізащо не повірю».+

26 Через вісім днів учні знову зібралися в домі; цього разу Хома вже був з ними. І, хоча двері були зачинені, Ісус увійшов, став серед них і сказав: «Мир вам!»+ 27 Далі він звернувся до Хоми: «Вклади сюди палець і подивися на мої руки. Вклади свою руку в мій бік. Перестань сумніватися* і повір». 28 Хома ж вигукнув: «Мій Господи, мій Боже!»+ 29 Проте Ісус сказав йому: «Ти повірив лише після того, як побачив мене? Щасливі ті, хто не бачив, але вірить».+

30 Крім того, Ісус виконав перед своїми учнями багато інших чуд, але про них у цьому сувої не згадується.+ 31 А все, що тут записано, записано для того, аби ви повірили, що Ісус — це Христос, Божий Син, і, маючи віру, завдяки його імені отримали життя.+

21 Після цього Ісус знову з’явився* своїм учням біля Тиберіа́дського моря. А трапилось це так. 2 Си́мон Петро, Хома (званий Близнюком),+ Натанаї́л+ з Ка́ни галілейської, сини Зеведе́я+ та ще два учні зібралися разом. 3 Си́мон Петро сказав: «Я йду ловити рибу». А всі інші відповіли: «Ми з тобою». Отже, вони вийшли і сіли в човен, але тої ночі так нічого й не зловили.+

4 Коли ж почало розвиднюватися, Ісус став на березі, але учні не впізнали його.+ 5 Тож Ісус запитав: «Діти, ви не маєте що поїсти?» Ті відповіли: «Ні». 6 Тому він сказав: «Закиньте сіті праворуч від човна і щось зловите». Вони так і зробили, але сіті витягнути не могли, бо в них було дуже багато риби.+ 7 Тоді учень, якого Ісус любив,+ вигукнув до Петра: «Це ж Господь!» А Си́мон Петро, почувши, що це Господь, накинув* верхній одяг, оскільки був роздягнений, і кинувся в море. 8 Інші ж учні попливли невеликим човном, тягнучи сіті, наповнені рибою; вони були недалеко від берега, приблизно за 90 метрів.

9 Зійшовши на берег, учні побачили розведене вогнище, а на ньому рибу і хліб. 10 Тоді Ісус сказав їм: «Принесіть кілька з тих риб, які ви щойно зловили». 11 Тож Си́мон Петро пішов до човна та витягнув на берег сіті, наповнені великою рибою; всього в той день вони зловили 153 риби. І, хоча риби було так багато, сіті не прорвалися. 12 Ісус сказав їм: «Ходіть снідати».+ Але ніхто з учнів не наважився запитати його: «Хто ти такий?» — бо всі вже знали, що то Господь. 13 Отже, Ісус підійшов, узяв хліб та роздав їм, і так само зробив з рибою. 14 Це вже втретє+ Ісус з’явився учням після свого воскресіння.

15 Коли вони поснідали, Ісус звернувся до Си́мона Петра: «Си́моне, сину Івана, чи ти любиш мене більше, ніж це?» Той відповів: «Так, Господи, ти знаєш, що я люблю* тебе». Тоді Ісус сказав: «Годуй моїх ягнят».+ 16 І він вдруге запитав: «Си́моне, сину Івана, ти любиш мене?» Той знову відповів: «Так, Господи, ти ж знаєш, що я люблю* тебе». На це Ісус сказав: «Паси моїх овечок».+ 17 Потім Ісус запитав утретє: «Си́моне, сину Івана, чи ти любиш* мене?» Після того як Ісус запитав утретє: «Чи ти любиш* мене?», Петро зажурився і відповів: «Господи, ти ж знаєш усе і знаєш, що я люблю* тебе». Тоді Ісус відказав: «Годуй моїх овечок.+ 18 Щиру правду кажу тобі: коли ти був молодший, то сам одягався і ходив, куди хотів. Але коли постарієш, то простягнеш руки і вже інший тебе одягне та поведе туди, куди ти не захочеш».+ 19 Він сказав це, щоб виявити, якою смертю Петро прославить Бога. Після цих слів Ісус додав: «І далі будь моїм учнем».+

20 Тоді, обернувшись, Петро побачив, що за ними йде учень, якого Ісус любив,+ — той, хто за вечерею схилився до Ісусових грудей і запитав: «Господи, хто тебе зрадить?» 21 Тож Петро, побачивши його, запитав Ісуса: «Господи, а що буде з ним?» 22 Ісус же відповів: «Якщо я хочу, аби він залишався, аж поки не прийду, що тобі до цього? Ти ж і далі будь моїм учнем». 23 І слова про те, що той учень не помре, рознеслися між братами. Однак Ісус не говорив Петрові, що цей учень не помре, а лише сказав: «Якщо я хочу, аби він залишався, аж поки не прийду, що тобі до цього?»

24 Саме той учень+ про це свідчить і описав це. І ми знаємо, що його свідчення правдиве.+

25 Крім того, Ісус робив ще багато чого іншого, і якби все детально описати, то, думаю, весь світ не вмістив би написаних сувоїв.+